Яке значення недільного відпочинку для нашого духовного життя? Крім того, що недільний відпочинок потрібен для нашого тіла, про що ми вже писали вище, існує ще одна причина, яка стосується не нашого тіла, а нашої душі. Впродовж тижня людина так заклопотана і заангажована у важкій праці о хліб щоденний і матеріальні добра, що хіба декілька хвилини спроможеться викроїти для Господа Бога (ранішня і вечірня молитва, а деколи навіть забракне і тих пару хвилин для свого Творця). І тому Свята Церква, рятуючи ту бідну людську душу, установила з любові до людини цей святий відпочинковий день.
Чи потрібний відпочинковий день для людини третього тисячоліття?
Як втомлюється людське тіло від щоденної праці і потребує відпочинку, так само і наша душа потребує, щоб ми їй присвятили увагу. Нинішня людина багато уваги, коштів і часу відводить на догляд за своїм зовнішнім виглядом. Бачимо масове зростання різного роду лікарень, клінік, косметологічних кабінетів, де людина проводить багато часу, видає великі гроші, щоб гарно виглядати, завжди бути підтягнутою, молодою. Людина дбає о красу свого тіла, не раз така надмірна увага випливає з людської гордості і егоїзму, самозакоханості. Людина все більше і більше віддаляється від свого Творця в пошуках примарного щастя і задоволення. Все більше доводиться чути, як у спілкуванні модерні люди бажають одне одному вдалого дня, масу задоволень, приємностей, розваг. Все це стосується людського тіла і наших емоцій. Треба заспокоїти і чимось "нагодувати" внутрішній світ людини — тобто душу. Такою "їжею" для багатьох людей є нічні клуби, гральні автомати, дискотеки, неустанні подорожі, бари, різного роду товариства і клуби, пікніки, спортивні зали, агенції, які пропонують гарно провести час. Із цього начебто мало випливати, що людина нарешті вирвалася з-під гніту релігійного фанатизму і осягнула правдиве щастя та задоволення для свого тіла і внутрішнього життя. Але чи це справді так?
В наших часах все частіше чуємо таке слово, як "депресія". Ще в недалекому минулому це слово було не таким поширеним і відомим, як сьогодні. У книгарнях в останні роки з’явилася маса літератури з психології, здебільшого переклади з різних мов світу. Різного роду шарлатани, цілителі, екстрасенси пропонують свої послуги, серед них і виведення людини з депресивного стану. Як пише лікар і дослідник депресій Даніель Хелл, порівняно з періодом до Другої світової війни в наш час (1997 р.) прояви депресії зросли вдесятеро: "Кількість депресивних захворювань стоїть на першому місці серед діагнозів і залежить від групи населення, яку досліджували. За останнє десятиріччя серед загальної кількості населення захворювань депресією виявлено більше ніж очікували". Отже, в світі вдесятеро від Другої світової війни зросла кількість тих, які захворіли на депресію, хоч, напевне, їх є набагато більше. Яким є стан людини, що перебуває в депресії? Лікарі подають такі зміни в людському бутті: відчуття внутрішньої порожнечі, відсутність бажання працювати, неспецифічний страх, погіршення стосунків з іншими людьми, втрата апетиту, безсоння або навпаки велика сонливість, брак енергії або постійна втома і нудьга, почуття неповноцінності чи провини; втрата інтересу та мотивації до роботи, яка раніше була важливою, послаблення уваги і зосередженості, віддалення від родини і друзів, духовне і фізичне відставання, підвищена дратівливість, песимістичне бачення майбутнього, плаксивість, сумний вираз обличчя, думки про смерть і самогубство, спричинені почуттям невпевненості та заниженою самооцінкою, манія величі в структурі особистості. Даніель Хелл пише: "Відтоді, як греки психічний біль іменували "меланхолією", в медицині визначення цієї форми страждання змінювалось неодноразово. Так, наприклад, у середні віки журливий стан називали Acedia (млявість, лінивість) і вважали, відповідно до тогочасного релігійного бачення, якоюсь мірою гріхом. З появою у XIX столітті природознавчої медицини значно частіше стало з'являтися поняття "депресія" (пригніченість). Але незважаючи на різні терміни, основа залишилась тією самою".
