§10
Про перенесення відпустів
Папа Пій 1Х рішенням від 9/8 1852 р. Б. видав таке розпорядження: Всі відпусти, прив’язані до певних визначених свят, а також всі відпусти, наділені на ті ж свята окремим церквам або прилюдним каплицям, нарешті ті відпусти, котрі уділені для церковних походів (процесій) і для дев’яти-, семи- або триденних набоженств, що відправляються перед або після цих свят, а також у часі восьмидневниці цих свят, можуть бути перенесені на ті дні, в котрих ці свята після правового перенесення обходяться зовнішнім торжеством.
Під правовим перенесенням слід розуміти перенесення з важливих причин і за апробатою або за розпорядженням компетентної влади, тобто Апостольської Столиці чи Єпископа. Під зовнішнім торжеством, котре є тут міродайне, слід розуміти: святковий день (pro foro externo), величаве убранство церкви, св. образ, виставлений в освітленні, численніша участь вірних, процесії Братства, дев’ятниці тощо без огляду, чи все те разом відбувається, чи частково, чи окремо. Згідно з цим декретом, якщо переноситься тільки Богослуження і Служба у Св. Літургії, а не зовнішнє торжество, то тоді відпуст не переноситься, а залишається у сам день свята. Якщо ж зовнішнє торжество переноситься, а не переноситься Служба та інші Богослуження цього свята, то відпуст переноситься.
Цей декрет слід брати у найширшому значенні. Проте він завжди має одне значення без огляду на те, чи йдеться про відпусти, уділені для всіх вірних, чи тільки для певних Братств або релігійних Товариств; чи перенесення здійснюється раз назавжди чи тільки в окремих випадках; чи перенесення відбувається в усій церкві чи тільки в одній дієцезії, або навіть тільки в одній чи другій церкві дієцезії. Якщо тільки правно переноситься зовнішнє торжество без огляду на Службу, тоді переноситься і відпуст. Цього слід дотримуватися навіть тоді, якщо не тільки переноситься безпосередньо на наступну неділю або попередню, але також на іншу подальшу неділю або на інший день. Та сама норма має значення, якщо навіть ідеться про перенесення свята, до якого прив’язаний відпуст toties quoties.
§11
Проголошення відпустів
1) Згідно з Тридентським Синодом (Сесія ХХ1, с. 9) в обов’язки Єпископа входить іспитування, чування і проголошення відпустів у діє цезії, і без його відома та його дозволу не сміють бути проголошені ніякі нові відпусти, навіть у монастирських церквах, які не є під владою Єпископа.
Для окремих парафій чи церков уділений відпуст проголошується таким чином, що Ординаріат пересилає грамоту зі своїм підписом, і в тій грамоті поміщена точна копія декрету, котрим Апостольська Столиця уділила відпуст. Проголошений відпуст, уділений церкві без дозволу і без відома Єпископа, є недозволений, але чинний, хіба би в документі було сказано інакше.
Якщо ж ідеться про відпусти, котрі якесь Братство отримує від відповідного настоятеля Чину або від Архибратства, то без попереднього повідомлення Єпископа не можна їх проголошувати під карою нечинності. При особистих відпустах і при виконанні уділеної влади повідомлення Єпископа, особливо його згода, є обов’язкова тоді, коли це зазначено в документі.
2) Якщо Папа уділяє відпуст для всього католицького світу, то вірні можуть з нього скористати, як тільки точно про це довідаються, а проголошення з боку Єпископа не вимагається. Довідатися про такий загальний відпуст можна або з урядового Папського органу (“Acta Apostolicae Sedis”), або від достовірних авторів, котрі оприлюднюють відпусти за дорученням або апробатою Конгрегації Св. Офіціуму.
3) Для нагляду за друком відпустів, а також для припинення розповсюдження неправдивих відпустів Папа Венедикт Х1У затвердив декрет Конгрегації відпустів від 28/1 1756 р. Б., у якому вирішено, що в майбутньому всі уділені загальні відпусти мусять під карою нечинності бути подані на розгляд Конгрегації відпустів. Папа Пій 1Х своїм рішенням від 14/4 1856 цей декрет ще більше загострив, а Папа Пій Х, віддаючи всі справи відпустів Конгрегації Св. Офіціуму, також підтвердив цей декрет. Проте невдовзі своїм Motu proprio від 7/4 1910 р. Б. він розширив цей декрет на всі відпусти так, що від того часу всі новоуділені відпусти і всяка влада уділяти відпусти не мають правової сили, якщо раніше їх не визнала Конгрегація Св. Офіціум. Влада ж відпустів, котрі силою Апостольського привілею різні монаші Чини уділяють для благословення з надаванням відпустів: вервиць, параманів, медаликів, хрестиків або у зв’язку з прийняттям до якогось Братства, жодним чином не підпадають під це розпорядження. Це саме стосується уділення відпустів і відпустової влади, які уділяла Конгрегація Розширення Віри (S. Congregatio de Propaganda Fide) для своїх підлеглих, а отже і для вірних греко-католицького обряду і для дієцезій цього ж обряду, за винятком загальних відпустів, щодо яких залишаються в силі рішення від 1756 і 1856 рр. – Папа Венедикт ХУ своїм Motu proprio від 1/5 1917 вивів Східну Церкву з-під влади Конгрегації Розширення Віри і віддав її у підпорядкування новоустановленої Конгрегації для Східної Церкви “S. Congregatio pro Ecclesia Orientali”, префектом якої є сам Папа , а секретарем – один із кардиналів. Конгрегація Розширення Віри перестала займатися Східною Церквою від дня 30 листопада 1917 року, а її функції перейняла від дня 1 грудня 1917 року Конгрегація для Східної Церкви.
