Набоженство до Найсвятішого Серця Господа нашого Ісуса Христа. Як підручник для священиків

ЧАСТИНА V. ГЛАВА І

§ 4

2) ІНШІ ДНІ, ПРИСВЯЧЕНІ НАЙСВЯТІШОМУ СЕРЦЮ ХРИСТОВОМУ*

а) Крім річного свята в першу п'ятницю восьмидневного попразденства Божого Тіла, Серцю Христовому присвячена також кожна перша п'ятниця у місяці. Цього домагався Спаситель від бл. Марґарети, щоб вона кожну першу п'ятницю у місці обходила на честь Його Серця через приймання Св. Причастя і через інші побожні практики. Цей побожний звичай сповняла сама бл. Марґарета та іншим поручала.

Цього дня слід прийняти Св. Причастіє і жертвувати як винагородження за зневаги, нанесені Христу у Найсвятішій Євхаристії протягом усього місяця, а крім того, збуджувати у собі акти почитання, любови, перепрошування і пожертвування себе, або іншими словами принести Йому експіяцію в такий самий спосіб, як у день Серця Христового.

Тим же, котрі приймуть Св. Причастіє протягом дев'яти перших п'ятниць, які безпосередньо йдуть одна за одною в місяці, Христос обіцяв особливі ласки, а передусім ласку щасливої смерти. Однак ця обітниця не дає цілковитої певности витривання в ласці Божій аж до смерти, бо для цього потрібно особливого об'явлення Божого, яке б про це запевнило, а крім того, не можна бути певним, чи хтось сповнив докладно всі умови.

б) Прийнявся звичай, що як місяць травень є присвячений Пречистій Діві Марії, так само місяць червень присвячений Серцю Христовому, тим більше, що в цьому місяці звичайно випадає свято Серця Христового. Папа Пій IX декретом від 8 травня 1873 року Божого надав відпусти на цей місяць для тих, котрі в ньому віддають честь Серцю Христовому.

в) Врешті, тут слід згадати про дев'ятниці на честь Серця Христового, наділені чи то повними, чи то неповними відпустами.

 

3) Образи Серця Христового

Те, що належить почитати образи Серця Христового, випливає вже з того, що Сам Христос висловив бл. Марґареті бажання, аби образ Його Серця прилюдно виставляти перед очі вірних, а крім того, Він пообіцяв щедрі винагороди тим домам, де образ Його Серця буде виставлений і почитаний. Так само й Апостольська Столиця наділила відпустами почитання образів Серця Ісусового Христового.

Щодо образів Серця Христового, то вони спочатку представляли лише саме Серце у такому вигляді, в якому воно видніється на грудях Спасителя. Відтак такого роду образи стали рідшими, а натомість увійшли в ужиток образи, де зображена ціла Особа Спасителя, який вказує рукою на своє Серце, зовнішньо представлене на Його грудях. Серце те оточене променями світла, увінчане терням, вивершене хрестом, воно бухає полум'ям, а в Ньому рана, з котрої спадають краплі крови. Першого різновиду образи стали такою рідкістю, що деякі стали сумніватися, чи взагалі вони дозволені. Запитана в тій справі Св. Конгрегація Обрядів відповіла дня 12 вересня 1857 р. Б.: "Ad episcopum servata forma Concilii Tridentini et Urbani VIII". Проте вживання образів, на яких представлене само Серце, не є заборонене, а лишень віддане на розсуд і рішення дієцезіяльного єпископа. Щодо другого різновиду образів, на яких представлена вся Особа Ісуса з Серцем зовнішньо на грудях, то його виразно дозволила Св. Конгрегація Обрядів від дня 11 червня 1877 року Божого. Врешті, ця сама Конгрегація рішенням від дня 14 грудня 1877 року Божого визначила, що відпусти, надані образам Серця Христового, стосуються лишень тих образів, на яких зовнішньо видніється Серце Христове. Образи ж, на яких представлена лише Особа Спасителя без зовнішнього Серця на грудях, не вважаються за образи Серця Христового, а відпусти, надані образам Серця Христового, їх не стосуються. Інших рішень у цій справі, здається, не існує.

