Під час вечірнього богослужіння 28 червня року Божого 2008 в римській Базиліці Святого Павла за Мурами Вселенський Архієрей Венедикт XVI урочисто розпочав рік Святого Апостола Павла, відкриваючи "Двері Павлові" і запалюючи "Полум'я Павлове", яке має горіти упродовж усього року в портику (відкритій галереї). У своїй проповіді Святіший Отець зауважив: "Ми зібралися біля гробу Святого Апостола Павла, який народився дві тисячі років тому в Тарсі в Кілікії, в сьогоднішній Туреччині. Ким був той Павло?... Наприкінці свого життєвого шляху він скаже про себе: "Я був поставлений... вчителем поган у вірі і правді". Вчитель народів, апостол і вірний послідовник Ісуса Христа, Святий Апостол Павло хоче промовляти до нас сьогодні. Тому бажаю проголосити цей особливий "Рік Павла": аби слухати його і навчитися від нього, як нашого вчителя "віри і правди", бо в них закорінені Істина і підвалини єдності учнів Христа...
Ми запитуємо не лише про те, ким був Павло. Запитуємо зокрема: ким є Павло? Що говорить він сьогодні до нас? В цій хвилині, на порозі "Року Павла", який ми розпочинаємо, хотів би вибрати з багатства свідчень Нового Завіту три тексти, в яких проступає його внутрішній лик. У "Листі до Галатів" він залишив нам особисте визнання віри: "Живу вже не я, а живе Христос у мені... живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене" (Гал. 2, 20). Його віра — це те, що він встав, пробитий любов'ю Ісуса Христа, любов'ю, яка струсонула ним до самих глибин і перемінила. Його віра не є теорією, судженням про Бога і про світ. Його віра є зіткненням любові Бога з його серцем. І саме в цей спосіб ця сама віра є любов'ю до Ісуса Христа.
Багато хто представляє святого Апостола Павла як звитяжного мужа, який уміє послуговуватися мечем слова. Справді, на шляху його апостоляту не бракувало диспутів. Він не запобігав поверхової згоди. У своєму першому листі, "Листі до Солунян", він сам каже: "...як Бог визнав нас гідними, доручив нам Євангелію, так ми й говоримо, стараючись подобатися не людям, а Богові, який випробовує наші серця... не було в нас ніколи лестивого слова, як знаєте, ані таємної зажерливої думки"... Правда була для нього занадто великою, щоб він міг присвятити її лише позірному успіхові. Правда, яку він пізнав під час зустрічі з Воскреслим Ісусом, вартувала, на його думку, боротьби, переслідування, терпінь...
Адже найглибшою мотивацією для нього був факт — бути любленим Ісусом Христом, а також прагнення передати іншим цю любов. Павло був здатний любити, а всю його діяльність і терпіння можна зрозуміти, лише відштовхуючись від цього центру...
У пошуку внутрішнього лику Павла хотів би, по-друге, нагадати слово, з яким воскреслий Ісус звернувся до нього по дорозі в Дамаск. Найперше Господь запитує його: "Савле, Савле, чому ти мене переслідуєш?" На запитання: "Ким ти є, господине?" Він отримує відповідь: "Я — Ісус, якого ти переслідуєш". Переслідуючи Церкву, Павло переслідує самого Ісуса.
Хотів би завершити своє слово одним із пізніх слів святого Павла — закликом до Тимотея з ув'язнення, перед лицем близької смерті. "Перенось труди й ти, як добрий воїн Христа Ісуса", — каже Апостол до свого учня...
Завдання переказувати передання і заповідь терпіння в ім'я Христа — нерозривні. Покликання до вчительського уряду народів є разом з тим, по суті, і покликанням до терпіння у єдності з Христом, який відкупив нас через свої Муки.
У світі, в якому брехня і обман є такими могутніми, за правду треба платити стражданням. Хто ж прагне уникнути страждання, тримати його подалі від себе, той тримає подалі від себе саме життя і його велич; той не може бути слугою правди, а отже, і слугою віри. Немає любові без страждання — без терпіння через відречення самого себе, без переміни і очищення свого "я" для справжньої свободи.
Нині ми дякуємо Господові за те, що Він покликав Павла, зробивши його світлом для народів і вчителем для всіх нас, і просимо Його: дай нам також і сьогодні свідків воскресіння, преображених Твоєю любов'ю і здатних нести світло Євангелія у наших часах.
