ЧАСТИНА ТРЕТЯ*
Про відпусти
ГЛАВА І
Про відпусти взагалі
§5.
Корисні наслідки надавання відпустів і користання з них
На Тридентійському Синоді була висловлена правда нашої віри, що "уживання відпустів дуже корисне для християнського народу". Корисні наслідки відпустів такі:
1) Безпосереднім наслідком відпустів є згладження наших дочасних кар, як про це вже було сказано вище. Скільки разів ми сповідаємося з гріхів, отримуємо після надання розрішення накладену покуту від сповідника, виконання якої є необхідне і достатнє для повноти Св. Тайни Покаяння. Однак цієї покути найчастіше замало для повного за-доситьучинення. Бо передусім від часу злагіднення давніх канонічних покут мало коли дорівнює їм нинішня накладена покута від сповідника, навіть незважаючи нате, що Тридентійський Синод нагадує сповідникам, аби вони накладали такі покути, котрі б щодо каянників були співмірними з поповненими ними гріхами. Якщо б ми все ж задовольнялися лишень відправленням накладених покут або якимись добровільними вчинками, нами вчиненими, то слушно мусили б побоюватися суворої кари в майбутньому житті в чистилищі. Аби цьому запобігти, Церква, як добра і любляча Мати, старається відпустами надолужити за наші малі або недобре виконані покути. В такий спосіб Церква увільняє нас від дочасної кари і усуває останню перепону, котра зазвичай після відпущення гріха стримує нас від Бога і неба.
2) Окрім цього безпосереднього наслідку відпусти приносять нам іще посередньо багаті і корисні добра, а саме:
а) надання відпустів і користання з них передусім заохочує нас до правдивої покути і поправи, без яких не можна отримати відпустів. Через відпуст Церква дає надію і можливість навіть найбільшому грішникові на згладження всіх дочасних кар і швидке осягнення вічної щасливости. Проте осягнення цього від путу прив'язане до правдивої покути і щирого навернення як обов'язкової умови. Таким чином Церкві вдається часто навіть найбільших слабодухів і оспалих розрухати і побудити до сильної праці над собою. Нерозумним або злобним паплюженням є твердити, що Церква через відпусти присипляє звичаї або що відпуст є дозволом на безкарні гріхи і що розрішає від покаянного життя. Адже відпуст надається вірним виключно під умовою правдивої покути і жалю і спонукає до правдивого християнського життя і побожних звичаїв. Відпустом ніколи не відпускається ані гріх, ані вічна кара в пеклі, а лишень і то виключно кара дочасна, ще не спокутувана. Ця дочасна кара однак може бути відпущена лише грішникам вже наверненим і поєднаним із Богом. Доки вони живуть у неласці Божій, доти відпуст не може бути для них уділений.
б) Аби доступити відпустів, передусім со-вершенних (повних), вимагається не лише щирого навернення і поправи життя, але також вірного сповнення певних побожних вчинків, вчинків любови і умертвлення, а крім цього, майже завжди вимагається відправлення Св. Сповіді і прийняття Св. Причастія. Адже такі вчинки не можуть причинитися до духовної оспалості або до недотримання морального закону. Навіть малі відпусти уділяються лише тим, котрі перебувають у стані освячуючої благодаті і хоча й не вимагається Св. Сповіді і Св. Причастія, то однак уділяється зазвичай у формулі : "котрі мають сокрушене серце". Отже, відпусти не тільки не присипляють побожність, не тільки не впроваджують аморальність, але навпаки побуджують і заохочують до побожної ревності і виконання добрих і богоугодних вчинків.
