Останніми часами почали зароджуватися різні думки, ідеї і вчення, які були осуджені Апостольською Столицею:
І. Релігійне єднання, яке не тільки міститься в діалозі, але в дивному і незрозумілому поєднанні Святої Католицької Церкви з християнськими сектами чи Церквами, які самі забажали відколотися від Христової єдності через свої хибні погляди, котрих по сьогодні не бажають зректися. Також це релігійне поєднання має відбутися з різними нехристиянськими Церквами, релігійні погляди яких не те що розходяться, але цілком суперечні науці Христа і Його Обручниці — Святої Церкви.
Вже в 1928 р. папа Пій XI вважав за свій святий обов'язок вказати на хибність цієї думки у своїй енцикліці Mortalium Animos: "Хибні шляхи до релігійного єднання. З цією метою організовуються з'їзди, зібрання та публічні лекції з обов'язковим залученням слухачів і запрошенням всіх без винятку для обговорення цієї справи: і нехристиян різних напрямків і християн, а навіть тих, котрі, на жаль, відійшли від Христа або заперечують Його Божу природу і післанництво. Католики жодним чином не можуть похвалити такі зусилля, оскільки вони базуються на хибній точці зору, що всі релігії є більш-менш добрими і похвальними, оскільки в однаковий спосіб, але в різній формі уявляють і виражають нашу природну сутність, котра притягує нас до Бога і до вірного визнання Його панування".
В цьому місці належить пояснити, що маємо на меті спростувати помилкові погляди, на яких грунтується основа цих справ і ті різнорідні спільні прагнення некаголиків до об'єднання християнських Церков, про що вже йшлося. Ініціатори цієї ідеї майже постійно наводять слова Христа:" Щоб усі були одно... І буде одне стадо і один пастир" (Йо. 17, 21; 10, 16). Але так ніби ці слова виражали побажання й просьбу, котра щойно має виконатися". Проте, як вчить Христова Церква і ми визнаємо в Символі віри, що Церква є єдина, цієї єдності ніколи не втрачала. "Ставлення Апостольської Столиці до таких прагнень до об'єднання. В таких умовах звичайно ні Апостольська Столиця не може брати участі в їх форумах, ні також віруючі не мають права допомагати в такого виду починаннях. Якби так вчинили, то надали б перевагу фальшивій християнській релігії, що цілком відрізняється від єдиної Христової Церкви. Чи ж можемо дозволити на таке, а було б то нечуваним і несправедливим, — щоби правда, а саме правда, об'явлена через Бога, стала предметом домовленостей? Тут йдеться про оберігання об'явленої правди". "Засудження "всехристиян", і їх наук. Могло б здаватися, що "всехристияни" бажаючи об'єднання всіх Церков, прагнуть єдиної мети, якою є збільшення любові серед всіх християн. Однак, як це було б можливим, щоб після знищення віри заквітла любов? Адже всі знаємо, що власне Йоан, Апостол любові, котрий в своєму Євангелії відкрив таємницю Найсвятішого Серця Ісусового, котрий свом учням дав новий заповіт: "Любити один одного ", що власне він строго заборонив підтримувати стосунки з тими, котрі не визнавали б Христової віри в цілому і без винятку:" Якщо хтось до Вас приходить і цього вчення не приносить, того до хати не приймайте і не вітайте" (II Йо. 10). Так як любов опирається на фундаменті недоторканої і правдивої віри, так мусять бути насамперед зв'язані узами єдності віри. "Не знаємо, який шлях веде з такої різнорідності думок до єдиної Церкви, оскільки Церква може походити з однієї науки християнської віри. Однак знаємо, як легко можна доходити до занепаду релігії або до байдужості, або також до модернізму, котрого гідні співчуття жертви не вважають правду догматичну за абсолютну, а за відносну, тобто змінну щодо потреб місця і часу, ніби вона не становила незмінного закону об'явлення, а пристосовувалася до людського життя ". Святіший Отець зазначає, що ті прагнення походять від некатоликів і вже на той час підхоплені багатьма католиками. "Виникли цілі союзи і розгалужені об'єднання, котрими зазвичай керують некатолики... Ці починання, пожвавлені таким запалом, що часто знаходять прихильників і під своїм знаменом об'єднали навіть могутній загін католиків". Тому Папа блаженний Пій IX, повний любові, звертається до своїх вірних синів і дочок Католицької Церкви:" Єдина дорога до єдності віри — навернення до правдивої Церкви Христової. Зрозуміло, Шановні Брати, чому Апостольська Столиця ніколи не дозволяла своїм вірним брати участь у некатолицьких з'їздах. Працю над єдністю християн не можна підтримувати інакше, як тільки діяльність у тому дусі, аби відступники повернулися в лоно Єдиної Правдивої Церкви Христової, від якої колись, на жаль, відійшли. Повторюємо, щоб повернулися до Єдиної Церкви Христової, котра є всім відомою і повік залишиться такою з волі свого Засновника, яку Він встановив для спасіння всіх людей".
