Чудо-зцілення
Пригадую, як у моєї знайомої, що живе по-сусідству, захворіла мама. Хвороба була тяжкою, зі складним виснажливим перебігом. Недужа була змучена фізично, а надто психологічно, адже бачила, як біля неї страждають її діти. Найрідніші ні на мить не залишали постелі хворої, шукали найкращих лікарів, випробовували новітні методи лікування та інтенсивної терапії, однак безрезультатно.
Якось, знайома сказала мені, щоб неодмінно поїхала до Люрду, бо вірить, що свята водиця врятує її маму. Однак, стан матері щораз, то гірший, і вона не може її на довго залишити одну. Дівчина казала, що погодилася б і на прощу до Зарваниці чи Гошева, однак вважає, що Люрдівська вода має більш цілющі властивості. Бачачи її стан напіврозпаду, мені щось не випадало казати знайомій, що вся справа у вірі. З іншого боку, я бачила віру цієї дівчини саме у святе місце в Люрді, однак на той час могла допомогти їй дещо іншою порадою:
"Чи молилася ти до Миколая Чарнецького? — запитала я і чомусь наперед знаючи негативну відповідь, продовжила. — У церкві Священномученика Йосафата, що на вулиці Замарстинівській, тут неподалік, кожної першої п'ятниці місяця служиться Оздоровчий Чин за зцілення хворих з замащенням святим єлеєм. У храмі зберігаються чудотворні мощі Блаженного Владики Миколая. Численні прочани прибувають на Богослужіння для того, щоб поклонитися святим мощам, прикластися до них та помолитися за оздоровлення. Раніше, на місці поховання Священномученика на Личаківському цвинтарі, люди розбирали всю землю. Вранці насипали нової, а до вечора місце могили знову вирівнювалося. Віруючі прикладали землю до хворих місць, натирали нею болючі місця, сипали до ліжка безнадійно хворих родичів, при цьому молилися до Владики Миколая. Безліч дивовижних оздоровлень відбулося за посередництвом Миколая Чарнецького. Люди про це свідчать у збірниках молитов, присвячених Блаженному. У храмі Священномученика Йосафати біля ікони чудотворця є зошит, в якому вірні висловлюють вдячність за вислухані молитви, з докладними описами та підтвердженнями отриманих ласк". — Я говорила, а моя сусідка лише здивовано кліпала очима. І тут, ніби на завершення я випалила: "Та ми могли б хоч зараз піти до церкви, помолитися до Миколая Чарнецького за здоров'я твоєї мами, це ж неподалік! Можна взяти із собою образок чи вервицю й прикласти до мощів Священномученика, принести твоїй мамі, щоб і вона помолилася". Дівчина все ще зачудовано дивилася на мене, а тоді якось обережно промовила: "А я і не знала".
Іноді люди у найменших подробицях можуть переповісти про те, що відбувається у найвіддаленіших куточках нашої планети (провідні інформаційні технології забезпечують дедалі кращий доступ до знань у різних сферах людської життєдіяльності в світі). Людям відомо про Люрд і Фатіму, про мощі св. Фаустини Ковальської та св. цілителя Пантелеймона. Добре, коли вони знають про святі місця в Гошеві, Джублику, Зарваниці чи Уневі. Однак, буває, люди можуть навіть не здогадуватися про довгожданий лік на їхні недуги, що знаходиться за пару кроків від оселі. А коли ж, нарешті, дізнаються, то бракне їм віри віддатися в опіку тому чудотворцю, по допомогу якого приїздять прочани з різних куточків України. Слава про якого розноситься ген за межами нашої держави.
ЖИТТЯ БЛАЖЕННОГО СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА МИКОЛАЯ
Народився Микола Чарнецький у старовинному західноукраїнському селі Семаківці 14 грудня 1884 року в сім'ї Олекси та Парасковії Чернецьких. Із дев'яти дітей Микола був найстаршим. Початкову й середню освіту здобув у селі Товмач, після чого вступив до гімназії св. Миколая у Станіславові (Івано-Франківськ).
