Оксана Мимренко
(12.04. 1965-03.04. 2007)
3 квітня 2007 р.Б., як починав світати новий весняний день і набирав сили перший ранній квіт дерев аличі, її серце зненацька зупинилося. Назавжди.
...Постать цієї дівчини можна було побачити здалеку: висока, повновида, з неймовірною ясністю голубих очей, з ніжним рум'янцем на лиці — ніби сонце її поцілувало, ніби полум'я її легенько обпалило...
Наша Оксана ... Її мало хто знав. Хоч плодами її копіткої і самовідданої праці в останні три роки втішалися тисячі вірних Святої Унійної Традиції УГКЦ. Вона була душею редакційної колегії нашого журналу, його технічним редактором, займалася комп'ютерним складанням текстів. Знала і літературне редагування, була добрим фахівцем своєї справи.
Розпочинала трудову діяльність секретаркою-машиністкою Львівського обласного відділення Спілки письменників УРСР, одночасно навчаючись у Львівській Академії друкарства, яку закінчила з високими оцінками. Зізнавалася, що її завжди приваблювала саме релігійна журналістика. Працювала в редакціях газет "Вірую", "Аудиторія", різних видавництвах.
Рід Оксани по маминій лінії (рід Колодіїв) виводиться з невеличкого села Зелів на Яворівщині. Майже вся родина — тітки, дядьки, брати, сестри, племінники — є вірними Св. Традиції, парафіянами церкви Свв. Верховних Aпп. Петра і Павла на Рясному. Батько — уродженець Київщини, помер, коли дівчинці було всього 12 років (молодшому братові — 10). Тож, по суті, увесь свій недовгий вік Оксана прожила удвох із старенькою мамою. Сміливо брала на свої плечі всі тягарі і невигоди сімейного побуту. А тих випробувань випадало чимало — навіть для такої скромної і невибагливої людини, якою була Оксана.
Чистота, неймовірна відкритість і чесність помітно вирізняли її серед загалу. Через те їй непросто було в житті, адже світ такий підступний і жорстокий.
Прагнула бути завжди в тіні, бути непомітною. Здавалося, амбітність зовсім не зачіпала її душі.
Св. Традицію сприйняла всім серцем і з готовністю поринула в роботу для неї. Ще раніше зауважила велику різницю між традиційними і модерними священиками, між їхніми і нашими семінаристами. А цього небайдужій людині цілком достатньо, щоб упевнитися у своїх переконаннях.
Вдень заробляла на хліб насущний, а вечорами і нерідко ночами — трудилася для поширення і утвердження Традиції, читала багато духовної літератури, молилася. Не бажала жодної винагороди за свою працю.
Велику набожність мала до Матері Божої Фатімської і святого апостола Юди-Тадея. Не розлучалася з вервичкою, особливо в останні дні свого земного життя — дні несподіваної і тяжкої хвороби.
За день до свого відходу до Вічності з усією любов'ю і відповідальністю поєдналася з Господом Богом у Святій Тайні Сповіді і прийняла Святе Причастя з рук традиційного священика.
Світлої і сильної особистості Оксани Мимренко нам дуже бракуватиме.
Цей номер журналу готувався уже без її участі.
Дякуємо Тобі, Оксано, що ти була з нами — так вірно, так чисто, так безвідмовно... Нікому не завдала кривди, так тихо відійшла від нас. Хай долинуть до тебе наші молитви, хай легкою буде твоя небесна путь! І ти молися за нас, чиста і невинна душе!
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