Рівно ж наш Львівський Собору 1891р., ще перед енциклікою папи Пія IX, на основі рішень Вселенських Соборів і постанов Римських Архиєреїв, застерігає вірних перед релігійною байдужістю — "гидким заблудженням... котре на рівні ставить вірних і тих, котрі до Віри єдиної правдивої ще не дійшли". Цю блудну науку наші владики осудили і відкинули.
II. Спільні моління, які тепер дуже поширені як на Заході, так і в нашій УГКЦ. Ці спільні моління дуже популяризуються, заохочуючи всіх до спільної єдності в молитві, і тому немає потреби наводити час і місце, де вони відбувалися, оскільки це всім відомо. Поштовхом до такого духу стали рішення і постанови Синодів Єпископів тільки від 1992 р. Проте слід звернути увагу, що про це говориться у попередніх Соборах УГКЦ. Чи це не суперечить попереднім Вселенським Соборам?
Напр., Львівський Собор так висловлюється на цю тему:" Однак нехай остерігаються, щоб ніколи не мали з ними таких відносин, які називаються "в речах духовних (святих)", а то тим більше, що через це не католики могли б утвердитися в заблудженню своєї фальшивої релігії, мовби мовчазним одобренням із сторони тих же вірних. Проте таке спілкування "в речах духовних (святих)" було заборонене в Христовій Церкві по всі часи так канонами Соборів, як і рішеннями найвищих Архиєрїв і святих Конгрегацій Римських, як вкінці і навчаннями святих Отців". В Апостольських правилах наводяться багато канонів, які стосуються цієї справи. Наведемо деякі з них: канон 11 — "Якщо хтось з відлученими хоч би в одному будинку молився, той нехай буде виключений з Церкви", канон 44 — "Якщо хтось, будучи клириком, молився б разом з таким, який є відлучений, нехай буде і сам відлучений". Це також постановляють Антіохійський, Лаодикійський помісні Собори, Папи Римські Венедикт XIV в енцикліці Singulari nobis (1749), Пій ІХ в енц. In suprema (1852), в енц. Quanto conficiamur moerore (1863) та у Syllabus (1864). Лев XIII в енц. Satis cognitum, ПійXII в енцикліках Mistici Corporis (1943), Evangelii praecones, Humani generis (1850), а особливо Вселенські Собори: І Ліонський Собор (1245), Флорентійський(1439-1445), Тридентський (1545-1563).
Блаженний отець Олексій Зарицкий сказав такі слова: "Не зрадьте віри батьків!"
Блаженний отець Олексій каже не тільки не зрадити віри Христової, але і просить, щоб не зрадити всього того, в що вірили і що практикували наші батьки (вервиця, Хресна дорога, благословення Найсв. Тайнами, адорація).
