Слава Ісусу Христу!
Минуло 20 років, відколи ми, католики, отримали можливість вільно молитися в Українській Католицькій Церкві. У нашій святині Свв. Верх. Апп. Петра і Павла до сьогодні збереглася правдива традиційна віра – не схизматична, не сектантська і не модерна, а свята віра, що базується на непомильній науці Єдиноспасаючої Єдиноправдивої Католицької Апостольської Церкви, яку заснував Сам Спаситель Ісус Христос. Цією вірою жили християни дві тисячі років, цю віру ми отримали від наших батьків, нею жили і її, чисту і неперекручену, ми зобов’язані передати прийдешнім поколінням під загрозою вічного осудження.
З родин складаються села, міста, народи, держави. Все це обняв Христос своєю Любовю у своїм Серці. А кого вже Серце Христове взяло у свою опіку, той може бути певний, що те Серце виконає все, що треба. Христос вказав нам дорогу і звернув увагу, що двигання і спасення людства залежить від виконування чеснот домашнього життя, від освячення родини.
“О коби-то Господь Бог дав, щоб наші українські родини звернулися до Найсолодшого Серця Ісусового, о коби вони зрозуміли, що родина освячена Кров’ю Христа на хресті, о коби-то наші українські установи, організації зрозуміли, що всяка поміч походить від Бога, о коби-то наші родини збагнули і запам’ятали, що при Божій помочі і в наше віконце засяє сонце тоді, коли ми впадемо перед Найсвятішою Євхаристією і будемо благати і перепрошувати Боже Серце за наші і наших родин зневаги…” Ці золоті слова я знайшла у книзі про Блаженного Владику Григорія Хомишина. В опіці Божій завжди була і є моя родина. Моя родинна історія не є поодинока, але цікава і дуже повчальна. Початок вона бере ще з тих часів, коли жила моя бабця. Події відбувалися у селі Лужок Верхній Старосамбірського району. У бабці було одинадцятеро дітей, двоє померло у молодому віці. Бабця була членкою Апостольства молитви. Кожної п’ятниці нового місяця вона їздила у Львів до костела на Святу Літургію. В цей день вона строго постила, їла тільки хліб і пила чай без цукру. Вона свято шанувала традиції. Пам’ятаю, коли бабця жила у нашій сім’ї, то не дозволяла ставити ялинку на 1 січня. Побожна бабця часто говорила мені про злобу гріха, щастя досконалої злуки з Богом та марність земних речей. Не раз читала мені Хресну дорогу, і ми разом плакали.
Звичайно, люди люблять вигідне, розкішне життя, адже в ньому не видно ні покути, ні жертви, вони дуже дбайливо ходять коло свого тіла і відсувають від нього всяке терпіння. Бабця була іншого духа: вона охоче приймала тілесні терпіння, ще й сама по-геройськи умертвляла своє тіло, хоча воно було чисте, бо не сплямоване гріхами молодості.
У час підпілля моя родина збиралася на Службу Божу в квартирі. Пам’ятаю, як всі між собою тихенько спілкувалися, священик сповідав, відправляв Святу Літургію…Усі приймали Святе Причастя.
Ще в час підпілля нашої Греко-Католицької Церкви моя мама Марія вступила в члени Апостольства молитви в Брюховичах. Мені про це стало відомо тоді, коли вже наша Церква вийшла з підпілля. Мама завжди тримала в руках вервицю і молилася на ній. Такою побожною, тихою, доброю, щирою вона залишилася у нашій памяті, памяті своїх внуків.
Я ніколи не забуду, як уперше переступила поріг цієї дорогої мені сьогодні святині Свв. Верх. Апп. Петра і Павла. Вперше почула проповідь отця Василя, яка вразила мене своєю правдою, простотою, легкістю зрозуміти мету цього життя. Я ніби народилася вдруге, мені хотілося кричати, плакати, радіти. Дякую Тобі, Господи, що я живу у Рясному, а не деінде. Бо я не раз запитувала себе: чому я зараз мешкаю у Рясному, а не в центрі міста, де жила до заміжжя? Згодом я стала членкою Апостольства молитви.
Величезний вплив на виховання моїх дітей мали проповіді отця Василя. Дуже часто мої діти приходили додому і обмінювалися своїми враженнями про почуте. І я сьогодні, як мама, можу з певністю сказати, що наука, яку голосив отець Василь, є фундаментом виховання моїх дітей. Пригадую, як ми з дітьми поверталися з Пастирки додому. Падав легенький сніжок, було затишно на душі. І один із моїх синів задумливо запитав: “Мамо, чи є ще десь так гарно, як у нашій церкві?” Я мовчала. А другий син відповів замість мене: “Напевно, немає”. І так ми дійшли додому, не промовивши більше ні слова. Не хотілося говорити – почуття переповнювали нас. Тільки очі наші сяяли від сліз радості...
То чи можемо ми говорити сьогодні, що нам усе одно, до якої церкви ходити: чи до традиційної, чи до модерної?! Ні! Не маємо права! Памятаєте вислів: “Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього”? Я б уточнила: “Хто не хоче знати минулого або, знаючи, зловмисно замовчує або перекручує його, – той не має майбутнього”.
А всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли. (Т. Шевченко)
Погляньмо на дерево, що є втіленням найглибшого єднання з землею, символом природи взагалі: своєю постаттю – від кінцівки кореня до зеленого верхівя – воно нагадує нам: що глибше – то вище! Якщо хочемо сягнути духовних висот через слово – не втрачаймо нагромадженої у ньому енергії поколінь. Навіть коли памяті не зостається, то енергія у словах таки зберігається.
Це слово Боже, яке лунало і лунає ось уже 20 років у нашій святині, не може залишити байдужим нікого, бо це слова правди! А правда є солодка! У Бога одна Правда, повна правда існує тільки в Католицькій Церкві, яка єдина є Містичним Тілом Христа.
Вдячність. Вдячність є ознакою доброго і шляхетного серця. Тож нічого дивного, що всі люди її високо цінують. Немає людини, яка б не була чутливою на вдячність чи невразлива на невдячність. Вдячності бажають люди, вдячності бажає і цінує її Господь Бог. Ісус Христос, об’являючи Своє Божественне Серце св. Маргареті Алякок, каже: “Ось Серце, що так дуже полюбило людей, а за те дістає від них саму невдяку”. На жаль, сьогодні людство захворіло на серце. Через людське самолюбство занепадає сила людського серця, бо самолюбство є протилежністю до правдивої любові.
Тож дякуймо всім серцем Божественному Серцю за дар віри, за Провидіння Боже, яке провадило нас дорогою Правди.
Дякую Вам, всечесний отче Василію, за науку правди! Дякую Вам, всечесні отці, які йдете поруч зі своїм настоятелем і наслідуєте його!
Дякуємо Тобі, Матінко Божа, за Твою Неустанну Поміч, яка підтримує нас згідно з Божою волею. О Правдо, Боже! Зєднай нас із Собою у вічній любові!
Слава Ісусу Христу!
