Папа й університет

З промови Венедикта XVI для зустрічі з Римським університетом La Sapienza

Зустріч зі спільнотою Римського університету La Sapienza з нагоди урочистого відкриття академічного року є для мене приводом для глибокої радості. Як за часів свого заснування за Папи Боніфатія VIII, коли установа перебувала в прямому підпорядкуванні церковним властям, так і в подальшому ваша академічна спільнота зберегла високий науковий і культурний рівень, який ставить цей університет серед найпрестижніших університетів світу. Я б також хотів згадати всесвітню зустріч ректорів, що відбулася 2000 року, в організації якої взяла участь ваша спільнота, виступивши з пророчою і непростою пропозицією розробки "нового гуманізму для третього тисячоліття".

Отримавши ваше запрошення, я перш за все спитав себе: "Що може і має сказати Папа у таких випадках?" Під час лекції у Регенсбурзі я говорив, звичайно, як Папа, але насамперед я говорив там як колишній професор цього "мого університету", намагаючись поєднати спогади й сучасність. Звичайно, La Sapienza був колись папським університетом, але нині це світський університет, що користується автономією, яка завжди була частиною природи університету, бо він має бути пов'язаний виключно з владою істини.

Повертаюся до свого питання: "Що може і має сказати Папа на зустрічі з університетом свого міста?" Тут варто було б спитати: "А якою є природа і місія Папства?" І ще: "А якою є природа і місія університету? " Папа — це насамперед Єпископ Рима. Слово "єпископ" episkopos, яке у своєму прямому значенні походить від "доглядача", в Новому Завіті злилося воєдино з біблійним поняттям Пастиря, який, стоячи на узвишші, наглядає за всіма, піклуючись про правильний шлях і згуртованість усіх. Єпископ-Пастир — це людина, яка піклується про спільноту. Але ця спільнота, що нею опікується Єпископ, — чи вона велика, чи маленька, — живе у світі. І таким чином Папа, саме як Пастир своєї спільноти, все більше стає також голосом етичного розуму світу.

Проте у своїх думках Папа насправді керується не етичним розумом, а черпає свої думки з віри, і тому він не може претендувати на їхню обов'язковість для тих, хто не розділяє цю віру. Ми ще повернемося до цього аргументу, бо тут постає фундаментальне питання: "Що таке розум?" Джон Роулз не визнає за релігійними доктринами наявності у них розуму "публічного". Він вважає, що доктрини походять з відповідальної і вмотивованої традиції, в якій упродовж довгого часу розвивалося достатньо здорове аргументування на підтримку відповідної доктрини. І Папа говорить як представник спільноти віруючих, у якій протягом століть її існування визріла певна життєва мудрість; він говорить як представник спільноти, що зберігає скарб етичного знання і досвіду, важливих для всього людства: у цьому значенні він говорить як представник етичного розуму.

Що ж таке університет? Глибинні корені університету лежать у властивому для людини прагненні знання. Нагадаю, що християни перших століть пізнали самих себе і свій шлях. Вони сприйняли свою віру як розсіяння туману міфологічноі релігії, щоб дати місце відкриттю того Бога, Який є творчим Розумом і одночасно Розумом-Любов'ю. Таким чином, у сфері християнської віри, в християнському світі — міг і навіть повинен був постати — університет.

Людина бажає знати: вона прагне істини. Істина, перш за все, це щось, що ми можемо бачити, що можемо зрозуміти, вона є теорія — як називає її грецька традиція. Але істина ніколи не буває лише теоретичною. Августин казав: просте знання робить людину сумною. Але пізнання істини має на меті пізнання добра. Істина робить нас добрими, і доброта є істинною: ось він, оптимізм, що живе у християнській вірі, бо ж їй даровано можливість бачити Логос, творчий Розум, який у втіленні Бога проявив себе як добро, як сама доброта.

Ватикан, 17 січня 2008 р.

(Переклад "ПГ", друкується зі скороченнями)

(Передрук з "Парафіяльної Газети" від 10.02.2008 p., №3(432)