в) Папи Римські уділяють відпусти лише для таких справ,котрі мають на меті славу Божу, добро Церкви, спасення людських душ і діяльну любов до ближніх. Саме надавання відпустів має на меті спричинитися і спомагати розширення віри в поганських країнах, рятування дітей серед диких народів, зміцнення католицького духу між віруючими народами, заохочення вірних до участі в релігійних Братствах і Товариствах, поширювання частого приймання Св. Тайн, несення допомоги душам, терплячим у чистилищі тощо. А це такі високі і гарні справи! Якщо, отже, Церква надаванням відпустів осягає таких наслідків, то надання і користання
відпустів справді є дуже корисне, і ми повинні бути за це дуже вдячними Церкві, а самі відпусти маємо дуже цінувати у всіма силами старатися отримати з них справжню користь.
§6
Необхідні умови для осягнення відпустів
А) Загальні вимоги
Для осягнення відпусту необхідні три загальні справи, а саме: намірення, стан освячуючої благодаті і точне виконання приписаних добрих учинків, чи умов.
1. Намірення
Це намірення не мусить бути актуальним, тобто не обов'язково при виконанні якогось приписаного вчинку з метою отримання відпусту виразно казати чи подумати: я хочу цю молитву відмовити, цю милостиню сповнити, Св. Сповідь відбути, Св. Причастіє прийняти, аби цей чи інший відпуст отримати. Досить габітуального намірення, тобто досить, якщо маєш загальне намірення і постанову осягнути відпусти, прив'язані до вчинків, які сповняємо у даному випадку. Така загальна постанова і намірення тривають так довго, як довго свідомо їх хтось не відкличе.
Аби все ж з більшою ревністю сповняти добрі вчинки, до яких прив'язані відпусти, бажано щодня зранку це намірення відновляти.
Не обов'язково навіть знати, який відпуст прив'язаний до того чи іншого вчинку і чи справді відпуст прив'язаний чи наділений. Досить мати намір чи волю отримати відпуст, якщо він уділяється і так, як уділяється.
Проте слід мати виразне намірення, якщо хтось хоче жертвувати відпуст для душ, усопших у чистилищі, хіба би він героїчним актом любови зрікся раз назавжди всяких відпустів, які може осягнути, на користь усопших душ. Якщо ж хтось не зрікається загально всіх відпустів на користь усопших душ, а хоче лише той чи інший відпуст жертвувати за усопших або лише тій чи іншій душі хоче відступти відпуст, тоді потрібно мати виразне і визначене намірення жертвувати відпусти за усопших: або взагалі за усопших, або за котрусь окрему душу чи більше певних означених душ. Однак і тут можна мати загальніше намірення, наприклад за душі, які найбільше потребують помочі, за душі, найбільше опущені, за душі певної визначеної парафії чи родини, за душі, котрим хтось найбільше зобов'язаний допомагати.
2. Стан освячуючої благодаті
Щоб доступити відпусту, обов'язково потрібно бути в стані освячуючої благодаті, тобто потрібно бути вільним від всякого тяжкого гріха. Згідно з Томою Аквінським, той, хто перебуває у стані тяжкого гріха, є мертвим членом, а мертвому членові не можна нічого уділити з заслуг Ісуса Христа через відпусти (Сумма теологія). Крім цього, застосування відпусту залежить від Церкви, котра надає відпусти. Церква ж, у свою чергу, ніколи не мала і не має наміру приміняти заслуги Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії і святих через відпусти тим, котрі обтяжені тяжкими гріхами. Відпуст є актом ласкавости для приятелів і дітей Божих, а не для ворогів Божих.
Втім, як може бути відпущена дочасна кара тим, котрі заслуговують на вічну кару? Доки хтось перебуває у стані тяжкого гріха, ніколи не може йому бути відпущена вічна кара. Отже, необхідно конче зберегти освячуючу благодать, а якщо хтось її втратив через тяжкий гріх, потрібно її знову осягнути через Св. Тайну Покаяння. Якщо совість обтяжена хоча б одним тяжким гріхом, тоді душа позбавлена освячуючої ласки і не може отримати навіть найменшого відпусту. З огляду все ж на те, що при наданні повного відпусту вимагається зазвичай Св. Сповіді і Св. Причастія, то тим самим кожен, хто хоче доступити відпусту, спонуканий бути в стані освячуючої благодаті. Що більше, навіть малий гріх, а до того ще коли є до нього прив'язання, є перепоною до осягнення відпусту в повному його значенні. Бо ж як довго не згладжена вина того гріха, так довго не може бути відпущена заслужена кара.
