§9 ЗАУВАЖЕННЯ І ВКАЗІВКИ ДЛЯ ДУШПАСТИРІВ*
Душпастирі, які бажають запровадити набоженство до Серця Христового, зобов'язані найперше самі бути добре обізнані з цим набоженством, найперше самі повинні пройнятися духом цього набоженства і його практикувати. Відтак необхідно підготувати вірних. Підготовка ця полягає у тому, щоб їхні вірні були освідомлені про правди віри, про загальні засади справжньої побожности, аби добре були навчені про Св. Тайни, а головне про Св. Тайну Покаяння і Найсвятішу Євхаристію. А на завершення їх слід зрозуміло і доступно ознайомити з набоженством до Найсвятішого Серця Ісусового. Під час науки і заохочення вірних до цього набоженства нехай особливо звернуть увагу на те, про що попередньо було сказано, а саме, що набоженство це не полягає лише в численному і поверховому виконанні практик, але у внутрішній реформі душі на зразок Серця Христового. Те саме пастирі нехай застосують і щодо себе.
Підготувавши таким чином душі вірних, нехай душпастирі запровадять у своїх парафіях Апостольство молитви, про обов'язки якого слід перед тим вірним докладно розповісти, а також навчити їх про важливість, значення і користь усього Товариства Апостольства молитви. Щодо обов'язків, то необхідно звернути увагу, що вони не зобов'язують під гріхом. Хто, отже, їх не виконає, той не має гріха, але також не осягає і заслуг. Перед самим заснуванням Апостольства молитви добре було б, аби в парафії відбулася духовна місія або духовні реколекції для вірних. Засноване у парафії Апостольство нехай кожен душпастир розумно і ревно провадить. Нехай він буде готовий до того, що провадження такого Товариства, аби воно добре розвивалося і приносило корисні плоди, вимагає завзяття, чуйности, розважливої прозорливосте і справжньої ревности. Передусім хай він буде готовий завжди вислуховувати св. Сповіді вірних, хай буде ревним у виголошуванні слова Божого і у відправі Богослужень як церковних взагалі, так і на честь Серця Христового особливо. Спочатку це буде затяжко, але з часом ця праця стане для кожного ревного душпастиря милою і приємною, а особливо коли вже стануть помітними гарні наслідки.
Крім цього, після запровадження та організації Апостольства молитви в парафії, слід дбати про те, аби воно з часом не охляло, а щоб завжди оживлялося і підтримувалося свіжою силою. Кожен, отже, душпастир нехай старається відповідними проповідями нагадувати і повчати, аби члени Апостольства цінували і любили свої обов'язки і щоб охоче брали участь у відповідних Богослуженнях. Кожної першої п'ятниці в місяці, а якщо неможливо у п'ятницю, то в кожну першу неділю місяця слід запровадити спільне винагорожуюче Св. Причастіє і відправити побожно Богослуження на честь Серця Христового. Ніколи не слід опускати в першу неділю місяця проповіді про Серце Христове. Треба старатися поширювати між вірними видання і книжки про Серце Христове, а також заохотити і подбати про те, щоб у кожній родині був образ Серця Ісусового і щоб перед тим образом родина спільно відмовляла молитви на честь цього Серця. У школі під час науки катехизму необхідно заохочувати дітей любити і наслідувати Серце Христове, а день Першого Св. Причастія нехай буде для кожного душпастиря нагодою до вписання їх до Апостольства молитви. Однак не слід вписувати дітей до Апостольства молитви, якщо вони самі не виявлять бажання бути прийнятими.
Отже, великої енергії і праці вимагається від священика, аби свято Христового Серця у році якнайкраще і найвеличавіше було відзначене, а головне — щоб якнайбільше вірних прийняло в той день винагороджуюче Св. Причастіє. Добре зробить парох, якщо в одному із наступних днів після цього свята відправить Св. Літургію за тих членів, котрі прийняли винагороджуюче Св. Причастіє і причинилися до возвеличення цього торжества. Це буде великим заохоченням для вірних, а для самого пароха великою нагородою. Само собою зрозуміло, що за відправлення цієї Служби Божої не береться ніякої стипендії.
