§4
ОРГАНІЗАЦІЯ ТОВАРИСТВА АПОСТОЛЬСЬТВА МОЛИТВИ
Кожне релігійне Товариство взагалі, а передусім якщо воно розгалужене і нараховує багато членів, повинно мати свою організацію, бо інакше воно не має запевненої тривалості та існування. Крім того, така організація необхідна для більшого розвитку і сильнішого імпульсу своєї діяльності.
Це саме стосується і Товариства Апостольства молитви, котре є, мабуть, найрозгалуженішим і найчисельнішим. Хоча воно не є Братством у повному розумінні цього слова, а звичайним Товариством, однак воно мусить мати конкретну форму і свою організацію, аби могло існувати, виконувати свою діяльність і досягти своєї мети. Згідно зі статутом цього Товариства його організація є абсолютно індивідуальною і тут не вимагається суворих формальностей, обов'язкових при інших Братствах чи релігійних конгреґаціях для їхнього канонічного заснування.
Організація Товариства Апостольства молитви відповідно до його статуту є така:
1. ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПРОВІДНИК
Головний осідок Товариства Апостольства молитви є сталий у Тулузі. Генеральним Провідником його є кожночасний Генеральний Настоятель Товариства Ісусового, до котрого належить також право установлення свого Делегата, священика свого Чину з осідком у Тулузі. Цьому Генеральному Провідникові, а відповідно і його Делегатові належить право іменування дієцезіальних Провідників — по одному на кожну дієцезію — призначених місцевими Єпископами.
Дієцезіальний Єпископ може прикріпити урядування і обов'язки дієцезіального Провідника до якогось, сталого духовного уряду в дієцезії, наприклад, до ректора духовної семінарії або духівника духовної семінарії тощо. У такому випадку кожен наступник у цьому уряді є тим самим дієцезіальним Провідником без особистої номінації, він лише повинен тут же повідомити Генерального Провідника про день початку свого духовного урядування у дієцезії, подаючи одночасно своє ім'я і прізвище. З цієї причини в дипломах, виданих Генеральним Провідником, дієцезіальним Провідником, як правило, додана така клаузула (правило): "ті самі права і привілеї належаться кожночасним твоїм на цьому уряді наступникам, як тільки вони цей уряд обіймуть". Так само згідно з Апостольським Бреве від 30/3/1886 р.Б. Генеральний Провідник має право всюди займатися поширенням Апостольства молитви і водночас вирішувати різні непорозуміння, які можуть виникнути в процесі розвитку цього Товариства.
2. ДІЄЦЕЗІАЛЬНИЙ ПРОВІДНИК
У кожній дієцезії провадити Апостольство молитви призначений дієцезіальний Провідник. Кожного дієцезіального Провідника призначає місцевий Єпископ, але іменує і затверджує кожночасний Генеральний Провідник, відповідно його Делегат. Таким чином, дієцезіальний Провідник отримує свою владу від Генерального Провідника через диплом. До отримання диплома жоден дієцезіальний Провідник не може виконувати своєї влади, ані користуватися привілеями, які належать дієцезіальним Провідникам.
Дієцезіальний Провідник має право засновувати місцеві Товариства Апостольства молитви, іменувати і затверджувати Провідників для місцевих Товариств Апостольства молитви за апробатою місцевого дієцезіального Єпископа, а також видавати і підписувати дипломи для заснованих місцевих Товариств Апостольства молитви та для Провідників місцевих Товариств Апостольства молитви. Практика вимагає, аби дипломи місцевих Провідників були видані не тільки на особу відповідного священика, але й на його кожночасного наступника в його уряді, подібно як це зазначається у дипломах для дієцезіального Провідника, про що було сказано вище.
Місцевим Провідником парафії, зазвичай іменують пароха, у чоловічих домах Законних — настоятеля відповідного дому; у монастирях і жіночих конгреґаціях—капелана, в інших духовних церковних інституціях — настоятеля або духівника.