Крім цього, з-під рішення Папи Пія Х від 7/4 1910 р. вилучені відпусти, уділені Св. Отцем просителям для їх власної особи, а також Святіший Отець застеріг собі повну владу уділяти Папське благословення з повним відпустом на один або більше випадків, або лише для певної групи вірних. Якщо ж хтось отримає відпуст лише для своєї особи або якщо, наприклад, священик отримає від Папи владу уділяти Папське благословення з вищевказаними обмеженнями, тоді не потрібно перевірки Конгрегації Св. Офіціуму.
4) З метою осягнення відпустів за якісь молитви, котрі відбуваються прилюдно, слід звертатися безпосередньо до Конгрегації Св. Офіціуму. У нашому східному обряді – зрозуміло, до Конгрегації для Східної Церкви.
Молитви, наділені відпустами, можна відмовляти будь-якою мовою, якщо тільки переклад є правильний. Перевіряти правильність перекладу має Конгрегація Св. Офіціуму або Епископ тієї околиці, в котрій мова перекладу є рідною мовою (уживаною). Молитви, наділені відпустами, мусять у перекладі бути авторизованими.
5) Що стосується дозволу на друкування відпустів або на викази відпустів, то в сімнадцятому із загальних декретів “De prohibitione et censura librorum”, котрі були проголошені новою Конституцією “Оfficiorum et munerum” від 25/1 1897, говориться: “Всі книжки відпустів, викази (відпустів), брошури, часописи тощо, в яких містяться дозволи на відпусти, можуть бути оприлюднені лише за дозволом відповідної влади”. Отже, за дозволом Конгрегації Св. Офіціуму або місцевого Єпископа. У протилежному разі, тобто, якщо в тих видавництвах немає такого дозволу, тоді ті відпусти не можна вважати правдивими.
ДОДАТОК І
Про предметові відпусти (річеві)
Попередньо була подана коротка дефініція про річеві відпусти, прив’язані до певних предметів (малих). Оскільки все ж відпусти, наділені цим предметам, є різноманітні і дуже поширені, тому справа вимагає, аби її представити окремо і обширніше.
1) Уживання хрестиків, медаликів з образами Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії і святих, а також уживання вервиць – дуже давній звичай.
Різного роду вервиці завдячують своїм походженням майже завжди якомусь монашому Чинові, який має з цього приводу першість (привілей) від Святої Апостольської Столиці їх благословити і надавати відпусти, а також уділяти владу іншим священикам з метою їх благословення і наділення відпустами.
2) Щодо надавання відпустів цим предметам, то ніхто не може надавати відпустів, якщо не має правової влади, уділеної для цього безпосередньо від Апостольської Столиці або посередньо від уповноваженого настоятеля відповідного Чину чи Братства тощо.
Якщо в повновладді сказано: “de consensus ordinarii” або “de consensus ordinarii loci”, то завжди потрібна згода відповідного Єпископа. Для чинної важності виконування цієї влади потрібно, щоб відповідний священик мав апробату вислуховувати Св. Сповіді. Проте аби виконування було дозволене, це мусить підтвердити, а власне погодитися, Єпископ тієї дієцезії, в котрій має виконуватися це повновладдя.
1) З метою надавання відпустів відповідним предметам не досить благословення їх звичайним знаком св. хреста, якщо є приказана спеціальна форма посвячення (благословення). Якщо ж немає приписаної формули, і навіть у Требнику її немає, тоді досить поблагословити знаком св. хреста, промовляючи: “В ім’я Отца і Сина і Святаго Духа. Амінь”, з наміренням уділити відповідний відпуст. При наданні Папських відпустів, навіть відпустів т. зв. св. Бригіди для вервиць, досить одного знаку св. хреста з наміренням поблагословити відповідні предмети і уділити відпусти, без огляду, чи в повновладді зазначено: “in forma Ecclesiae consueta”, чи ні.