Святий Павле, молися за нами! Амінь".
* * *
Дорогі браття і сестри! У цей рік Святого Апостола Павла маємо і ми також застановитися над словами, які промовив Святіший Отець Венедикт XVI Папа Римський: ким є Павло? Що він говорить до мене? Багато вірних, можливо, буде вважати, що це запитання є провокаційним, адже кожен знає, що Святий Павло — це Апостол. Священики часто використовують у своїх проповідях приклад навернення Апостола Павла, як гідний до наслідування для вірних. Менше людей знає про його подорожі, духовні подвиги, не кажучи вже про духовну глибину його науки. З іншого боку, важко зрозуміти, чому так є. Адже щонеділі на Божественній Святій Літургії читаються уривки з листів святого Апостола Павла— чому ж тоді вірні не досить ознайомлені з перлинами його науки? Коли нерідко після Служби Божої запитуєш декого з людей чи хлопців, що прислуговують біля вівтаря, про що говориться у прочитаному "Апостолі" неділі, не можуть переказати, хоч уривок прочитаного Євангелія більшість знає і може переказати докладно. В чому ж причина? На мою думку, на Святій Літургії, коли читають "Апостола", люди звертають увагу не на сам текст, зміст прочитаного Слова Божого, а радше на спів. Дяки стараються "захопити, привабити, зацікавити" людей своїм співом. З одного боку, це гарно, але з іншого — немає результатів, люди не запам'ятовують того, що було прочитано. Слово Боже для людей мало б читатися виразно, з інтонацією, щоб у такий спосіб людина зрозуміла, про що йдеться, що вона може почерпнути, яку науку взяти для себе. На мою думку, це є загальна проблема в нашій Греко-Католицькій Церкві. Сьогодні в домі Божому можемо спостерігати більшість вільних слухачів, ніж людей, які моляться і беруть активну участь у богослужінні. Старше покоління здебільшого знає зміст богослужіння напам'ять, але саме серед цих людей літнього віку ми часто бачимо, як вони тримають у руках молитовник і слідкують за Службою Божою, навіть можемо побачити досить витерті сторінки в книжечках, що свідчить про те, що вірні часто їх гортають і вживають під час відправи. Чому так є? Якщо поцікавитися цим питанням, то від багатьох людей можна почути практично одну й ту саму відповідь. Слідкування за Службою Божою з молитовника дуже важливе, бо воно стримує розсіяність, вимагає більше уваги і зосередженості. Адже недаремно так часто в часі Богослужіння чуємо звернення священнослужителя до вірних: "Воньмім!" Пасивна участь вірних у богослужінні не сприяє глибшому духовному пізнанню Господа Бога. Важливо також заохочувати вірних до загальної участі в богослужінні. Маємо перейти цей бар'єр, що відповідальними за відправу є священнослужитель, хор і дяк. Це помилкова і негативна думка — відповідальною за богослужіння є уся парафіяльна спільнота. Тому батьки також мають дивитися за своїми дітьми, що йдуть на богослужіння, привчати їх брати до храму Божого молитовник, вервицю, щоб дитина привчалася до активної участі у церковних відправах, бо інакше втратимо молоде покоління, не навчимо його молитися, співати, адорувати. Також виникають проблеми з читанням "Апостола". Є молоді хлопці, яким можна дати мікрофон і вони гарно, виразно перечитають "Апостола" чи інші читання на Святій Літургії чи інших богослужіннях, але бувають дяки чи читці, яким деколи важко читати, бо з причини старості вже не мають належної вимови, але не хочуть тут поступитися дітям. Потрібно, щоб люди були більш свідомі того, що нині в добрий спосіб маємо заохочувати наших дітей, щоб вони виростали при церкві.
Багатими є ці перлини Слова Божого Святого Апостола Павла, але ми так мало про них знаємо, не завжди уважно слухаємо і приймаємо їх до свого серця і душі. В цей Рік святого Апостола Павла хочемо, наскільки зуміємо, а ласка Духа Святого нам допоможе, донести до кожного серця і душі ці перлини духовної науки Апостола народів Святого Павла.
