До 90-ої річниці Фатімських об'явлень Пресвятої Богородиці
Висновки*
В молитві Ангела у Фатімі звернена увага на другу Божу чесноту якою є надія. Віра нам показує Господа Бога як найвище добро, найбільше щастя, яке може ущасливити нас тут, на землі, а також після закінчення нашої земної мандрівки. Пізнавши Бога в Його величі, святості, досконалості, в Його вічнім блаженстві, яким є небо, з природи своєї людина бажає успадкувати, бути учасником цієї радості. Серце людини завжди шукає того, що є гарне, приємне, вишукане, досконале, безпечне. Тому бачимо, як це серце впродовж усього земного життя перебуває в постійних пошуках, прагненнях, бажаннях. Жодні земні речі не можуть людині принести довготривалого миру і задоволення.
Те, що сьогодні людина осягнула, отримала, через певний період часу для неї стає буденним і сірим. Знов постають нові завдання, перспективи, бажання. Існує категорія людей, які, щось осягнувши в цьому житті, починають нудитися, воно стає для них не цікавим. Або ще інша категорія, які за все беруться і нічого не можуть довести до кінця, кидають розпочату працю, науку серед дороги: мовляв, то не є їх, вони себе не знайшли в цій справі, не можуть себе реалізувати. Такі пошуки в людини можуть тривати все життя. Тому коли особа, проживши певний період часу, осягнувши те, чого прагнуло її серце і душа, бачить, що воно її не робить щасливою, можемо сказати, що це свого роду внутрішній сигнал, знак, що є щось інше, яке має більшу вартість і може правдиво ощасливити людину, яке треба шукати знайти і пізнати в цьому житті. Що є тим іншим, яке може по-справжньому зробити мене щасливим?
На це важливе питання дає відповідь сам Христос Спаситель: "Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те (все інше, щодо життя потрібне) вам докладеться" (Мт. 6,33). Христос нас взиває, щоб ми шукали Царства Божого і його справедливости, бо це найважливіше в житті людини. Наука про Царство Боже є маніфестом Ісуса Христа, Його центральною проповіддю. Свою месіанську діяльність Христос Спаситель розпочинає словами: "Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангелію" (Мр. 1,15). Все інше, про що Ісус Христос пізніше навчав і говорив, це тільки дальше тлумачення і розвиток цієї самої теми, ідеї, думки про Царство Небесне, та її практичне застосування у щоденному житті. Ідея Царства Божого, Божого Царювання, настільки є важливою у проповіді Ісуса Христа, що 90 разів Спаситель вимовляє цей термін, 122 рази читаємо в Євангелії. Також Христос вчить Апостолів Господньої молитви, в якій мають благати Отця Небесного о прихід Царства Його: да прийдет Царствіє Твоє. Ідея Царства Божого така велика і свята для кожного християнина, що він має бути готовим віддати все, що посідає, задля його ідеї бути готовим на жертву, посвяту, а також і смерть. Для осягнення Царства Божого, потрібне не тільки саме бажання, прагнення жити цією ідеєю, працювати для здійснення цієї ідеї. Христос кличе нас до внутрішнього, духовного життя, без якого не можна осягнути Царства Божого: "Кажу бо вам, що коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарисеїв, не ввійдете в Царство Небесне" (Мт. 5,20). Вся краса, велич, святість Небесного Царства закрита перед нашими очима, доки людина перебуває в тілі, відкривається ця містерія перед нами після нашої смерті. Тому важко сказати, що за щастя очікує нас на тому світі, бо ми не маємо жодного середника тут, у нашому житті, щоб можна було прирівняти до небесного щастя. Сам Господь Бог навчає нас словами Апостола, що очікує праведні душі після земної мандрівки: "Чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що Його люблять" (1 Кор. 2,9). Отже, з цього випливає, що не тільки людина не може точно описати, яка радість і щастя очікує на неї у домі Отця Небесного. Вона навіть у своїй уяві того собі ніколи ні уявити, ні бажати не зможе з того, що Бог, добрий Отець, приготував для всіх, які виконали Його волю тут, на землі. Якою глибокою не раз є людська фантазія, марево, але те, що Бог приготував для своїх дітей, не під силу для людського розуму. Тому люди, які довірилися Божому слову, які пізнали Господа у Його величі і святості, вони вже іншими очима дивилися на своє життя і світ, в якому живуть. Вони оцінили вічне щастя і зрозуміли, що воно не міститься в речах матеріальних, дочасних чи проминаючих. Тому що речі матеріальні з бігом часом стають нам не тільки байдужі, але навіть обтяжливі, яких ми хочемо позбутися. Можемо порівняти одяг, який ми колись дуже хотіли, минулася мода, ми хочемо його позбутися. Чи також ремонт у квартирі або меблі — все постійно змінюємо: те, що вабило наше око і серце п'ять чи десять років тому, сьогодні для нас стає буденним і сірим.
