До 90-ої річниці Фатімських об'явлень Пресвятої Богородиці*
Господь Бог готував дітей до великих об'яв, які мали відбутися 1917 року. Був 1915 рік. Діти, як звичайно, виконували свої щоденні обов'язки: пасли стадо овець. Луція разом з товаришками пасла свою отару на схилах гори Кабесо, яку ще називали «Старий город», ця територія була власністю родини Сантос. Діти зі своїми стадами піднялися майже до вершини цієї гори. Краєвид був надзвичайно привабливим і гарним: під своїми ногами вони бачили велику діброву з оливкових дерев, дубів, кедрів, кам'яних дубів. Дорога була трохи виснажливою, і діти зупинилися, щоб трохи відпочити і перекусити. Їжа звичайно була дуже скромною: скибка хліба, яку давали їм батьки.
Луція запропонувала товаришкам помолитися на Святій Вервиці. Вони радо послухали її і разом почали молитися. Як згадує пізніше у своїх спогадах вже монахиня Луція, почавши молитися, вони побачили перед собою над деревами фігуру, яка немовби висіла у повітрі. Ця постать нагадувала статую зі снігу: вона була прозорою, сонячні промені проникали крізь неї.
— Що це таке? — запитали перелякані діти Луцію.
— Я не знаю.
Діти продовжували молитися на Вервиці, а постать перебувала у повітрі до кінця їхньої молитви. Луція нічого нікому не розповідала про те, що вони бачили на горі Кабесо. Її подруги, прийшовши додому, розповіли все своїм батькам. Вістка розійшлася селом. Одного разу мама запитала Луцію, чи це правда, що люди говорять між собою: про якесь «видіння» невідомої особи.
Луція не знала, як відповісти і пояснити мамі, кого вони бачили і що це була за особа. Сказала, що то була постать, обгорнута в постіль. «Не знаю, — продовжувала свою розповідь Луція, — чи ця особа мала, очі, руки, ніс, обличчя». Почувши таку розповідь, мама Луції зневажливо промовила до дівчинки: «Дитячі вигадки!». Такі об'явлення Ангела відбувалися декілька разів. Мама все випитувала Луцію про це, але дівчинка завжди відповідала те саме.
Після Першого Святого Причастія Луція змінилася, і її рідні сестри також почали трохи насміхатися з неї, тому що не могли зрозуміти, що сталося з цією дівчинкою, яку вони знали до цього часу. Для Луції це було дуже боляче. Вона звикла бути в центрі уваги, всі її оточували великою любов'ю, прихильністю і ласкою, а тут така зміна. Їй не довіряють, над нею насміхаються, її підозрюють. Це був тільки початок тих великих випробувань і страждань, яких мали зазнати діти. Так Господь Бог готує «апостолів Марії» до тієї великої місії, яка очікує на них у найближчому майбутньому.
Об'явлення Ангела, 1916 рік
У різних книгах можемо зустріти різні дати щодо об'явлень Ангела. З чим це пов'язано? Сестра Луція у своїх спогадах писала: «Не можу подати докладної дати, бо в цьому часі я не вміла ще рахувати ні років, ні місяців, ні днів тижня». Тому деякі автори опускають об'явлення Ангела, яке мало місце в 1915 році, і перше об'явлення Ангела датують весною 1916 року. В цій справі щодо об'явлення Ангела беру під увагу працю священика Луїса Кондора «Сестра Луція розповідає про Фатіму». Це спогади сестри Луції.
Книга була перекладена багатьма мовами світу, в тому числі й російською. На жаль, українською мовою її не зустрічав, швидше всього, що немає.
