До 90-ї річниці Фатімських об'явлень Пресвятої Богородиці*
Висновки
Перевага фізичних наук сприяє розвитку техніки, комп’ютерів і Інтернету, людина в пошуках матеріальних благ забуває про Бога, матеріалізм ніби “виправдав себе”, людство стало “щасливішим” без Бога, Церкви, молитви. Людина почувається паном свого призначення, вона є центром Всесвіту, “автономною” істотою, її “я” – понад усякі закони, вона не терпить обмежень, критики, зауважень, авторитету Бога, батьків, закону. В такому житті буйно процвітає матеріалізм, який переходить із плином часу в безбожний атеїзм. Всяка релігія втрачає в очах людей повагу, релігійна криза переходить у кризу моральну, яка спричиняє рафінований гедонізм.
Навіть люди, які ще відвідують Богослужіння, проте не чують слів, що Тройця Єдиносушная і нероздільная є святою, хоча, можливо, є свідомі цього, з часом стають інертними і байдужими до релігії, як і всі інші люди. В нинішніх часах, як ніколи, необхідно підкреслювати, наголошувати про святі речі, а тим паче про самого Господа Бога. Так, Він є святий над святими. Дім Божий є святим, бо в ньому є престіл, де перебуває вдень і вночі Ісус у кивоті в Пресвятій Євхаристії. Храм Божий призначений не для проведення концертів, вистав, різного роду імпрез, навіть якщо вони мають культурне значення, а винятково для прослави імени Божого. Посуд літургічний, церковний є також святим, бо має особливе призначення – він служить для Богослужіння, уділеня Святих Тайн чи церковних треб. Тому до того посуду не могла доторкатися чи вживати його звичайна особа, а тільки люди, які посвячені на службу Господові.
Цвинтар, місце вічного відпочинку, також треба шанувати, бо це місце святе, де спочивають тіла наших усопших, які очікують воскресіння; це місце в усіх часах і народах, навіть поганських, завжди шанувалося. Сьогодні ми є свідками, як це місце є просто зневажене, тут можуть курити сигарети, випивати, говорити непристойні слова.
Сам наш Спаситель Ісус Христос своїми вчинками нам вказав і дав приклад, як треба шанувати, любити святе місце, призначене для прослави Отця Небесного тут, на землі: “І приходять вони в Єрусалим, і, ввійшовши у храм, Ісус взявся виганяти тих, що продавали й купували в храмі; перекинув столи міняйлів та ослони тих, що продавали голубів, а й не дозволив, щоб хтось будьщо переносив через храм. Навчав Він їх і казав їм: “Хіба не написано: Дім мій домом молитви назветься для усіх народів? А ви з нього зробили печеру розбійників!” (Мр. 11, 15-17). Чи сьогодні, якби наш Спаситель зійшов на землю, не повторив би тих самих слів до нас: “Що ви зробили з храму Божого?” Як би Він звернувся до тих, які своїм нескромним одягом, а не раз навіть разючим і брутальним, своєю поведінкою зневажають дім Божий?
Так, знаю: не одного ці слова зачеплять, і хтось виявить на обличчі своє невдоволення чи обурення, але подивімося правді в очі. Інші будуть виправдовуватися: мовляв, Богові потрібне моє серце, а не одяг. Так, твоє серце, чисте і невинне, потрібне Господові, але Христос звернув увагу в Єрусалимській святині тим, які не шанували святого місця, а своєю поведінкою зневажали його. Христос запитав би й тебе: куди ти прийшла, дитино, – в бар, на дискотеку, в нічний клуб чи в храм Божий? Не оскверняймо храмів Господніх, бо вони святі, вони – помешкання живого Бога на землі, збережімо в них святість, вимолену впродовж сотень літ нашими предками, а деколи навіть зрошену кров’ю мучеників.
