Несподівана новина стривожила моє серце і серця всіх моїх домашніх: фігурка Празького Дитятка Ісуса відвідає наш дім! Боже ж мій єдиний, та чи я достойна цього?! Та ж мій дім – не церква… Чи зможу я зі своєю родиною гідно зустріти і прийняти Дитятка Ісуса? Яку ж то далеку дорогу подолало Воно, щоб прибути в наш край, у нашу святиню – храм Святих Верховних Апостолів Петра і Павла!
Чи могла я подумати, співаючи разом з вірними у церкві “Радуйся, Дитятко Ісусе, прийди і спаси нас!”, що мій слабий голос буде почутий і Дитятко Ісус завітає у мій дім, щоб благословити мене, мою родину, моє село і всіх вірних Йому, яких Воно покликало у мій дім!
Колись, пригадую, також довелося мені переживати щось подібне. Я дуже прагнула мати фігурку Матінки Божої “Містична Троянда”, просто тужила за нею. І ось одного дня, вийшовши на ганок, не повірила власним очам: я побачила живе чудо! Сходами до хати мені назустріч ішла моя добра і дуже побожна приятелька з Самбора Михайлина і несла на руках “Містичну Троянду”. Вона ступала так поволі, так, здавалося, урочисто, а фігурка на її руках погойдувалася – складалося враження, що Матінка Божа Сама йшла до моєї хати. З подиву я нічого не могла сказати, але промайнула думка – рядок з Євангелія: “І звідкіля мені це, що Мати Бога мойого прийшла до мене?”
Так і тепер подумалося: “І звідкіля ж мені це, що Дитятко Ісус, Цар царів, іде до мене, до моєї родини, в мій дім?” Тривога огортає душу: “Чи зможу я гідно зустріти Його? Допоможи мені, Маріє, Матінко Божа, щоб я не образила Твого Сина, а мого Господа і Царя”. Беру в руки вервицю і прошу: “Матінко Божа, поможи!” Нараз повертається до мене спокій: “Ісусе, Ти ж не шукав хоромів і палат, Ти не прагнув царських шат – у стаєнці між бидлятами народився і був сповитий. Ти не погордив –зайшов до дому Закхея, а тепер бажаєш прийти у мій дім. Значить, така Твоя Божа воля. Хай буде так!” Починаємо з родиною готуватися до зустрічі Дитятка Ісуса.
Чи це не диво: чудотворна фігурка завітала у мій дім якраз у неділю митаря Закхея!
З квітами і колядою разом з численними вірними зустріли ми Дитятка Ісуса у нашій Ралівці і привели на моє подвір’я, до моєї хати, де й привітали Його. Спочатку не всі знали і розуміли велич цієї події, але після розповіді і проповіді отця Василя люди почати передавати один одному про почуте, і почався великий рух. Тішило те, що приходило багато дітей, мами привозили своїх немовлят у візочках. Усі старалися відбути Сповідь, прийняти Найсвятіші Тайни і мировання, усі прагнули доторкнутися до Ісуса і поцілувати Його. Їхали до нас і з сусідніх сіл і околиць.
У понеділок приїхали, видно, здалека дві незнайомі молоді жіночки з дітьми – хлопчиком і дівчинкою, бо почули, що в Ралівці чудотворна фігурка їх чекає. Вклонилися Малому Ісусові, молилися довго біля Нього, торкалися і цілували. Придбали традиційну літературу Священичого Братства Святого Священномученика Йосафата, книжечку про набоженство до Дитятка Ісуса, образочок і єлей. Маленька дівчинка повідомила: “Я – киянка, мій тато і мій братик теж кияни, а мама – самбірчанка”. Отож, на завершення свого гостювання у родини в Самборі, збираючись цього дня вже повертатися до Києва, ці люди почули про подію у Ралівці, винайняли машину і приїхали до нас відвідати Дитятко Ісуса, щоб уклонитися Йому і попросити потрібних ласк. На приємний подив присутніх, трирічна дівчинка-киянка сказала на прощання до всіх: “Оставайтеся з Богом!” Ніхто їй цього не підказував – це очевидно. А може, Дитятко Ісус підказало?..
Чому так вразила ця дівчинка? Бо, на жаль, багато тих, що вважають себе католиками і навіть близько живуть – не прийшли вклонитися Ісусові. Дехто говорив, покладаючись на свій премудрий розум: “А що то – церква? А що, там хата свята? Чому я маю там іти, я маю церкву”. Та не в хату свою я запрошувала вас, добрі люди, а до Ісуса!
Він кликав вас для вашого ж добра, але ви маєте вуха, а не чуєте. Народе мій, народе, доки ти будеш у темноті ходити, доти не буде добра на нашій рідній землі.
А що таке церква – пора би вже знати!..
Які ж незвідані стежки Божі! Скільки не прийшло католиків, а скільки прийшло православних християн – поклонитися Йому, просити в Нього ласк. Їх кликав Ісус, їхні серця почули той голос, відгукнулися на Його поклик , бо мали серце відкрите для Нього.