Можливо, читачеві незрозуміло, чому, пишучи про святкування неділі, торкаюся питання душевного стану людини — депресії. В такий спосіб хочу донести до читача значення Святої Літургії в нашому житті. Багато людей сьогодні прагне себе виправдати: мовляв, настали важкі часи, немає праці, різного роду випробування, криза сімейного життя — всі ці речі впливають на життя людини, і вона впадає у депресію...
Погляньмо на життя людини XVIII — XIX століття. Чи людство тоді мало менше проблем? Перша і Друга світові війни, різного роду революції, повстання, голодомори, насильства, терор, геноцид... Люди опинялися без даху над головою, голод, холод, заслання, ув'язнення, втрата близьких і рідних, вигнання з Батьківщини, важка рабська праця... Декому доводилося від колиски аж до смертного ложа жити в страху, голоді і холоді. Статистика свідчить, що після Другої світової війни депресія зросла в 10 разів. А чи можна хоча б приблизно порівняти ті страхіття, які переживали люди до війни і після війни, з нашими теперішніми негараздами?
В чому причина? На жаль, не всі лікарі-психологи визнають, що причиною депресії у такої кількості людей є те, що людство відійшло від свого Творця, людина забула про Господа Бога. У своїх терпіннях і недомаганнях, в голоді і холоді, у в'язниці і на засланні, в тяжкій рабській праці, коли жінка залишилася вдовою з дрібними дітьми на руках, чи коли залишалися сироти — всі йшли до Бога і в своїх молитвах до Всевишнього шукали підтримки і надії. Господь не залишав своїх дітей, завжди поспішав їм на допомогу. Як каже псалмоспівець Давид: "Спаси мене, о Боже, бо води сягають мені аж по горло. Загруз я в глибокому болоті, й немає де стати. Увійшов я у глибокі води, й пориває мене бистрінь. Від крику я знемігся; горло у мене пересохло; втомились мої очі, як я ждав на мого Бога... Але я молюся, Господи, до Тебе, у сприятливий час. О Боже, вислухай мене у Своїй доброті великій, Твоїм спасінням певним. Витягни мене з болота, щоб я не загрузнув... Вислухай мене, Господи, бо добра Твоя ласка, обернись до мене з великого милосердя Твого. І не ховай Твого обличчя від слуги твого, бо я у скруті; вислухай мене притьмом... Я ж бідний і страждаю; спасіння Твоє, Боже, хай піднесе мене високо. Я прославлятиму ім'я Боже в пісні й із подякою Його величатиму... Бо Господь вислухає нещасних, і в'язнями своїми не погордує. Нехай земля й небо Його хвалять, моря й усе, що в них кишить" (Пс. 69, 1-4, 14-15, 17-18, 30-31, 34-35). Світ неустанно боровся з Богом і Його Обручницею — Святою Церквою. Європа й інші християнські країни стали жертвою цієї боротьби. Бога вигнали, викинули з держави, з інституцій, навчальних закладів. Сама статистика свідчить про цей жалюгідний стан в Європі: "Згідно з недавнім опитуванням, тільки 51% громадян Франції визнають себе католиками, тоді як десятиліття тому 80% населення були прихильниками католицького віросповідання. Також спостерігається зростання числа людей, що поділяють атеїстичні погляди. На даний момент вони складають у Франції 31%. Статистика показує, що цю націю, яка колись була "старшою донькою Католицької Церкви", не можна більше назвати католицькою. Опитування довело, що тільки 10% респондентів вважають себе католиками, які регулярно відвідують церкву. Ще більш вражаючим є те, що лише половина з тих, хто вважає себе католиками, сказали, що вірять у Бога. Деякі учасники опитування вважають католицтво більш соціальною або культурною самоідентифікацією, ніж релігійною прихильністю" (Інформаційно-аналітичний журнал "Релігійна панорама", № 1, 2007 р.).