Якщо у церкві перед вірними священик благословляє ці предмети з метою надання їм відпусту, то бажано, аби ця церемонія відбулася якнайурочистіше, тобто бодай в єпитрахилі і щоб покропив свяченою водою.
Благословення і надання відпустів як Папських, так і св. Бригіди може відбутися одним і тим же знаком св. хреста, без огляду, чи хтось має владу одні і другі уділяти відпусти на основі одного рескрипту чи двох. Досить якщо уповноважений священик має намір зробити користь з обох повновладь. Винятком є парамани, котрі потрібно окремо благословити відповідно до того, до якого різновиду вони належать і які відпусти мають бути їм надані.
2) Один і той же предмет можна наділити різними відпустами. Наприклад, хрестик можна наділити Папськими відпустами і відпустами Хресної дороги; ту саму вервичку можна наділити одночасно відпустами Папськими, домініканськими, хрестоносців і св. Бригіди. Проте власник таким чином наділених хреста чи вервички мусить виконати умови, які вимагаються для осягнення відповідного відпусту і то окремо, оскільки вони того самого дня можуть бути повторені, бо, як попередньо було сказано, не можна за одну і ту саму молитву чи за одне і те саме побожне діло отримати всі відпусти нараз. Тому якщо хтось хоче отримати Папські відпусти, наділені хрестикові, той мусить окремо виконати умови, що вимагаються до їх осягнення, а окремо умови, що вимагаються до осягнення відпустів Хресної дороги, якщо хоче також осягнути ці відпусти. Щодо вервички, то рескриптом від 12/6 1907 виразно приказано, що при її відмовлюванні можна одночасно отримати відпусти, які прив’язані до відмовлення вервички; а також відпусти хрестоносців, оскільки ця вервичка отримала подвійне благословення при надаванні цих відпустів.
Слід звернути увагу, що предмет, який наділяється різними відпустами, повинен мати властиву і з метою уділення відповідних відпустів вимагану форму. І тому вервиці, які мають різну форму (різний склад), не можуть отримати інших відпустів, як тільки їм притаманних. Що ж до Папських відпустів, то їх можна надати всім вервицям, хоча б навіть вони різнилися між собою формою, через те, що Папські відпусти прив’язані не так до відмовлювання відповідної вервички, як радше до того, щоб відповідну вервичку при собі носити і виконувати різні побожні вчинки.
3) При благословенні і надаванні відпустів цим предметам не вимагається, щоб відповідний священик їх бачив на власні очі або міг бачити, досить, якщо вони морально біля нього знаходяться. Так, наприклад, у церкві чи на зборах досить, якщо вірні такого роду предмети мають із собою з метою по благословення і надання їм (цим предметам) відпусту, хоча би їх на яву не виставляли. Це виразно вирішила Конгрегація Св. Офіціуму від 4/6 1913.
4) Предмети, які можуть бути наділені відпустами, повинні бути зроблені з тривкого матеріалу, а не з такого, який легко ламається, розбивається, нищиться і зношується.
Виразно заборонені образи друковані і мальовані на папері чи на полотні, а також заборонені хрестики чи самі, чи з розп’яттям, малі фігурки і медальки, якщо вони зроблені з цинку, олова, дутого скла, гіпсу тощо. Щодо вервиць, то може бути матерія легша, як: цинк, олово, дерево, солідне скло, а найліпше, щоб вони ткож були виготовлені з міцного матеріалу. Дерево не виключене для хрестиків і розп’ять, проте ліпше вибирати з соліднішого матеріалу, а передусім що стосується самого розп’яття, бо з дерева, а особливо крихкого, хрест може легко зламатися, розп’яття при падінні на землю легко розбитися, через що втрачається відпуст. Згідно з рескриптом від 1/4 1887 образи, виготовлені з картону «мадера», тобто з маси, яка є твердішою за дерево, можуть бути наділені відпустами.
5) Медалики і медалі або малі фігурки можна лише тоді наділити відпустами, якщо вони представляють тих святих, які є канонізовані або їхні імена містяться в апробованих церковних мартирологіях. Досить однак, якщо медаль чи медалик представляє святу особу лишень з одного боку. На другому боці може бути образ якогось блаженного чи блаженної або високопоставленої особи, наприклад Папи, або навіть вигляд церкви. Проте відпуст стосується лише святої особи, яку медаль чи медалик представляє.