Тут слід зауважити, що хоча образи, на яких представлене само Серце Христове, не заборонені, то однак при виконанні набожества до Серця Христового більше вказується уживати образи, на яких представлена ціла Особа Спасителя з видимим зовнішньо Серцем на грудях.

 

4) Відвідання Найсвятішої Євхаристії і часте Св. Причастіє

У Найсвятішій Євхаристії перебуває не образ, а правдиве живе Серце Христове. Там присутній увесь Спаситель разом зі своїм Серцем, і тому там почитателі Серця Христового повинні Його шукати, славити, любити, винагороджувати і в Нього вдивлятися, як у взірець найвищої святости. Тут Христос спочиває, немов на троні ласк, щоб усім їх уділяти, котрі лишень хочуть і просять: "благодать за благодать" (Йо. 1, 16). Сюди повинні приходити всі вірні слуги Серця Христового і заносити прошення за себе, за Церкву, за інших, а передусім за тих, що віддані під їх опіку і провід.

Тут мешкає Христос між нами, як наш батько, приятель і утішитель, як наша сила. Він чекає на нас і допускає нас, щоб перебувати з Ним. Ніхто не відійде від Нього без отримання просвітленя, покріплення і тепла, якщо тільки з вірою та упованням до Нього звернеться. Він нікого не відпускає від себе без своєї ласки і благословення.

У кивоті перебуває Христос, так часто опущений, немов чужинець і немов в'язень серед ворогів. Тому обов'язком нашої любови є по можливости найчастіше Його у тій самоті відвідувати. Звичайно, наші обов'язки і заняття не дозволяють нам довго перебувати у стіп Христа у Найсвятішій Євхаристії, але на якусь мить, на коротку хвилинку Його відвідати повинен кожен по своїх силах, а особливо якщо Він близько нас або взагалі під одним дахом з нами перебуває. Це не тільки не завадить нашим обов'язкам, але навпаки принесе нам загальну користь. Під час такого відвідання добре відмовити якусь коротку молитву до Серця Христового. Але передусім слуги Серця Христового повинні єднатися з Ісусом у Св. Причасти. Тіснішої злуки з Ісусом на землі вже не може бути. Тому вони повинні часто приступати до трапези Господньої. Адже Христові ніякий добрий вчинок і ніяка побожна практика так не подобається, як Св. Причастіє. Так само нічого так радо не приймає Христос на задоситьучинення, як з добрим приготуванням і з правдивою набожністю прийняте Св. Причастіє. Можна приймати Св. Причастіє у різних наміреннях, але найкраще жертвувати Св. Причастіє на задоситьучинення за зневаги, заподіяні Христові у Найсвятішій Євхаристії, і лучити це Св. Причастіє з тими всіма Св. Причастіями, котрі приймають члени Товариства винагороджуючого Св. Причастія.

 

5) Поширювання набоженства до Найсвятішого Серця Христового

Хто є наскрізь перейнятий правдивим і щирим духом набоженства до Серця Христового, той не тільки сам буде горіти любов'ю до Серця Христового, але й інших буде до цього заохочувати і спонукати та всіма можливими силами поширювати між вірними, де тільки можна, бо за словами св. Григорія Великого: "Хто є приятелем Бога, той старається також інших учинити приятелями Божими".

Як таке ревне поширення цього набоженства подобається Христові, видно з того, що Христос прив'язав до нього великі обітниці і нагороду, а саме, що імена тих, котрі поширюють це набоженство, будуть записані навіки у Серці Христовому і ніхто їх звідти не викреслить.

