Бувальщина на основі реальних фактів
О Господи Святий,
Живи в душі моїй,
Завжди мене навчай,
Веди в небесний край!
(З пісні до свята Пресвятої Євхаристії)
Провівши Петра на роботу на шахту, Ольга клякнула перед Розп'яттям, яке привезла два роки тому зі Львова, і знову поринула в молитву. Просила Бога про щасливий день для чоловіка, щоб не сталося на шахті якоїсь біди і щоб він повернувся додому живий і тверезий. Петро був у неї добрий, роботящий, але... Як казала про нього (можливо, дещо зарізко) покійна Ольжина мама: "Має золоті руки, але що ж, як горлянка без дна". Бідна мама: нарікаючи на зятя, і гадки не мала, яких вершин у мистецтві смакування горілки осягнув її рідний син.
...Несподівано прийшла їм від невістки Люди з Надима телеграма: "Встречайте Москве. Андрея сама не довезу".
Старенькі батьки невістки жили поруч, на сусідній вулиці, тож ці дві родини зналися віддавна. Ось так: 20 років тому їхали їхні дорогі діти з рідного Донбасу в Сибір на заробітки молодими, здоровими, сповненими надій, а тепер поверталися голими, босими і обоє інвалідами. І не так через тяжку роботу в умовах сибірської півночі, як через любов до горілки, до якої прикипіли всім своїм єством...
Мати Андрія прийняла сина з невісткою до своєї хати — куди ж їм, нещасним, було подітися? Але пожили утрьох зовсім недовго — материнське серце не витримало. Бачити, як день у день нищать себе твої діти, як вони втрачають людську подобу, б'ються, колотяться...
На похорон приїхала Ольжина тітка, яка ще замолоду замешкала у Львові і тепер залишилася одна з їхньої колись великої і дружної родини. Для Ольги тітка Марія завжди була першою порадницею і майже сестрою. Від'їжджаючи, вона подарувала улюбленій племінниці молитовник церковнослов'янською мовою "Промінь душі", на прощання сказавши: "Там знайдеш усе", Ольга гортала сторінку за сторінкою, а там — і "Хресна Дорога", і молебні, і "Загальна Вервиця", і молитви до Пречистої Діви Марії, і до Найсвятішого Серця Ісусового... І рукою тітки Марії олівцем на полях акуратно зазначено: "Це молитися тоді, це тоді, а це щодня...".
Коли Ольга вперше почала молитися "Хресну дорогу", з нею стало раптом коїтися щось неймовірне. Ті розважання Страстей Христових, ті Його добровільні муки і смерть, та Його незрівянна Жертва Свята заради спасіння грішної людини вразили її, мов грім небесний. Вся душа її затремтіла і немовби народилася вдруге. Таким буває грім прозріння. Бідна жінка зомліла і так у гарячих сльозах пролежала на підлозі не знати скільки часу. Коли прийшла до тями, раптом усвідомила себе цілком новою людиною: "Господи, так ось який Ти! Спасителю мій, та чому ж я Тебе раніше не знала?!"
А втім, не можна сказати, що зовсім не знала. Забобонною Ольга не була, а от до знаків Господніх у своєму житті була уважною. Згадалося, як помирала її 95-річна бабуся. Оглухла, вже нічого не тямила і нікого не впізнавала, лише лежала і без кінця шепотіла: "Да воскреснет Бог і расточатся вразі Єго...". У них у містечку була невеличка церква (звичайно, православна, і, звичайно, Московського Патріархату). Вони з покійною мамою не те щоб учащали, але й не цуралися її. Особливо поспішали туди у поминальні дні та в дні великих християнських свят. Але такого потрясіння, такого збурення найглибинніших, найпотаємніших почуттів, як при цій "Хресній Дорозі", Ольга ще ніколи не зазнавала...
Відтоді раз на рік старалася обов'язково потрапити до Львова. При кожній нагоді разом зі своєю тіткою Марією, вірною Традиційної Греко-Католицької Церкви, їздила на прощі, Хресні Дороги, відвідувала нічні адорації у перші п'ятниці місяця, слухала науку традиційних священиків "Вам добре, — казала до тітки, — ви належите до правдивої єдиноспасаючої Католицької Церкви, ви будите спасенні, а я...". — "Дитино, відповідала тітка, — відмовляй щодня вервичку і не бійся нічого. Бог милостивий".
У жовтні 2005 року Ольга спеціально, подолавши понад дві тисячі кілометрів в обидва боки, їздила до Львова, щоб ушанувати чудотворну фігуру-прочанку Матері Божої Фатімської, уклонитися їй, подякувати за отриману ласку навернення і попросити Небесну Царицю про ласку прощення гріхів, ласку навернення і ласку зцілення від недуги пияцтва для свого чоловіка, брата і братової.
Кожного разу привозила додому очищену, оновлену душу, новий погляд на земні і небесні речі, багато духовної літератури і все більше утверджувалася у Святій Католицькій вірі. Душа боліла їй за всіх нещасних, обділених ласкою спілкування з Богом, далеких від правд християнської віри, за всіх, позбавлених Божої Любові. Особливо журилася своєю єдиною племінницею Світланою, яка залишилася у Сибіру.
Молодиця була веселою, безтурботною, курила (дякувати Богові, що ще не пила). Рано вийшла заміж, народила дитинку. Але жила якось безвідповідально, мов та билина на вітрі — без найменшої призадуми про Вічність...
Ольга стала ревно молитися за молоду 22-річну жінку, все жертвувала за її навернення. А в останні два роки в цьому наміренні щодня відмовляла «Таємницю щастя».
І ось цього літа Світлана приїхала з Сибіру в Донбас провідати своїх непутящих батьків. Переночувавши у них першу ніч свого гостювання, раненько прибігла до тітки Ольги, яка живе поруч: "Тьотю Олю, тьотю Олю, чуєте? Мені приснився Ісус Христос! Велике таке Розп'яття! Він висить на хресті, але Йому зовсім не боляче...", — "Чому ти вирішила, що Йому не боляче?" — здивувалася Ольга. — "Та тому, що на Його лиці не було видно ознак страждання. Лице Його сяяло добротою, ясністю. Він дивився таким лагідним поглядом, повернувши до мене Свою Голову. І щось тричі говорив мені, але я, на жаль, не розчула Його слів...".
...Минав час. Світлана поїхала, забувши на підвіконні у хаті батьків подаровану їй Ольгою книжечку "Про сповідь". Ольга дуже переживала.
Аж ось лист від Світлани. Дуже коротенький: "Чи пам’ятаєте, тьотю, як мені наснився сон про Розп'ятого Ісуса Христа? Я все частіше і частіше думаю про Нього...". — "Думай, думай, дитино!" — сказала вголос невідомо до кого Ольга. І тут же клякнула перед образом: "Дякую Тобі, Господи Боже наш! Прив’яжи її якнайміцніше до Любові своєї!"
