(Європейський Союз у жахливому сні Навуходоносора)
Тим, кого знадили ілюзії...
Свого часу мені вже доводилося писати, як, спираючись на політичний гностицизм, силкувалися на руїнах Римської імперії реалізувати візію П'ятої Монархії з II розділу Книги Даниїла. Політичний звір (zoon politikon) має у своєму розпорядженні такий потужний арсенал технічних і соціотехнічних засобів, що досягнення цієї мети видається (можливо, вже навіть у XXI столітті) цілком реальним.
Незважаючи на те, що вже всім зрозуміло (повторю за Умберто Еко), "що традиційна війна, теоретиком якої був Клосевітц, неможлива і безуспішна", збройних конфліктів, які спалахують як "продовження політики", не бракує. Поділ світу на великі три або чотири екополітичні регіони є, як це неважко передбачити, лише питанням часу. Населення планети, шантажоване і залякуване реальними трагічними випадками, організованими спецслужбами, буде змушене врешті-решт погодитися на обмеження своєї "демократичної" свободи.
Ті, хто з таким переконанням стверджують, що заповідане в Апокаліпсисі пророцтво не стосується світу і людської цивілізації взагалі, є оптимістами, котрі вірять у золоті слова типу: історія розвивається по колу або — історія любить повторюватися. А тим часом Апокаліпсис здійсниться і навіть уже здійснюється на наших очах щодо католицизму (заповідане знищення Риму) і взагалі християнства як фундаменту західної культури.
У формулюванні "зниклі цивілізації" міститься стільки ж поетичної метафорики, скільки історичної правди. Якщо вірити словам Крістофера Доусона, що "великі релігії — це фундаменти, на яких стоять великі цивілізації", то цілком обґрунтованим виглядає висновок, що без цього фундаменту кожна цивілізація розсиплеться на друзки. Фундаменти нашої цивілізації підкопують нині епігони, діти "секти філософів", яка зародилася у другій половині V ст. До Різдва Христового. Софісти (мандрівні вчителі), бо про них мова, займалися тим самим, що й сучасні мудреці — філософією мови, розуму, етики і політики. "Навчали багатьох речей, а найохочіше — софістикиі риторики, або вміння перемагати в моральних і політичних суперечках (диспутах), нехтуючи правдою" (З дефініції енциклопедичного словника). Нашим же глобальним rope-реформаторам світу, яким ідеологічну підтримку надає не той відомий зі сторінок Євангелія мандрівний учитель, а той, що походить від Протагора з Абдери, - світ уявляється великим базаром, де Ісус, Будда, Магомет, Крішна чи вже сучасний "духовний наставник" Крішнамурті, а також честь, цнота, любов, шлюб... трактуються, за перепрошенням, як горох з капустою.
У цьому їхньому баченні світ постає великою торговицею, і як над первісними водами ("І говорить мені: "Води, що ти бачив, де блудниця сидить, то людності і натовпи, народи і язики" (Од. 15,15), має витати над нею дух Нової Ери, сповіщаючи: є лише один Бог — Гроші, а Зиск — Його пророк... і святі сонми дивідендів. Тривіальна правда: де за бога мають гроші, там немає місця для інших святощів. Однак прийдешня (скажімо відверто — та, що триває щонайменше два століття) Нова Ера навіть для побіжно ознайомлених з історією аж ніяк не є чимось новим. Глобалізація для християн — це не якась terra incognita, а ще один знак часів. Це образ близького світу, напророченого і записаного в Апокаліпсисі.
Глобалісти (не маймо щодо цього ілюзій) не є предтечами нової ери; не є вони тим більше авангардом ліпшого світу. Не будьмо постмодерністськи забобонними, вірячи в диво новітніх часів. Корифеї нового просвітництва, підкопуючи фундаменти християнства, прагнуть реактивувати поганський світ. Світ, де релігія, політика і право становили б одну силу, яка освячує терор влади. Вони хочуть викреслити з історії дві тисячі літ. Якщо хтось вважає, що в нинішньому демократичному світі неможливі новий Нерон, невільництво, торгівля людьми чи складання їх на вівтарі молоха, той не знає звіра. І не лише того, що виходить із моря і землі, але й звіра, який виходить із людини.
Продовжуючи полеміку з "пророками" Нової Ери, слід зауважити, що як " Словник XXI століття" Атталі, так і" Останній Папа" Джона Хоуга є воістину курйозними у своїх оптимістичних прогнозах щодо постхристиянського світу епохи Водолія. Процитуймо, як автор "Останнього Папи" витягає "на світло денне нові аспекти" переслідування християн у найближчому майбутньому: "Люди звикли вбачати у стражданні щось таке, що ушляхетнює і формує характер. Очевидно, саме тому готовність до самопожертви є такою самою давньою, як священичі ієрархії. Готовність до самопожертви — це делікатний стан поневолення, у якому кайдани старанно викувані у процесі прищеплення членам суспільства певних переконань за допомогою тиску пропаганди через засоби масової інформації та систему освіти в молодому віці так, що дорослі жертви або не в стані звільнитися від своїх ланцюгів, або (що гірше) не підозрюють про них".
Як зрозуміти таку постановку питання з ніг на голову? Невже то не страждання, поразки і нещастя гартують дух, формують особистість і розвивають ум? Невже виховання зводиться до процесу "прищеплення"? Якщо чинення добра вимагає "посвяти", це означає, що воно є чимось злим. Добром є, отже, посвятити всіх, близьких і чужих, для своїх егоїстичних цілей. А потім в епоху Водолія буде нас ушляхетнювати вільний ринок, на якому можна буде купити все, включно зі щастям... Але що робити з таким докучливим "стражданням", як брак грошей? Адже це жахіття переслідує більшість жителів планети Земля! Ось і маємо утопічну візію, з якою навіть не варто полемізувати.
Світ цей у своїй основі є і залишається світом для еліт. "А наприкінці... царства... грішники довершать міру..." (Дан. 8, 23). Це наростаюче зло найвиразніше закладене у природі людини, воно ж лежить в основі утворених нею царств, хоча й виявляється у дуже різний спосіб. І це апокаліптична правда. Євангельський "останок", який боїться Бога, який не впав на коліна перед Колосом Навуходоносора, — це винятки. Не буде для них місця у святинях гроша, бо вони повірили, що Володарем історії є не мамона, а Бог, який визначив день і годину.
Під гаслом "Клонування" у "Словнику XXI століття" знаходимо дуже цікаве визначення: "Врешті заборони клонування перестануть дотримуватися. Багато країн її не дотримуватиметься, бо тиск ринку і науки стане таким сильним, що неможливо буде йому опиратися. Протягом тривалішого часу до клонів будуть ставитися неприхильно, так як було колись у випадку з позашлюбними дітьми. Спочатку вони будуть невільниками, потім роботами, пізніше, значно пізніше, стануть незалежними істотами...". "А що з родиною?" — може запитати якийсь наївний переслідуваний послідовник Христа. Отож, "буде заакцептований факт їх функціонування абсолютно явно у кількох родинах водночас. Чоловіки і жінки матимуть кілька співподруж одночасно, поки не виникне ситуація, що треба покинути одного, аби жити з іншим". Чим не чудова божественна матриця, П 'ята Монархія Просвітлених! Усім цим засліпленим глобальним rope-реформаторам, яким завжди мало і влади, і багатства, хотілося б у свою чергу сказати в піку вслід за Станіславом Єжи Лецем: "Не обіцяйте собі надто багато на час після кінця світу". Додаймо — християнського світу, аби змахнути з цієї сентенції агностичну пилюку.