Якщо повний відпуст, наприклад ювілейний, приписує виконати більше побожних вчинків, то справді є корисним, аби всі їх виконати у стані освячуючої благодаті. Однак для отримання даного відпусту досить, аби бодай останній вчинок був сповнений у стані освячуючої благодаті, бо саме при сповненні цього останнього вчинку буває примінений відпуст. Всі приписані вчинки виконати в стані благодати є лише тоді необхідним, якщо так запроваджено при наданні дотичного відпусту з боку Церкви.
При наданні часткових відпустів не вимагається зазвичай Св. Сповіді, але додається клаузула (правило): "corde saltem contrito", тобто "щонайменше зі скрушеним серцем", а властиво "з серцем, поєднаним із Богом". Ці слова вказують на те, що для осягнення відпусту, навіть часткового, необхідно бути в стані освячуючої благодаті. Хто б, отже, почувався до тяжкого гріха, той для отримання навіть неповного відпусту мусить негайно бодай через совершенний жаль поєднатися з Богом, з намі-ренням за найближчої нагоди відбути Св. Сповідь.
3. Виконання приписаних добрих вчинків
Побожні вчинки, які приписані з нагоди уділення відпусту, слід сповнити особисто, за винятком милостині, котра може бути виконана через інших, зрозуміло, якщо ті, котрі бажають доступити відпусту, не можуть самі цього зробити, як наприклад діти, підлеглі.
Приписані вчинки слід виконати точно і в певному визначеному часі, у дусі побожності і каяття. Бо виконання їх без побожності, без зосередженості духа або, можливо, навіть з байдужістю не відповідає наміренням, які має Папа під час уділення відпусту.
Занедбання того чи іншого приписаного вчинку не лише свідоме, але навіть несвідоме і не-добровільне або навіть через неможливість призупиняє осягнення відпусту.
Коли є більше вчинків для виконання, то порядок їх сповнення зазвичай довільний, за умови, якщо останній вчинок сповнений у стані освячуючої ласки. Формула, яка додається при уділенні совершенних відпустів, звичайна, а саме: «qui vere poenitentes, confessi ac S. Communione refecti ecclesiam visitaverint». Тут не мається на увазі, що відвідання церкви повинно відбутися лише після Св. Сповіді і після Св. Причастія, але може і перед тим.
Вчинок, сповнення якого є обов'язком з іншої причини, не може служити для осягнення відпусту, хіба би Папа окремим декретом дозволив на це, бо не може сповнення одного вчинку відповідати двом обов'язкам, з котрих кожен окремо вимагає для себе сповнення цього вчинку. Окрім того, вчинки, приписані для отримання відпусту, мають бути добровільні, мають бути додатком до обов'язків, отже зовсім не належать до тих, від котрих не можна себе звільнити, тобто не належать до тих вчинків, виконувати які велить обов'язок.
Тому не доступив би відпусту той, хто дотримувався б посту в тих днях, коли велить постити Церква, або якщо б священик відмовленням часослова, до чого він і так зобов'язаний, хотів би заступити (замінити) молитви, приписані з метою осягнення якогось відпусту. Молитва ж і виконання чеснот, які сповідник накладає як покуту, можуть служити також і для осягнення відпустів, які до них прив'язані. Отже, якщо сповідник надасть за покуту відмовити якусь молитву, до якої прив'язаний відпуст, то відмовлення цієї молитви є не лише виконанням покути, але також осягає відповідний відпуст. Так вирішила Конгрегація відпустів дня 11/6 1901, а Папа Лев XIII це рішення затвердив.
