ПАВИЧ *
Символіка павича, як і півня, належить ще до язичницької старовини, де він виражав безсмертя. Стародавні люди заснували символічне значення цього птаха на повір'ї про нетлінність його м'яса. Саме тому і Піфагор переселяє душі безсмертних письменників, як наприклад Гомера, в павича. У такому виборі птаха для переселення душ деякі письменники вбачали натяк на безсмертя душі. (Аріньї, ІІ,329, Болдетгі,360)
В тому числі й Тертулліян висловився абсолютно чітко і виразно: "Учні Платона проповідують на противагу безсмертя душі. Вони стверджують, що душі негайно входять у тіла, але не в попередні і часто не в людські, як Евфорб, який перетворюється у Піфагора, а в птаха, і Гомер перетворюється у павича. Однак, незважаючи на це, вони проголошують, що душа точно повертається знову на землю, щоб жити во плоті. Вони прагнуть ліпше вважати ймовірнішими відомі умови безсмертя, аніж повністю відкидати його і таким чином стукають у двері істини, але не проникають у них".
Проте деякі вчені не визнають повір'я про нетлінність м'яса за єдину причину такого символічного значення і висловлюють думку, що коло, яке утворює хвіст павича, мало на це вплив тому, що і саме коло, і змія, розташована навколо, означали безсмертя. Навіть формі хвоста вони приписують і саме походження імени
Стародавні греки уподібнювали рисунок хвоста павича до зірок або очей; його золотаві кола на голубому тлі решти пір'їн легко могли підштовхнути до такого порівняння, яке привело греків до присвячення цього птаха Юноні, цариці неба і зірок, через що Овідій і називає павича: " Junonis volucrum quae cauda sidera portat".
Внаслідок такого самого розуміння, при обожнюванні (consecration) римських імператриць павичам доручали возносити їхні душі на лоно Юнони, як цариці зірок. Тому на монетах, відчеканених на честь таких обрядів, імператрицю зображали у сидячій позі на павичі, який возносить її на небо. Причому напис: "sideribus recepta" цілком відповідав такому значенню. При обожнюванні імператорів павича заміняв орел, присвячений Юпітерові.
Усі дослідники християнських старожитностей приймають павича у християнській символіці за символ воскресіння. Цієї думки дотримується і Мамакі, хоча й зауважує, що така думка не базується на тлумаченні давніх церковних письменників. Напевне, Мамакі випустив з уваги слова Тертулліяна, які, хоча й не містять прямої вказівки на безсмертя, зате в крайньому разі мають важливе значення для символіки павича. Більше того, при детальному вивченні застосування цього птаха на самих пам'ятниках, ми хочемо почерпнути позитивні дані для справжнього його значення як символу воскресіння. Із використання двох язичницьких символів безсмертя, півня і павича, видно, що перший, як провісник дня, перебуває у співвідношенні з різними порами дня або денного світила, від чого і визначилося його символічне значення. Між тим, павич, як побачимо це з християнських пам'яток, ставиться також у співвідношення з чотирма порами року, символічне значення яких всім відоме. Зв'язок між такими зображеннями знаходимо на саркофазі Юнія Басса (359 року): на лівому боці, у верхньому ряду зображене літо у вигляді трьох хлопчиків, з яких один жне серпом, другий в'яже сніп, а третій відносить сніп. У верхньому ряду видно шість таких крилатих хлопчиків; із них перші три зображають зиму: перший, одягнений, несе кошик із фруктами, другий — убитого зайця, якого хоче схопити собака, третій — мотузки, сильце для полювання. Інші три хлопчики втілюють весну. Перший із них тримає ящірку і рослину, другий — правою рукою бджолу, а лівою рукою павича, який блиском своїх кольорів уособлює блиск весняної природи. Таке порівняння павича з весною описане у Лукіяна.
Таким же чином сам павич не тільки є символом весни, але навіть винятково місяця травня у відповідному цьому саркофагові календарі Фурія Діонісія 354 року. Ящірка і бджола, як символи весни, підкріплюють це значення і в павичі. Третій хлопчик тримає чашу.
Порівнюючи ці дві пам'ятки — саркофаг Юнія Басса і календар Фурія Діонісія — мусимо зробити висновок, що павич не тільки зображався з чотирма порами року, але й сам був символом однієї з них, весни, так що слова Тертулліяна про пори року виразно свідчать про символічне значення павича: "Зима і літо, весна та осінь повертаються зі своїми силами, зі своїми впливами, зі своїми плодами... І так увесь цей кругообіг природи є свідченням воскресіння мертвих...".
