§7
ПІДСУМКОВИЙ ОГЛЯД ОБОВ'ЯЗКІВ І ПРАКТИК АПОСТОЛЬСТВА МОЛИТВИ*
Головним і прямим обов'язком усього Апостольства молитви є практика і обов'язок 1-го ступеня, який полягає у тому, щоб лучити свої молитви, труди і терпіння з Серцем Ісуса і в тих наміреннях, в яких воно молиться і жертвується на вівтарі у Найсвятішій Євхаристії. Ця основна практика обіймає всі правдиво апостольські справи і має на меті поширення Царства Божого на землі. Духом цієї практики повинні бути перейняті всі члени Апостольства без огляду, до якого ступеня вони належать. Кличем всіх членів Апостольства молитви має бути: "Да приідет Царствіє Твоє ". Члени вищих ступенів не повинні про це забувати ніколи. Бо трапляється таке, що члени другого, а передусім третього ступеня, виконують різні практики, а занедбують прямий обов'язок першого ступеня і втрачають з очей головну мету Апостольства молитви.
Ця підставова практика першого ступеня є найлегшою. Бо що ж може бути легшим, як жертвувати щоденно свої молитви, труди і терпіння у злуці Серця Христового через Пречисту Діву Марію? Це зовсім не вимагає особливих трудів. Крім того, той, хто виконує цю практику, є членом Апостольства, доступає відпустів і користає з усіх духовних дібр усього Апостольства молитви, хоча б і не виконував ніяких інших практик, пов'язаних із вищими ступенями. Тому для осіб, котрі не люблять обтяжувати себе практиками і духовними обов'язками, ця практика є найвідповіднішою. Ця підставова практика першого ступеня містить у собі немовби в зародку обов'язки і практики дальших ступенів Апостольства молитви так, що обов'язки і практики 2-го і 3-го ступеня є тільки наслідком і подальшим розвитком 1-го ступеня. Так, культ Пречистої Діви Марії, який є рисою другого ступеня, міститься у практиці 1-го ступеня, бо члени Апостольства молитви цього ступеня своє щоденне пожертвування виконують за посередництвом Пречистої Діви Марії. У свою чергу, Євхаристійний культ, який є рисою 3-го ступеня, міститься також у практиці 1-го ступеня, бо члени Апостольства цього ступеня виконують своє щоденне пожертвування Серцю Христовому в тих наміреннях, в яких це Серце Христове молиться і себе жертвує у Найсвятішій Євхаристії. Тож члени, виконуючи практику 1-го ступеня, мимоволі спонукані звернути свою увагу також на обов'язки 2-го і 3-го ступенів, тобто на Пречисту Діву Марію, а через Марію — на Ісуса у Найсвятішій Євхаристії. А це якраз відповідає порядкові в економії Божій. Бо як Христос прийшов до нас через Марію, так дорога для нас до Ісуса — через Марію.
Таку-от вагу і значення мають практики 1-го ступеня. Якщо ж візьмемо до уваги обов'язки всіх трьох ступенів разом, то побачимо, що Апостольство молитви є далекосяжне і всебічне.
Таким чином, Апостольство молитви, хоча і є самостійним і має свою питому організацію, проте воно пов'язане і з іншими Товариствами і релігійними Братствами і має дещо з ними спільне. Так, наприклад, хоча Апостольство молитви не є тим самим, що й Братство Серця Христового, проте воно наскрізь перейняте духом почитання Серця Христового і дуже поширює та зміцнює набоженство і культ Серця Христового, бо Апостольство молитви виконує свою апостольську діяльність у злуці з Серцем Христовим і через Серце Христове. Так само, хоча й Апостольство молитви не є те саме, що Архибратство "Святої Години" або Товариство "Винагороджуючого Причастія", а, однак, воно охоплює собою їхні практики і є учасником їхніх відпустів і духовних дібр. Через це Апостольство молитви може існувати в парафії поряд з іншими Братствами і Товариствами, (звичайно, релігійними). Воно не тільки їм не заважає, але навпаки їх оживляє і зміцнює.