Коли відбулося наступне об'явлення Ангела, точної дати не знаємо. У будь-якому разі подають приблизний час: весна або початок літа 1916 року. Францишко і Якинта не брали участі в об'явленнях, які мали місце 1915 року. В 1916 році вони разом з Луцією вже пасли свої стада. Вівці паслися на схилах гори Кабесо, поблизу Альжустрель. Ця ділянка належала батькам Луції. Перед обідом почав падати легкий дощ, і діти стали шукати місця, де б можна сховатися. Вони знайшли невелику печеру в центрі оливкового саду. Ця земля належала хресному батькові Луції Анастасію. З цього місця можна було бачити село, де народилася Луція, родинний дім. Дощ перестав падати. Дітям це місце дуже сподобалося, і вони залишилися там надалі. В полудень вони пообідали, спільно помолилися на Святій Вервиці, а відтак «малими камінцями забавлялися в кістки». Про появу Ангела сестра Луція пише так: «Впродовж якогось часу ми бавилися, і раптом налетів сильний вітер, загойдав віттям дерев і змусив нас піднести очі, щоб побачити, що відбувається, бо день був спокійний. Тоді ми побачили над деревами, в напрямі до сходу, світло, біліше від снігу. Це була постать юнака, прозора, яка випромінювала сяйво, ясніше від того дива, коли кристал виграє на сонці.
Він наближався, і ми почали розрізняти риси обличчя: юнак 14—15 років, надзвичайної краси. Ми були здивовані й стояли наче зачаровані. Не промовили ані слова. Підійшовши до нас, він сказав:
— Не бійтеся! Я — Ангел Миру. Моліться зі мною. — І ставши на коліна, нахилив чоло до землі. Натхнені надприродним рухом, ми його наслідували й повторювали за ним:
— О мій Боже! Вірю, поклоняюся, надіюся і люблю Тебе! Благаю прощення для тих, які не вірять, не поклоняються, не надіються і не люблять Тебе!
Повторивши це тричі. Ангел підвівся і промовив:
— Так моліться. Серця Ісуса і Марії почують голос ваших благань.
І зник.
Атмосфера надприродного, яка огортала нас, була такою сильною, що ми майже не відчували реальності, впродовж тривалого часу залишаючись у тій самій позі, повторюючи раз у раз ту саму молитву. Присутність Бога була настільки відчутною, що навіть між собою ми не сміли розмовляти. Наступного дня наші душі були все ще перейняті тими відчуттями, які довго не полишали нас. Про це об'явлення ніхто не думав говорити, ані розкривати таємницю. Вона сама того вимагала: була настільки інтимною, що нелегко вимовляти про неї найменше слово. Вона, можливо, справила найбільше враження на нас через те, що була виявлена першою».
Після об'явлення Ангела діти щоденно і часто відмовляли цю молитву з великою любов'ю і страхом Божим. Францишко бачив об'явлення Ангела, але він не чув нічого, про що говорив небесний посланець. Тільки наступного дня він довідався від дівчаток, про що говорив Ангел і якої молитви він навчив їх. Францишко разом із сестрами відмовляв цю молитву. Коли нікого не було і ніхто не бачив, діти, приклякнувши за прикладом Ангела, відмовляли молитву. Не тричі повторювали її, а молилися довго в цій суворій поставі, поки не відчули втоми.
У читачів може виникнути запитання: чому аж ва роки (1915—1916) дітям являється Ангел, чому відразу Пресвятая Богородиця не об'явилася їм? Над цим питанням варто глибше застановитися. В Нікейсько-Царгородському «Символі Віри» промовляємо: «Вірую во єдиного Бога Отца, Вседержителя, Творца небу і землі, видимим же всім і невидимим». Перші слова символу нашої Святої Віри вказують нам, ким є наш Бог. Віримо в одного Бога — Отця Вседержителя, який сотворив світ видимий і невидимий: «Господь сотворив у небі совершенні духи, що з усіх сотворінь найбільше подібні до Нього самого... Наповнивши небо мешканцями, Господь звернув свою увагу на землю. Він упорядкував її, прибрав травами, квітами, деревами, загалом — усякими рослинами. Опісля заселив її прерізними звірятами, птицями. Води наповнив рибами і усякими іншими тваринами й так прикрашену, приготовив на мешкання свого останнього твору, що по Його планові, мав бути звеном між світом духів і світом матеріальним—людину... Поблагословив їх, щоб розмножувалися і далі заселювали землю, яку Він приготовив їм на дочасну домівку» (Катехизм для парохів, о.-д-р. М. І. Любачівський. Нью-Йорк-Мюнхен-Львів, 1988, с. 21). Бог сотворив невидимий світ, до якого належать Ангели. Слово «Ангел» грецькою мовою означає: «посланець, створена Богом безтілесна, духовна істота, часто є виконавцем Божої волі і посередником між Богом і людьми».