Святе Письмо нас остерігає, щоб ми часом не зійшли з дороги правди і не прямували до щастя не того, що Бог хоче, й щоб ми не шукали його там, де його знайти не можемо і де його немає. Апостол остерігає нас перед любов'ю світу: "Не любіть світу, ні того що у світі. Коли хтось любить світ, в того немає любові Отця; бо все, що у світі, — пожадливість тіла, пожадливість очей і гординя життя, — не від Отця, а від світу. А світ проминає, і його пожадливість; той же, хто чинить волю Божу, перебуває повіки" (1 Йо. 2,15-17). Слово Боже допомагає нам, правильно оцінити матеріальні і духовні речі. Переглянувши матеріальні і духовні цінності, ми краще розуміємо тих тисячі мучеників, які йшли на смерть, переносили різного роду терпіння і страждання, багаті задля Царства Божого ставали жебраками, могутні і сильні цього світу ставали рабами — ось яку духовну силу має ідея Божого Царства. Що нам допомагає на цій долині сліз працювати для осягнення цього Царства Небесного? Християнська надія.
Отже, християнська надія — це бажання і переконання, безсумнівне очікування обіцяної нам вічної щасливости в Царстві Небесному і середники до осягнення цієї щасливости. Сильну, непохитну, постійну надію називаємо також упованієм. Як мала дитина у своєму житті неустанно довіряє і уповає на своїх батьків, так добрий християнин неустанно довіряє і уповає на Господа Бога. Рідні батьки, навіть якщо вони є найбільш люблячі, багаті, розумні, могутні, не завжди можуть допомогти своїм дітям у всіх їхніх потребах і бажаннях. Батьки допомагають дітям тільки в дочасному житті, а після смерті можуть допомогти молитвою, не можуть купити, придбати, орендувати місця у небі. І тим відрізняється опіка людська від опіки Божої. Тоді християнин очікує від Господа Бога всього того, що йому потрібно в цьому житті: хліба насущного, прощення гріхів, перемоги над пристрастями, Божого милосердя, а по смерті — Царства Небесного.
На сторінках Святого Письма Старого і Нового Завіту ми знайдемо багато прикладів про надію, довіру і уповання на Господа Бога. Пророк Ісая так навчає ізраїльський народ: "Відчиніть ворота! Нехай увійде народ праведний, що любить правду, що твердий духом, зберігає глибокий мир і на тебе вповає! На Господа покладайтесь повіки, бо Господь — скеля вічна, бо він принизив тих, що жили на узвишшях, — високе місто; скинув його на землю, жбурнув у порох: ноги вбогих, стопи нужденних його топчуть. Дорога праведного проста. Ти, справедливий, вирівнюєш путь праведному" (Іс. 26,2-7).
Ми маємо покладати все наше уповання на Господа, бо все, що земне, рушиться, підлягає змінам, тільки Вседержитель є нашою опорою і вічною твердинею: "Люблю Тебе, Господи, моя сило! Господи, моя скеле, моя твердине, мій визвольнику, мій Боже, моя скеле, що до неї прибігаю; Ти мій щит, ріг спасіння мого, мій захисте! До Господа, похвали гідного, візву я і від ворогів моїх спасуся" (Пс. 17,2-4).