 

6) Повне уповання і довір'я до Найсвятішого Серця Христового у всіх потребах

Вірні слуги Серця Христового знайдуть у Ньому силу, покров проти небезпек душі і у всіх інших терпіннях та прикрих обставинах життя. Нема ніякого серця, котре би нас так вірно і щиро любило і для нас мало таке велике співчуття, як Серце нашого Спасителя. Він, коли бачив чужу біду, був до глибини душі зворушений, а навіть плакав (Лк. 7, 13; Мт. 9, 36 і 14, 14). Після своєї смерти Він дозволив пробити своє Серце, а після свого Воскресіння залишив разом з ранами на руках і ногах також рану свого Серця, щоб у тій рані дати нам безпеку, охорону і прихисток.

Тому треба нам шукати охорони, потіхи і полегшення лише у Серці Христовому, котре кличе до себе всіх, які терплять і обтяжені трудами. Не упадуть під тягарем смутку ті, котрі з довір'ям принесуть і представлять Йому свою журбу. А ми все, що нас пригнічує і тривожить, все, що нас непокоїть, представмо Божому Серцю і зазнаємо потіхи, полегшення, відваги, терпеливості і витривалості. У цих потребах добре відправити дев'ятницю або бодай тридневницю до Серця Христового або інші побожні молитви, поєднані з відвіданням Найсвятішої Євхаристії, щоб осягнути світло, силу, успіх у праці, відвернення якоїсь небезпеки або нещастя, оздоровлення хворого товариша чи родича, навернення грішника і порятунок у всіх інших прикрощах та нещастях.

 

7) Молитви і стрілисті акти на честь Найсвятішого Серця Христового

Вірні слуги Серця Христового не поминуть дня, щоб не засвідчити свою любов і почитання для цього Серця. З цією метою добре щоденно відмовити якусь молитву на честь Серця Христового, а передусім формулу посвячення себе Серцю Христовому. Крім того, добре також упродовж дня під час праці чи під час інших занять часто звертатися до Серця Христового короткими словами і зітханнями, за допомогою яких ми виконуємо різні акти: почитання, хвали, вдячности, любови, прощення, перепрошування і задоситьучинення, бо через ці акти примножується і зміцнюється у нас набоженство до Серця Христового.

 

8) Перепрошення і задоситьучинення

Як уже попередньо було сказано, Христові найбільше подобається і найбільше відповідає Його бажанню той спосіб виконання набоженства до Його Серця, котрим ми Серце Христове перепрошуємо і винагороджуємо за всі зневаги, Йому нанесені. Тож особливо почитателі Серця Христового повинні старатися не тільки не засмучувати це Серце, але справляти Йому втіху і радість через перепрошення і задоситьучинення, і то тим більше і тим частіше, чим більше і чим частіше відчувають вони невдячність людську до Христа Спасителя, а також чим більше вони є переконані, що таке задоситьучинення найбільше подобається Христові. Хто-хто, а слуги Серця Христового насамперед повинні відчути скаргу Спасителя: "Я чекав милосердя, та його не було, і втішителів, — та не знайшов нікого" (Пс. 69, 21). І тому вони повинні жертвувати Йому як задоситьучинення свої добрі вчинки, сповнені у стані освячуючої благодаті, а також молитви, труди і терпіння, а передусім свої Св. Причастія. Крім того, хай жертвують Йому всі акти прославлення праведних душ на землі, ангелів і святих у небі, а передусім жертвувати Йому Непорочне Серце Марії. Такі задоситьучинення є для Христа потіхою, а для нас джерелом великих ласк.

 