Першою причиною, чому Господь Бог посилає Ангела до дітей, є Його бажання ще раз нагадати людству, що Він, Всемогутній і Вічний Бог, є Творцем світу невидимого і видимого. Про ці речі людина в двадцятому столітті практично «забула», вона постійно аж по сьогоднішній день бунтується в різний спосіб проти Свого Творця і не бажає Йому вірно служити.
Ангели ж Божі ретельно виконують волю Свого Сотворителя: «Господь на небі утвердив престол Свій, і царство Його усім володіє. Благословіте Господа, всі Ангели Його, могутні силою, ви, що виконуєте Його слово, покірні голосові Його слова. Благословіте Господа, всі Його небесні сили, слуги Його, що чините Його волю» (Пс. 102, 19—21). Все сотворіння покликане до прослави і возвеличення Свого Творця, і тому цар Давид закликає усе, що живе і дихає, все, що вийшло з рук Божих, хай прославляти Свого Бога: «Хваліте Господа з неба, хваліте Його на висотах! Хваліте Його, всі Ангели Його, хваліте Його, всі воїнства небесні! Хваліте Його, ви, сонце й місяцю, хваліте Його, всі ясні зорі!... Хваліте Господа з землі, кити і всі морські безодні! Вогонь і град, сніг і туман, і буйний вітер, який виконує Його слово. Гори й усі пагорби, садовина й усі кедри. Звір дикий і скот усілякий, гад і птах крилатий. Царі землі й усі народи, князі й усі земні судді. Хлопці, а й дівчата, старі разом з юнацтвом. Нехай Ім'я Господнє хвалять, — високе бо ім'я Його єдине» (Пс. 148,1—3,7—13). Тому об’явлення Ангела з неба немовби пригадує людям про цей невидимий світ, про який вони вже «забули» або перестали вірити в нього. Ангел приходить до дітей з іншого невидимого світу, його поява - це ще один доказ потойбічного невидимого життя. Ангели виконують Божу волю на небі, а кожна людина, яка живе на цій долині сліз, має також обов'язок і покликана Господом до життя, щоб виконати волю Отця Небесного.
Другою причиною об'явлення Ангела, на мою думку, є бажання нагадати людям про заступництво і посередництво цих чистих духів перед престолом Всевишнього. Пригадаймо собі, скільки разів ми зустрічаємо на сторінках Святого Письма Старого і Нового Завіту, яку важливу роль відіграють Ангели в тій чи іншій історії чи ситуації. Ангел настановляє на дорогу покори і рятує Агару (Бут. 16,7-12). Ангел сповіщає знищення Содому (Буг. 18,16-33). Ангели спасли Лота (Бут. 19,1-29). Ангел запобігає принесенню в жертву Ісаака (Бут. 22,11-12). Ангел Господній врятував пророка Ілію (1 Царів 19, 5-8). Ангел спасає пророка Даниїла, який був вкинутий до левиної ями: «Тоді цар звелів привести Даниїла й вкинути його в яму для левів. Заговорив цар і мовив до Даниїла: «Бог Твій, якому ти постійно служиш, хай тебе визволить». І принесено камінь і покладено на отвір ями, і запечатав її цар своїм перснем та перснями своїх вельмож, щоб не було змінено нічого щодо Даниїла. Потім пішов цар у свій палац і ліг спати натще, ба й не звелів приносити собі страви, та й сон утік від нього. А вранці на світанку встав цар і пішов притьмом до левиної ями, і як наблизився до неї, крикнув жалібним голосом до Даниїла: «Даниїле, слуго Бога живого! Чи зміг твій Бог, якому ти постійно служиш, врятувати тебе від левів?» Тоді Даниїл відповів цареві: «Царю, живи навіки! Мій Бог послав Ангела свого й той затулив пащеки левам, тож вони не скоїли мені ніякої шкоди, бо він визнав мене невинним перед собою, та й перед тобою, царю, я не вчинив нічого злого» (Дан. 6, 17—23). Ангели є не тільки хоронителями людей, а також і народів. Коли Ізраїльський народ виходив з Єгипетської неволі, Господь промовив до нього: «Ось я посилаю Ангела мого перед тобою, щоб стеріг тебе в дорозі і привів тебе до того місця, що Я приготував. Шануй його і голосу його слухай; не бунтуйся проти нього, бо він не стерпить ваших переступів; бо в ньому моє ім'я. Як слухатимешся його голосу й робитимеш усе, що я велю, я ворогуватиму з ворогами твоїми й гнобитиму гнобителів твоїх. Бо мій Ангел ітиме перед тобою...» (Бут. 23,20—23).