Крім цього, практики Апостольства молитви є нічим іншим, як практичним поглибленням і розвитком правд і таїнств віри, а особливо Воплочення Сина Божого, Найсвятішої Євхаристії і культу Пречистої Діви Марії. Не менше ці практики пробуджують замилування і зацікавлення Богослуженнями, пожвавлюють весь релігійний культ, вливають у нього тепло, додають краси і виробляють правдивий духовний смак та естетику.
Врешті, практики Апостольства молитви обіймають усі справи і проникають в усе єство людини. Таким чином Апостольство молитви відновлює і реформує усе людське серце як внутрішньо, так і в життєвих проявах назовні. Тому Апостольство молитви через свій вплив і діяльність не тільки освячує душі внутрішньо, але нормує і суспільне життя назовні. Воно спроможне відновити будь-яку занедбану парафію і легко усунути різні злі і деморалізуючі звичаї, які в парафії могли закорінитися віддавна.
Тож душпастир, котрий хоче ще сильніше збудити віру і релігійне життя, котрий хоче якнайефективніше освятити душі вірних, а Богослуження і весь релігійний культ ще більше оживити і піднести, повинен запровадити у своїй парафії Апостольство молитви. А якщо парафія занедбана, то Апостольство молитви є майже обов'язкове. У цьому Апостольстві Молитви душпастир знайде велику поміч в усій своїй душпастирській діяльності. У цьому Апостольстві молитви він знайде успішний середник до викорінення не одних задавнених схиблених звичаїв і до усунення будь-якого згіршення, а в підсумку через запровадження Апостольства молитви беззастережно і без будь-яких клопотів позбудеться того баласту, яким нині для Церкви, для парафіїі для самого священика є так звані свічкові і скарбонові Братства, що виглядають пародією на різні релігійні Братства. Так звані "свічкові" Братства можна зовсім усунути, бо вони зайві. Радше позбутися "паради", ніж підтримувати такі Братства. Вони лишень заважають під час Богослуження. Однак під час Богослужень на честь Серця Христового, а передусім із виставленням Найсвятіших Тайн, нехай тримають світло і адорують члени Апостольства молитви. Так само і під час інших урочистостей і прилюдних походів із виставленням Найсвятіших Тайн нехай члени Апостольства молитви тримають світло (не виключаючи проте й інших вірних).
Нехай все ж душпастир не важиться заступати свічкових Братств членами Апостольства молитви, тобто нехай він не ідентифікує членів Апостольства молитви із членами свічкових Братств, бо тоді Апостольство молитви перетвориться у свічкове Братство. Це може мати місце в тому випадку, якщо б душпастир розпорядився, що під час різних церковних Богослужень світло мають тримати виключно члени Апостольства (можуть тримати і деякі члени Апостольства, але не як члени Апостольства виключно). У такому разі станеться те саме, що сталося з Братствами Тверезості, котрі вважають себе єдино покликаними до тримання світла у церкві. Через те, зрозуміло, виникла боротьба між Братствами так званими "пияцькими" і "не пияцькими".
Якщо б душпастир не міг усунути "паради" зі свічками під час Служби Божої, то вже краще буде, аби толерувати тримання світла церковними "братами" чи "сестрицями", ніж заступати їх членами Апостольства молитви. Зауважимо, що в інших католицьких країнах немає такого звичаю, щоб, наприклад, під час співаної Служби Божої церковні "браття" чи "сестри" тримали свічки.
Щодо скарбонових Братств, то тут немає іншого виходу, як лишень ліквідувати такі Братства і призначити двох чи трьох провізорів, і з їхньою допомогою душпастир має завідувати церковною скарбоною. Це абсолютно відповідає нормі канонічного права.
