Щасти всім, Боже!
Дорогі брати і сестри! Переживаємо одне з найбільших свят літургічного року – Різдво Божого Сина. Цей празник найбільш люблений і очікуваний в цілому світі. До нього готуються практично всі: насамперед, кожна християнська сім’я, бо це родинне свято. Дітвора вивчає колядки, щоб іти колядувати і складати віншування своїм рідним і близьким. Кожна господиня і господар стараються підготувати свої помешкання, в яких було б затишно і святково. Кожен хоче відвідати своїх батьків, рідних, друзів, приятелів, сусідів, заколядувати, спільно спожити трапезу, поділитися своїми радощами і успіхами. Різдвяні свята закликають нас також творити діла милосердя: відвідати хворих, потішити сумуючих, допомогти бідним, старшим, опущеним, сиротам. У передріздвяний і різдвяний період Бог дає нам таку чудову нагоду – “проявити” себе: наскільки ми любимо Господа Бога.
Кожна віруюча людина не завагається заявити вголос: я люблю Ісуса. Стараюся вести християнський спосіб життя, ходити до храму Божого в неділі і свята, молитися, читати духовну літературу – це вияв моєї віри, релігійності і побожності. Так, це один із проявів нашої Святої Віри, але цього ще замало. Зустріти живого Христа на землі… Звичайно, кожен віруючий скаже: я його зустрічаю, і то не тільки зустрічаю, а з Ним єднаюся в Святому Причасті. Спаситель приходить до мого серця у Пресвятій Євхаристії, я Його люблю, єднаюся з Ним, ця хвилина для мене найдорожча в моєму житті.
Але, чи окрім Божественної Літургії, де хліб стає Тілом, а вино Кров’ю Божого Сина, ми ще десь зустрічаємо Христа? Де ще на землі ми можемо побачити Бога? Для багатьох людей це питання, мабуть, складне, хоча для віруючої людини має бути досить легким. Побачити Бога… Так, побачити Бога своїми очима, огорнути його любов’ю і теплотою свого серця і душі, послужити Йому, запросити Його до свого помешкання, поділитися куском хліба або тим, що маю на моєму столі чи в холодильнику.
Христос так виразно сказав: “Прийдіть, благословенні Отця Мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо Я голодував, і ви дали Мені їсти; мав спрагу, і ви Мене напоїли; чужинцем був, і ви Мене прийняли; нагий, і ви Мене одягли; хворий, і ви навідались до Мене; у тюрмі був, і ви прийшли до Мене… Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви Мені зробили” (Мт. 25, 34-36, 40). Це наука, якою має жити кожен християнин без винятку. Це дороговказ до Царства Небесного. Бачити Бога в хворій, немічній, ув’язнений, побитій, голодній, спраглій, конаючій людині. Нам важко усвідомити, збагнути, прийняти серцем і душею, що мій сусід, жебрак, родич, каліка, бомж, мій брат; чоловік, якого покинула; хвора дружина, з якою брав шлюб і залишив у час довготривалої немочі; просто звичайна людина, яка мені несимпатична, бридка, брудна; батьки, прикуті до ложа болів і страждань – в них я маю бачити Бога. Так, у кожному з них маємо бачити Бога.
В цьому суть нашої Святої Віри. Легко до Святого Причастія, навіть щодня. Це дуже добра риса практикуючого християнина. Євхаристійний Ісус приходить до нашого серця без жодних скарг. Хоча не раз це серце і душа можуть бути зимними і байдужими до Христа. Ми не чуємо, щоб Ісус нарікав, противився, мав зло на нас, чимось був незадоволений. Інша справа з людьми, в яких також треба бачити того самого Христа. Христа, який вимагає від нас праці, жертви, посвяти, часу, терпеливості, любові, уваги, милосердя. Ісуса який прив’язує нас біля себе. Як це зрозуміти? Хтось бажає свободи, вільного життя, відпочинку, а жінка чи чоловік, які тяжко захворіли – їм потрібна щоденна наша присутність і увага. Батьки старенькі і немічні, а діти хочуть робити кар’єру, насолодитися добре цим світом, а тут на заваді тато і мама, які надіються на своїх дітей. Мама носить під серцем дитину, диявол намовляє її позбутися цього беззахисного маленького сотворіння, бо йому треба буде приділяти так багато часу і уваги, ця дитина забере від неї її працю, бізнес, товаришів, вона стане невільницею маленького немовляти. Знаю багато героїчних випадків посвяти для іншої людини з боку дітей, батьків, рідних, а навіть і чужих людей, які усвідомлюють і розуміють, що їхня увага і праця, всі зусилля, а навіть усе життя, яке вони посвятили немічним, хворим, калікам, опущеним, не є змарнованими роками, бо присвятивши своє життя для інших, ми присвятили його самому Христу Спасителю.