Велика духовна руїна, яку переживає нинішній світ, починалася з “дрібничок”. Як часто люблять закидати нам наші неприятелі, що ми зважаємо на різні дрібні речі, з нічого, мовляв, робимо великі проблеми. Так, все в житті починається з малого, сам Христос-Спаситель навчав і закликав нас бути вірними в малих речах. В притчі про міни Слово Боже голосить: “Гаразд, добрий слуго, – сказав пан, – тому, що ти вірний у маленькім, візьми управу над десятьма містами” (Лк. 19, 17). В іншому місці Христос закликає бути вірним у найменших, найдрібніших справах: “Хто вірний у найменшім, той і в великому вірний; а хто нечесний у найменшім, той і в великому нечесний” (Лк. 16, 10).
Хто занедбує малі речі в духовному житті, тому слід очікувати руїни і падіння у великих речах. Сповнюються слова пророка Ісаї, про які нагадав вибраному народові Ісус Христос і які є актуальними нині. Людство переживає велику кризу, яка заторкнулас всі галузі суспільного, родинного, політичного, економічного, в тому числі й духовного життя, але, на жаль, народ не сприймає серйозно того, що відбувається на його очах, тому сповнюються пророцтва Ісаї, які повторив Христос Спаситель: “Слухом почуєте, та не зрозумієте, і дивлячись, не побачите, – бо серце цього народу затовстіло. Вони на вуха тяжко чують і зажмурили свої очі, щоб не бачити очима, і вухами не чути, і не зрозуміти серцем, та не навернутись, – щоб я зцілив їх” (Мт. 13, 14-15).
Не є “дрібничкою”, коли під час Божественної Святої Літургії народ співає “Тройцу Святу”. В такий спосіб він визнає, наголошує на тому, що його Бог, до котрого він прийшов, є святим, якому належить поклоніння, прослава і любов. Якщо в часі утвердження Святої Унії в слов’янських народах наші владики ввели в Святу Літургію цей вислів “Святу Тройцу”, то чому його треба викидати в безбожному часі, в якому ми з вами живемо? Тільки тому, що його не було в служебниках до XVІ століття? Візьмемо для прикладу таке. Виголосу “Всіх вас, православних християн” також не було в служебниках за часів хрещення Руси-України, його ввели в нашу Літургію в пізніших століттях. То чому, коли йдеться про Пресвяту Тройцю, слово “Свята” нові служебники опускають, а слово “православні християни”, яке між вірними греко-католиками вносить непорозуміння і для одних є болючим, а інших провадить до нової схизми, – це слово захищають, а навіть деякі священнослужителі візантіїсти з часів підпілля і сьогодні вважають, що Служба Божа є неважна, коли не споминають цього слова. З цього випливає: хай як хочуть звертаються до Пресвятої Тройці, але виголос “православні християни” важливіший за святість самого Бога.
Ми віруємо в єдиного Бога в трьох особах, або іншими словами в Пресвяту Животворящу і Нераздільну Тройцю: Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Дух Святий. Наука про Пресвяту Тройцю є фундаментом, основою, догмою Святої Віри, яка не підлягає жодному сумніву, дискусіям, ваганням. Четвертий Латеранський Собор (1215) так окреслив догму Пресвятої Тройці: “Ми сильно віримо і визнаємо, що є один правдивий Бог… Отець Син і Святий Дух. Є три особи, але тільки одна есенція (суть), субстанція чи природа. Отець не походить від нікого, Син походить від Отця, а Святий Дух від Отця і Сина… Тому в Бозі є Тройця. Кожна з трьох осіб має ту саму природу, субстанцію і есенцію” (ДБ, 428, 432).
Звичайно, наука про Пресвяту Тройцю є дуже важкою до зрозуміння. Коли немічна людина бажає ввійти своїм розумом і зрозуміти те, що для неї є незбагненим, обняти своїми руками, що небеса обняти не можуть, вона часто впадає в різні крайності, єресі. Так від початків християнства навіть окремі духовні особи хотіли збагнути чи пояснити святі речі, таїнства Святої Віри на свій кшталт і розуміння і часто впадали в різні єресі.