Господь для кожної людини, народу, спільноти є прибіжищем, захистом і силою: "Немає такого другого, як Бог Єшуруна! Він летить у небесах тобі на допомогу, у своїй величі на хмарах. Прибіжище твоє — Бог предвічний, підпора — руки віковічні; Він прогнав ворога перед тобою, і сказав: Знищ! Ізраїль живе собі безпечно, джерело Якова — окремо, в землі, багатій хлібом та вином, де з неба скрапує роса" (Втр. 33, 26-28). Він не погорджує ніким, а особливо тими, які на Нього уповають і в Ньому шукають захисту і порятунку: "Пригнобленому Господь буде захистом і пристановищем у час скрути. І уповатимуть на Тебе, хто знає Твоє ім'я, бо Ти, о Господи, не покидаєш тих, що Тебе шукають" (Пс. 9, 10-11). Очі Господні завжди є над тими, які бояться, люблять і слухають Його: "Ось очі Господа на тих, що Його бояться, що уповають на Його ласку, щоб рятувати їхнє життя від смерті і живити їх у голоднечі. Душа наша Господа чекає; Він — наша допомога, щит наш. Ним веселиться наше серце, бо на святе Його ім'я ми уповаєм. Нехай Твоя ласка, Господи, буде над нами, бо ми надіємось на Тебе" (Пс. 32,19-22).
Жодна людина, наймогутніша і найавторитетніша, багата і фізично сильна, кмітлива і розважлива, не може нам бути надією і опорою в житті, такою, якою є для нас Господь Бог. Бо сильний з бігом часу стає немічним, а багатий бідним, змінюються часи, змінюється і авторитет, людський розум стає ослаблений, і кмітлива, розважлива людина потребує допомоги інших. Наймогутніша, найславніша людина переходить через ворота смерті, тому, коли ми покладаємося на людей, то поміч їхня є тимчасовою і непевною. Тільки один Господь дає нам певність у цьому житті і у вічності. Тому пророк Давид взиває до нас: "Не покладайтеся на вельмож, на сина чоловічого, який спасти не може. Виходить його дух, і він повертається у землю і того ж дня гинуть його задуми. Щасливий той, кому Бог Якова подає допомогу, в кого надія на Господа, Бога свого, що створив небо й землю, море — й усе, що є в них; що вірність береже повіки, що пригнобленому чинить правосуддя, що дає хліб голодним. Господь визволяє в'язнів, Господь відкриває сліпим очі, Господь випростовує похилих, Господь праведників любить. Господь захожих захищає, підтримує сироту й удову, — дорогу ж нечестивих відвертає. Господь буде царем повіки, Твій Бог, Сіоне, по всі роди. Алілуя" (Пс. 145,3-10).
Суспільство завжди цінує людей за їхніми "здібностями" і "успіхами". Могутніх і вельможних цього світу ми зустрічаємо на екранах телебачення, в парламентах, на шпальтах часописів. Перед ними і їх родинами схиляють свої голови мільйони людей, вони стають авторитетами до наслідування, на них хоче бути подібною молодь, з них роблять ідолів, їм поклоняються. До таких людей найчастіше зараховують зірок естради, кіно, бізнесменів, людей спорту, мистецтва тощо. Їхні портрети, автографи, кліпи для багатьох людей є надзвичайно цінними і дорогими "реліквіями", якими вони пишаються і бережуть як зіницю ока. Але в цьому світі не всі багаті, могутні, відомі, сильні, є ще інша категорія людей, про яку ніхто практично не пам'ятає і не звертає на неї уваги. Про них згадують хіба що перед виборами, в часі релігійних свят чи добродійних акцій. Такі люди не мають відповідного авторитету, радше викликають хвилеве співчуття в суспільства, яке за короткий час просто забувається. Але про таких людей завжди пам'ятає Господь Бог. Вони ніколи ним не забуті і не відкинуті. Хто ці люди?