Різдвяний період має особливе значення у нашому духовному житті. Впізнати Бога –завдання кожного християнина. Впізнати Божу любов, якою Він огорнув усе сотворіння, а в особливий спосіб людину: “Бог бо так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина, щоб світ засудити, лише Ним – світ спасти” (Йо. 3, 16-17). Впізнати в новонародженому немовляті Боже Дитятко – це найкраще святкування Різдва. Впізнати Божого Сина очима убогих пастушків, душею багатих трьох царів, вірою старенького Симеона і пророчиці святої Анни.
У Старому Завіті ще за Мойсеяі був установлений закон, згідно з яким жінка, яка породила дитятко чоловічої статі, впродовж сорока днів вважалася нечистою. В ті дні, які називалися днями очищення, жінка не мала права приходити до храму на богослужіння, а також доторкатися до священних предметів. Після закінчення днів очищення, кожна мама приходила з дитиною до святині і приносила жертву. Багата жінка приносила в жертву однолітнє ягнятко на всепаленя і молодого голуба або горлицю – в жертву за гріх. Для бідної родини закон дозволяв приносити в жертву двох горлиць або двох молодих голубів, яких жертвували одного на всепалення замість ягнятка, а іншого за прощення гріхів. Окрім цього якщо хлопець був первороджений то разом з жертвою очищення над ним звершувався обряд посвячення його Господу.
Цю подію так описує Святий Євангеліст Лука: “І як сповнилися дні очищення їхнього, за законом Мойсея, вони привели Його в Єрусалим поставити Його перед Господом, як то написано в Господньому законі: “Кожний хлопець, первородний, буде посвячений Господеві”, – і принесли жертву, як то написано в Господньому законі: “Пару горлиць або двоє голубенят” (Лк. 2, 22-24).
Здається, нічого надзвичайного не відбувається: Пресвята Родина з Назарета виконує приписи Божого Закону, як кожна ізраїльська сім’я. Хоча Пречиста Марія не потребувала очищення, бо зачала Ісуса від Святого Духа і породила Його в чистоті без жодного болю, залишившись перед Різдвом і після Різдва Дівою, але Вона покірно виконує приписи закону. Також довідуємося, що Пресвята Родина з Назарета була убога, не мала змоги пожертвувати до Єрусалимської святині однорічне ягнятко, тож принесла птицю.
В єрусалимській святині відбувається надзвичайна подія: “А був в Єрусалимі чоловік на ім’я Симеон; чоловік той, праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерті, перше ніж побачить Христа Господа. Він прийшов Духом у храм. І як батьки вносили Дитя-Ісуса, щоб учинити над ним за законним звичаєм, він узяв Його на руки, благословив Бога й мовив: “Нині, Владико, можеш відпустити слугу Твого за Твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили Твоє спасіння, що Ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам і славу Твого люду – Ізраїля” (Лк. 2, 25-32).
Щоб зрозуміти зміст слів старця Симеона, ми маємо взнати більше про цього чоловіка. Хто такий “праведний і побожний” Симеон, про якого згадує Святий євангеліст Лука? Який зміст слів, які він говорить, коли зустрів Боже Дитятко? Християнське Передання голосить про Симеона старця таку правду. Ще перед Різдвом Христовим єгипетський цар Птоломей Філадельф бажав мати в своїй царській бібліотеці священні книги ізраїльського народу в перекладі грецькою мовою. З історії знаємо, що єгиптяни мали великі бібліотеки, в яких зберігалися історичні дані і події різних народів і племен. Тому нічого дивного немає в тому, що цар Птоломей забажав мати також священні книги ізраїльської релігії, перекладені грецькою мовою.