9) Злучення своїх молитов, праці і терпінь із Серцем Христовим

Як було сказано вище, всі наші добрі вчинки, сповнені у стані освячуючої благодаті, а також наші молитви, труди і терпіння мають експіяційну силу. Однак, щоб вони мали ще більшу силу самі в собі, а тим самим і більшу експіяційну силу, їх слід поєднувати з заслугами Серця Христового. Бо всі наші молитви і вчинки, вся наша праця, всі наші труди і терпіння, злучені з Серцем Христовим і Його молитвами, стають подібними до Його власних, а тим самим дуже милими перед Богом. Як Бог Отець знаходить найвище уподобання у Серці Свого Сина, так нічого не є Йому таким милим, як душа, що злучена з цим Серцем (Еф. 1, 6). Отож, належить усі молитви і вчинки сповняти (виконувати), а також усі терпіння зносити у тому наміренні, у якому Сам Христос на землі за життя свого молився, працював і терпів, а крім того, нині молиться і жертвує себе у Найсвятішій Євхаристії і в Найсвятішій Жертві Безкровній, тобто у Службі Божій. До цього приклад дає нам Церква, котра навчає своїх священиків, щоб вони під час відправи богослужень поєднували свої намірення з наміренням Христовим. /.../ Тоді наші молитви, вчинки і терпіння, злучені з Серцем Христовим, це Серце Христове чинить перед Богом милими, а також наші помилки і занедбання надолужує своїми чеснотами і заслугами.

Це воістину велике багатство у нашому убожестві. Бо наші вчинки, хоча й самі по собі дуже маленькі і нікчемні, проте, злучені з заслугами Христовими, набирають великої ваги і вартості. Варто подивляти щедрість Серця Христового. Воно стоїть відкрите для нас з усіма своїми неоціненними скарбами. З повноти цього Найсвятішого Серця ми можемо користати і збагачуватися і таким чином також справляти Йому радість і приносити Йому задоситьучинення у спосіб, який відповідає Його бажанню, а нам приносить користь. "Чого Ти не учинив, — так відізвалася одного разу під час об'явлення бл. Марґарета до Христа Спасителя, — щоб серце людей собі здобути, а вони все одно пручаються і часто виганяють Тебе з нього". — "Так, це правда, — відповів Спаситель, — моя любов спонукала мене, щоб усе для них пожертвувати, а вони не відплачують мені взаємно. Але я домагаюся, щоб ти через заслуги мого Найсвятішого Серця їхню невдячність надолужила". Це бажання, висловлене бл. Марґареті, ми всі повинні застосувати до себе.

 

10) Нав'язання приязні з Найсвятішим Серцем Христовим

Зав'язана приязнь із Серцем Христовим — це найблагородніший плід і наслідок набоженства до Серця Христового. Це було бажанням усіх святих душ. Ця приязнь полягає у тому, що в усіх наших справах, як вічних, так і дочасних, ми отримуємо пораду наймудрішого Серця Христового. Відтак, якщо усіма своїми нашими радощами, терпіннями, труднощами і перешкодами ми ділимося з найдорожчим Серцем. Врешті, якщо про усі наші недоліки, наші помилки і упадки ми розповідаємо цьому Найдорожчому і Найсвятішому Серцю. У нього, як у серці найвірнішого товариша, ми знайдемо співчуття, потіху і поміч, бо Його Серце бажає того, щоб до Нього приходити і всім із ним ділитися.

При цьому однак не слід забувати, що головною перешкодою для цієї приязні є гріх і прив'язаність до гріха. Тому перший крок до приязні Ісуса має бути першим кроком до віддалення від гріха. Досконала чистота є досконалою приязню із Серцем Ісуса.

 

11) Подібність нашого серця до Серця Христового

Набоженство до Серця Христового лише тоді приносить повне благословення, якщо із зовнішніми ознаками поєднується також внутрішня набожність і неустанне стремління уподібнити своє серце до Серця Спасителя, або іншими словами, якщо вдивляємося у те Серце і Його в усьому наслідуємо. Проте слід щоразу більше старатися бути чистими, умертвленими, терпеливими, лагідними, покірними, послушними, згідливими, зосередженими, працьовитими і ревними. Необхідно старатися так думати, так любити і так чинити, як Христос думав, любив і чинив. Одне слово, необхідно преобразити своє серце на взірець Серця Христового. Це справді найрезультативніший і найпозитивніший успіх набоженства до Серця Христового.