Насамперед, це немічні, хворі, нерідко смертельно хворі люди, яким ставлять жахливі діагнози і виписують додому, щоб очікували смерті, але їхня молитва і довіра до Господа Бога настільки жива і непохитна, що Господь чинить над ними чуда. Людина поставила діагноз, прирекла на смерть, а Господь, щодо цієї особи має інші плани: "Того часу занедужав Єзекія на смерть. Прийшов до нього пророк Ісая, син Амоса, і сказав йому: "Так говорить Господь: Упорядкуй дім твій, бо вмреш, не одужаєш". Єзекія обернувся обличчям до стіни й так молився до Господа, кажучи: "Ой Господи! Спогадай, що я ходив по правді й із щирим серцем перед тобою та робив, що тобі до вподоби". Та й заплакав Єзекія вголос. Ісая ж іще не був вийшов із середнього двору, аж ось надійшло до нього таке слово Господнє: "Повернись і скажи Єзекії, князеві мого народу: Так говорить Господь, Бог предка твого Давида: почув Я твою молитву й побачив твої сльози. Я оздоровлю тебе: на третій день підеш у Господній храм. Я додам тобі віку 15 років і вирятую тебе й це місто з рук асирійського царя; Я захищу це місто заради Мене й заради слуги Мого Давида". І сказав Ісая: "Принесіть фігової мазі". І принесли й приклали до боляка, і він одужав" (2 Цар. 20,1-7).
Христос Спаситель, живучи на землі між нами, був великим приятелем для людей, яких відкинув цей світ: "І от одна жінка, що дванадцять років нездужала на кровотечу, приступила ззаду й доторкнулась до краю Його одежі. Казала бо сама до себе: "Як тільки доторкнуся до краю Його одежі, видужаю". Ісус же, обернувшись, побачив її і каже: "Бадьорися, дочко! Віра твоя спасла тебе ". І видужала жінка від тієї ж години" (Мт. 9,20-22).
Господь наш Бог є не тільки лікарем людського тіла, а й також лікарем наших душ: "Вознесу Тебе, о Господи, бо Ти мене визволив і не дав ворогам моїм злорадіти надо мною. Господи, Боже мій, я візвав до Тебе, і Ти вилікував мене. Господи, Ти вивів із Шеолу мою душу і оживив мене з-поміж тих, що сходять в яму" (Пс. 29,1-4).
Коли Боже Провидіння допускає на нас хвороби і страждання, то в них ми маємо бачити велику ласку Божого милосердя, яку Спаситель посилає нам.
"Ісус Христос, коли об'явився святій Фаустині Ковальській, яку вибрав за апостолку свого Милосердя, жалівся, що люди так мало довіряють і уповають на Нього: "Намалюй образ згідно з тим, що бачиш, з підписом: Ісусе, уповаю на Тебе. Я бажаю, щоб цей образ вшановано спочатку у вашій каплиці і у цілому світі. Обіцяю, що душа, яка віддаватиме шану цьому образу, не загине. Обіцяю також вже тут, на землі, перемогу над ворогами, а особливо в годину смерті. Я сам захищатиму її, як Свою славу... Прагну, щоб священики голосили про це велике Моє Милосердя до грішних душ. Хай грішник не боїться наблизитися до Мене. Палить Мене полум'я Милосердя, хочу вилити його на людські душі. Недовір'я душ роздирає Мої нутрощі. Ще більше мене болить недовір'я душі вибраної, незважаючи на Мою невичерпну любов — не довіряють Мені, навіть Моєї смерті їм не вистачає. Горе душі, яка зловживатиме ними" (Щоденник сестри Фаустини Ковальської, зошит 1,47,48,50).
