Слава Ісусу Христу!
З великим болем і тривогою у серці пишу цього листа. Будучи на урочистості Першого Святого Причастя у селі Кам'янобрід Городоцького р-ну, страх огорнув мою душу, коли побачила як зневажають Євхаристійного Ісуса, бо половина вірних приступала до Св. Причастя настоячи, а друга половина — клячучи. Так само в часі процесії з Найсвятішими Тайнами клякали хіба-що старші особи. Ісус сказав: "Перед іменем Моїм всяке коліно да поклонится на землі і під землею". Кому служать ті люди, котрі не хочуть схилити коліна перед Ісусом? Перед ким тоді вони схиляють свої голови і коліна?
У зв'язку з цим хочеться спитати священиків, єпископів та інших духовних осіб: що буде далі з нашою Церквою, Україною, молоддю, коли серця духовенства сплять твердим сном, бо вони вчать вірних стояти перед Євхаристійним Ісусом?
Не розумію, як може греко-католицький священик в часі Служби Божої згадувати "всіх православних християн"? Не розумію, як можна в суплікації замість слова "Католицької" вставляти слово "православної" і співати так: "О Святий отче Йосифе, покровителю Святої православної Церкви."? Хіба ж Святий Йосиф терпів за православну віру? О бідний і грішний народе, застановися над тим, куди завели тебе модерні священики, які цілком не мають страху Божого!
Коли священик починає Святу Літургію, промовляє такі слова: "Благословенне Царство Отца і Сина і Святаго Духа, і нині і присно і во віки віков". Вдумайтеся в ці великі і святі слова! Пошануйте Господа Бога! Але ж ні, жінки приходять до церкви у штанях, з непокритою головою...Чому ж тоді спортсмен у спідниці не виходить на бігову доріжку, а наречена до шлюбу не вдягає чорної сукні? Бо так не прийнято! То чому ж тоді не дотримуємося звичаїв і традицій, коли йдемо до церкви? Чому не шануємо Господа Бога і своєї Церкви?
Геній нашої України Тарас Шевченко писав: "Чужого научайтесь, і свого не цурайтесь". Але модерні священики свого не знають і знати не хочуть. Багато з тих грошолюбів не читають Святого Письма і тому не знають, що пекло буде переповнене ними. Вони дуже мало розповідають про життя Святих, про свята, про наші звичаї і традиції. А може попросту не хочуть знати! Може не хочуть знати, що наші батьки настільки любили свій храм, що останню копійку віддавали, аби тільки вкрити її бляхою тоді, коли сільські хати вкривали соломою. Напевно, тому модерністи і називають своїх батьків відсталими, бо їхня любов до Бога і Церкви була вищою за все на світі.
Молитися треба, народе мій, неустанно молитися — під час роботи, в дорозі, в часі відпочинку — і ніколи не казати, що немає часу на молитву. Тримаймося вірно прадідівської католицької віри і не зрадьмо її, бо тоді бідним буде наш нарід на своїй землі.
Пресвяте Серце Ісуса, зішли благословення і просвітлення розуму нашому духовенству і вірним.