Якщо до якогось побожного вчинку, котрого не можна повторити того самого дня, наділено більше відпустів з різних частин, то можна всі ці відпусти осягнути, не повторюючи приписаного вчинку, оскільки він дійсно не може бути повторений того самого дня, як наприклад Св. Причастіє або сповідь, хіба би сповідь була необхідна через упадок у гріх.
Б) Побожні вчинки
Між попередньо поданими умовами (намірення, стан освячуючої благодаті і виконання приписаних добрих вчинків) ці останні подано лишень загально як необхідні для осягнення всякого відпусту. Окремо ці приписані вчинки, які вимагаються для осягнення певного відпусту, подаються зазвичай при оголошенні дотичного відпусту.
Для осягнення повних відпустів приписуються звичайно такі поодинокі побожні вчинки (умови): сповідь, Св. Причастіє, відвідання церкви і молитви в наміренні Св. Отця, котрі мусять бути сповнені у строго визначеному часі. Для осягнення часткових відпустів, як правило, не вимагається прийняття Св. Тайн, але вимагається дуже часто відвідання церкви, молитва або якесь інше побожне діло. Застановімся, отже, окремо над цими побожними вчинками.
1) Сповідь і Святе Причастіє
1) Св. Сповідь, приписана для осягнення відпусту, зобов'язує не тільки тих, котрі почуваються до тяжкого гріха, але всіх, хоча й вони не є свідомі тяжкого гріха.
2) Щодо обов'язковості Св. Сповіді, то тут є різні полегшення, котрі однак стали перевищені рішенням Папи Пія X, а саме Конгрегація Св. Офіціум декретом від дня 23 квітня 1914 року Божого вирішила, що всі вірні кожну вимагану відпустову сповідь можуть відправити вже за вісім днів перед самим днем, у який осягається відпуст. Вслід за цим кожної відпустової сповіді вистачає для самого дня відпусту і для наступних безпосередньо після тієї сповіді восьми днів або для дев'яти днів, у які можна осягнути відпуст. Достатньо є, отже, правильно щодев'ять днів відправленої сповіді для всіх відпустів, котрі вимагають сповіді і припадають у тих дев'ятьох днях, хіба би сповідник інакше вирішив для того, хто сповідається.
Цим декретом не були однак уневажнені ширші полегшення, які Св. Апостольська Столиця перед тим надала для деяких дієцезій з причини малого числа сповідників. Те саме слід розуміти про привілей тих, які причащаються щоденно або майже щоденно, а саме декретом Св. Конгрегації відпустів від 14 лютого 1906 року Божого Папа Пій X дозволив усім, котрі в стані освячуючої ласки з правдивим роз положенням духу причащаються щоденно або щонайменше п'ять разів на тиждень, можуть осягнути всі відпусти, для яких приписана сповідь, не будучи зобов'язаними до відправлення вимаганої сповіді упродовж визначеного часу, а лише вистачає сповіді, яку вони відправляють у своєму часі. Так само ті, котрі правильно щотижня сповідаються у визначений день, то цієї їхньої сповіді вистачає для осягнення будь-якого відпусту, який на тижні можна отримати.
Проте само собою зрозуміло, і це дуже підкреслюється, що коли хтось після відправлення відпустової сповіді перш ніж осягне відпуст, впаде все ж у тяжкий гріх, то він мусить сповідатися вдруге.
3) Вимагане Св. Причастіє для отримання відпусту можна прийняти вже за день перед тим днем, у якому уділяється відпуст.
4) Св. Великоднє Причастіє, хоча й наказане правом Церкви, однак не перешкоджає для осягнення відпусту, котрий би припадав на той день, у котрому приймалося Св. Великоднє Причастіє або якщо б припадав на наступний день після прийняття Великодньго Св. Причастія. Але якщо б хтось, наприклад, прийняв у Велику Суботу Св. Великоднє Причастіє, а на Великдень було уділене Папське благословення, з яким поєднаний повний відпуст, то цього Св. Великоднього Причастія, прийнятого день перед тим, цілком вистачає для осягнення цього відпусту. Тим більше, якщо б хтось прийняв Св. Великоднє Причастіє у сам день, в який уділяється Папське благословення. Для отримання, однак, ювілейного відпусту або прирівняного до ювілейного Св. Великоднього Причастія не вистачає, хіба би був спеціальний дозвіл. Сказане про Св. Великоднє Причастіє стосується і Св. Великодньої Сповіді.