На сторінках Нового Завіту часто засвідчена роль Ангелів Господніх. Ангел возвістив священикові Захарієві про народження Йоана Хрестителя (Лк. 1,11-17). Ангел сказав ім'я, яким мали назвати свого сина Захарій і Єлизавета (Лк. 1,13). Життя Ісуса Христа було тісно пов'язане з небесними воїнствами — Ангелами. Ангел Гавриїл звістив Пречистій Діві Марії про Воплочення Божого Слова (Лк. 1, 26-37). Ангел сповістив Йосифові про народження Месії ( Мт. 1, 20-21). Ангели сповістили пастушкам про народження Божого Сина (Лк. 2, 8-15). Ангел Господній керував втечею Пресвятої Родини до Єгипту перед злим Іродом, який поставив собі за мету вбити Дитятко Ісус (Мт. 2, 13-20). Ангел з'явився Христові під час агонії смерти в Гетсиманському городі (Лк. 22,43). Ангел сповістив жінкам-мироносицям про Воскресіння із мертвих Божого Сина (Мт. 28,5-7).
Особливу місію посланці Божі матимуть у день Страшного суду Божого: «Тоді на небі з'явиться знак Сина Чоловічого, і тоді заридають усі племена землі й побачать Чоловічого Сина, що надходитиме на небесних хмарах з потугою та славою великою. Він пошле своїх Ангелів із сурмою вельми голосною, і ті зберуть вибраних його з чотирьох вітрів, від одного аж до другого кінця неба» (Мт. 24,30—31). Ангели будуть виконавцями Божого присуду в день Страшного суду: «Так, як збирають кукіль і в вогні палять, так само буде при кінці світу: Син Чоловічий пошле своїх Ангелів, які зберуть із Його Царства всі спокуси й тих, що чинять беззаконня, і кинуть їх до вогняної печі: там буде плач і скрегіт зубів» (Мт. 13,40-42).
Кожна людина має Ангела-хоронителя, як нас навчає Святе Письмо: «Глядіть, щоб ви ніким з оцих малих не гордували: кажу бо вам, що Ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця» (Мт. 18,10).
Ангели Господні наділені особливою силою, щоб допомагати людям у їхніх життєвих потребах і небезпеках. Після зіслання Святого Духа Апостоли неустанно проповідували слово Боже. Вони збиралися в Єрусалимській святині у притворі Соломона і проповідували своїм землякам про Христа Спасителя, довгоочікуваного Месію, який прийшов до свого народу, а вони не прийняли Його і розіп'яли на хресті. Люди гуртувалися біля Апостолів і учнів Христових не тільки з Єрусалиму, а також і з інших околиць Палестини. Апостоли не лише проповідували про Христа Спасителя, а також допомагали людям у різних недугах: оздоровлювали хворих і тих, яких мучили нечисті духи. Провідники Ізраїльського народу не були задоволені тим, що народ прихильно ставиться до Апостолів. З дня на день зростала кількість людей, які приставали до Церкви Христової. Тоді горді й заздрісні садукеї наклали руки на Апостолів і вкинули їх до в'язниці. Але Всемогутній вічний Бог ніколи не опускає своїх дітей: «Вночі Ангел Господень відчинив двері в'язниці й, вивівши їх, мовив: «Ідіть і, ставши в храмі, говоріть до народу всі слова життя цього» (Ді. 5,19-20).