І, нарешті, завданням кожного дієцезіального Провідника є дбати про внутрішнє і зовнішнє зростання Апостольства молитви в дієцезії; старатися про освідомлення у справі цього Апостольства молитви там, де воно ще не знане; дбати про запровадження Апостольства молитви по парафіях, у домах законних, конгреґаціях та християнських і церковних інституціях. Для цього йому придадуться різні відповідні середники, а саме: кореспонденція і циркуляри до місцевих Провідників у справах Апостольства; відвідування (посіщення) місцевостей, де запроваджене Апостольство; особиста і чинна участь у набоженствах і зібраннях Товариства Апостольства молитви.
3. МІСЦЕВИЙ ПРОВІДНИК
Як сказано попередньо, кожного місцевого Провідника у даній парафії призначає дієцезіальний Провідник за згодою місцевого дієцезіального Єпископа. Іменування і призначення місцевого Провідника відбувається через номінаційний диплом, підписаний дієцезіальним Провідником. Цей диплом урядово стверджує, що відповідному священикові належаться права і привілеї місцевого Провідника. Цей Провідник є законним провідником.
Кожен місцевий законний провідник має повну владу іншого місцевого священика, наприклад, сотрудника, призначати до проводу місцевого Товариства Апостольства молитви. На цього делегованого Провідника переходять усі права місцевого законного Провідника. Якщо цей делегований Провідник помре або він сам відійде чи буде кудись переведений, тоді провід і всі права повертаються до законного місцевого Провідника. Втім законний місцевий Провідник може сам, коли вважає за корисне чи необхідне, відкликати дану від себе делегацію і сам узяти на себе провід Товариства.
Кожен місцевий провідник, а відповідно його делегований заступник має право провадити місцеве Товариство Апостольства молитви і займатися його справами, а головне:
а) Приймати вірних до Апостольства молитви, вписувати їхні імена до спеціальної книги цього Товариства і видавати вписові листи (само собою зрозуміло —безкоштовно). Можна, проте, принагідно приймати добровільні датки від членів на покриття коштів, пов'язаних із функціонуванням Товариства. З цією метою можна запровадити час від часу добровільний збір датків. Відсилати список членів до Генерального Провідника необов'язково (Рескр.від 2/3/1880).
б) Зобов'язаний проводити збори (як правило, щомісяця) членів Апостольства у захристії або в каплиці, якщо є, або у церкві.
в) Призначає Ревнителів і Ревнительок, котрим зазвичай попередньо після
шестимісячного випробування у їх ревній праці видає ревнительські дипломи.
г) Щомісяця або в інші визначені терміни має проводити збори з Ревнителями і Ревнительками, щоб заохочувати їх до старання про щораз більшу славу Божу, про спасення душ і про почитання Найсвятішого
Серця Христового.
д) Призначає щомісяця день (зазвичай першу п'ятницю або першу неділю місяця), у якому члени Апостольства приступають до спільного винагороджуючого Св. Причастія і повного відпусту, пов'язаного з цим
Св. Причастієм (Рескр. від 14/6/1877).
ж) Призначає день і годину раз на тиждень, коли члени Апостольства молитви можуть відбувати практику (т. зв. "Святу Годину") і доступають повного відпусту, пов'язаного зі "Святою Годиною" (Бреве від 30/3/ 1886). Цю практику відбувають там, де це можливо і де заведений такий звичай.