Як свідчить Передання, з волі і за бажанням царя були вибрані мужі, які добре знали грецьку і єврейську мову, щоб могли займатися перекладом священних книг. Серед тих перекладачів був також праведний і побожний Симеон. Перекладаючи книгу пророка Ісаї, Симеон застановився над словами: “Слухайте ж, доме Давида: мало з вас докучати людям, що докучаєте ще й Богові моєму? Оце ж сам Господь дасть вам знак: Ось дівиця зачала, і породить сина, і дасть йому ім’я Еммануїл” (Іс. 7, 13-14). Прочитавши ці слова, старець Симеон довший час думав над ними і ніяк не міг зрозуміти їх змісту. Як дівиця може зачати дитятко? Мабуть тут помилка: має бути слово “жінка” замість “дівиця”. Симеон взявся вже до стирання тексту, але тут йому об’явився Ангел Господній, зупинив його і промовив: “За те, що ти не повірив Слову Божому, написаному пророком Ісаєю, до того часу не помреш, коли своїми очима не побачиш здійснення цього пророцтва. Вір, що справді Діва народить Спасителя світу”.
На той час Симеон був уже старцем, але по волі Божій йому довелося жити ще багато років, очікуючи потіхи для Ізраїля. Симеон досягнув глибокої старості: згідно з Переданням він дожив до 300 років. Коли Мати Марія принесла Дитятка-Ісуса до єрусалимської святині, старенький Симеон, за особливим осяяням Святого Духа, з’являється в храмі і пізнає в немовляткові Ісусі обіцяного Месію. Своїми старечими святими руками він обіймає Божого Сина, промовляючи: я сьогодні вже можу відійти до Тебе, мій Боже, бо очі мої побачили Спасителя світу. Він розсіє на землі морок ідолослужіння і забобонів, навчить всіх людей правди Божої і приведе народи до істинного Богопоклоніння. В цей же час по волі Божій з ізраїльського народу має вийти довгоочікуваний і бажаний Месія, Спаситель світу. Просвічений Святим Духом, праведний Симеон бачить все життя і діяльність Божого Сина, Його терпіння і смерть. Призвавши Боже благословення для Пресвятої Родини з Назарета, звертаючись до Матері Ісуса, він промовив: “Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; Він буде знаком протиріччя, та й Тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець” (Лк. 2, 34-35).
Ці слова Симеона-старця слід розуміти так: не всі люди приймуть науку, яку буде проповідувати Ісус Христос. Одні будуть старатися різними способами зневажати Його, висміювати, хулити, бунтувати інших людей проти Христа Спасителя. Інші люди відкриють свої серця для Божої благодаті, і вона буде проростати, приносити плоди навіть у терпінні і переслідуванні. Також і Пречиста Діва Марія буде проходити через різного роду терпіння і випробування, і Її Материнське Серце не раз буде прошите мечем болю.
До старенького Симеона, який радіє і веселиться, що вже зблизилося спасіння для Ізраїля і всього світу, приєднується свята пророчиця Анна. Про неї читаємо в Слові Божому: “Була також і Анна, пророчиця, дочка Фануїла з покоління Асера; вона була вельми похила віком і жила сім років з чоловіком від дівування свого; зоставшися вдовою аж до вісімдесят четвертого року, вона не відходила від храму, служачи (Богові) вночі і вдень постом та молитвою. І надійшла вона тієї самої години й почала прославляти Бога та говорити про Нього всім, що чекали визволення Єрусалиму” (Лк. 2, 36-38).
На пам’ятку тих євангельських подій Свята Мати-Церква установила свято Стрітення Господнього, яке ми відзначаємо 15 лютого. Про цей праздник згадують у своїх творах отці і вчителі Ш і ІV століття: Амфілохій, єпископ іонійський, Григорій Нісський, Йоан Золотоустий, Методій Тирський. Це свято було шановане як на Сході, так і на Заході. Особливого значення воно набрало в VI столітті, чому сприяла наступна подія. В кінці 541 року в Константинополі і його околицях появилася страшна хвороба – морова язва (зараза), якою щоденно заражалося від 5-10 тисяч людей. До цієї страшної епідемії додався великий землетрус, який зруйнував місто і навколишні околиці. Багато людей шукало порятунку в Господа Бога і просило в своїх молитвах, постах і покутах, щоб Всемогутній Господь відвернув від їхньої країни кари, які одна за однією падають на її мешканців. В часі молитви одному благочестивому чоловіку було відкрито Господом, що всі катаклізми і епідемії відійдуть від Греції, якщо буде установлено свято Стрітення Господнього.