Це були початки великого переслідування Церкви Христової. Князі цього світу мали в своїх руках усе: авторитет, владу, гроші, військо в'язниці. На боці Апостолів і перших християн було тільки три сили: надія на Господа Бога, зброєю християн була віра в силу молитви, а третьою — любов до тих, які переслідували їх. Цар Ірод почав переслідувати християн. Першою жертвою його терору стає Апостол Яків, брат Йоана, якому стято голову мечем. Відтак схопили святого Апостола Петра і вкинули до в'язниці: «Отож, Петра стерегли у в'язниці, а Церква молилася горливо Богові за нього» (Ді. 12,5). Ця молитва членів Христової Церкви за Апостола Петра була свідченням того, з якою глибокою ревністю і вірою перші християни уповали на Господа Бога. Вони вірили в силу і дію ревної молитви. І в цьому вони не помилилися:
«...Петро, закутий двома ланцюгами, спав цієї ночі, між двома вояками, а сторожі при дверях стерегли в'язницю. Нараз з'явився Ангел Господній, і у в'язниці засяяло світло. Він, вдаривши Петра по боці, збудив його, кажучи: «Вставай чимскоріше!». І ланцюги впали з рук у нього. Далі сказав до нього Ангел: «Підпережися і надінь свої сандалі!» (Петро) зробив так. Знову сказав до нього: «Накинь на себе плащ і йди за мною». Вийшов Петро й ішов за ним; не знав він, чи це правда, що робив Ангел; він думав, що видіння бачить. Минули вони першу варту і другу, і прийшли до залізної брами, що веде в місто; вона сама собою їм відчинилась. Вийшли вони та пройшли одну вулицю, й Ангел нараз відступив від нього» (Ді. 12,6-10).
Чому так багато уваги присвячено Ангелам? Час, в якому ми живемо, є часом глобальної духовної кризи в усьому світі. Людство відійшло від Бога, від засад Христової віри і моралі. Людина впродовж свого земного життя на цій долині сліз неустанно потребує допомоги і підтримки, їй необхідно на когось опертися, в комусь шукати розради і потіхи, перед кимось відкрити свою душу і серце. Таким джерелом духовної потіхи і розради для людства був Господь Бог, Пресвята Богородиця, Божі Угодники, свята Мати Церква, Святі Тайни — одне слово, ті духовні скарби, які наш Спаситель Ісус Христос залишив для нас на землі, знаючи наші немочі і потребу самої людини. Князь цього світу (сатана) всілякими способами старається, щоб людину відірвати від Господа Бога, від цього правдивого джерела, яке єдине може вгамувати спрагу і голод людської душі. Звести людину з дороги правди на дорогу блуду. З дороги, яка провадить до Царства Небесного, на дорогу, яка провадить на вічну загибель. І тут сатана з-поміж людей шукає собі помічників, котрі стають «визволителями» людства з-під «гніту, темряви і незнання», яким керує Церква Христова. Так виникають різного роду противні Вірі Христовій і науці Святої Матері-Церкви ідеології, які витворила людина: атеїзм, пантеїзм, дуалізм, матеріалізм, раціоналізм, натуралізм, містицизм, фанатизм, індиферентизм, фаталізм, а також різного роду єресі і секти. Так був підірваний авторитет Божої інституції — Христової Церкви і її науки. Людина почала шукати щастя і виходу з тієї чи іншої кризи поза Господом Богом.
