Блаженна людина, що витерпить пробу…
До написання цих рядків спонукала стаття, опублікована в одній із невеликих газет, які майже на кожному кроці розповсюджуються безкоштовно. “Чи належите ви до мільйонів людей, які страждають від хвороб тривалий час? Якщо це так, то чи бажаєте ви всіма силами позбутися цього? Чи хочете бути здоровими? Чи хочете мати засіб для зцілення?
Все, що робив Ісус, Він робив для нас. Він повністю викупив нас від рабства гріха і хвороб. Сьогодні Ісус живий, Він не змінився. Він бажає вам добра та процвітання! Воля Божа полягає у тому, щоб кожна людина була здоровою та сильною… ”.
Закінчується стаття тезою: “А вам потрібне чудо? Приходьте на спільну молитву…”.
Своїми думками з приводу цієї статті хочу поділитися з вірними. Пропоную поміркувати не про сенс оздоровлень, їх доцільність (безумовно, всі хочуть бути здоровими) і навіть не про правдивість (справжність) цих зцілень. Ці питання залишаємо відкритими і не беремося аналізувати фактів зцілень.
Нам, християнам, потрібно говорити про сенс терпінь та страждань, тим більше, що ця людська проблема завжди була чи не найзагадковішою і найболючішою. Терплять і грішники, і праведники. Чи це справедливо? Так! І саме християнство розкриває нам усю правду про життя людини. Правду про швидкоплинність і скороминучість туземного життя та нескінченну вічність для життя майбутнього…
Отож, чому ми страждаємо? Чи не тому, що терпів наш Творець і Спаситель Христос, на образ і подобу Якого ми створені? Понад дві тисячі років тому на Голгофті був невимовно ображений сам Божий Маєстат. Провина людства безмежна – воно образило Бога і змусило Його страждати. І Бог прийняв цю образу без нарікань. Більше того: Він першим простягнув руку для примирення своєму кривдникові – людині. Чи не тому ми страждаємо, що мусимо хоча б трохи уподібнитись до Нього, нашого великодушного і милосердного Спасителя? Ось у цьому, зрештою, і полягає сенс терпінь. Маємо жити таким життям, яке бодай приблизно нагадувало б життя нашого Бога-людини.
Хто краще скаже нам про людські терпіння, як не ті, котрі самі добровільно пішли їм назустріч? Прп. Максим Ісповідник: “Виснаження тіла – скріплення душі”.
Прп. Микита Стифат: “Хвороби корисні для тих, котрі лише вводяться у добродітельне життя, тим, що сприяють їм у виснаженні і приборканні гарячої плоті. Вони (хвороби) силу плоті роблять слабкою, силу ж душі роблять сильнішою і міцнішою, згідно зі словами св. Павла: “Коли я слабкий, тоді я сильний” (2 Кор. 12, 10)”.
Прп. Йоан Ліствичник: “Хвороба посилається іноді для очищення прогрішень, а інколи для того, щоб упокорити гординю”.
Автор аналізованої статті пише: “Воля Божа полягає у тому, щоб кожна людина була здоровою та сильною”. Насправді ж не все так просто і однозначно.
А якщо здоров’я тіла є відвертою загрозою для здоров’я душі? Якщо людина живе грішним життям і через власну духовну сліпоту наражає на прокляття свою ж душу? Ось у таких (і подібних) випадках Милосердний і Милостивий Творець допускає тілесні (і не тільки) страждання, даючи шанс спастися душі. У такому разі тіло, яке страждає, допомагає душі, яка, можливо, й не розуміє, що гине. І Господь не повертає здоров’я виключно тому, що чекає на навернення та каяття душі.
Надто вже спрощеною виглядає “схема зцілення” в автора статті, що називається “Вам потрібне чудо?”. Не потрібно нам, справжнім християнам, ніякого чуда!
Зрештою, сам святий Апостол Павло утверджує нас у правильності наших суджень щодо терпінь. “… Дано мені в тіло колючку – посланця сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не величався. Про нього три рази благав я Господа, щоб він відступився від мене. І сказав Він мені: “Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі”. Отож, краще я буду хвалитися своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене. Тому любо мені перебувати в недугах, у бідах, у переслідуваннях, у прикростях, в утисках через Христа. Бо коли я слабкий, тоді я сильний” (2 Кор. 7 - 10).
Ап. Яків погоджується зі святим Павлом: “Браття! Візьміте за приклад страждання і довготерпіння пророків, які говорили іменем Господнім. Глядіть: ми називаємо блаженними тих, що страждання зносять. Ви чули про страждання Йова і знаєте, як Господь завершив те, – Господь бо повний співчуття і милосердя. Блаженна людина, що витерпить пробу, бо, бувши випробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його”.
Отож, якщо блаженними звуться ті, які терплять “за ніщо”, то яким моральним правом мають відмовлятися від страждань ті, котрі “заслуговують” на них? Як же вони без терпінь небо осягнуть? Скажемо, що є чистилище… Але Господь пропонує нам очищення вже тут, у земному житті, допускаючи страждання. І робить це з великої любові до нас, бо хоче виключно зі Свого милосердя замінити муки чистилища земними терпіннями. Святі Отці Церкви кажуть, що вогонь чистилища нічим не відрізняється від пекельного вогню.
“Той самий вогонь, – каже святий Тома Аквінський, – мучить проклятих у пеклі і праведних у чистилищі. Найменша мука там перевищує найбільшу муку, яку можна зазнати в цьому житті”.
Святі Отці радять нам бажати собі і просити для себе страждань у цьому житті, аби якомога менше зазнати мук від очищувального вогню чистилища…
Ось приблизно так Христова Церква розуміє “загадку” терпінь людства. З огляду на непересічну важливість цих питань, варто зауважити відверте, надто поверхове, спрофанізоване розуміння даної проблематики автором статті “Вам потрібне чудо?”.
Християнське віровчення закликає нас не до прагнення (пережиття) чуда, а до остаточного примирення з Богом, що далеко не одне і те ж…