До Апостольства слід приймати таких, котрі справді бажають славити Серце Христове, Йому служити і освячувати свої душі. Не в кількості, а в доборі членів полягає важливість і значення Апостольства. Вписаних членів слід систематично і послідовно впроваджувати в дух цього Апостольства. Не треба одразу вимагати великих успіхів або виконання відразу всіх обов'язків і практик. Солом'яний вогонь не довго горить. Краще, якщо дух Апостольства проникає в серця членів повільно, але певно і наскрізь їх проймає.
Прилюдних грішників і згіршувачів, само собою зрозуміло, не можна приймати, хіба після їхнього правдивого навернення і після направлення згіршення. Але поручати їх спільним молитвам Апостольства (звичайно, не по імені, а загально) — справа рекомендована і обов'язкова. Щодо інших грішників, то їх слід заохочувати, аби вони в Серці Христовому шукали порятунку і допомоги, і якщо вони висловлять бажання вписатися до Апостольства, то не слід їм цього забороняти, бо Серце Христове — це незглибиме джерело милосердя і благодати. Грішний стан не є перешкодою до прийняття до Апостольства, лише саме виконання і практикування набоженства до Серця Христового, отже і Апостольства молитви, не може погодитися з триванням у гріху і з прив'язаністю до гріха. Виконання обов'язків цього Апостольства якраз може їм допомогти вийти з грішного стану.
На Ревнителів та Ревнительок необхідно призначати осіб, справді випробуваних у побожності і в правдивій ревності. При цьому не можна ніколи керуватися якимись особистими чи індивідуальними міркуваннями. Крім того, слід звертати увагу на діяльність Ревнителів та Ревнительок і ніколи не дозволяти, аби вони зловживали своїм становищем. Часом трапляється, що Ревнитель чи Ревнителька перевищує межі своїх повноважень, вважаючи себе формальним провідником і вимагаючи не раз від членів виконання таких практик, яких Апостольство у собі не обіймає. Або ще Ревнитель або Ревнителька занадто показує свою вищість і старшинство над членами Апостольства, що стає нагодою до непорозумінь або й згіршення. Крім зборів (окремо Ревнителів і окремо Ревнительок), на яких під проводом місцевого Провідника обговорюються справи Апостольства, нехай душпастир ніколи не трактує без поважної і необхідної причини приватно справи Апостольства з окремими Ревнителями чи Ревнительками. Це необхідно, аби не дати щонайменшого приводу до наклепів чи підозр, нерідко дуже немалих для самого душпастиря.
Існують тисячі способів і випадків, котрі ревний душпастир може і повинен використати для поширення і піднесення набоженства до Найсвятішого Серця Христового. Різні терпіння і нещастя, які відвідують людей — це найкращі нагоди, коли душпастир може звернути увагу вірних і привернути їх до Серця Того, Котрий сказав: "Жаль Мені цих людей..." (Мт. 15,32) або: "Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас" (Мт. 11,28). Також біля ліжка хворих, у тяжких допустах окремих осіб чи родин пастир може заохочувати, аби прибігали (зверталися) і шукали потіхи у Наймилосерднішому Серці Христовому. Так само і в разі загальних нещасть, як-от: повені, посухи, морові пошесті, війни, пожежі всієї місцевості тощо, нехай поспішить душпастир відправити прилюдні молитви і Богослуження на честь Найсвятішого Серця Христового, аби ці нещастя відвернути, а відповідно щоб віднайти потіху, порятунок і допомогу. Також при всіх інших нагодах кожен душпастир, котрий сам любить Серце Христове, може душі своїх вірних навернути до цього найлюбішого і наймилосерднішого Серця як осередка повноти благодати і істини та всяких щедрот. Серце Христове ніколи не обмане, не підведе тих, хто до Нього прибігає з упованням і набожністю, а в свою чергу, кожна осягнена ласка і кожна вислухана просьба дають поштовх до помноження любови і набоженства до Серця Христового в усій парафії.