Замість того, щоб зберегти вірність Господу Богу і Його святій науці, віддатися в руки свого Сотворителя і Відкупителя і виконати на землі Його святу волю, людина неустанно бунтується проти Свого Творця, подібно як це зробили небесні сили: «І настала війна на небі: Михаїл і Ангели його воювали проти дракона, і дракон воював та й ангели його, та не перемогли, ані місця не знайшлося їхнього більше на небі. І повержено дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною, що зводить вселенну, — повержено на землю, і ангели його зним повержені». (Од. 12,7-9). Ангели, які були скинуті з неба, мають перед собою одну мету: постійний бунт проти свого Творця і якнайбільше людей відірвати від Господа Бога і повести за собою дорогою загибелі.
Життя людини на землі — це духовний фронт, де вона перебуває у постійній боротьбі між добром і злом, між Богом і дияволом, темрявою і світлом. В цій духовній боротьбі Бог не залишив людину саму. Він дав їй середники, якими вона має боротися проти зла. Одним із таких середників проти диявола і зла є молитва і піст. Пригадаймо собі, як пришов до Ісуса Христа батько хворого юнака, який був опутаний злим духом. Припавши до ніг Учителя, він благав Його, щоб оздоровив його сина, який часто кидається то у вогонь, то у воду. Він вже просив учнів Христових, але вони не могли дати собі ради з ним. Спаситель вигнав з хлопця злого духа, і юнак тієї ж миті став здоровий.
Здивовані учні запитали Христа: «Чому ми не могли його вигнати?» Ісус сказав їм: «Через вашу малу віру; бо, істинно кажу вам: «Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди — і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого. А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом» (Мт. 17,19-21).
Іншими середниками у духовному житті людини є Ангели-хоронителі. Першою молитвою у житті дитини була молитва до Ангела-хоронителя, якої навчали нас наші батьки, бабця чи дідусь: «Ангеле-хоронителю мій, ти все коло мене стій. Рано, вечір, вдень і вночі будь мені до помочі. Стережи душі і тіла мого і заведи мене до життя вічного. Амінь». З цією молитвою ми розпочинали і закінчували кожен прожитий день. Ставши дорослою, навчившись читати, пройшовши курс катехизи, людина вже зобов'язана відмовляти щоденні молитви. І в тих щоденних молитвах також є молитви до святих Ангелів: «Вся небесния сили, святії Ангели і Архангели, моліте Бога о нас грішних».
Третьою причиною, чому перед об'явленням Пресвятої Богородиці у Фатімі з'являється 1915 і 1916 року Ангел, є, на мою думку, таке. Господь Бог, Який посилає свого посланця до трьох дітей у Фатімі, бажає ще раз нагадати людям, що вони отримали від Нього Ангела-хоронителя — цю невидиму духовну істоту, яка дається людині при святому Хрещенні, є хоронителем і сторожем у її житті. Людина має даного їй від Господа хоронителя і сторожа, до якого має прибігати і шукати захисту і порятунку в різних своїх потребах. Що робить людина у XX столітті? Забуває про Свого Бога і шукає порятунку поза Ним. Це протистояння розпочалося тоді, коли Люцифер, ангел світла, збунтувався проти Маєстату Всевишнього. Цей бунт не оминув Едему, Каїна, Содому, Юди Іскаріотського. Він є постійно живий і діючий. Особливо останніми десятиліття ми спостерігаємо, як повсюдно прихильників князя світу стає все більше і більше. Досі вони діяли підпільно, ховалися, а в XX столітті вони отримують цілковиту свободу. Отримує свободу секта диявола, її прихильників називають сатаністами, їй надають офіційний статусу США. Крім цього, офіційно відкриваються навчальні заклади, де людей навчають ворожіння, чаклунства, хіромантії, картоманії, спіритизму. Шпальти часописів рясніють все новими і новими оголошеннями про того чи іншого знаменитого цілителя, екстрасенса. В багатьох країнах Заходу є навіть спеціальні телевізійні канали, де можна звернутися до ворожбита чи чаклуна і взнати свою долю: що чекає людину найближчим часом і чи варто їй розпочинати ту чи іншу справу, вирушати в подорож тощо. Людина відкинула Господа, вона вступає в контакт із силами темряви, в них шукає поради і порятунку. Господь Бог посилає свого Ангела у Фатіму, який об'являється дітям, щоб ще раз у такий спосіб пригадати людям, що в небі є їхні заступники і опікуни — святі Ангели-хоронителі. Бог не змінився. Його слова святі і непомильні. Хто прибігає до Нього, шукаючи допомоги і підтримки, Він ніколи про них не забуде: «Бо Господь — твоє прибіжище, Всевишній — твій захист. Ніяке лихо до тебе не приступить, ніяка кара не підійде близько намету твого. Бо Ангелам своїм Він повелить про тебе, щоб берегли тебе на всіх твоїх дорогах. І на руках тебе носитимуть, щоб не спіткнулася нога твоя об камінь» (Пс. 90,9-12).
