"Любитимеш ближнього твого,
як себе самого (Mm.22, 39)
Третім об'єктом нашої любові є ближній. Як із вогнем пов'язане тепло, так із любов'ю до Бога пов'язана любов до ближнього. Тому Божественний Спаситель говорить: "А друга (заповідь) подібна до неї: "Люби ближнього твого, як себе самого" (Мт. 22, 39). Під словом "ближній" слід розуміти кожну людину — чи приятелів, чи ворога; всіх людей, незалежно від національної і релігійної приналежності.
І. Чому ми повинні любити наших ближніх?
1. Господь Бог вважає їх гідними своєї любові. Бог сотворив людину на свій образ, дав їй безсмертну душу. Точнісінько так, як ми виявляємо пошану перед знаком св. хреста, фігурою чи образом, бо вони нагадують нам про щось святе, так само ми повинні любити наших ближніх, бо вони є образами Бога і нагадують нам Сотворителя. Св. Катерина з Сієни з якнайбільшою старанністю доглядала одну стару жінку, яка була хворою на відразливу хворобу. Невдячниця не тільки поводилася з нею нечемно і грубо, але ще й кидала на неї безсоромні наклепи та обмови, які були дуже прикрими і болючими для чистої дівиці. Але св. Катерина не відзивалася на те жодним словом, а продовжувала з любов'ю прислуговувати цій недужій і цим своїм добрим прикладом привела її до покаяння і поправи життя.
2. Всі ми відкуплені Ісусом Христом, за нас всіх пролив Божественний Спаситель Свою Дорогоцінну Кров. Оскільки Христос Господь відкупив і спас всіх людей такою високою ціною, всі вони є Йому безконечно милими і дорогими. Тому дуже прикро було б Йому бачити, що Його власність понижують, переслідують або ненавидять. Хоч би якою злою і грішною була людина, все одно її душа є цінною в очах Божих. Гріх і злі вчинки можемо ненавидіти, але не маємо права ненавидіти особу. Ми всі між собою є братами Ісуса Христа і повинні одне одного любити. Тому Спаситель говорить: "Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви Мені зробили" (Мт. 25, 40).
3. Всі ми покликані до тієї самої щасливості, ми всі маємо разом оглядати
святе лице Бога, маємо разом взяти участь у весільній вечері і без кінця перебувати у Божій радості. А як можна допустити до неба такого, що приносить із собою сварку, непокій, ворожнечу і ненависть?
4. Ісус Христос виразно це наказав і своїм життям дав нам приклад: "Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як Я був полюбив вас, так любіте і ви один одного. З того усі спізнають, що ви — Мої учні, коли любов
взаємну будете мати" (Йо. 13, 34-35). А чи не навчав Спаситель, що ми повинні
любити також і наших ворогів? "Ви чули, що було сказано: "Люби ближнього свого й ненавидь ворога свого. А Я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на небі..." (Мт. 5,43-45). Чого Спаситель навчав, те і показав своїм прикладом.
Він простив своїм ворогам, за них молився, за них віддав своє життя. Тому святі всіх часів наслідували цю любов Спасителя, наприклад, св. Стефан, Іван Гвальберт і інші.
II. Як ми повинні любити наших ближніх?
На це запитання Спаситель відповідає: "Люби ближнього свого, як себе самого". Власне "я" є мірилом християнської любові до ближнього. Про це Св. Письмо так говорить: "Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм..." (Мт. 7, 12). Тому ми повинні ближнім робити все те, чого самі можемо справедливо домагатися, а не робити того, чого ми самі не бажали б зазнати. Старе прислів'я говорить: "Не роби іншому того, що тобі не миле". Особливо ми повинні дбати про спасення ближніх. Наша любов до ближніх повинна бути:
1. Щирою, тобто вона повинна виявлятися не тільки словами, а перш за все ділами. Дуже часто світським людям притаманні гарні і привітні слова, але їхня рука є далеко від несення помочі. Божественний Спаситель не тільки говорив слова, але справді допомагав: "Ісус перейшов, ділаючи добро" (Ді. 10, 38). Св. Йоан пише: "Коли хтось має достатки цього світу і бачить брата свого в нестачі й замикає перед ним своє серце, то як любов Божа може перебувати в ньому? Дітоньки! Не любімо словом, ані язиком, лише ділом і правдою" (Йо. З, 17-18). А апостол Яків так пише на цю тему: "Коли брат або сестра будуть нагі і позбавлені засобів щоденного прожитку і хто-небудь з вас до них скаже: "Йдіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь", і не дасть їм потрібного для тіла, то що це допоможе?" (Як. 2, 15-16). Нашими вчинками ми показуємо, якою є наша любов до ближнього.
2. Наша любов до ближнього повинна бути загальною, тобто нею маємо обіймати всіх людей, ми не маємо права виключити когось із нашої любові. Само собою зрозумілим є те, що ми не повинні всіх людей любити однаково. Навпаки, Св. Євангеліє вчить нас, що батька-матір, чоловіка-дружину, родину ми повинні любити більше, ніж чужих нам людей. Отже, рідня, приятелі, добродії мають більше права на нашу любов, і ми найперше повинні їм допомагати, коли цього потребують. Після рідні ми повинні любити наших одновірців і земляків. Щодо любові до нації, то сьогодні часто поширюються хибні погляди, які суперечать християнству. Для не одного крайнього націоналіста рідний нарід стоїть понад всіма іншими, лише він один має право на існування, а інші нації є менше вартісними, недобрими, злими, і їх можна ненавидіти. Для інших земляки не мають жодного значення, вони хочуть знищити всі родинні і національні зв'язки. Але якою щодо цього є наука Св. Церкви: "Своїх земляків слід любити". Апостол Павло добре знав почуття, які тягнуть нас до рідного народу; він говорить: "я бажав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені тілом: вони — ізраїльтяни" (Рм. 9, 3). Проте св. Павло голосив Слово Боже не тільки своїм землякам, але також і сирійцям, македонянам, грекам, римлянам і іншим народам. Наша національні почуття не повинні переважати над релігійністю, ми всі є дітьми Отця Небесного і всі відкуплені Ісусом Христом, тому ми повинні любити наших християнських братів; коли хтось ними погорджує, а підносить і обожнює тільки, свою націю — тяжко грішить супроти любові до ближнього.