 

12) Посвячення себе Найсвятішому Серцю Христовому

Блаженна Марґарета у своїх листах дуже часто зазначає і підкреслює посвячення себе Серцю Христовому. В одному з листів вона пише: "Хто посвятить себе Серцю Христовому, той ніколи не загине". А в іншому листі пише: "Я вірю, що ті, котрі посвятилися Найсвятішому Серцю Ісусовому, не загинуть і що вони ніколи не потраплять через смертельний гріх у неволю сатани, тобто якщо вони після повного віддання себе Йому будуть старатися з усіх своїх сил Його почитати, любити, прославляти, дотримуючись в усьому Його найсвятіших засад".

Таке посвячення себе Серцю Христовому має дві частини. Перша частина полягає у тому, щоб зректися себе, своїх особистих інтересів, користі і вигод. Ми внаслідок первородного гріха занадто зайняті собою, забагато уваги звертаємо на себе, занадто на собі зосереджуємося. Тому таким актом ми зрікаємося того, чого бажає наша прив'язаність до земного добра, наша плоть, наша гордість — одне слово, зрікаємося нашого себелюбства. Друга частина цього посвячення полягає у тому, щоб жити цілком для Ісуса, тобто лише на те звертати увагу і про те дбати, щоб наскільки це в наших силах, прославляти Серце Ісуса і підтримувати Його справи.

Формулка посвячення, яку уклав о. Ротан, така:

"Найсолодший Ісусе, джерело любови, Отче Милосердя і Боже всякої потіхи, Ти, що зволив неймовірні багатства Свого Серця відкрити нам, ницим і негідним! Я, Н.Н., з вдячністю за незліченні для мене та для інших людей надані добродійства, а передусім за встановлення Найсвятішої Євхаристії і для надолуження всіх кривд, від мене і від усіх у цій Тайні Безконечної Любови Твоєму Серцю заподіяних, посвячую цьому Найсвятішому Серцю усього себе і все, що маю, з усім добром і заслугами, які я за благодаттю Твоєю осягнув або які осягну, обіцяючи поширювати почитання Твого Божественного Серця, наскільки моя неміч мені дозволить. Крім того, обираю собі Пресвяту Діву Марію за особливу Матір, а також віддаю і посвячую себе і все, що маю, її Найчистішому Серцю, обіцяючи поширювати честь цієї Пречистої Матері згідно з настановами Церкви, наскільки це буде в моїх силах. Благаю Твою безмірну доброту і ласкавість, аби Ти зволив це цілопалення прийняти для її уподобання і так, як Ти надихнув мене прагненнями цієї жертви, так уділи мені також щедрої благодаті для її виконання. Амінь".

Само собою зрозуміло, що ця формулка не зобов'язує під гріхом на сумлінні. Якщо ж будь-хто дав щодо цієї формулки формальний обіт, то він є вже зобов'язаний до поширення цього набоженства. Цей обов'язок він виконує, якщо не відкликає цього акту та має намір поширювати це набоженство і упродовж року буде збуджувати у собі час від часу акти на честь Серця Христового. Якщо б же він і щось назовні учинив для прослави Серця Христового (наприклад, відповідні образи, молитви або іншим поручав це набоженство, або виголосив про це доповідь чи звіт), то тоді він повністю виконає своє зобов'язання. Це саме слід розуміти і при посвяченні себе Матері Божій цією ж формулкою. Але щоб позбутися докорів сумління, необхідно звернутися за порадою до священика і послухати його думки.

Щоб отримати ще більше ласк і дарів, добре цей акт посвяти відновлювати кожної першої п'ятниці місяця, а в крайньому разі у день празника Найсвятішого Серця Христового і Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії.

Такими є найважливіші практики набоженства до Серця Христового. Усі вони, перераховані тут від 1 до 12 пункту, є виконанням правдивого культу Серця Христового, хоча одні з них більше мають на меті прославлення Серця Христового, інші взаємну любов, ще інші експіяцію, а деякі наслідування Серця Христового.

(Далі буде)

*Продовження. Початок див. № 5 (10), 2003