Тут хтось маже закинути, що це великий труд для душпастиря з тими всіма практиками, яких вимагає Апостольство молитви. Цей закид є необгрунтованим, бо практики Апостольства прості й індивідуальні. Можливо, що спочатку буде важко, проте після того, як він запровадить Апостольство молитви в життя, тоді вся справа піде легко і принесе велике задоволення. Втім, хоча б і було важко, це все ж не повинно відлякувати душпастиря. Лишень лінивий і нерадивий душпастир буде проти Апостольства, бо він взагалі до будь-яких душпастирських обов'язків є важкий на підйом. Нехай кожен душпастир зважить, що весь душпастирський уряд є важкою працею, якщо совісно його сповняти. А практики Апостольства молитви, прецінь, є суттю і головним змістом душпастирського уряду кожного душпастиря. Адже тільки вінчати, хрестити, давати виводи, ховати померлих і лишень за це все брати платню і приношення — це функції радше урядничі, ніж душпастирські. Головний девіз душпастиря — це апостольська праця: Бога прославляти і освячувати людські душі, або іншими словами: поширювати Царство Боже на землі. А саме цього прагне Апостольство молитви.
§8
КОРИСТЬ ТОВАРИСТВА АПОСТОЛЬСТВА МОЛИТВИ
Уже зі сказаного про мету Апостольства молитви, про його організацію, про його обов'язки і практики цілком зрозуміло, яка велика користь цього Товариства. Проте для повноти уявлення варто заторкнути ще деякі моменти, котрі попередньо не були зовсім порушені або висвітлені не повністю. Отже:
1) Апостольство молитви приводить своїх членів до єдності і приязні з Серцем Христовим, а через це підносить їх дух над нижчими справами, чисто земними, а звертає їхню увагу на справи вищі, духовні і благородні, вказує їм дорогу і вступ аж до самої глибини, до самого ядра Серця Христового. Тут вони переймаються його почуваннями, бажаннями і наміреннями, найвищими і найгарнішими, а саме: прослава Бога і спасення людських душ, тобто поширення Царства Божого на землі. Само собою зрозуміло, що через таку внутрішню єдність із Серцем Христовим члени Апостольства молитви самі облагороджуються, ушляхетнюються, а їхні серця стають чутливими до справ святих, красивих і високих. Треба дуже вболівати, що в нас має місце переважно обмеженість, приземленість, матеріалізм, одне слово — себелюбство. Коли один ґазда замовляв Службу Божу у священика, то сказав таке намірення: "Прошу відправити Службу Божу за худібку, за пасіку і за урожай". А коли священик запитав його, чи не має він ще якогось намірення, то ґазда відповів: "Ну, хіба ще за жінку". Як бачимо, у такого ґазди худібка, пасіка, урожай дорожчі за жінку. Тож немає нічого дивного в тому, що коли в одного чоловіка згинула корова, то він заливався ревними сльозами, а як померла жінка, то був байдужий. Чому? Бо міркував, що як вмерла жінка, то він ожениться на іншій та ще й візьме за нею корову, а як корова згинула, то ніхто йому не приведе другої.
Ось так у нас до всього підходять по-земному, приземлено, егоїстично. І тому немає у нас розуміння вартости вищих і духовних справ. Чи трапляються у нас при замовленні Служб Божих високі і святі намірення, як наприклад: за примноження любови Божої між людьми, за зменшення гріхів між людьми, за навернення грішників, за щасливу смерть, за ласку витривалосте, за досягнення якоїсь чесноти?! Майже ніколи не чувано про такі намірення. Найвищими є намірення за своїх померлих рідних або за відпущення власних гріхів.
З цього всього можна зробити висновок, що ми не розуміємо Царства Божого, не оцінюємо його справ і тому не шукаємо передусім Царства Божого, як цього домагається Христос Спаситель: "Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться" (Мт. 6,33). І саме через це ми нещасні. Бо якби ми перше шукали і старалися про справи Царства Божого, то Бог благословив би нам і в справах дочасних.
Тому до Серця! до Серця Христового! треба звернутися, аби в Нього навчитися вищої Божої мудросте, а не низької і земної!!!
2) Апостольство молитви дає нагоду для збирання найкращих і найбагатших заслуг, бо мотив виконання цього Апостольства молитви надприродний і найвищий, тобто діяльна любов щодо Бога і ближніх, а саме: прослава Бога і освячення людських душ. Отже, мотивом діяльности Апостольства молитви є чиста любов до Бога.