Влітку 1904 року Микола Чарнецький склав матуральні іспити, і Станіславський владика Григорій Хомишин посилає його до Рима на філософсько-богословські студії. Навчання тривало шість років: два роки філософії й чотири — теології. Протягом цього часу Миколай вивчав іноземні мови, пізнавав давню та сучасну римську і християнську культури.
З Рима Миколай Чарнецький повернувся високоосвіченою людиною, палко бажав апостольської праці.
2 жовтня 1909 року Преосвященний Владика Григорій Хомишин рукоположив Миколу Чарнецького на священика. Висвячення відбулося у Станіславі. Першу свою Літургію отець Миколай відслужив у рідному селі Семаківцях.
Незабаром отець Чарнецький повернувся до Рима, де здобув ступінь доктора богослов'я. А вже через рік, восени 1910 року отець доктор Миколай Чарнецький в м. Станіславові став професором філософії й фундаментальної догматики. Він був також духовним провідником Станіславівської семінарії. Його доброта, святість і аскетичне життя поряд з вимогливістю притягували до себе семінаристів, які дуже любили свого духівника.
Перша світова війна, що розпочалася влітку 1914 року спричинила закриття Станіславівської духовної семінарії. Через воєнні події багатьох священиків було заарештовано й вивезено. Багато парохій залишилося тоді без душпастирів. Отець Чарнецький пішки відвідував сусідні села і відправляв там Богослужіння. Не раз ночував у стогах сіна, не бажаючи турбувати людей, просячись на нічліг. Він жадав бесіди з Богом на самоті, молитви у тиші до самозабуття.
Бажання самозреченого служіння Господові спонукало отця Чарнецького вступити до монастиря Отців Редемптористів, які напередодні війни відкрили в Уневі свій монастир. Слово "Redemptor" означає "Відкупитель", тобто кожен редемторист повинен максимально прагнути до співпраці з Божою ласкою задля порятунку людських душ. Отець Миколай вибрав для себе цей чин — чин Найсвятішого Ізбавителя і вступив у жовтні 1919 року до новіціяту Отців Редемтористів. Облечення в чернечу рясу отця Чарнецького відбулося в монастирській каплиці на Збоїсках (Львів). Багато братчиків у монастирі були колишніми учнями професора отця Чарнецького — він учив їх в Станіславові, тепер же став їм братчиком, однак нічим не відрізнявся від інших, хіба що ревністю і покорою. Він, колишній духівник семінарії, доктор теології, жодного разу не вивищив себе перед братчиками, чітко і радо виконував всі обов'язки, вправи і працю новіціяту. Вже через рік, 16 жовтня 1920 року отець Миколай склав свої перші монаші обіти.
ПРАЦЯ НА АПОСТОЛЬСЬКІЙ НИВІ
На початку 20-х років минулого сторіччя Отці Редемтористи, а серед них і отець Чарнецький багато проповідували містами та селами Галичини. У другій половині 20-х років у них з'являється нове поле для місійної праці — Волинь, де необхідно було об'єднувати Церкву. Колись на Волині успішно розвивалася Українська Католицька Церква східного обряду. Тут проживали мільйони українських греко-католиків. Але після трьох поділів Польщі (1772, 1792,1795 відповідно) ця земля перейшла під владу Росії, а отже відбувалося насильне насаджування російського православ’я спочатку Катериною II, а далі Олександром II. Розпочавши свою місійну справу, Отці Редемтористи потрапили між двох вогнів: російської православної церквою і польської латинської, яка у ті часи не допускала українських священиків з Галичини.
Отці розгорнули чималу апостольську працю, душею якої був отець Чарнецький.
16 січня 1931 року Апостольська столиця іменувала отця Миколая Чарнецького титулярним єпископом і відразу призначила Апостольським Візитатором вірних українського обряду поза Галичиною; (на той час до УГКЦ навернулося 56 сіл Волині).