Статистичні дані по Франції свідчать про глибоку кризу Католицької Віри в цій країні, а також про загальну кризу християнства в усьому світі. Господь Бог вже не посідає того місця в серці людини, в сім'ї, державі, яке Він посідав до Другої світової війни. Вже минулися ті "фанатичні часи", як їх називали багато вільнодумців і противників Святої Віри, коли в неділю люди замикали свої помешкання і всією сім'єю поспішали на недільну Святу Літургію. Місто чи село немов вимирало, всюди були тихо, всі інституції, крамниці були зачинені, тільки чути було спів віруючого народу з Божої святині, який дякував своєму Творцеві за отримані ласки і прожитий тиждень.
Сьогодні ми бачимо протилежне. День Господній — а народ своїми автомобілями, з рюкзаками на плечах, з корзинами в руках вже з самого ранку поспішає. Рух на вулиці, але народ спішить не до Божого храму, щоб прославити Свого Творця і подякувати за отримані ласки, він квапиться цей день святий використати в своїх приватних, а навіть деколи і грішних інтересах. Третьої Заповіді Божої "Пам'ятай день святий святкувати" і другої церковної Заповіді "В неділі й свята Службу Божу набожно вислухати" для цих людей не існує. Людина сама себе позбавила Божої ласки і благословення, які сходять на люд Божий під час Божественної Святої Літургії. Вона робить себе духовною калікою, сама себе знищує. Не отримуючи духовної поживи, людська душа немов завмирає, стає зимною, черствою, закам'янілою, а відтак цей стан переходить у хворобу душі, якою і є депресивний стан людини.
Храм Божий, спільна молитва, а особливо Божественна Свята Літургія та всі інші набоженства — це колосальна підтримка для кожної душі і неоціненні ліки для душі хворої. Щоправда, душевнохворі люди не завжди розуміють і адекватно оцінюють справжній стан свого здоров'я. Тому нерідко вдаються до різного роду безпідставних звинувачень, які будують на власних домислах, підозрах, окремих чужих словах, реченнях чи жестах. Вони впадають у крайнощі, відходять від Господа, свого Творця і найбільшого добродія, а шукають порятунку в інших немічних людей, таких, як самі. Що гірше — більшість із тих т. зв. лікарів, якщо не є шарлатанами, то свої "чуда" і "оздоровлення" здійснює за допомогою злого духа.
Людина ображала Господа Бога десятки років життя, а тут, прийшовши до святині, давши на Святу Літургію, хоче відразу отримати ласку оздоровлення. Господь Бог кожного випробовує. Оздоровлення людської душі — набагато складніша процедура, ніж оздоровлення людського тіла. А ми нерідко займаємося елементарним "шантажем" Господа Бога: я вже хочу, в цій хвилині, цього дня, місяця, року! І тому розчаровуємося: мовляв, ходив, молився, давав на Святу Літургію, приступав до Святої Сповіді і Євхаристії і нічого не отримав. Хочемо вже і в цій хвилі. Такого не буває. Бог знає, в який спосіб і коли нам зіслати ту чи іншу ласку, якої просимо в Нього. Бо отримавши, ми знову можемо забути про добродійства Його милосердя і повернутися до грішного життя, навіть гіршого, яким жили дотепер. І тому, прийшовши до святині, шукаючи порятунку для своєї душі, багато людей "розчаровується" і шукає швидшого одужання у психологів, екстрасенсів, цілителів, знахарів. І отримує, але не оздоровлення своєї хворої душі, а лише залікування болю таблетками чи іншими медичними препаратами, і то на деякий час. Душа людська дана нам Господом Богом, Він, як ніхто інший, знає її потреби, хвороби, болі і страждання. Він — єдиний Лікар, який може оздоровити її і підняти до повноцінного життя. Він сам відчував ці болі душі. Його страждання були набагато страшнішими, як наші: "Тоді вийшов Він і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і Його учні... І сам відійшов від них так, як кинути каменем і, ставши на коліна, почав молитися: "Отче, коли Ти хочеш, відали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а Твоя буде воля!" Тоді з'явився Йому ангел з неба, що підкріплював Його. Повний скорботи та тривоги, ще пильніш молився, а піт Його став, мов каплі крови, що падали на землю" (Лк. 22, 39-44).