5) Та сама Св. Сповідь і Св. Причастіє можуть служити для осягнення більше повних відпустів, наділених у той самий день або наступного дня, якщо тільки всі інші умови кожного з тих відпустів виконані.
6) Не обов'язково причащатися у тій церкві, відвідання якої є приписане, а навіть тоді, коли відпуст є місцевий, тобто наданий для певної церкви, хіба би виразно було зазначено як умова, аби в тій церкві причащатися. Якщо ж Св. Причастіє приймаємо у сам день відпусту в тій церкві, відвідання якої є приписане, і якщо одночасно відмовляємо побожно вимагані молитви, то тоді суворим обов'язком є як Св. Причастіє, так і відвідання церкви та відмовлення приписаних молитов.
7) Щоб отримати відпуст, який прив'язаний до виконання побожних практик упродовж усього місяця, дев'ятьох днів або взагалі більшого числа днів, то можна сповідь і Св. Причастіє відбути ще в середині восьми днів, котрі йдуть після останнього дня тих побожних практик. Якщо до цього ще призначені молитви в намір енні Св. Отця і відвідання церкви, то їх можна виконати протягом тих днів, у котрі виконуються ті побожні практики, але найліпше прийняти їх у день прийняття Св. Тайн.
8) Хронічно хворі і терплячі, котрі не можуть прийти до церкви, аби відвідати і там прийняти Св. Причастіє, можуть отримати повні уділені відпусти або ті, що мають бути уділені, якщо зі скрухою сповідаються та виконають інші приписані вчинки, а замість Св. Причастія і відвідання церкви виконають інший побожний вчинок, накладений їм сповідником (Декрет Папи Пія IX від 18 вересня 1862 року Божого). Те саме полегшення надав Папа Лев XIII декретом від 16 січня 1886 року Божого також для хворих і немічних у домах законних і монастирських.
9) У годині смерті, коли не можна прийняти Св. Причастіє, досить зі скрухою прикликати ім'я Ісуса бодай серцем, якщо вже не можна устами, аби доступити повного відпусту.
10) Для осягнення ювілейного відпусту або прирівняного до ювілейного, має значення правило, згідно з яким як Сповідь і Св. Причастіє, так і всі інші побожні вчинки мають бути виконані упродовж часу, визначеного на ювілей.
2. Відвідання церкви
1) Під відвіданням церкви, приписаним з метою осягнення відпусту, не слід розуміти просто яке-небудь відвідання, але спонуку віри і найвище почитання Бога. Таке відвідання тоді необхідне, якщо воно при уділенні відпусту виразно приписане. Якщо приписане відвідання певно визначеної церкви, тоді потрібно відвідати цю церкву, хіба би хтось отримав у законний спосіб переміну. Якщо визначене відвідання власної парохіяльної церкви, а хтось перебуває на чужині або подорожує, то той може відвідати парохіяльну церкву тієї місцевості, де тимчасово перебуває. До відвідання святині може бути прирівняна молитва на цвинтарі біля церкви, якщо через велику кількість людей не можна ввійти до неї, або помолитися під її дверима, якщо вона замкнена.