Почувши, що Господь бажає, щоб народ в урочистий спосіб обходив свято Стрітення, 15 лютого 542 року були відправлені в багатьох святинях Божественні Літургії на честь євангельської події, що мала місце в житті Пресвятої Родини. В цей же день припинилися всі великі катаклізми і епідемії які мали місце в Константинополі, Антіохії та інших містах Греції. Грецький імператор Юстиніан (527-565) повелів в усій імперії в урочистий спосіб відзначати свято Стрітення Господа нашого Ісуса Христа.
Що ми можемо взяти для свого духовного життя з тих урочистостей?
Перший приклад до наслідування нам подає сам Божественний Младенець Ісус Христос. Він вірний Закону Мойсея. Предвічний Бог, який прийняв людське тіло і народився з Пречистої Діви Марії, також став Сином Людським і стає послушним всім приписам Закону Мойсея. Цей приклад Дитятка-Ісуса дає нам застанову, як маємо не шукати в нашому житті різних фальшивих і “філософічних” виправдань, переступаючи ту чи іншу Заповідь Божу, все спихаючи на обставини і суспільство.
Другий приклад до наслідування – це Пречиста Діва Марія і Її обручник Святий Йосиф. Свята Родина з Назарета також ретельно виконуює приписи Мойсеєвого Закону. Чиста, Непорочна Божа Мати піддається очищенню, бо так велить Закон. Не раз можна чути нарікання і образи від людей, які бунтуються проти священиків, які, мовляв, називають їх грішниками, виявляють людські хиби чи злу поведінку їхніх дітей і онуків. Мати Божа була чиста, їй не було потрібне очищення, але в покорі серця Вона виконує приписи Закону. Найчистіша з усіх жінок на світі, Мати Предвічного Слова приймає очищення. Нам всім треба навчатися з цього прикладу Матері Божої: не бунтуватися, не нарікати, не противитися, не шукати виправдань, але спокійно і зі смиренним серцем приймати цю науку, керуватися нею у своєму житті і робити відповідні висновки. Пресвята Родина склала жертву перед Господом Богу. Жертва була невелика бідна, бо сама родина була убога, але Богові вона була милою, і Господь прийняв її. І ми складаймо жертви, але цінність їх має полягати не в матерії, а в нашому намірі. Якщо святе наше намірення – то і жертва наша прийнята Господом, бо Всевишній не дивиться на дари наші, а на серце наше.
Третій приклад. Що можна сказати про праведних Симеона і Анну, які тримали в своїх обіймах Того, Котрого весь світ обняти не може? Святий Симеон вчить нас, щоб ми непохитно сприймали Слово Боже і довіряли йому; ніколи не ставили під сумніви науку Святої Матері-Церкви, не слухали тих, які цю науку перекручують за своїм вподобанням і розумінням. В часі кризи Віри Христової існує небезпека втратити скарб, яким живить і провадить нас Свята Церква. Кожне слово Святого Письма має своє глибоке значення. В нас час ми маємо так багато перекладів з сакральної церковнослов’янської мови на народну мову. Люди які займаються перекладами, часто є невіруючі, далекі від духовного, літургічного життя, хоча можуть бути добрими філологами, знавцями тієї чи іншої мови, але цього є замало. У Святому Письмі є багато таких моментів, які зустрілися праведному Симеонові, не до кожного ж Господь Бог посилає Ангела, який би усвідомив і сказав: так має бути, як написано, хоча це для твого розуму сьогодні незрозуміле, але ти маєш прийняти його так, як написано. Тим Ангелом, який завжди керував людьми є Мати Свята Церква і її понаддвотисячолітня непомильна наука. Потрібно зберігати вірність Господу Богові навіть тоді, коли всі земні сили і “премудрі” цього світу є проти Нього. Як Симеон перед смертю впізнав, зрозумів і побачив Спасителя світу, так і нам, які зберегли вірність Богу, відкриється вся краса і надземна велич Його Маєстату і мерзенність та пустота цього світу. Бо хто для кого жив тут, на землі, і хто кому служив – до того по смерті і піде по нагороду і заплату. Святий Симеон і пророчиця Анна служили вірно Господу Богу і ще перед відходом з цього світу отримали нагороду, бо в своїх обіймах тримали Боже Дитя і їх очі оглядали Спасителя світу.