Життєвий шлях Апостола Павла
Життєвий шлях Апостола Павла почався у місті Тарсі, головному місті Кілікії, — це багатий і квітучий край приморської частини Малої Азії. Батьки його походили з благородної і багатої сім'ї і мали право римського громадянства, що свідчить про їх статус у суспільстві. Після навернення до християнства Апостол повернувся до Єрусалима, де проповідував Слово Боже, говорячи всім людям про своє духовне прозріння. Там він говорить про себе: "Я — юдей, родом з Тарсу в Кілікії, але вихований у цім місті при ногах Гамалиїла, навчений докладно батьківського закону та ревнитель Бога, як і ви всі сьогодні" (Ді. 22, 3). В іншому місці він знову підкреслює своє походження: "Коли хто інший думає покладатися на тіло, то я ще більше: обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з коліна Веніямина, єврей з євреїв, фарисей за законом..." (Флп. 3,4-5). Коли Апостола Павла після того, як він розказав народові про своє навернення, дали на бичування, він промовив до сотника:
— Чи дозволено вам бичувати римського громадянина, та ще й без суду?
Почувши це, сотник пішов до тисяцького і сповістив, кажучи:
— Гляди, що хочеш робити; цей чоловік — римський громадянин.
Прийшовши до Павла, тисяцький і питає:
— Скажи мені, чи ти римлянин?
Він сказав:
— Так.
Тоді тисяцький сказав:
— Я за великі гроші здобув це громадянство.
Павло мовив:
—А я в ньому народився (Ді. 22, 25-28).
З вищенаведеного тексту випливає, що святий Апостол Павло не був безправним юдеєм з діаспори. Він мав римське громадянство — вельми високе, законодавчо міцне становище в тодішньому суспільстві. Тисяцький, який наказав бичувати Апостола Павла, почувши, що той має римське громадянство, прийшов до нього і запитав, звідки він його взяв. Павло відповів, що він "у ньому народився", тобто отримав у спадок від своїх батьків. Тисяцький був здивований почутим, адже він також мав римське громадянство, яке купив за великі гроші. З цього випливає, що римське громадянство можна було набути різними шляхами. Можна було його купити за великі гроші, можна було отримати особисто від кесаря у нагороду за надзвичайні заслуги перед імператором чи з політичних мотивів, а також громадянство можна було отримати в спадок. Що стосується Апостола Павла, то громадянство він отримав у спадок від своїх батьків. Тому, опираючись на римське право lex Julia de vi publika (з близько 50 року до нашої ери), яке забороняло бичувати римлян, тисяцький навіть перелякався, що зв'язав Апостола Павла.
Хто ж були батьки Святого Апостола Павла? Як вони отримали римське громадянство? Існують різні гіпотези щодо походження і коренів предків Святого Апостола. Наведемо декілька з них: предки майбутнього Апостола могли бути рабами, що прибули з батьківської землі в Малу Азію, як раби одного багатого господаря. За римським законодавством, звільнений раб отримував громадянство, лише з деякими обмеженнями в правах, а також приймав ім'я свого дотеперішнього господаря. Інша можливість отримати римське громадянство: якщо хтось із предків служив при римському війську. Хоча ізраїльтяни були звільнені від військової служби, проте відомі випадки, коли вони добровільно зголошувалися до римського війська, і за віддану службу родина могла отримати право на громадянство. Існувала ще інша можливість — якщо хтось із родини мав особливі заслуги перед Римом.
Згідно з переданням, яке записав Ієронім, батько і мати Святого Апостола Павла походили з міста Гіс-хала, розташованого в Галілеї. Його батько походив із коліна Веніямина. Можливо, коли ця територія була знищена римлянами, ізраїльтяни стали розпорошені по різних околицях імперії, і предки Савла осіли в Тарсі в Кілікії. Є також інша гіпотеза Філона, що це переселення могло відбутися у 63, 61, 55, 52, 4 році до нашої ери або в 6 році нашої ери, коли багато ізраїльтян ставали невільниками і були вигнані з Юдеї. Чимало з них було депортовано до Риму як воєнні в'язні, а інші — розсіяні по інших куточках імперії.