Ніхто так достеменно не знає стану нашої душі, як Христос Спаситель. Знає всі наші терпіння і страждання, болі і відчаї, страхи і непокої. Він все це перейшов у земному своєму житті. Він є одиноким лікарем наших душ. Отець Небесний не відізвався до Свого улюбленого Сина, але й не покинув Його у терпіннях і випробуваннях, послав Йому на поміч Ангела, який скріплював у тих важких нестерпних стражданнях Божого Сина. Христос, перейшовши через ці великі страждання своєї душі і тіла, також не опустить і нас на хресній дорозі нашого життя.
Найбільшим ліком для людської душі є Божественна Свята Літургія і Святі Тайни. На Службі Божій, коли священик промовляє слова освячення, сам Христос сходить на вівтар і хліб стає Тілом Божого Сина, а вино в чаші — Його Найдорожчою Кров'ю. У Пресвятій Євхаристії день і ніч неустанно правдиво присутній Євхаристійний Ісус, який чекає на тебе. В молитовнику "Мій Спаситель", виданому в Канаді 1960 року, який уклав о. Михайло Щудло ЧНІ, в рубриці "Відвідини Пресвятих Тайн" читаємо такі слова молитви посіщення: "Христос —Лікар наших душ... Земне життя людей, навіть праведних душ, що всім серцем служать Богові, не є невпинною радістю, бо землю називаємо долиною сліз і горя. Смуток і страждання є часткою кожної людини, яка змагається добрим християнським життям запевнити собі вічне щастя в небі... В цьому житті не бракує тілесних і душевних хворіб, які пригноблюють людину. Потребуємо допомоги і розради. Де знайдемо лік?... Треба невпинно звертатися з довірою і любов'ю до Ісуса, що перебуває у Святих Тайнах. Невже Ісус змінився, відколи скривається під видами хліба і вина? Чи перестав бути ласкавим Спасителем, що плакав при гробі свого приятеля Лазаря? Ні! Христос не змінився і не може змінитися, бо Він Бог. "Ісус Христос учора і сьогодні і навіки Той самий!" — взиває святий Павло (Євр. 13, 8). Він постійно перебуває в кивоті і чекає на душі, щоб потішити їх і зменшити їхні страждання. Святий Августин заохочує всіх, щоб в Ісусі шукали потіхи і розради: "Бідні нещасні люди, де ви хочете заспокоїти своє серце? Ідіть до Христа, бо тільки Він один годен дати вам те задоволення, за яким шукаєте".
Христос є нашим лікарем, найбільшим добродієм, і слова цієї молитви такі глибокі і повчальні: Христос не змінився і не може змінитися, бо Він — Бог! У чому ж тоді причина? Це ми змінилися, змінилося суспільство, в якому ми живемо: воно викинуло Бога зі свого життя! Не в Господі причина наших бід і нещасть, а в нас із вами. Бо ми забули стежку, яка веде до Божого храму, ми зневажаємо день Господній: коли в неділю і свята дзвони скликають нас на Святу Літургію, ми не чуємо благального голосу Спасителя, а ще зневажливо і зверхньо дивимося на людей, які живуть за Заповідями Господніми.
Можливо, хтось скаже у своєму серці: ці слова мене не стосуються, вони стосуються тих, які не ходять до Божого храму. Не будьмо такими самовпевненими. Якщо й ходимо на Святу Літургію, — то чи свідомі, до кого йдемо, перед ким стоїмо і чи знаємо, що відбувається під час Служби Божої? Можна бути присутнім у церкві тілесно, а наші серця і душі можуть бути далеко від священнодійства, яке відбувається на престолі. Чи сумлінно готуємо своє серце і душу, коли приступаємо до Святих Тайн Покаяння і Євхаристії? Скільки байдужості і легковажності в християн третього тисячоліття, а навіть деколи і зневаги до Святих Тайн! Тому святий Апостол Павло вже в первісній Церкві дає таку науку християнам у Корінті: "Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п'є цю чашу. Бо той, хто їсть і п'є, не розрізняючи Господнього тіла, суд собі їсть і п'є. Ось чому у вас багато недужих та хворих, а чимало й умирають. Якби ми самі себе осуджували, то нас би не судили. Коли ж Господь нас судить, Він нас тим поправляє, щоб не були ми засуджені зо світом" (1 Кор. 11, 28-32).
(Далі буде)
*Продовження. Початок див. № 3 (26), 2006