4. РЕВНИТЕЛІ ТА РЕВНИТЕЛЬКИ
1) Місцевий Провідник іменує та призначає Ревнителів і Ревнительок з-поміж членів місцевого Апостольства молитви, а саме тих, що відзначаються побожністю і особливою ревністю, коли йдеться про справи Божі і про спасення людських душ. Немає місцевости, де б не було душ, правдиво відданих Богові. Тому якщо ті душі віднайти, заохотити, їх попровадити — багато буде користи й допомоги для поширення царства Божого. Там, де йдеться про усунення якогось вкоріненого надужиття чи про добрий вплив, душпастир знайде в них велику допомогу. Природно, що не кожен і не кожна надається на Ревнителя та Ревнительку, тому кожен місцевий Провідник при їх іменуванні має керуватися, головним чином, прикметами їхньої побожности і праведности. Через це лише після шестимісячного випробування після їхньої номінації видає їм дипломи і урочисто їх призначає. Якщо буде багато Ревнителів і Ревнительок передусім у більших місцевостях, тоді можна їх розподілити на категорії, добираючи особи, близькі між собою за вихованням і становищем.
2) Головні прикмети Ревнителів і Ревнительок:
а) правдива християнська побожність, не поверхова, а та, що походить із середини і виявляється в чистоті звичаїв і поведінки, у глибокій покорі і у справжній любові до ближнього;
б) згідливість і лагідність;
в) послух щодо місцевого Провідника, без відома і в дозволу якого не будуть діяти на власну руку;
г) розважлива і витривала ревність про славу Божу, про спасення душ і про честь Найсвятішого Серця Христового.
3) Діяльність Ревнителів та Ревнительок: Перше і головне їхнє завданням —дбати про збільшення членів Апостольствамолитви. З цією метою тим, яких хочуть приєднати, вони повинні пояснити все, що стосується Апостольства молитви, про його обов'язки і користі, про відпусти, пов'язані
з ним, і про ласки, а також про обітниці Серця Христового. Хто висловить бажання належати і виконає обов'язок бодай першого ступеня, нехай навчать його щоденно жертвувати свої молитви, труди і терпіння Серцю Христовому. Не слід бути, однак, надто вимогливим, немовби не можна приймати тих, що мають якісь вади. Апостольство не є лишень на те, аби гуртувати тільки святих, бо хто ж би тоді смів до нього вступати? Апостольство охоче приймає і грішників, якщо тільки вони мають щиру волю поправитися, прибігати
до Серця Христового і в ньому шукати порятунку. Саме виконання набоженства до Серця Христового є для грішника помічним, аби він міг зрушитися і провадити праведне життя. Хіба хтось є прилюдним грішником, явно дає згіршення і не має доброї волі поправитися, тоді такого не можна приймати, а лише поручити молитвам членів Апостольства його навернення, але не називаючи імені.
Імена і прізвища тих, що погоджуються і надаються до прийняття, слід подати до відома місцевому Провідникові з метою вписання їх до вписової книги Апостольства і видання та вручення їм вписових листів.
Дуже корисно читати по домівках релігійні книжки і побожні видання, а передусім про Серце Христове. Про це повинні дуже дбати Ревнителі та Ревнительки через поширення таких книжок і видань. Так само дуже корисно збиратися по окремих домівках для відбування спільних молитов та читання побожних книжок.
Ревнителі та Ревнительки повинні заохочувати членів Апостольства до вступу до другого і третього ступеня, тобто до відмовляння щоденно 1 "Отче наш" і 10 "Богородице Діво" і до приймання щомісяця або щотижня винагороджуючого Св. Причастія.
Членів Апостольства всіх трьох ступенів, а передусім 3-го ступеня, можна поділити на гуртки по 30 осіб (окремо гуртки жінок і окремо гуртки чоловіків). На чолі кожного такого гуртка стоїть Ревнитель, (відповідно Ревнителька). Такий поділ вигідний не тільки для визначення порядку, в якому члени в певні дні місяця мають приймати винагороджуюче Св. Причастіє, але також він полегшує труд при різних маніфестаціях і релігійних походах. Провідник потребує лише при такій нагоді добре використати допомогу Ревнителів та Ревнительок. Такі справи зазвичай обговорюються на зборах Ревнителів та Ревнительок. Врешті, слід зазначити, що поле діяльности для Ревнителів та Ревнительок широке. Наприклад, одні дбають про прикрасу вівтарів, про чистоту в церкві, про світло до вічної лампи; інші прищеплюють у дитячих серцях набоженство до Серця Христового при кожній нагоді, ще інші поширюють образи Серця Христового; ще інші беруть за мету освідомлювати і поширювати винагороджуюче Св. Причастіє. Існує багато способів і нагод, де Ревнителі та Ревнительки мають поле діяльности для поширення Царства Божого на землі і до збирання заслуг для себе.