Четвертий приклад. Праведний Симеон, тримаючи Дитятко-Ісуса в своїх обіймах, назвав Його світлом на просвіту поганам. Пророк Ісая також говорить про світло, яке має прийти і просвітити народ: “О земле Завулона та земле Нафталі, приморський шляху, країно за Йорданом, поганська Галилеє! Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерті, – зійшло їм світло”. Сам Христос Спаситель у Своїй науці Апостолам і Ученикам нагадував: “Ви – світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли Вашого Отця, що на небі” (Мт. 5, 14-16).
Христос є світлом для світу! У свято Стрітення Господнього як Західна, так і Східна Церква мають традиції посвячувати свічки, які називаємо громниці. На Сході в Олександрії, як згадує Кирило Олександрійський (†444), був звичай на Стрітення приносити до храму свічки. В Західній Церкві звичай відбувати процесії зі свічками запровадив Папа Сергій (687-701). Цей звичай швидко переходить з Рима до Єрусалима та до інших міст Палестини.
У старих церковнослов’янських требниках є молитви на посвячення свічок у день Стрітення Господнього. Сам зміст молитов вказує, для чого призначені ці свічки-“громниці”: “Владико Святий, Отче Всемогутній, Предвічний Боже! Тобі, що з небуття все створив і повелів праці бджіл служити на виріб свічок, і нинішнього дня сповнив прохання праведного Симеона, покірно молимось: ці свічки, приготовлені людям на офіру, на здоров’я душ і тіл, на землі або водах, щоб ці свічки, засвічені невидимим вогнем, проганяли нічну темряву, а наші серця, просвічені невидимим вогнем, тобто світлістю Святого Духа, оминули сліпоту всіляких гріхів. Щоб очищеними очима душі ми могли бачити те, що Тобі є миле і для нашого спасіння дуже корисне, щоб перемігши темні підступи цього світу, удостоїлися дійти до нескінченого світла…”
У Греко-Католицькій Церкві в Галичині духовенство і вірні завжди з особливою любов’ю вшановували свято Стрітення Господнього. В цей день дякували Господу Богу за прожитті Різдвяні свята, закінчували колядувати і просили Дитятка-Ісуса, Йосифа і Матір Божу, щоб поблагословили щасливо пережити цей рік і дочекати наступного Різдва. Свічки-“громниці” в часі Божественної Літургії запалювали на важливіших частинах, відтак священик відчитував молитви, благословляв і кропив їх свяченою водою.
Свічки“громниці” мали бути в кожній родині, їх брали також на робочі місця, в навчальні заклади. Засвічували свічки-“громниці” і заносили молитви до Господа Бога, Пресвятої Богородиці і Угодників Господніх в часі природних стихій, грому, блискавки, буревіїв, землетрусу, пожежі, в часі голоду, різних епідемій. При свічці-“громниці” молиться родина, коли в хаті тривога і неспокій, панує алкоголь, прокльони, ненависть і гнів. Молимося за навернення грішників, щоб випросити в Господа Бога особливої ласки для родини чи окремої особи в тій чи іншій важкій ситуації. Свічку-“громницю” запалюють, коли священик приходить зі Святими Тайнами до хворого, щоб через Тайну Покаяння поєднати його з Господом Богом. Коли в хаті є вмираючий чи особа, яка важко мучиться і не може померти, тоді запалюють свічку-“громницю” і моляться о ласку щасливої смерті. Свічку-“громницю” дають у руки вмираючому, також небіжчикові, що лежить у труні.
Розпочинаючи рік Божий 2010, бажаю всім вірним ще більшого і ревнішого утвердження у вірі, невірним, атеїстам, безбожним – знайти дорогу до навернення і покаяння. Це стане можливим, якщо ми будемо пам’ятати щоденно в наших молитвах про тих, які перебувають у темряві смертній цього світу. У це велике урочисте свято Стрітення Господнього бажаю для всіх нас благословення Пресвятої Родини з Назарета – Дитятка-Ісуса, Його Матері Пречистої Діви Марії і Опікуна Святого Йосифа, щоб цей рік був щасливий і благословенний і щоб ми дочекали до наступного Різдва.
ЩАСТИ ВСІМ, БОЖЕ !!!