Четверта причина, через яку Господь Бог посилає Ангела перед об'явленням Пресвятої Богородиці, є та, щоб підкреслити силу заступництва і опіки Ангелів і Святих перед Маєстатом Всевишнього Бога над народом, який мандрує на цій долині сліз. Вже на прикладах Старого Завіту ми бачимо силу молитви Божих Угодників і їх заступництво за народом. Якою сильною була віра і молитва патріарха Ноя, Авраама, Мойсея! Своєю молитвою пророк Ілія відкрив небо, і пішов дощ. В Діяннях Апостольських читаємо, які творилися чуда за вірою і молитвою! На гробах мучеників збиралися християни і отримували від них великі ласки оздоровлення душі і тіла. Так вчила Церква своїх дітей впродовж двох тисяч літ. На честь Божих Угодників зводилися храми Господні. Кожна святиня на головному престолі мала мощі мучеників і святих, на яких відправлялася Свята Божественна Літургія. В часі хвороб, епідемій, природних стихій, голоду відбувалися процесії з мощами святих, і так випрошували в неба благословення в різних своїх потребах. Іменами Ангелів і святих називали храми Господні. На їх честь по всій земній кулі стоять каплички і фігурки по містах і селах, на роздоріжжях, при дорогах. Кожна святиня мала не тільки головний вівтар, на якому відправлялася Свята Літургія, а також і бічні вівтарі на честь того чи іншого святого. У святинях відправляли окремі набоженства— дев'ятниці до Божого Милосердя, Матері Божої чи Святих Божих Угодників. В молитовниках і релігійних виданнях друкувалися різні набоженства, молебні, акафісти, молитви і пісні на честь того чи іншого святого. Так ширився і передавався з покоління в покоління культ Матері Божої, святих Ангелів, мучеників і угодників Божих.
Духовна революція в Церкві після другого Ватиканського Собору (1965 р.) зробила свій нищівний внесок у розвиток набоженства до Ангелів і Божих Угодників. У багатьох святинях католицького світу знищено багато бічних вівтарів на честь Пресвятої Богородиці, Ангелів і святих. Нові храми, побудовані радше як приміщення з центральною ареною, де немає не те що бічних престолів, а й взагалі образів, розпису. Там треба ходити і шукати «захований» кивот, бо Євхаристія вже не має центрального культу Богопочитання, як це було в старих дособорових святинях, де ввійшовши до храму, вірний відразу бачив на найголовнішому місці вічне світло, яке горіло на честь живого Бога у Пресвятій Євхаристії вдень і вночі. Деколи головний вівтар виглядає так убого, зображення Ісуса розіп'ятого настільки примітивне, що треба добре напружити свій розум, аби зрозуміти, що означає цей символ на столі. Так, на столі, бо колишні тесані престоли з каменя чи з дерева і дорогоцінних металів зараз замінені звичайними столами.
Ще однією важливою причиною занедбання почитання Богородиці, Ангелів і святих Божих Угодників є дух екуменізму і індиферентизму, який зрівняв усі релігії. Адже протестанти й представники інших християнських течій не визнають почитання Богородиці, Ангелів і святих, як це робить Католицька Церква, і тому, щоб їх не дратувати, ми маємо замовчувати або поволі забувати цей культ.
