Очі всіх були, звернені на гріб у саду Йосифа з Ариматеї. Як приятелі, так і вороги чогось від нього сподівалися, чогось побоювалися та чогось очікували. Але два дні гріб залишався німим. Аж третього дня відкочений камінь, який закривав вхід до гробу, засвідчив, що Спасителя немає вже в гробі, що Він воскрес.
І Христос справді воскрес, бо повинен був воскреснути. Так провіщали пророцтва, так свідчили праобрази. А також сам Христос вказав апостолам і жидам на своє воскресення, як на підтвердження, що Він є Месією та Богом. Жиди з великим напруженням чекали третього дня від зложення Господа у гробі. Якщо б Спаситель не воскрес, тоді кінець Йому, Його намірам та Його ділу відкуплення. Ця остання невдача для Спасителя була б гіршою за все. Тому Христос повинен був воскреснути, і Він насправді воскрес третього дня, як і заповідав. Він воскрес, не нарушивши надгробного каменя і невидимо для людських очей, тому що воскрес у тілі прославленому; Він воскрес своєю власною, Божою силою, тому що воскресення з мертвих є виключно ділом Божої могутності, яка є в Отці, а через відвічне родження також і в Сині. Тому можна сказати, що це Отець двигнув Ісуса з мертвих, а також, що це Син, як добровільно віддав життя, так і воскрес своєю власною Божою силою; нарешті, Спаситель воскрес і злучив душу з тілом, але не для життя земного, а для життя нового і вповні Божого. Це тіло, не перестаючи бути тілом, набирає прикмет зовсім духовних, а саме:
1. безсмертність, звершену безболізненість та незалежність від зовнішніх обставин;
2. блиск ясніючої краси та величі;
3. свободу, яка виключає всякі перепони;
4. рухливість і проникливість, завдяки яким різні перепони матерії, часу та віддалі не мали жодного значення.
Силою цих прикмет прославлене тіло є чудовим єством і мистецьким витвором Божої щедрості та могутности. Ось таким воскрес Христос.
Звільнившись від усіх перепон гріха, обтяженого клятьбою життя, Він постає у життя обнові, Його Тіло преображене, як первісток та первородний із мертвих і як початок та праобраз усіх прославлених, як правдивий Син Божий, який терпіннями і смертю заслужив вінець слави та честі. Зник вид слуги, а через прославлене тіло ясніє вид Бога; це так, що як при предвічному народженні, так і при воскресінні може сказати Отець: "Син мій єси ти, я породив тебе сьогодні. Проси в мене, і Я дам тобі народи в спадщину і кінці землі тобі в посілість" (Пс. 2, 7 — 8). Тепер справді царює Христос, задля сили та могутності прославленого життя ні одне місце Його Царства не є для Нього далеким, Його жезл досягає одночасно найдальших кінців Його дочасної, вічної і нетлінної держави. Христос вже не вмирає. Прекрасний день блаженної вічності зійшов над головою Богочоловіка і не затьмариться, ні не зайде вже ніколи.
Воскресення — це найславніше таїнство і найторжественніший празник християнства у широкому значенні і у трьох аспектах.
1. Воно є превеликої ваги з огляду на збірну діяльність Христа та її ціль, якою є лише доказ Його Божества, а це з огляду на наше виправдання. Цьому величному доказові бракувало ще однієї честі, честі найважливішої, а саме — воскресення, яке Спаситель обіцяв колись жидам як найбільше чудо і на підтвердження всіх інших чудес. Тепер Спаситель сповняє обітницю і творить чудо, а чудо набагато більше від того, якого домагалися вороги як "знаку з неба". Таким чином, воскресення освітлює все минуле життя та діяльність Ісуса і прояснює їх величавим блиском своєї слави. Отже, з воскресенням стає вирішеною перемога християнства.
2. Друге значення воскресення стосується визволення нас із-під панування сатани. Диявол поневолив людський рід трьома могутніми військами, а саме: пристрастями, гріхом та смертю, а через це позбавив нас всіх Божих дарів, а саме: спокою, ласки і безсмертності. Силу пристрастей та гріхи зломив Спаситель прикладом свого життя, своєю смертю та вислуженням ласки. Останнього ворога, смерть, Він перемагає тепер, і це в Його таки твердині — у гробі. Як Самсон зняв та виніс ворота міста, в якому його ув'язнили, так і Господь порушив засуви і ворота смерті, виніс їх у тріумфі і всіх нас визволив із в'язниці вічної смерті. Своїм воскресенням Спаситель переміг смерть усіх і дав запоруку, що і ми всі також воскреснемо. Отже, воскресення Христа — це перемога велика, славна і повна.
3. Третє значення воскресення полягає у тому, що воно є вінцем та завершенням життя Богочоловіка; через нього повернув Ісус належну Йому честь і славу. Прославлення Христа розпочалося зі смертю, коли одержала славу Його душа. У воскресенні також і тіло, злучившись наново з прославленою душею, стає блаженним, а таким чином уся людська природа Христа бере участь у славі. Прославлене життя було вагомою ціллю Богочоловіка, многострадальне життя — це лише час переходу. Але прославлене життя Богочоловіка є праобразом, запорукою та причиною також і нашого прославленого життя, яке є звершенням відкуплення. У таїнстві воскресення ми бачимо не лише могучого, прославленого та предоброго Господа, як Він свою славу чинить нашою славою, але також і жертву, яку Він зі себе склав, коли з любові до нас хотів так довго бути без слави, яка Йому належала від першої хвилини туземного життя.
Тішимося з Воскреслим Ісусом і дякуймо за велике Його милосердя і жертву задля нашого спасіння. Завжди пам'ятаймо слова Христові: "Слуга не більший за пана свого" (Йо. 13,16). Так, як Христос страждав, так і ми повинні перейти цю долину сліз, терпіння і страждання, а після смерті воскреснути до вічного життя з прославленим Христом.
"Я — путь, істина і життя" (Йо. 14, 6).
Тільки правдивою дорогою, якою є Христос, можна дістатися до щасливої вічності.
Тільки в ясному і правдивому світлі ласки Божої можна осягнути спасення.
Тільки правдивим християнським життям, можна заслужити оглядання Бога.
