Блаженний мученик Григорій Хомишин, єпископ станиславівський
(1867 -1945)
25 березня виповнилася 140-а річниця від дня народження.
Блаженний Мученик Григорій Хомишин:
"З Єпископа можна здерти мітру, відібрати всі відзнаки і окраси його достоїнства, можна його вкинути до в'язниці і закути в кайдани, однак самого достоїнства і влади його ніяка сила світу цього не може йому відібрати, і він і у в'язниці, подібно як св. Апостол Павло, буде управляти своїми вірними. Якраз тоді він буде найсильніший.
Не про Церкву, отже, не про віру і релігію я переживаю, але я боюсь про добро і долю цілого мого народу. Бо де влада і повага Церкви знехтувана, чи там можливий послух і пошана для всякої іншої влади? Чи можливий там лад, порядок і спокій? Де Церква переслідувана, де віра і релігія понижена, де духовенство зневажене, чи там нарід може правдиво поступати і правильно розвиватись? Чи там всякий дорібок не обернеться на загибель самого народу?"
Він боровся доброю борнею
У ці дні, коли відзначаємо 140-річчя з дня народження Владики-Мученика Григорія Хомишина, який понад 40 літ як добрий пастир доглядав доручений йому Господом Божий люд, відкриваємо щораз нові сторінки духовного заповіту цього святця і світоча України та її Церкви. Перед нами постає велична духовна постать воістину Татуня, якого так шанобливо, як рідного, називали на Станиславівщині та далеко за її межами і миряни, і священики. Народившись у бідній селянській родині на надзбручанському Поділлі, він пройшов велетенський тернистий життєвий шлях. Здобувши блискучу богословську освіту, Владика Григорій дійшов до вершин духовного служіння та соціального становища, але завжди залишався скромним, упокореним, повністю відданим Божій волі та служінню своєму поневоленому народові. Він мав надзвичайний дар: виявляти до усіх без винятку щедрість і доброту свого серця і водночас — бути суворим і непохитним у відстоюванні та поширюванні Божого Царства, в обороні Святої Церкви та моральності довірених його духовній опіці мільйонів вірних.
Усі його майже революційні для тогочасного суспільства нововведення з висоти столітньої давності видаються справді раціональними у повноті: і з точки зору духовності, і в культурній, соціальній і навіть у політичній площині. І запровадження безженного стану для священиків, і щире бажання увести в УГКЦ Григоріянський календар, і поміркованість в обрядових справах, і пошуки шляхів примирення українців — всі ці напрямки його титанічної праці не втратили своєї актуальності й до сьогодні.
За свою принциповість у відстоюванні Божих правд, спрямованих виключно на добро свого народу, Єпископ Хомишин ще за життя отримав тавро консерватора, латиніста у справах віри, конформіста та угодовця у національних питаннях. Однак всі його незліченні критики, особливо з церковного середовища, не могли примусити його зректися своїх переконань. Не могли цього зробити й доблесні чекісти. І за це йому, 80-річному старцеві, відважили найбільшу серед усіх ув'язнених Єпископів УГКЦ кару — 10 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. А де ж поділися критики? Найзапекліший з них Гавриїл Костельник став лютим апостатом, опричником МГБ і РПЦ, безславно закінчивши своє життя з рук своїх таки "щедрих" кремлівських покровителів.
Владика Григорій був воістину щирим українцем. Він першим з ієрархів УГКЦ привітав окремими посланнями проголошення ЗУНР у листопаді 1918 року та Української Самостійної Держави у червні 1941 року, але у його пастирських зверненнях немає жодної показної ейфорії чи псевдопатріотизму, а лунає рішучий заклик спершу дбати про Божу державу на землі, тобто про Христову Церкву, а вже потім — про державу національну.
Єпископ Хомишин вбачав смертельну загрозу для України та її Церкви з боку північно-східних сусідів, які збудували свою імперію зла на духовних підвалинах монгольської орди і досі підживлюють свою державну політику цим смертоносним для сусідніх народів духом. Тому й намагався духовно відгородити європейський український народ від "старшого брата" уведенням Григоріянського календаря, захистити наші столітні духовно-обрядові традиції від синодальної мертвеччини РПЦ, увести Україну в коло вільних народів світу. Не судилося. Україна, а з нею і її Церкви й надалі обертаються у політичній, бізнесовій і, як не прикро, духовній орбітах Кремля.
Але праця Блаженного Мученика Григорія Хомишина не пішла намарне. Його ідеї і досі мають велику підтримку у середовищі УГКЦ, оскільки вони побудовані на Божій правді і рано чи пізно принесуть духовну користь для України у повноті.
Блаженний Мученику Григорію, моли Милосердне Ісусове Серце, ревним апостолом якого ти був до останнього подиху свого праведного життя, щоб Україна та її Церква остаточно вирвалися з духовного ярма, яке охопило їх звідусіль, заслонивши дорогу до побудови справді демократичної і суверенної християнської держави. Амінь.