Саме з неї випливає любов до ближніх. А де є такий мотив, там і найнезначніші вчинки набирають найкращої вартости. У той спосіб Апостольство молитви не тільки ушляхетнює самих членів, але і їхні вчинки підносить до найбагатших надприродних заслуг.
3) Товариство Апостольства молитви виєднує великі ласки і дари для інших саме силою своєї спільности. Ця спільність полягає у злуці всіх членів Апостольства між собою, а відтак у злуці всіх разом із Серцем Христовим. Якщо Христос надає та прив'язує таку велику вагу до спільної молитви, то Апостольство молитви є тією велетенською спільністю молитви, де понад 20 мільйонів, перейнятих одним духом і однією метою, заносять спільні молитви про поширення Царства Божого. Відтак, якщо Христос пообіцяв непомильний успіх молитви в Його Імені, то з певністю такою молитвою є та, котру заносить Товариство молитви, бо воно робить це не тільки в імені Христовому, але також у злуці з Його Серцем.
З цієї причини члени Апостольства молитви не тільки збирають найбільші і найкращі надприродні заслуги для себе, вони для інших є апостолами не лише слова, але й апостолами молитви. Злучені з Серцем Христовим і з Його напрямами, вони своїми молитвами, вчинками і терпіннями спомагають працю проповідників, сповідників і місіонерів, вимолюючи їхнім словам і трудам силу, благословення та успіх. Це апостолування членів цього Товариства насправді є непомітне і незначне, однак від того воно не є менш успішним і плодоносним. Це те апостольство, яке виконувала Пречиста Діва Марія за свого земного життя, а за Нею всі в Бозі укриті душі по всі часи. Усі вони цим апостолуванням молитви у наверненні світу та викоріненні єресей і в поширенні Царства Божого мають більшу частку, ніж ми про це можемо подумати. Коли на останньому суді будуть відкриті таїнства благодати, тоді виявиться, що не одне навернення і не один успіх у Царстві Божому на землі слід приписати не так словам чи проповідям священиків і місіонерів, як радше молитві і жертві невідомих побожних і ревних душ, які жили непомітно. І подібно як великі успіхи св. Петра Клявера, апостола муринів, треба завдячувати у значній частині побожним молитвам св. братчика Альфонса, так численні чуда, ласки і великі перемоги Церкви є плодом спільної молитви членів Товариства Апостольства молитви. А всі ті користі як для себе, так і для інших можна легко осягнути без великого труду і без шкоди для виконання інших обов'язків. Не всі можуть бути місіонерами в далеких поганських країнах, не всі можуть проповідувати Слово Боже, не всі можуть бути сповідниками і таким чином поширювати Царство Боже, не всі можуть писати вчені книжки в обороні Святої Віри, не всі мають нагоду виступити прилюдно у справах Христових — однак усі можуть лучити свої молитви, вчинки і терпіння з Серцем Христовим і з Його наміреннями. Це, на перший погляд, видається незначним, однак цим ми можемо для слави Божої і для спасення людських душ довершити великі справи.
Отже, велику користь і далекосяжне значення має Апостольства молитви для всіх вірних, але найважливішим і найкориснішим є воно для самих священиків і кандидатів до стану духовного. Священик, за висловом Св. Отців, є другим Христом, і його обов'язком є за прикладом Христа Спасителя сповнити подвійний апостольський уряд, тобто апостольство слова і апостольство молитви. Тому, якщо він справді хоче відповідати своєму завданню, то повинен всіма силами пройнятися апостольським духом і саме в злуці з Серцем Христовим і через Серце Христове. Нехай він поруч із апостольством слова виконує також апостольство молитви, як цього вимагає Товариство Апостольства молитви. Лише так він зможе зрозуміти й оцінити свій священичиий уряд і лише так він зможе осягнути силу і ласку до сповнення свого священичого уряду, а також благословення для всіх інших душпастирських трудів.