Висвячення на єпископа відбулося 8 лютого 1931 року в церкві Отців Редемптористів у Римі, перед Чудотворною іконою Матері Божої Неустанної Помочі. Головним святителем був Преосвященний Владика Григорій Хомишин.
Владика Миколай трудився на Волині, Поліссі, Підляшші та Білій Русі майже 14 років, спочатку як місіонер, а згодом як єпископ. Його праця була невсипущим старанням поширити серед наших братів єдність з Апостольською столицею, а також розбудити в них почуття належності до великої української нації.
СХОДЖЕННЯ НА ГОЛГОФУ
На початок Другої світової війни Преосвященний Владика Миколай жив у Львові, у приватному будинку одного із своїх приятелів, поблизу монастиря, що на вулиці Зибликевича (нині вулиця І. Франка). На першому поверсі монастиря розташувався цілий відділ енкаведистів. Церква ж на вулиці Зиблинкевича була релігійним осередком, до якого горнулися не тільки українські католики, але й чимало православних. Єпископ Чарнецький весь час, вільний від обов'язків, перебував у сповідальниці, а також проводив обряди вінчання та хрещення.
Під час Другої світової війни Кир Миколай висвячував священиків-редемптористів, а також багатьох світських греко-католицьких священиків.
У ніч з 10 на 11 квітня 1945 року було заарештовано цілий україньсько-католицький єпископат: митрополита Йосифа Сліпого, а також єпископів, серед яких Григорій Хомишин і Миколай Чарнецький.
Початком Хресної Дороги єпископа ісповідника була в'язниця НКВД на вулиці Донського у Львові: допити серед ночі, побої, знову допити. Однак існує дивовижний факт, засвідчений отцем Іваном Баслядинським: кат, що наносив численні побої єпископу Миколаю згодом розкаявся і просив прощення у скривавленого Владики, а Преосвященний простивши його, обійняв та розцілував!
Незабаром були київські тюрми й вирок — 10 років ув'язнення в таборах та каторжна праця. Пережити ці страшні поневіряння допомогла злука з Богом — джерело непохитного спокою й повної довіри Божому Провидінню. А ще — безстрашна священича діяльність навіть в похмурих, здавалось дихаючих безнадією, стінах тюрми. Як наслідок, заспокоєні та втішені Божим словом віруючі, а також навернені до Христової Церкви вчорашні атеїсти, богоборці, як серед в'язнів, так і серед енкаведистів.
Упродовж свого ув'язнення від арешту у Львові у квітні 1945 року аж до повернення в 1956 році єпископ Чарнецький, згідно з достовірними джерелами, відбув 600 годин допитів і катувань — страшних енкаведистських слідств, сидів у 30 різних тюрмах й таборах, зокрема на Півночі Росії.
Останні роки свого ув'язнення Владика Миколай Чарнецький провів у тюремному шпиталі в Мордовії. Лікарі не давали надії на життя, тому табірне керівництво вирішило відіслати його до Львова, щоб ніхто не зміг звинуватити радянську владу у смерті єпископа.
Після свого звільнення, приїхавши до Львова, Владика змушений був негайно лягти в лікарню. Згодом, після одужання, він оселився у невеличкій квартирі на вулиці Кульпарківській разом із співбратом. Владика щодня вранці у куточку свої кімнати відправляв Службу Божу. Після усіх недуг, яких зазнав цей мученик, Боже Провидіння підтримувало його життя.
Владика Миколай Чарнецький спочив у Господі 2 квітня 1959 року. Відійшов у мирі спокійно, благословляючи своїх ближніх.