2) Умова відвідання церкви зазвичай закладена у формулі: "відвідання церкви або прилюдної каплиці". У справі осягнення відпусту за прилюдну каплицю може послужити каплиця, яка канонічно (за дозволом і апробатою Єпископа збудована) заснована, якщо вона призначена виключно для Богослужень, якщо вона посвячена або поблагословлена і якщо має вільний доступ з вулиці для вірних. Каплиці монастирські, семінарські або інших згромаджень, які не мають ніякого прилюдного доступу, не вважаються прилюдними каплицями з метою отримання відпусту. Тому прилюдність каплиці, якщо йдеться про отримання відпусту, береться у якнайточнішому значенні, як і тоді, коли йдеться про вислухання Служби Божої у недільні і святкові дні. Однак Папа Пій X дозволив від дня 14/1 1909 року Божого для всіх домів та інституцій, де є спільне життя і де за дозволом Єпископа є домашня каплиця, що всі члени тих інституцій, а також домашня служба можуть для отримання відпусту відправляти відвідання цієї домашньої каплиці. Проте це розуміється лише у тих випадках, де є приписане відвідання взагалі, а не певно визначеної церкви.
3) Відвідання церкви можна відбути пішки або їздою на транспорті.
4) Якщо можна того самого дня більше відпустів отримати, для яких приписане відвідання церкви чи каплиці, то не досить лише один раз того дня відвідати церкву, але слід відвідання стільки разів повторити, скільки разів маєш намір отримати відпустів, для яких приписане відвідання. Якщо в певно означеному дні наділений відпуст на відвідання церков дієцезії, або якогось Чину, або взагалі різних церков, то можна цей відпуст у кожній із них отримати лише один раз.
5) Конгрегація Св. Офіціуму декретом від 20/1 1911 року Божого постановила, що всяке відвідання церкви, яке вимагається для осягнення відпусту, можна відбути від 12 години полудня попереднього дня до 12 години ночі наступного дня, в якому уділений відпуст. Тому, якщо хтось хоче доступити відпусту, наділеного, наприклад на день 1 серпня, то той може відбути відвідання церкви, почавши від 31/ 7 о 12 годині полудня аж до 12 години ночі 1/8, пристосовуючись при цьому до місцевого часу.
6) Відвідання церкви можна отримати з приписаним прийняттям Св. Тайн, як це вже було
сказано попередньо. Але чи можна отримати відвідання церкви з обов'язком вислухання Св. Літургії у недільні і святкові дні - тут автори не є одностайними. Тому для певності слід окремо таке відвідання відбути.
7) Так само попередньо вже було сказано, що відвідання церкви, а також молитви в наміренні Св. Отця можна відправити перед або після виконання інших приписаних побожних вчинків, які є необхідними для осягнення відпусту.
8) Врешті, також попередньо було сказано, що хворі і немічні можуть дістати від сповідника заміну, тобто замість відвідання церкви виконати інші діла, накладені сповідником. Те саме стосується і хворих та немічних осіб, які належать до монаших Чинів і законних згромаджень.
Увага: Оскільки при уділенні майже кожного повного відпусту додаються як умови Сповідь, Причастіє і відвідання церкви з молитвою у наміренні Св. Отця, то зі всього попередньо сказаного на цю тему для легшої орієнтації слід мати на увазі такі норми:
1) Сповіді для отримання відпусту вистачає, якщо її відправити у восьми днях перед днем, у якому наділяється відпуст, а особливо, в якому можна отримати відпуст, звичайно що при збереженні стану освячуючої ласки і при пристосуванні до поради сповідника (Декрет Папи Пія X від 23/4 1914 р.Б.)
2) Св. Причастія вистачить, якщо його приймемо за день до того дня, в який ми маємо отримати відпуст.
3) Відвідання церкви можна відбувати вже від 12 години полудня попереднього дня перед днем відпусту (Декрет Конгрег. Св. Офіціуму від 20/1 1911р. Б.).
Вищенаведені норми стосуються відпустів, прив'язаних до одного і точно визначеного дня, а не ювілейних відпустів або відпустів, до них прирівняних. Відтак цими нормами керуються, якщо в документі якогось уділеного відпусту не додано якихось інших клаузул і норм. У такому випадку Сповідь, Св. Причастіє і відвідання церкви мають бути пристосовані до тих спеціальних клаузул і норм.
(Далі буде)
*Продовження. Початок див.: № 5 (10), 2003