1) 3 цього, однак, не випливає, що в усьому Апостольстві мусить бути лишень стільки Ревнителів і Ревнительок, скільки є гуртків.
5. МІСЦЕВА РАДА АПОСТОЛЬСТВА
Як уже було сказано попередньо, місцевий Провідник зобов'язаний згідно зі Статутом проводити збори Ревнителів, а також (але окремо) Ревнительок, на яких він радиться з ними у справах Апостольства, тобто слави Божої і спасення душ людських. Такі збори складають місцеву Раду Апостольства. Збори проводить місцевий Провідник і відповідно його заступник. Такі збори відбуваються, як правило, під кінець кожного місяця, аби обговорити справи на наступний місяць. Збори розпочинаються відмовлянням 1 "Отче наш" і 10 "Богородице Діво" у наміренні, призначеному на той місяць. Після молитви читається вголос певний короткий абзац із корисної релігійної книжки. Після цього зачитують протокол попередніх зборів. Відтак, спочатку Провідник, а після нього по черзі Ревнителі та Ревнительки звітують про свою діяльність, а також висловлюють міркування про справи Апостольства. Крім того, складається план діяльности Апостольства на наступний місяць, наскільки це можливо. При цій нагоді обговорюють також святкування певної релігійної урочистости чи свята, котре припадає на наступний місяць, укладаючи при цьому спосіб і порядок, в який ця урочистість має відзначатися. Відтак слідують внески або питання про різні справи і сумніви, наприклад: допомога на парафії комусь дуже потребуючому; відбувається, якесь прилюдне згіршення у селі чи місті і як цьому зарадити; про забезпечення Св. Тайнами тяжкохворого, про якого ніхто не дбає; є якась сирота покинута і всіма занедбана і немає кому займатися її вихованням. Після вичерпання всіх питань Провідник додає кілька слів заохочення, закриває збори, відмовляючи спільно 1 "Отче наш" і 10 "Богородице Діво" з коротенькими молитвами: «Солодке Серце Ісуса, будь моєю любов'ю!», «Солодке Серце Марії, будь моїм спасенням!». Такі збори відбуваються в захристії або в каплиці, а при необхідності і в церкві після Богослуження, проте Провідник має вважати, аби поведінка була якнайпристойніша, відповідна до святого місця. З-поміж членів місцевої Ради слід вибрати скарбника (скарбничку), котрий би збирав і зберігав гроші на потреби Апостольства і вів запис прибутків і видатків. Так само необхідно вибрати Секретаря (Секретарку) з метою записування змісту, нарад і звіту кожного зі зборів. Тих обов'язків ніколи не повинен брати на себе місцевий Провідник. Через це він не завдасть собі додаткового труду і уникне підозр, а стимулюватиме охочих помічників. Він хіба з необхідности може взяти на себе і то лише обов'язки секретаря.
6. ДЕКАНАЛЬНІ РАДИ АПОСТОЛЬСТВА
Напевне, не всюди можливо, але дуже корисно, проводити деканальні Ради Апостольства молитви в головніших місцевостях у деканатах. Це залежить від розквіту і свідомої діяльності місцевих Рад. Такі деканальні Ради були б центральною подією і результатом релігійного життя у прилеглих околицях.