Імовірно, що батьки Савла провадили господарство з відгодівлі козлів особливої породи на Кілі-кійському плоскогір'ї. З давніх часів славилися кілікійські тканини, що їх виготовляли з шерсті козлів. Моряки і вояки дуже любили носити одяг із цієї теплої тканини. З шкіри цих тварин виготовляли також намети. Робота з вовною і шкірою була надзвичайно важкою. Люди, котрі працювали в цій сфері, часто мали покалічені руки, які постійно кровили. Можливо, батьки Савла були власниками майстерень із виготовлення шкіри або мали ткацькі майстерні. Мабуть, батько часто брав малого Савла з собою в різні ділові подорожі в ближні гавані. Так любов до подорожей була прищеплена Савлові ще з дитинства, тож пізніше, будучи вибраним до проповідування слова Божого, він використовував свій досвід із дитинства і юнацьких літ.
Можемо тільки здогадуватися, як зовнішній світ впливав на формацію Савла. Батьківський дім, праця, подорожі, зустрічі з різними людьми, які спілкувалися між собою на теми релігійні, політичні, національні, велич Римської імперії — все це будувало світогляд майбутнього Апостола. Він зустрічав різних людей — багатих і бідних, жебраків, хворих і здорових, чесних, а також і несправедливих. Мабуть, не раз запитував себе: чому так є? Ці питання його турбували, непокоїли. Відповідь на багато нерозкритих, нерозгаданих питань він знайшов згодом у Христовій вірі. Не можна оминути ще одного, можливо, найважливішого середника, який мав великий вплив на формування Савла—чудова природа. Кілікія, область на південному сході Малої Азії, де проминуло дитинство Апостола народів, залишила свій слід у його серці. Тут ще пізньої весни можна було побачити гори Тавр висотою три тисячі метрів, вкриті снігом у північній частині Тарса. З південної частина Тарса людське око милувалося голубим Середземним морем. На сході і заході виднілися гори Аман. Будівничі Тарса пробили в горі прохід, щоб могли проходити каравани — від Єфрата до самого Ефеса і Рима. З літа до пізньої осені купці із Сирії долали тут морський шлях. Через місто протікала річка Кідн, яка у верхній течії ще перед містом утворювала каскад величавих водопадів, а опісля спокійно текла собі через місто аж до свого впадіння у море і в ній можна було купатися. Так, за задумом Божого Провидіння, мав жити в цій місцевості, в цьому місті і в цій родині Апостол народів святий Павло, щоб від дитинства загартовувати своє тіло і дух, готуючись до великих випробувань, які мав перенести у своїй апостольській діяльності. Сам Апостол Павло про своє покликання говорить так: "... Той, хто вибрав мене вже від утроби матері моєї і покликав своєю благодаттю, зволив об'явити в мені Сина Свого, щоб я проповідував Його між поганами..." (Гал. 1,15-16).
Відповідальність за виховання синів покладалося насамперед на їхніх батьків. Вони вивчали молитви і псальми, які ізраїльські юнаки мали знати напам'ять. У Талмуді є такий вислів: "Не бери учнів молодше 6 років і не вбивай у голову учня знання, як у вола". Також у той час існувала традиція посилати хлопців на науку в синагогальний хазан чи до кантора. Там вони вчилися також читати Біблію і декламувати її напам'ять. При бажанні діти могли жити з кантором деякий час, він навчав їх також етики, добрих манер поведінки і в загальному культури ізраїльського народу — одне слово, це були своєрідні дитячі садочки, їх називали ще виноградником. Дітей, котрі навчалися в таких школах, називали — малі синагогальні діти. Ізраїльські батьки дуже дбали про виховання своїх синів.
Якщо дитина походила з багатої родини, тоді раб водив дитину до кантора і потім забирав її додому, а також носив прилади до занять. Коли дитині виповнювалося десять років, наука ставала серйознішою і вимогливішою, розпочиналося знайомство з усним Законом. З подальшого життя Апостола Павла можемо зробити висновок, що навчання у школі для нього пройшло не марно — хлопчик мав дуже чуттєву душу, прагнув душевної досконалості, довершеності, шукав чогось високого, глибокого в духовному значенні, а це міг дати тільки Христос Спаситель. Чуттєва душа Савла в дитинстві, напевне, дуже страждала, отримувала болючі рани, бо так завжди є з людиною, яка шукає правди, любові, прагне небесних висот. Роки навчання у школі дали свої плоди, Апостол народів часто звертається до науки про Закон Старого Завіту, в певних моментах він критикує його: "... так то заповідь, що мала б бути для мене життям, стала для мене смертю" (Рим. 7,10). Це не означає, що зараз має наступити хаос, бо немає Закону. Ні, Апостол говорить, що християни, як діти Божої благодаті, "умерли для Закону тілом Христовим, щоб належати іншому, воскреслому з мертвих, щоб приносити плід Богові" (Рим. 7,4).