6) При хрестиках із розп’яттям відпуст стосується самого розп’яття, і тому без утрати відпусту можна саме розп’яття Ісуса Христа перенести на інший хрестик. При вервицях відпуст прив’язаний до зернят. Тому розірвання самого шнурка чи ланцюжка не тягне за собою утрати відпусту. Досить, щоб знову з’єднати, навіть хоча б і порядок був змінений. Також, якщо кілька зерен (4 - 5) загубиться, відпуст не втрачається. Зерна, яких бракує, можна доповнити іншими. Вервиця не втрачає відпусту також, якщо хрестик чи медалик, доданий до вервиці зміниться або загубиться. Бо, як сказано, відпуст прив’язаний до зерен.
7) Предмет, наділений відпустами, втрачає ці відпусти, якщо буде знищений цілком або в переважаючій своїй частині, а також тоді, якщо матерія і форма будуть суттєво змінені. Але якщо половина зерен із вервички загубиться або якщо образ святого так зітреться, що не можна буде його впізнати, або якщо медалик зламається, то відпуст втрачає силу і відповідного предмета не можна самовільно замінити іншим. Винятком є лише парамани, бо вони рідше є предметами відпустів і служать радше відзнаками приналежності жл якогось Братства.
8) З відпустів, наділених предметам, можуть користати лише ті, для котрих вони (ці предмети) призначені або розподілені. Тому вони, отже, не можуть перейти до іншої особи. Той, хто, наприклад, якийсь медалик, хрестик або вервичку отримав для власного вжитку, не можу їх іншому відступити, подарувати або позичити для отримання відпусту; так само не можна цього учинити, якщо вже хтось певний час уживав і користав із відпустів. У таких випадках відпусти втрачаються. Так голосить рішення Папи Олександра V11 від 6/2 1657 , яке Конгрегацією відпустів було неодноразово загострене.
Предмети однак не втрачають відпустів, якщо вони перш ніж потрапити до вжитку для призначеної особи, перейшли через кілька осіб – зрозуміло, якщо жодна з них не користала з відпустів хоча б найкоротший час. Якщо, наприклад, хтось отримав більше предметів, наділених відпустами, не для себе, а для роздавання відповідним особам, а сам не може вручити і передасть через іншого, а той через третю особу, але ніхто з них – ані перший, ані другий, ані третій – не вживали для себе цих предметів, то відпусти не втрачаються. Так вирішила Конгрегація відпустів від 16/7 1887.
При відмовлюванні вервиці спільно досить, якщо той, хто провадить, уживає матеріальної вервиці. Однак це стосується лише тих вервиць, котрі мають на це особливий дозвіл.
9) Благословлені і наділені відпустами предмети не можна продавати або вимінювати їх на інші – у такому разі відпусти втрачаються. Під тим оглядом заборону ще більше загострила Конгрегація відпустів своєю відповіддю від дня 16/7 1887. На поставлене запитання: “Чи втрачаються відпусти, якщо за предмети, наділені ними, від вірних жадаємо чи ціни, чи заміни, чи милостині?” Ця Конгрегація відповіла: “Так”.
Проте якщо вервичку, наділену відпустами, віддаємо до направи або робимо нове з’яднання ланцюжка, то відпусти не втрачаються, хоча б ми й платили за цю роботу.
10) Слід звернути увагу, що не кожне благословення – чи урочисте, чи індивідуальне, чи згідно з Требником, чи звичайним знаком св. хреста – уділяє відповідним предметам також одночасно відпусти. Для уділення відпустів предметам вимагається: 1) щоб ці предмети були відповідні і придатні до наділення відпустів; 2) щоб той, хто благословить, мав владу чи безпосередньо чи посередньо уділяти відпусти; 3) щоб він мав намірення уділити відпуст з уділенням благословення. Тому помиляється, наприклад, той, хто вважає, що представляючи Папі набожний предмет для благословення, або що особа, котрій під час аудієнції Папа уділяє благословення, що вже тим самим осягається відпуст, хіба би Папа якимось чином зазначив, що уділяє відпуст відповідному предметові чи відповідній особі.
(Далі буде)
1) “Папа Венедикт ХV своїм Motu proprio від 16/9 1915 р. відмінив Motu proprio Папи Пія Х від 7/4 1910 так, що давніші рішення у справі оголошування відпустів, а саме: Папи Венедикта Х1V від 28/1 1756, Пія 1Х від 14/4 1856 і Пія Х від 29/6 1908 – залишаються в силі. Згідно з цим найновішим рішенням Папи Венедикта ХV лише загальні відпусти мусять під карою нечинності бути затверджені Конгрегацією Св. Офіціуму, а всі інші відпусти не потребують такого затвердження. До цих незагальних відпустів належить також всяка влада, уділена священикам до надавання відпустів при благословенні різних побожних предметів; сюди також належать відпусти, уділені членам релігійних Братств, побожних Товариств, відпусти, прив’язані до предметів, відпусти, уділені певній країні чи провінції, зрештою, приватним особам”.
*Продовження. Початок див.: № 5 (10), 2003