Деканальні Ради Апостольства Молитви відбуваються окремо для чоловіків, окремо для жінок. До складу цих деканальних Рад, як одних, так і других, входять місцеві Провідники (і відповідно їх заступники) місцевих Рад Апостольства. Крім цього, по чотири делегати (відповідно делегатки) з місцевих Рад Апостольства. Делегати беруть участь у деканальних Радах чоловіків, а делегатки—в деканальних Радах жінок. Делегатів (відповідно делегаток) вибирають на зборах місцевих Рад Апостольства більшістю голосів.
Там, де життя і католицький рух розвинувся або хоча б розпочалося його пробудження, там з певністю до таких деканальних Рад як чоловічих, так і жіночих, будуть входити визначні особи з Ревнителів та Ревнительок даної околиці. Такі Ради скликає і їх проводить дієцезіальний Провідник або призначений ним помічник.
Само собою зрозуміло та й досвід показує, що там, де відбуваються такі Ради, вони є нагодою для дієцезіального Провідника не лише серед зібраних, але й через них також у широких колах поглибити католицьке життя, зміцнити релігійний рух, надати багатьом справам добрий і корисний напрям і запобігти не одному лихові. Так само і для самих зібраних це добра нагода застановитися над не одними справами, порадитися і знайти спосіб до боротьби проти течій в околиці, ворожих вірі та релігії. Адже це є одним із головних завдань Апостольства молитви. Якби воно цього не виконувало або занедбало, то даремно б носило визначну назву Апостольства. Порядок перебігу деканальної Ради такий самий, як місцевої Наради, лишень предмет нарад є обширнішим. Програму деканальної Ради визначає дієцезіальний Провідник. Проте у програмі не повинно бракувати спільного Богослуження і спільного винагороджуючого Св. Причастія. Деканальна Нарада відбувається у відповідному для цього приміщенні, а при необхідності і в церкві.
Досвід показує, що де такі деканальні Ради запроваджено, там їх учасники набувають справи усвідомлення і стільки ревності і запалу, що повернувшись до своїх, стають між ними справжніми апостолами поширення Царства Божого на землі.
7. ДІЄЦЕЗІАЛЬНА РАДА
Подібно як деканальні Ради, відбувається також дієцезіальна Нарада, зазвичай у дієцезіальній Столиці. Її скликає і проводить також дієцезіальний Провідник. До складу входять ті самі особи місцевих Рад з усієї дієцезії. Справи на такій дієцезіальній Раді подібні, як і на деканальній Раді, тільки охоплюють ширшу ділянку — всю дієцезію. При цьому виголошуються також звіти, доповіді і промови у справах католицького руху і релігійного життя. У програмі, визначеній дієцезіальним Провідником, не повинно бракувати також спільного Богослуження і спільного винагороджуючого Св. Причастія. Вагу, значення і вплив такої дієцезіальної Ради зрозуміє й оцінить кожен, кому лежить на серці справа Царства Божого в людських душах.
8. ВИДАННЯ АПОСТОЛЬСТВА МОЛИТВИ
Для окремих дієцезій, країн або національностей видається зазвичай періодичне видання, яке висвітлює справи набоженства до Серця Христового. У такому виданні щомісяця оголошуються загальні і особисті справи, котрі поручаються молитвам членів Апостольства молитви.
Загальне місячне намірення визначає і затверджує сам Святіший Отець, а у відповідному виданні його оголошують. Особливі ж намірення на окремі дні місяця призначає зазвичай сама редакція. Так само у такому виданні подається до відома св. Патрон на поточний місяць. Обов'язок кожного місцевого Провідника — довести до відома членів Апостольства місячне намірення і св. Патрона на поточний місяць. При цій нагоді можна також поручити інші особливі справи.
У Галицькій провінції частково таким виданням є часопис "Місіонар", який видають оо. Василіяни у Жовкві, котрий займається також справами набоженства до Серця Христового. У "Місіонарі" щомісяця оголошується: місячне намірення, св. Патрон місяця, а також особливі намірення. Тож хай місцевий Провідник не покидає справу поширення того чи іншого видання, яке з'являється між членами Апостольства молитви.
9. ЗНАЧЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ АПОСТОЛЬСТВА МОЛИТВИ
Організація Товариства Апостольства молитви, хоч і виглядає окремою, проте вона є дуже могутньою і далекосяжною. Вона є могутньою, бо має свою основу в Серці Христовому. Вона є далекосяжною, бо члени цього Апостольства, перейняті одним духом, прямують до мети, яка є дуже висока і благородна. Ця організація поширюється на справи в усіх галузях людського життя. Апостольство цією організацією становить сильну армію, яка може ставити чоло і успішно поборювати навіть найсильніші ворожі табори.
Передусім, у парафії ця організація, добре і розумно використана душпастирем, може стати сильною зброєю і успішним середником проти ворожих закликів і деструктивних течій, які в нинішніх часах так сильно активізувалися і нищать всюди народ, а душпастирі проти них нерідко є безпорадними. Проти згубних організацій необхідно протиставити Божу організацію Апостольства молитви. Кожен душпастир, маючи цю організацію у парафії, може сміливо стати до боротьби навіть проти найсильніших ворогів Божих. Члени Товариства Апостольства молитви, а передусім Ревнителі та Ревнительки, не раз можуть особисто більше зробити проти лиха, ніж сам душпастир, а в кожному разі душпастир має в них сильних і вірних помічників. Через них він може також поширювати корисну пресу, релігійні книжки та видання, а це в нинішніх часах дуже багато значить. Через них він може впливати на упалих або безбожних парафіян і їх привернути до Христа. Чи така місцева Рада Ревнителів та Ревнителів не є, справді, духовним штабом для душпастиря у духовній боротьбі за Христа і Його права?!
Відтак добре організована діяльність місцевих Товариств Апостольства молитви по парафіях мусить робити свій корисний вплив і на всю околицю, а деканальні Ради, як загальний вираз окремих місцевих організацій даної околиці, ще успішніше можуть обмірковувати середники до боротьби проти лиха.
А щодо поширення Царства Божого в прилеглій околиці — то хто ж може тут більше спричинитися, як не сильно організована діяльність Апостольства молитви? Тоді вірні не будуть дивитися на свого Єпископа очима відчайдушних агітаторів, не будуть його оцінювати за вигадками нечесних редакторів та озлоблених анонімних дописувачів. Вони зрозуміють його як свого пастиря, переймуться його змаганнями, а всім його апостольським трудам будуть у міру своїх сил допомагати. Тоді, справді, дієцезіальна Рада Апосто-льства буде зібранням однієї духовної родини, буде згуртуванням словесного стада у Серці Христовому біля свого духовного пастиря.
Врешті, нехай би ось так в усьому краї всі парафії були організовані в Апостольстві молитви — чи тоді весь народ не позначив би свого життя благородною і солідарною силою? Чи тоді мав би місце цей нещасний духовний розклад, який нагадує розклад мертвого трупа? Чи тоді можливі були б різного роду самозвані комітети, які нав'язують свої згубні організації народові? Чи можливі були б легковажні агітатори, які отруюють народ, а самі дбають, головним чином, про свої кишені та свої егоїстичні інтереси? Чи можливі були б нечесні провідники, які знеславлюють і компрометують народ перед компетентними чинниками? Чи тоді замість дотеперішніх, нерідко безглуздих і ворожих віч, не були б можливими конгреси чи віча під прапором Серця Христового, на яких можна було б порушувати і вирішувати також і справи суспільні, просвітні та національні в дусі віри та релігії?!
Отже, кожному зрозуміло, яке далекосяжне значення має організація Апостольства молитви. А організація ця є можлива, бо найлюбіше Серце Христове не відмовить своєї помочі і благословення. Йдеться лише про те, щоб душпастирі зрозуміли цю організацію, перейнялися нею і доклали до її реалізації праці і труду.
(Далі буде)
*Продовження. Початок див. № 5 (10), 2003