Апостол Павло дає нам правдиве розуміння Божого Закону в світлі Євангелія. Справжня роль Закону в житті християнина: "Ми знаємо, що Закон добрий, коли хто уживає його за законом, відаючи, що закон дано не для праведника, лише для беззаконних, непокірних, безбожних, грішників, нечестивих та нечистих, батьковбивців та матеревбивців, душогубців, розпусників, мужоложців, людокрадів, забріханців, кривоприсяжників і для всіх інших, що противляться здоровому навчанню, згідно з Євангелією слави блаженного Бога, яку мені довірено було" (1 Тим. 1,8-11). Святий Апостол Павло приходить до висновку: "Але все ж таки Закон є святий, заповідь свята, і праведна, і добра" (Рим. 7,12). Це означає, що все, що Господь Бог дав людині певного часу, в певний період її історії, буття, є добре і святе. Так людина могла трактувати і приймати його в своєму світлі, розумінні, навіть у жорстокості свого серця і душі щодо його виконання, але Господь — непомильний і святий і Його накази, заповіді, закони є також такими.
На цей час в ізраїльському суспільстві існували також школи, які тісно співпрацювали з синагогою і безпосередньо були пов'язані з нею. Вони мали так звані "доми Книги". Основою науки тих шкіл була Біблія, а крім цього, відбувалися ще окремі заняття в "домі пізнання", де переважно проводилося вивчення і пояснення батьківських традицій. Один учитель мав двадцять п'ять учнів, коли учнів збільшувалося до сорока, тоді йому давали помічника. Знаємо, що на цей час у Римській імперії, а особливо в Греції, була високо розвинута антична культура і наука. Вивчення філософії, тобто грецького способу мислення, старалися уникати. Що стосується мов, то переважно вивчали староєврейську. Дещо інший підхід практикувався у навчанні дівчат. За правилами тогочасного життя, аби дівчина була більш "інтелектуально розвиненою", їм викладали основи грецької мови, а також поезію. Матері навчали дівчат ведення домашнього господарства, ткацтва і приготування їжі.
Багато ізраїльтян проживало поза межами своєї батьківщини, але в своїх осередках, спільнотах вони старалися зберегти зв'язок зі своїми предками і в такий спосіб навчати своїх дітей. Тим же, що єднало ізраїльський народ, його твердинею і фундаментом була віра. Кожен старався на великі свята побувати в Єрусалимській святині і скласти жертву Господові. Живучи між різними народами і культурами, що частково накладало відбиток на їхнє життя, особливо у мові, ізраїльтяни старалися ніколи не забувати про своє походження. Діяння Апостолів описує нам про зіслання Святого Духа в день П'ятдесятниці: "Були ж у Єрусалимі між юдеями побожні люди з усіх народів, що під небом" (Ді. 2,5). Апостоли почали і між ними голосити слово Боже, так що: "Всі, остовпілі, дивувались і один до одного казали:
— Хіба ось всі це не галилеяни, що говорять? Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: партяни, мідяни, еламії і мешканці Месопотамії, Юдеї й Кападокії, Понту й Азії, Фрігії й Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що прибули, юдеї і прозеліти, критяни й араби — як ми їх чуємо, як вони нашими мовами возвіщають величні діла Божі?" (Ді. 2,7-11). Всі ці області, з яких прийшли юдеї на празник П'ятдесятниці до Єрусалима, були найбільшими осередками ізраїльського поселення. За історичними даними, які існують на сьогоднішній день, по всій середньоморській області ізраїльтяни мали п'ятсот п'ятдесят центрів, в яких були синагоги.
Батьки дуже добре розуміли: аби дитині дати відповідну освіту, щоб вона глибше пізнала свій народ, його віру, культуру, традиції, вона має поглиблювати своє знання і бачити життя свого народу на його батьківщині. Без цього ізраїльській діаспорі тяжко було втриматися у розсіянні по світу між чужими культурами, вірою і мовами. Тісний зв'язок, який підтримували ізраїльські родини з батьківщиною, давав їм можливість зберегти і втримати майбутні покоління у вірності Ізраїлеві.
(Далі буде)