Крім того, християни звернули особливу увагу на переказ про нетлінність м'яса павича. До цього, можливо, спрямували їх слова апостола Павла: "Мусить бо це тлінне одягнутися в нетління, і це смертне одягнутися в безсмертя" (І Кор. 15, 53). Цей переказ так позитивно був у них прийнятий, що святий Августин сказав: "Deus creator omnium dedit carni pavonis mortui ne putresceret".
Вище ми зауважили, як кругла форма хвоста павича надала цьому птахові значення безсмертя і вічності. Те ж саме можна зауважити і на християнських пам'ятках. Посередині склепіння однієї з печер св. Прискілли намальований павич із розпущеним хвостом. Усе зображення замикається в колі, яке являє собою лавровий вінок. У другому відділі цих же печер павич, також із розпущеним хвостом, намальований на стіні гробівця в агсо-solium. Пір'я зеленавого кольору, з золотистими очима, високий хохол на голові. Він гордо стоїть на червоній кулі.
І в цьому, і в іншому випадку, хоча у другому він стає виразнішим, павич зображає воскресіння, а поставлений на зеленій кулі, вказує, що тіла воскреснуть із землі. Як символ воскресіння, павича зображали з тими символами, які стосувалися раю у різноманітних його символічних відтінках. Павич на кулі представлений між двома посудинами з палаючим вогнем над гробівцем у печерах св. Агнії. Вогонь, як символ Христа, натякає на paradisus lucis або на locum lucis. Такий же павич намальований у неаполітанських печерах, але тут на посудинах сидять голуби і годуються небесним кормом. Навколо неї квіти і пишні кають на рай у значенні або розкішного саду.
Ми бачимо, що постійно символи вказують на співвідношення таїнства Причастія і Воскресіння та раю. В однаковому значенні і павичі, як символи воскресіння, зображаються на стінописах і на написах із символами цього Таїнства.
Під написом із Галлії зображена посудина, а по її боках два павичі. Під другим написом з цього ж боку посудина між павичами замінена монограмою у колі — як символічний знак рівносильного значення.
На плиті, знайденій у 1851 році у печерах Претекстати, між дельфінами чи християнами представлена посудина, на якій два павича годуються хлібами.
Тут представлений хліб істинний, хліб небесний за висловом св. Климента, між тим як на переважній більшості пам'яток знаходимо павича при збиранні винограду — другого головного символу Св. Причастія, мовби для передачі євангельських слів: "Не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до дня того, як питиму його новим з вами в Царстві Отця мого (Мт. 26, 29).
Таким чином, на саркофазі Констанції, доньки Костянтина Великого, хлопчики, обвиті арабесками, збирають і відтискають виноград; на другому саркофазі у церкві S. Lorenzo fuori le mura, крилаті генії збирають виноград і бавляться з птахами, між якими і павич. Нарешті, ми бачимо у верхній частині напису цікаве зображення павича, який клює квітку. Тут квітка нагадує всі описи пишної рослинності раю, а особливо "arbora rosa" у видінні Сатура. Повертаючись до написів, ми з незначної кількості пам'яток із зображенням павича маємо напис без будь-якої формули лише з іменем померлого:
Aelia Bictori
na posuit
Aureliae
Probae.
Унизу зображені агнець і павич. Агнець представляє померлу Аврелію Пробу. При порівнянні цього напису з аналогічними зображеннями на саркофазі Констанци весь смисл його стає легко зрозумілим. У нижній частині саркофагу представлений агнець, як символ Констанції. Біля нього хлопчик чи геній тримає за стрічку вінок, який призначається для Констанції у нагороду, як вінок правди чи слави, а по краях стоять павичі, мовби замість напису: resurrectura — воскресіння.
На цікавому написі з Рима, який зберігається у Туринській бібліотеці, при зображенні павича і біля нього посудини на початку другого рядка стоїть:
Dep. Casti. III. IX. kal. maia. vixit. Annos павич, посудина. XXXXII. dies. XXIV. in pace.
Ця формула inpace, як це ми часто бачили, охоплює всі значення, що містяться в зображеннях, які мовби поповнюють її словами: inpacefideiresurrecturus. Ця ж сама формула передається гілкою маслини зображенням на іншому написі:
Pa. ren. tes. fe. ce. runt. I. re. ne. ti. qua. bi. x.
павич
голуб на it. de. ve. посудина. me. ses.
на гілці
гілці et. de. ce. di. es.
Павич на гілці (очевидно, на гілці маслини), а крім того, голуб на гілці і посудина мають той же самий зміст: in pace fidei resurrecturus.Можливо, перше зображення голуба на гілці поставлено лишень як фонетична передача самого імени Ireneta від .
*Продовження. Початок див. № 5 (10), 2003
(Закінчення у наступному номері)