§10 СЛОВО ДО КАТЕХИТІВ
Ворожий світ докладає всіх можливих і немалих зусиль, аби захопити під свій вплив школу, а через неї усю шкільну молодь, розуміючи добре, що хто має у своїх руках молодь, той буде мати і все суспільство. І це світові дуже вдається. Не тільки у безконфесійних державах, але навіть там, де релігія і католицька віра визнанні державою, релігійне виховання молоді змодернізоване і ослаблене. Предмет релігії зменшено до мінімуму, і він вважається нарівні з іншими шкільними предметами. Усе релігійне виховання зводиться до відмовлення ексґорт (коротенької молитви) урядовцями та вислуханням ними читаної Служби Божої у церкві. Становище катехита прирівняне до рівня світських викладачів, тож і цінується він відповідно за рангом, який займає в учительському колективі. Катехит втратив своє давнє значення, а став звичайним викладачем релігії. Його діяльність цілком, залежить від волі директора даної школи, а його вплив дуже обмежений. Школа через це стає щораз більше чужою для Церкви, а катехит втратив почуття єдности з Церквою, а відтак зі своїм єпископом, а ще гірше, коли сам катехит заверне собі голову своїм званням "професора" і поза директором не бачить чи не хоче бачити й розуміти своєї духовної влади, а свою діяльність у кращому випадку зосередить на трактуванні релігії, опитуванні і записуванні нот.
Само собою зрозуміло, що за таких обставин релігійне виховання є пародією на будь-яке виховання. Досить придивитися до поведінки шкільної молоді в церкві під час Служби Божої, на якій вона мусить бути у наказовому порядку. Вже під час самого входу молоді нашої до церкви не раз складається враження, що це приходять молоді табуни з диких степів. Під час Служби Божої — сміх, оглядання, штовханина, мало хто зробить належно знак св. хреста на собі, мало хто в зосередженні молиться — розмови, жарти, нерідко навіть несмачні і нескромні погляди.
По обличчях видно нетерпеливість, бажання чимскоріше забратися з церкви. Це найточніший доказ, що душі цієї молоді зовсім чужі для духа Христового, що серця її приглушені хабаззям низьких пристрастей, що розвиваються, і грішних похотей. Видно, що ті Св. Сповіді, які шкільна молодь мусить відбути згідно з приписом кілька разів на рік, є нічим іншим, як тільки "списуванням" гріхів і перечитанням їх із листка у сповідальниці, видно, що Св. Причастія, прийняті після таких сповідей, не залишають жодного сліду в серцях молоді, а науки, виголошувані катехитом, є всього лиш горохом, кинутим об стіну.
Винні в цьому, справді, обставини, серед яких нині розвивається молодь, але не без вини тут також і катехит. А чи немає на це якоїсь ради? Чи в той штивний регламент (розклад) не можна влити життя і тепла? Чи автомат-катехит не може стати живим органом Св. Духа, котрий би серця молоді розпалив і душі її скропив ласкою Божою? Є на це лік, і то дуже сильний! А ліку цього слід шукати в Серці Христовому. Передусім цього ліку нехай там шукає катехит спочатку сам для себе, нехай він сам спочатку ввійде у школу Серця Христового. Там він знайде світло і силу, щоб навіть за трудних нинішніх обставин здійснити благодатний вплив на серця молоді і привернути її до Христа.