У ці дні Ісус був Господарем мого дому, у ці дні мій дім не належав ні мені, ні моїй родині – він належав Дитяткові Ісусу-Царю! Двері мого дому були відчинені для всіх. У понеділок на Службу Божу, яку відправляв отець Андрій Британ, прийшло близько 90 чоловік, не рахуючи дітей, яких теж було багато. Прибули вірні з Самбора, з Добромиля. Одну хвору дівчинку привезли батьки прямо з лікарні (вона була після операції) – дитина висповідалася, прийняла Найсвятіші Тайни і мировання. Жаль, що не всіх знайомих я встигла повідомити – не знала їхніх адрес… Прошу вибачення.
Від своєї родини, від усіх вірних, які відвідували копію Чудотворної Фігурки, і від себе особисто дякую якнайсердечніше Генеральному настоятелеві Священичого Братства Святого Священномученика Йосафата отцеві Василеві Ковпаку, який привіз Дитятко Ісуса до нашого дому, провадив духовну науку, а також отцеві Андрієві Британу, який незважаючи на нездужання, відправляв Службу Божу, провадив Сповідь і мирував вірних.
Дякую братові-семінаристові Юрію Іванишину, що так гарно співав і колядував з нами, а також скромно і тихенько спілкувався з моїми внуками, даючи у невимушеній атмосфері таку дуже цінну науку Божу, що навіть і нам, старшим, було що послухати.
Сердечно і уклінно дякую всім людям доброї волі, які спричинилися до того, щоб копія чудотворної фігурки Празького Дитятка Ісуса завітала до нас в Україну. Дякую Традиційним сестрам-монахиням ЧСВВ Провінції Божого Милосердя, які відвідали мій дім, супроводжуючи безцінну фігурку. У вівторок після Служби Божої, яку відправив отець Андрій, після проповіді отця Василя Дитятко Ісус покидало мій дім і нашу Ралівку. Важко було прощатися з Ісусом – це Дитя осяяло наш дім і наші серця! Сльози наверталися на очі.
І тільки в день свята Стрітення Господнього, в день загального нашого прощання з фігуркою у парафіяльному храмі, стало спокійніше на душі. Здавалося, що не зможемо приїхати на цю урочистість – дорога неблизька і нелегка, а сніг паде і паде… Але Дитятко Ісус кликало нас, і ми їхали і йшли, потім знову йшли і їхали. Якою ж легкою була наша дорога! Мовби хтось вів нас за руку – мене, мого чоловіка, моїх внуків… І тут я зрозуміла: Дитятко Ісус не покинуло нас і ніколи не покине! Дух Його завжди буде в нашій церкві, в Україні, в моєму домі і в наших серцях. Спокій і благодать, відчуття якогось великого скарбу у душі. Як багато ласк уділило нам Дитятко Ісус на прощання!
У тяжкий час прибув Ісус в Україну, в Традиційну Церкву – прибув не просто так. Це для всіх нас великий знак. Це все набагато глибше, ніж нам здається. Це знак визнання нашій багатостраждальній Україні, Святій Унійній Традиції, відданим їй священикам, сестрам-монахиням і всім вірним. Це знак Божественної Опіки над нашою землею, над Україною і її безталанним народом. Ісус дав нам очевидний знак, що Він з нами, що Він чуває над нами, бачить наші терпіння, нашу біду і не покине нас.
Вірю: Празьке Дитятко Ісус-Цар ще завітає до нас в Україну, і буде в нас дуже багато змін!
У Тебе слава, могутність і сила –
Всіх нас, Дитятко, благослови!
***
Вірна Св. Традиції, парафіянка храму Свв. Верховних Апп. Петра і Павла пані Розалія зі Львова через журнал “Дзвін з Фатіми” хоче подякувати Дитяткові Ісусу за отриману ласку оздоровлення для племінника Степанка. Степанкові 13 років. Вже кілька років він мав проблеми з горлом. Батьки не на жарт переживали, обійшли з дитиною багато лікарів. Численні консультації і обстеження не приносили втіхи. Професори щоразу все більше схилялися до найстрашнішого діагнозу. І тут прибула в Україну копія чудотворної фігурки Празького Дитятка Ісуса. Пані Розалія стала наполегливо просити Степанка, щоб почав з нею ходити на дев’ятницю до Дитятка Ісуса з Праги. Хлопець був послушний і з довір’ям віддався у руки Божі. Відвідував Служби Божі, виконував усі приписані набоженства на цей період. А тим часом мазки з його горла передали на остаточний аналіз до Києва. Усі чекали в тривозі. Один Степанко, здається, був спокійніший за всіх. Стояв на колінах і дивився в очі Малого Пражанина: “Дитятко Ісусе, допомого в наших немочах, змилуйся над нами!” Пані Розалія також не переставала благати Божу Дитину за племінника. З Києва подзвонили напередодні Стрітення: “Можете не переживати. Страшні припущення не підтвердилися”. Який Ти добрий, Ісусе! Прийми нашу любов і подяку!