Так мало людей довіряють і надіються на Бога і Його Милосердя в різних своїх земних випробуваннях і клопотах. У Великий Страсний Четвер Ісус промовляє до святої Фаустини: "Хочу, щоб ти віддала себе в офіру за грішників, а особливо за ті душі, які втратили надію на Боже Милосердя". Свята Фаустина перейнялася всім серцем і душею, що люди мають таку малу довіру і надію на Христа Ісуса і Його Боже Милосердя. То ж вона під час Святої Літургії Великого Четверга склала акт жертвування за душі Отцю Небесному такою молитвою: "Перед небом і землею, перед усіма Ангельськими Хорами, перед Найсвятішою Дівою Марією, перед усіма Небесними силами взиваю до Бога в Тройці Єдиного, що сьогодні, поєднана з Ісусом Христом, Відкупителем душ, добровільно офірую себе за навернення грішників, а особливо за ті душі, які втратили надію на Боже Милосердя. Ця жертва полягає в тому, що я приймаю, цілком віддавшись Божій волі, усі терпіння, і страхи, і тривоги, які переповнюють грішників, а натомість віддаю їм усі свої душевні втіхи, які випливають зі спілкуванням з Богом. Одне слово, жертвую за них все: Службу Божу, Святе Причастіє, покути і умертвлення, молитви. Не боюся ударів — ударів Божої справедливості, бо я поєднана з Ісусом. О мій Боже, прагну таким чином винагородити Тобі за ті душі, які не довіряють Твоїй доброті. Вірю всупереч всіляким (надіям) у море Твого Милосердя. Мій Господи і Боже, — частице — моя частице навіки, не на власні сили надіюся, здійснюючи цей акт жертвування, а на силу, яка плине із заслуг Ісуса Христа. Щоденно повторятиму цей акт жертвування молитвою, якої Ти сам, Ісусе, навчав мене: О Крове і Водо, яка випливла як джерело Милосердя для нас із Ісусового Серця, довіряю Тобі" (Щоденник сестри Фаустини Ковальської, зошит 1,309).
Так мало людей довіряє Господу Богу. Ця недовіра є великою образою Маєстату Всевишнього Бога, в Тройці Святій Єдиного. Господь все зробив для людини, щоб вона була щасливою тут, на землі, а після смерті стала учасником Царства Небесного. Замість іти до Христа, свого Спасигеля і Відкупигеля, в Ньому Єдиному шукати лік на свої душевні й тілесні рани, ми шукаємо порятунку в немічних людей, які "беруть на свої рамена" відповідальність за наше здоров'я, спокій в родині, навернення з блудної дороги наших дітей і рідних. Це вони, різного роду цілителі, маги, екстрасенси, ворожбити, знахарі, взяли на себе "місію", яка належить лише єдиному Господеві. А ми у своїй наївності і незнанні летимо, шукаємо, бо та чи інша особа мені відмовить, відверне біду, хворобу, нещастя від моєї хати і родини. Ми тяжко зневажаємо і ображаємо Господа Бога, коли повторюємо слова різних "цілителів", які, щоб набити собі більшу ціну за "послуги" і здобути ще більший авторитет, вживають такий відомий термін: "Вам (або вашій дитині) "пороблено на смерть". Почувши такі слова, людина готова виконати все, що скаже їй цілитель, тільки щоб "відвернути смерть" від себе чи своєї родини. Виникає питання: коли, якого часу Господь Бог здав свою владу Дателя життя і смерті в руки немічної людини, того чи іншого цілителя чи екстрасенса? Кому більше довіряємо — немічним грішним людям, різного роду шарлатанам, чи Господу Богу? Чи ми застановлялися над тим, що коли шукаємо захисту в людей, тоді Господь відвертається від нас? Він — наша надія, охорона, захист, покров, опіка. Людська наївність не має меж. Ми себе заспокоюємо: але ж у того чи іншого цілителя є образи, фігурки, світяться свічки, він багато молиться, постить, допомагає бідним, сиротам, його молитва допомагає. Запам'ятай, людино, для себе і передай іншим: для Бога немає ціннішої, дорожчої і наймилішої молитви за Святу Літургію. Всі ласки, на які очікуємо і які нам потрібні, можемо випросити в Отця Небесного через жертву Його Сина Ісуса Христа на Службі Божій.
(Далі буде)
* Продовження. Початок див. № 5 (28), 2006