Ми ніколи не повинні занедбувати культ почитання Богородиці, святих Божих Угодників і Ангелів. Про почитання святих Ангелів читаємо: «Як же Ісус (Навин) був під Єрихоном, звів очі, аж бачить: стоїть перед ним якийсь чоловік з голим мечем у руці. Підійшов до нього Ісус та й питає: «Чи ти наш, чи з ворогів наших?». А той відказав: «Ні! Я начальник Господнього війська; прийшов я тепер». І впав Ісус лицем до землі, поклонивсь та й каже до нього: «Що велить мій владика слузі своєму?». Начальник Господнього війська й каже до Ісуса: «Скинь з ніг твоє взуття, бо місце, де стоїш, святе». І Ісус вчинив так» (Ісус Нав. 5,13-15). Апостол Павло нас навчає, що любов ніколи не переминає (1 Кор. 13, 8). Ісус Христос у притчі про багача і Лазаря показує нам продовження цієї любови після смерті: «Отче, сказав багатий, благаю ж тебе, пошли його в дім батька мого; я маю п'ять братів, нехай він їм скаже, щоб і вони також не прийшли в це місце муки» (Лк. 16, 27). Тут бачимо любов багача, який терпить страшні муки в аду, на землі має ще п'ятеро братів, які йдуть тією самою дорогою, якою він ішов, живши на землі, і заслужать ту саму кару, що й він заслужив. Багач їх любив, бо вони — його рідні брати, і тому переживає за них і бажає їм допомогти, але з місця свого теперішнього перебування він не може допомогти ані собі, ані їм. Якщо грішник, який у пеклі вічно проклятий і терпить такі страшні муки, переживає за своїх братів, щоб вони не потрапили туди, де він, то душі праведних, які оглядають Боже лице в небі, хіба менше люблять своїх рідних, які перебувають на землі? Хіба не бажають їм місця вічної щасливості? Хіба не просять Господа о спасення їхніх душ? Святий Апостол Павло навіть земних своїх братів просить о молитву за нього: «Моліться завжди в дусі всякою молитвою і благанням. І для того, чуваючи з повною витривалістю, моліться за всіх святих і за мене, щоб Бог, коли уста мої відкрию, дав мені сміливо звістувати тайну Євангелії, якої я посол у кайданах, щоб я говорив сміливо про неї, як мені належить» (Єф. 6, 18-20). В іншому місці читаємо такі благання Апостола Павла: «Благаю вас, брати, Господом нашим Ісусом Христом і любов'ю Духа — ревно змагатися зо мною в молитвах за мене до Бога, щоб мені вирватися від невірних в Юдеї і щоб служба моя в Єрусалимі була святим приємна; щоб я з радістю прийшов до вас, коли на те воля Божа, і відпочив між вами» (Рим. 15, 30-32). Молитва Ангелів єднається з молитвою святих Божих Угодників, яка спільно заноситься перед Маєстат Всевишнього Бога: «І я бачив сім Ангелів, що перед Богом стояли, і їм дано сім сурем. І Ангел інший прийшов і став при жертовнику, маючи золоту кадильницю, і дано йому тиміяму множини, щоб поклав з молитвами всіх святих на жертовник золотий, що перед престолом. І піднісся дим тиміяму молитвами святих, від руки Ангела, перед Богом» (Од. 8, 2-4).
У цих страшних часах занепаду і кризи віри ми не можемо іти за намовою диявола, який різними способами через своїх новітніх модерних «пророків» намагається відірвати людей від молитви, посту, від заступництва Пресвятої Богородиці, святих Божих Угодників, Ангелів-хоронителів. Сильніше, ще з більшим запалом і духом віри, надії і любові уповаймо на Господа, посилюймо, помножуймо свої молитви не тільки за себе, за свої родини, а й також за навернення і спасення душ найбільш закаменілих і черствих грішників, випрошуючи для них ласку навернення і покаяння.
(Далі буде)
*Продовження. Початок див. № 5 (28), 2006