Відтак нехай катехит зробить те, чого сам навчився у школі Серця Христового. Нехай він познайомить і зацікавить молодь доступним способом із Серцем Христовим. Нехай для цього він присвятить по кілька годин у кожному класі. Це не буде шкодою для предмета релігії. Бо предмет релігії полягає, головним чином, у практичному виконанні релігійних правд, а саме до цього прагне набоженство до Серця Христового. Нехай потім заохотить учнів чи учениць записатися до Апостольства молитви в церкві, де є таке Товариство. Зрозуміло, що силувати до вступу не можна. На все має бути добра воля і бажання учня чи учениці. У школі, звичайно, такі організації не дозволені, але ніхто не заборонить молоді брати участь приватно в церковних релігійних Братствах і Товариствах. Це, можливо, навіть і краще. Бо молодь призвичаїться брати участь у релігійному житті і Богослуженнях не лишень урядово, за шкільними приписами, але й за власним бажанням з іншими вірними, що може принести велику користь молоді в майбутньому. Бо нинішня молодь, покинувши школу, коли вже не бачить над собою катехита, вважає себе вільною від обов'язку брати участь разом з вірними у Службі Божій у недільні і святкові дні. Катехити під цим оглядом дуже мало звертають увагу молоді на це. Через це шкільна молодь, не будучи зобов'язаною шкільними приписами бути на ексґорті (ексґорта — коротка релігійна наука. — Ред.) і вислухати "студентську" Службу Божу, звичайно зовсім не приходить на Богослуження, забуваючи про те, що до вислухання Служби Божої зобов'язує не тільки шкільний припис, але й церковна заповідь, і то під тяжким гріхом. Напевне, мало знайдеться катехитів, які б, заповідаючи, що наступної неділі чи свято з причини шкільних канікул не буде спільної молитви, здогадалися нагадати також молоді, що вона зобов'язана сама під тяжким гріхом вислухати Службу Божу у недільні і святкові дні під час шкільних канікул. Так само мало хто з катехитів навчає і напоминає молодь і до пристойної поведінки під час шкільних канікул.
Саме вступ шкільної молоді до Апостольства молитви, яке існує в парафії, практикування набожества до Серця Христового, а також спільна участь з вірними в прилюдних Богослуженнях у церкві на честь Серця Христового будуть мати той успіх, що не тільки ушляхетняться серця молодих, але також, коли молодь виросте і покине школу, вона не буде цуратися церковного життя і участі в Богослуженнях.
Практикування набоженства до Серця Христового в Апостольстві молитви піднесе серця молоді до вищих і більших ідеалів, зверне її увагу на святі і благородні справи, освятить її душі, і для не одного буде порятунком від зіпсуття і загибелі в майбутньому житті.
Молодь, вписана до Апостольства молитви, може утворювати свої окремі гуртки і спільно приступати до винагороджуючого Св. Причастія. Це винагороджуюче Св. Причастіє знайде велике уподобання в очах Христових, а для вірних буде великим збудуванням душ. Це Св. Причастіє, яке спільно приймається щомісяця, буде запорукою щасливої долі для самої молоді і гарної майбутности для всього народу. Між учнями та ученицями можуть бути Ревнителі та Ревнительки від катехита, призначені відповідно місцевим Провідником, які можуть дуже позитивно впливати на своїх товаришів (товаришок).
Для того, щоб набоженство до Серця Христового в душах молоді було завжди живим і щоб корисно розвивалося, нехай катехит час від часу у відповідних промовах навчає, нагадує і запалює. Нехай він не опускає у першу неділю місяця виголосити доступну і суттєву науку про Серце Христове або про Апостольство молитви в злуці з Серцем Христовим. Нехай він поширює між молоддю книжки, брошури і видання про Серце Христове і про Апостольство молитви. Це буде сильним антидотом (протиотрутою) проти читання невідповідних, а не раз брудних і неморальних книжок чи згубних часописів...
Врешті, нехай катехит старається і власним прикладом заохочувати молодь до набоженства до Серця Христового. Нехай по можливості час від часу він бере також участь у відправі Богослужень на честь Серця Христового разом із місцевим Провідником; нехай час від часу в порозумінні з місцевим душпастирем виголосить науку в церкві про Апостольство молитви, хай помагає у вислуханні Св. Сповідей вірних удень спільного винагороджуючого Св. Причастія або напередодні ввечері. Але головне — нехай сам катехит впишеться до Апостольства молитви і хай сам перейметься Апостольством Молитви, а також хай сам особисто виконує практики Апостольства молитви.
Наведені вище зауваги і вказівки стосуються всіх самостійних катехитів народних і спеціальних шкіл як чоловічих, так і жіночих, а також усіх середніх шкіл і вчительських семінарій. Щодо нормальних шкіл, де немає самостійних катехитів, а релігії навчають лишень парохи, відповідно завідуючі, експозити або експоновані сотрудники, там шкільних дітей слід вважати за звичайних вірних парафіян.
(Далі буде)
*Продовження. Початок див. №5 (10), 2003