ДОРОГА ДО ЗЦІЛЕННЯ
Від часу поховання владики на Кульпарківському цвинтарі у Львові до його могили не припинялося паломництво вірних — недужих тілом і душею. За своєю вірою християни оздоровлювалися від тяжких, з погляду медицини невиліковних недуг. Люди натирали хворі місця землею з могили священномученика. Існують численні свідчення прозріння сліпих, одужання хворих на рак. Одна мати клала землю з могили Владики Чарнецького до лікарняного ліжка своєму вмираючому синові. А вже на наступний день не тямила себе від щастя, розмовляючи зі своєю дитиною. Здивовані лікарі запевняли, що небезпеки життю й здоров'ю немає. Існує безліч інших прикладів подібного чудо-зцілення.
Через розширення міста й ліквідацію Кульпарківського цвинтаря в листопаді 1969 року тіло єпископа Чарнецького було перенесене на Личаківський цвинтар. Біля його гробу вірні щодня молилися й одержували, за посередництвом Владики, від Господа численні ласки, оздоровлення душі й тіла.
БЛАЖЕННИЙ СВЯЩЕННОМУЧЕНИК
27 червня 2001 року Святіший Отець Іван Павло II під час свого візиту в Україну проголосив слугу Божого Єпископа Миколая Чарнецького блаженним разом з іншими 27 мучениками УГКЦ. Дні пам'яті українських блаженних за постановою апостольської влади Святішого Отця святкуються кожного року, згідно з чином, що визначений уставом, а саме: день пам'яті блаженного Миколая Чарнецького відзначається щороку 27 червня.
У липні 2002 року відбулося перенесення мощів Блаженного Священномученика Миколая Чарнецького з Личаківського кладовища до церкви Священномученика Йосафата, що на вулиці Замарстинівській, 134, у Львові. У церкві створено спеціальний престол Владики, де і зберігаються його чудодійні мощі. Вірні храму мають можливість приступити та прикластися до надгробної плити Владики Миколая, у яку нещодавно помістили посудину із частиною останків Блаженного. Щороку, 27 червня — день вшанування Блаженного, серед храму виставлена частина мощів Отця Миколая. Парафіяни церкви, а також численні прочани мають нагоду відбути велику кількість урочистих Богослужінь, адже поруч із днем вшанування Владики відзначають і день перенесення останків Блаженного Миколая до церкви — щось на зразок храмового празнику.
Кожної першої п'ятниці місяця у храмі священномученика Йосафата вранці і ввечері відправляється Божественна Літургія, після якої служиться Молебний Чин за зцілення хворих, охоплених нечистими духам та неспокійних, з намащенням святим єлем, прикладеним до мощей Блаженного Миколая Чарнецького. Відправляються також молебні та акафісти на прославу Блаженного, а також з метою виклопотання вірними потрібних ласк.
Ось уже п'ять років віруючі християни мають можливість у храмі Священномученика Йосафата безпосередньо прибігати до Блаженного Миколая Чарнецького зі своїми проханнями, молитися у різних потребах, а найперше — про оздоровлення. А Владика Миколай ще нікого не опустив з-під своєї опіки, варто лише щиро повірити у його ласку, чудотворну силу та могутність. Заручившись підтримкою Блаженного один раз, вже ніколи не засумніваємося у його щирій доброті та помочі. Священномученик завжди чекає на наші прохання і щирі молитви, випрошує для нас у Господа заступництва і помочі. А нам, у свою чергу, залишається дякувати його за отримані ласки і просити в Господа, аби зарахував його до Лику Святих.
О, мій Боже! З глибини мого серця віддаю поклін Твоїй безмежній Величі. Дякую Тобі за ласки й дари, що ними Ти наділив Твого вірного Слугу Блаженного Священномученика Миколая Чарнецького. Прошу Тебе, прослав його також і на землі славою Святих. Благаю Тебе, уділи мені в Своєму Батьківському милосерді Ласку (намірення), про яку тебе покірно молю.
Амінь.
P. S. Мама моєї сусідки, дякувати Богу, одужала. Не знаю, чи їздила їхня родина до Люрду, чи можливо на інші прощі в Україні, однак знаю точно, що на Оздоровчий Чин до Миколая Чарнецького (або як його ще називають — єлеопомазання) вони ходять щоразу цілою сім'єю.