Святі Отці Церкви навчають, що тайну Пресвятої Тройці ніхто з людей не може охопити, ані зрозуміти. Святий Атанасій Великий пише: “Нерозумний народе, зухвалий і поспішний в усьому. Чому не перестаєте просліджувати Святу Тройцю і не зачнете вірити, що Вона існує, наслідуючи провідника Апостолів, який заявив: Найперше треба вірити, що Він існує”. Перший Ватиканський Собор (1869-1870) заявив, що є деякі тайни в нашій вірі, яких неможливо ані зрозуміти, ані доказати (Про віру і розум, 1 канон). Всі богослови твердять, що тайна Пресвятої Тройці є найтяжчою для зрозуміння. Людям неможливо зрозуміти Пресвятої Тройці, бо в сотвореному світі немає нічого подібного до цієї Тайни. Людський розум надзвичайно слабий, щоб зрозумів чи відкрив Тайну Пресвятої Тройці.
Ісус Христос дає нам на ці складні питання таку відповідь: “Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, – Той об’явив“ (Йо. 1, 18). Ісус заявив, що людський розум є заслабий до пізнання Маєстату Всевишнього Бога. Горда, зарозуміла, зухвала людина ніколи не пізнає Величі Всемогутнього Вічного Бога. Тому фарисеї, книжники, садукеї з такою погордою дивилися на Ісуса Христа, який вибрав собі за учнів звичайних простих рибалок. Сам Ісус дає відповідь, чому Він так зробив: “Я прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти затаїв це від мудрих та розумних і що відкрив це немовлятам. Так, Отче: бо так Тобі було довподоби. Все передане Мені Моїм Отцем, і ніхто не знає Сина, крім Отця, і Отця ніхто не знає, крім Сина, та кому Син схоче відкрити” (Мт. 11, 25–27). З цих слів випливає, що Бога ніхто не знає, хіба сам Бог і той, кому Господь дає благодать пізнати Себе.
Ласка Божа не залежить від стану людини, її походження, інтелектуального рівня, а від її серця і душі, покори і любові до Господа. Тому Ісус послуговується тим найменшим, погордженим прошарком ізраїльського суспільства – рибалками, щоб засоромити гордих і зарозумілих. Тут сповнюються слова Пресвятої Богородиці, які Вона промовляла, відвідуючи свою родичку Єлизавету: “Велике бо вчинив мені Всемогутній, і святе Його ім’я. Милосердя Його з роду в рід на тих, які страхаються Його. Він виявив потугу рамени Свого, розвіяв гордих у задумах їхніх сердець. Скинув могутніх з престолів, підняв угору смиренних; наситив благами голодних, багатих же відіслав з порожніми руками” (Лк.1, 4953). Не своїм розумом чи якимись особливими заслугами стаємо учасниками вічної радості в Царстві Небесному, а, як сам Спаситель наш сказав: “Ніхто не спроможен прийти до Мене, коли Отець, який послав Мене, не приведе його” (Йо. 6, 44).
Впродовж історії Христової Церкви було багато “розумних і гордих”, які своїм розумом хотіли пояснити, пізнати Божі Таїнства, особливо про Пресвяту Тройцю, а заходили в глухий кут собі на загибель. Так з бігом часу в різних століттях і епохах виникають тринітарні єресі. До них належать: монархізм і патріпасіянізм (1–3 ст.), модалізм і савеліянізм (2–3 ст.) присіліянізм (4–6 ст., Іспанія), Петро Абелард (12 ст.), Свідки Єгови (19 ст.).
Церква Христова своїм учительським урядом завжди стояла в обороні правд Святої Віри. Хоча на боці єретиків деколи були монархи, імператори, могутні світу цього, нерідко їх була більшість, але правда Христова завжди перемагала. Так, на першому Вселенському Соборі в Нікеї (325) було виклято єретика Арія, священика з Олександрії, який заперечував, що Ісус Христос є Богом. Собор визнав Божество Ісуса Христа, а єретика Арія викляв. Другий Вселенський Собор (Царгород, 381р.) визнав, що Святий Дух є третьою Божою особою, яку заперечував царгородський єпископ Македоній, навчаючи, що Святий Дух є тільки сотворінням. Також в обороні правд віри виступали отці Вселенських і провінційних Соборів: Римський Собор (382), Атаназійський Символ, І Латеранський Собор (1215), ІІ Ліонський Собор (1274), Флорентійський Собор (1438-1445).
(Далі буде)
^Закінчення. Початок див. № 4 (27), 2008