Папа Пій IX під час поїздки влітку 1847 р. побачив на вулиці одного старого чоловіка, який лежав на землі непритомний. А коли поцікавився, хто є той бідак, то почув відповідь: "Це всього лишень жид". Незадоволений такою немилосердною відповіддю, Папа вийшов і сам, своїми руками, допоміг занести того чоловіка до свого екіпажу, потім відвіз його до свого помешкання, викликав лікаря і щиро опікувався цим бідаком.
3. Любов до ближнього повинна бути безкорисливою, тобто ми повинні любити ближніх і робити їм добро не тому, щоб нас бачили і хвалили люди і щоб ми мали з того користь, а тому, що цього вимагає від нас Господь Бог. Так, наприклад, любов фарисеїв була дуже користолюбною. Вони виконували діла любові до ближнього, давали милостині, але тільки тому, що їх за це люди хвалили; тому Божественний Спаситель так про них висловився: "Вони вже мають свою нагороду" (Мт. 6, 2). Така любов є поширеною між поганами. "Бо коли любите тих, що вас люблять, то яка вам за це нагорода? Хіба не те саме й митарі роблять? І коли ви вітаєте лише братів ваших, що надзвичайного чините? Хіба не те саме й погани роблять?" (Мт. 5,45-46). Ісус Христос вчить нас, що ми повинні наші добрі діла виконувати таємно. "Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права" (Мт. 6, 3).
Один студент, який повертався взимку з міста додому, раптово втратив свідомість, впав на сніг і був би загинув, якби не один візник, який проходив мимо, не заопікувався ним. Коли студент прийшов до тями, хотів винагородити грішми свого рятівника. Але візник відповів: "Гроші за послугу, до якої зобов'язаний кожен християнин щодо свого ближнього задля Христа?" І не взяв нічого. Студент хотів довідатися хоча б ім'я того, хто врятував йому життя, але чесний чоловік сказав: "Чи знаєте ви ім'я євангельського милосердного самарянина?" Щиро з ним попрощався і пішов геть. Отже, чинімо за цими наведеними принципами, виконуймо заповідь любові до ближнього щодо всіх людей щиро і безкорисливо. Як гарно було б на світі, якби між людьми було більше любові!
Але, на жаль, люди самі собі отруюють життя взаємною ворожнечею, мстивістю і ненавистю. Коли св. Йоан був старим і немічним, просив, щоб його носили на зібрання вірних, де постійно повторював: "Діти, любіться!" Коли його запитали, чому постійно говорить одне і те ж саме, апостол відповів: "Тому що це є заповідь Божа, якщо ви її виконаєте, цього досить". Певно, що хто правдиво любить свого ближнього, той також любить Бога, бо ці дві заповіді нероздільні. А хто щиро любить Господа Бога, той може сподіватися вічного життя, як певної нагороди.
* * *
В одному місті жила побожна жінка, мати кількох дітей. її чоловік не був практикуючим католиком, проте не забороняв їй по-християнськи виховувати дітей.
Настав час, і наймолодший син готувався до прийняття Першого Святого Причастя. Напередодні він прийшов до майстерні свого батька, впав на коліна і промовив: "Дорогий тату, я сьогодні приступив до Тайни Святої Сповіді, але перед тим, як маю перший раз прийняти до свого серця Ісуса, хочу попросити пробачення за кожен мій непослух і на майбутнє обіцяю стати кращим".
Батько, втерши сльози, сказав: "Це добре, мій сину, якщо ти коли-небудь заподіяв мені прикрість, радо тобі прощаю". — "А тепер, — додав схвильований хлопчина, — я маю до вас іще одне прохання". Батько трохи знітився, він здогадувався, про що піде мова, і не мав бажання продовжувати розмову. "Іди, — сказав він до сина, я не маю тепер часу!".
Дитина сумно дивилася батькові в очі, але не мала сміливості наполягати... Хлопчина поволі повернувся до своєї кімнати, упав на коліна перед образом Пречистої Діви Марії і, склавши рученята, сильно і гаряче молився.
Батько був свідомий прикрості, заподіяної дитині, навшпиньки тихенько
пішов за нею, а коли побачив свого сина зі складеними руками при молитві, більше не витримав: “Він молиться за мене, – сказав сам до себе, – за мене, свого негідного батька...” – і впав у крісло, закривши обличчя руками... Згодом, підвівшись, побачив сина перед собою. “Татку, – просило дитя, не відмовте мені того, про що вас проситиму. Я хочу, щоб завтра, в день мого Першого Святого Причастія, разом з матусею ви були в церкві та щоб ми всі троє разом запричащалися”.
Слова дитини мали в собі щось таке благальне, що батько був переможений. “Добре! - сказав. - Я ще сьогодні піду до Сповіді, а завтра буду біля тебе під час Святого Причастія”.
Так, як Ісус спас душу батька через молитву сина, подібно спасе Він душі
твоїх ближніх, якщо ти захочеш молитися за них.
