Життя християнське є відблиском Божого життя, є життям надприродним, якого Творцем, Учителем і взором є Ісус Христос, Дателем всіх ласк — Дух Святий, правдивим керівником і вчителем — Свята Церква, метою якою є єднати людей з Богом. Господь Бог підніс першу людину до надприродного стану, бо дав їй не тільки природні дари, але зі Своєї дивної великої ласки — дари надприродні, а понад усе — справедливість і святість, через які людина стала учасником Божого життя і прибраною дитиною Божою. Ті надприродні ласки, які мали перейти на цілий людський рід, через упадок у гріх Адам втратив як для себе, так і для нащадків, і відтоді небо стало закрите для людини. Однак Господь Бог, багатий у своєму милосерді, зіслав на порятунок Свого Єдинородного Сина, який, прийшовши на світ у людському тілі, не тільки вчив правди і показував дорогу до неба, але своєю смертю поєднав людський рід з Богом і вислужив йому ласку освячаючу як джерело надприродного життя. Цю ласку вложив у Святі Тайни для невидимого уділення через Святого Духа, а видимо — через Святу Церкву. Ця ласка єднає людину з Господом Богом і спонукає її до життя згідно з Божою волею, а через це до осягнення небесного щастя, а також підносить людину до стану надприродного, який безконечно перевищує природний стан. Тому що початком, взором і ціллю життя надприродного є сам Бог, Його слушно можна назвати життям Божим, життям у Бозі і для Бога.
Хто хоче провадити надприродне життя на землі і осягнути спасіння у вічності, повинен користати з овочів відкуплення Ісуса Христа і не тільки прийняти Божі правди через віру, не тільки прагнути і очікувати Божих дарів через надію, а злучитися з Господом Богом через ласку освячаючу, через яку Божа любов розливається в наших серцях, і сам Бог живе в них. Таким способом піднесений до надприродного стану повинен за допомогою ласки Святого Духа далі в постійній праці над собою виробляти всі свої чесноти, ціле своє внутрішнє і зовнішнє життя згідно з Божою волею, об'явленою через Ісуса Христа, поясненою через Святу Католицьку Церкву. Так, щоб у своїх думках, почуттях, словах, ділах і терпіннях став подібним до Нього. Власне на цьому полягає християнське життя.
Це життя, як драбина Якова, яка має багато щаблів, почавши від найнижчого, тобто від виконання заповідей Божих і вистерігання смертельного гріха, що є необхідним для всіх, хто хоче спастися, — аж до найвищого: до чистоти, вільної навіть від тіні гріха повседневного і всякої досконалості, що є привілеєм винятковим і уділеним лише Найсвятішій Діві Марії. Можна, а навіть потрібно, йти щораз вище, вдосконалюватися в християнському житті, а ця досконалість є нічим іншим, як тільки тісною злукою з Богом через любов і вірніше наслідування Ісуса Христа, а тим самим щораз більшим уподібненням до Бога, як говорить апостол: "Будьте, отже, послідовниками Бога, як любі діти, і ходіть у любові, за прикладом Христа, що полюбив вас і видав себе за вас" (Еф. 5,1-2). Для того, щоб намалювати образ, замало буде накинути тільки штрихи на папір чи полотно, але потрібно ті начерки викінчити. Подібно, щоб християнське життя було досконалим, потрібно не тільки в головних своїх актах, але також і в менших, представити подібність до Ісуса Христа. Тому що ця подібність виражається на дусі, який внаслідок того не живе згідно з пожаданнями тіла і власним забаганками, але згідно з натхненнями ласки і світла правди Христової. Тому життя досконале називається життям духовним.
Предметом християнського життя є любов, яка лучить душу є Богом і чинить її подібною до Бога, який є любов'ю (І Йо. 4, 16). "Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме, — каже Спаситель, — і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього і в ньому закладемо житло" (Йо. 14, 23). Св. Йоан говорить зі своїм Учителем: "Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому" (І Йо.4,16).
На цьому також полягає досконалість, як каже св. Франциск Салезій та інші духовні вчителі: "Знаю тільки одну досконалість, яка полягає на любові Бога з цілого серця, а ближнього, як себе самого". Всяка інша досконалість без цієї є неправдива. Сама тільки любов є єдиним вузлом, який досконало лучить нас із Богом і ближніми, а ця злука є ознакою нашого призначення, і вінцем всякої досконалості. Хто хоче бути досконалим християнином, той старається про досконалу любов, про яку говорить апостол: "А над усе будьте в любові, що є зв'язком досконалости!" (Кол. 3,14).
Чим вища любов, тим вища досконалість. Тому слушно говорить св. Августин: "Любов початкуюча є початкуючою справедливістю, любов досконала є досконалою справедливістю, тобто святістю".
Внутрішнє життя є християнським вдосконаленим життям, або життя Христа в душі і життя душі в Христі. Це є життя в зосередженості, молитві, життя боротьби і умертвлення, життя, повне жертви і цілковитого віддання себе Богові, життя надприродне, в якому Ісус Христос через ласку Духа Святого вільно діє в душі. У цей час душа не тільки остерігається всякого гріха, але пильнішу увагу звертає на внутрішні почуття і ласки. Тримає "на прив'язі" злі нахили, усуває низькі бажання, перемагає себелюбство, охоче несе щоденні хрести.
Душа, яка вірна натхненням Божим і діянню ласки, постійно вдивляється в Христа Спасителя, як Марія у Витанії, спочиває на Його Серці, як улюблений учень у вечернику, старається судити, прагнути, говорити і терпіти згідно з Його духом, тобто живе в Ісусі і для Ісуса. Для цього потрібно від Святого Духа особливішої ласки, а від душі — гарячої праці. Тому тут потрібні середники: уникати світу і його бурхливого духа, постійне умертвлення зовнішнє і внутрішнє, пильне вправляння в чеснотах, особливо в любові; молитва, насамперед розумова; пам'ять про Божу присутність, внутрішня зосередженість, Святе Причастіє.
Святе життя вимагає, аби душа була вільна від всякої плями, остерігалася не тільки тяжких гріхів, але і щоденних, тим більше свідомих, і посідала всі чесноти, особливо любов. Душа, яка через постійну працю над собою приходить до досконалого панування над пристрастями і над власною любов'ю так, що ні в чому не шукає ані свого задоволення, ані користі, ані власної потіхи, але тільки сповнення Божої волі, готова до різних жертв. Господь Бог є для неї єдиним скарбом, а слова пророка "кого, крім тебе, мав я на небі? І коли я з тобою, нічого на землі не хочу. Тіло моє і моє серце знемагають; Бог — скеля мого серця і повіки моя доля" (Пс. 73,25-26) є гаслом в житті і при смерті. Таке гасло мали і мають святі, яких Свята Церква ставить за взір до наслідування Ісуса Христа.
Яким є наше життя?