Тому вже з семінарії під час приготування до свого майбутнього священичого звання кожен кандидат повинен за прикладом Ісуса, який перебував у Назареті, сповняти апостольство молитви в злуці з Серцем Христовим і через Серце Христове. Цим виконанням апостольства молитви він зможе осягнути всі потрібні умови і ласки, а також приготуватися до виконання свого уряду в майбутньому. І справді, як каже один автор (Ramiere), ніде не є такою наочною користь Апостольства молитви, як у тих інституціях, де слуги Христові, отці душ і природні оборонці Св. Церкви, працюють над їх провадженням. Таїнство внутрішньої сили священика, запорука витривалости й успішної діяльносте цього святого уряду полягає у злуці і єдності з Серцем Христовим, бо саме Христос є священиком Бога і Отцем душ, бо він єдиний навертає, потішає, спомагає, зміцнює і освячує серця. Але мету священичої освіти і виховання можна досягти лише тоді, якщо майбутнього священика навчать, аби він не мав інших почувань, думок, бажань та інтересів, крім Христа Спасителя і Його Обручниці Св. Церкви. Апостольство молитви взяло свій початок з духовної семінарії, тому воно повинно головним чином і передусім практикуватися у духовних семінаріях.
4)Апостольство молитви запевнює не тільки для інших, але і для своїх членів велику щедрість ласк і дарів Серця Христового. Бо якщо члени Апостольства,
ведені чистою любов'ю, ревно дбають і підтримують справи, що стосуються Серця Христового, то і Серце Христове буде ще щедрішим для них самих, не забуде про їхні особисті справи і вислухає їх скоро в усіх їхніх правдивих потребах. Тому всі обітниці і блаженства, висловлені для слуг Серця Христового, стосуються також і членів Апостольства молитви.
5)Члени Апостольства молитви беруть участь у духовних добрах майже всіх монаших Чинів і законних Конгреґацій в усьому світі, які припустили членів Апостольства молитви до повної участи у своїх заслугах. Тому дуже корисно для членів Апостольства брати участь у молитвах, покутах, Св. Причастіях, Св. Літургіях та інших добрих вчинках та заслугах, адже стільки Чинів і Конгреґацій законних, які моляться, працюють і терплять у злуці зі всіма членами Апостольства молитви на всій земній кулі.
Так само і понад 20 мільйонів членів Апостольства молитви складають усі свої заслуги до спільного скарбу, з якого взаємно користають як члени Апостольства молитви, так і Чини і законні Конгрегації, які припустили до участи у своїх заслугах усіх членів Апостольства молитви. Воістину, Божий комунізм і ідеально свята любов! А яка потіха в годині смерти, а яка поміч у чистилищі, якщо ви маєте запевнену участь у стількох заслугах і запевнений порятунок такої великої кількосте наших ближніх, які про нас не забудуть!
6)Велику користь має Апостольство молитви з численних відпустів, прив'язаних до нього. Про важливість відпустів і про відпусти, пов'язані з виконанням практик набоженства до Серця Христового, а також Апостольства молитви, йтиметься окремо (Частина III).
7)Аби повніше представити користь і значення Апостольства молитви, слід звернути увагу ще на одну річ, а саме: що Апостольство молитви злучене між
собою у Серці і через Серце Христове, і то з найкращих мотивів, бо з чистої любови до Бога і ближніх і для найвищих справ, духовних і вічних, тож неможливо, аби це Апостольство молитви не позначалася сильним впливом також і на справах дочасних. Це Товариство, шукаючи передусім Царства Божого, вже тим самим посягає і інші справи та добра дочасні, як це обіцяв СамХристос: "Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться" (Мт. 6,33). Де Апостольство молитви чітко і ревно практикується, там мусить відбитися і добром дочасним. Бо там є вірне виконання обов'язків, совісність у праці, згода і єдність у родинах і у співжитті з іншими, там є пошана до чужого добра, там припиняється пияцтво, марнотратність і розпуста, одне слово — там люди дбають і про дочасне добро. Якщо ж ідеться про піднесення парафії не лише в релігійному і духовному значенні, але і в суспільному, там найпотрібнішим є
заснування та ревне і мудре провадження Апостольства молитви.
(Далі буде)
*Продовження. Початок див №5 (10), 2003
