Завершальне слово о. Василя на урочистій академії

Дякую сьогодні ведучим, дякую священикам, які організували цю урочистість, дякую парафіянам – усім тим, які ділилися своїми враженнями, переживаннями. Так, я вірю, я бачу, що все це справді було щиро. Бо кожен ділився тим, що пережив, через що пройшов. І я вам дякую сердечно: за вашу присутність, за ваше добре тепле слово, за вашу молитву, за молитовний спів і підтримку. Це є дуже важливо. Дуже важливо, дорогі брати і сестри! І дійсно: наша парафія зростає, міцніє… є той дух єдиний… І це найважливіше.

Дякую за вашу велику довіру і за глибоке розуміння, за вашу релігійну свідомість.

Сьогодні, на закінчення, направду обіймаю вас всіх своєю любов’ю, любов’ю свого серця. Так, хтось на мене дивився по-різному – строгість, дисципліна… Так, воно позначилося на мені. Без сумніву, що так. Бо половини волосся нема, сивий і т.д. І не раз думалося мені: для чого я це роблю? Не раз приходили такі думки, покуси диявола: для чого ти нервуєшся, ти і так нічого того не зробиш?!. Тепер я розумію, що це сатана хотів мене ослабити, розслабити, коли казав: відбудь собі, як робітник на роботі 8 годин, і дай собі з тим спокій. Але нині, з відстані прожитого і пережитого можу сказати: варте то все було тих важких трудів, варте! Бо скільки людина живе? Хто певний за завтрашній день? Невідомо абсолютно. Але Бог тобі дав день – прожий його на Божу славу. І кожен – прожий на Божу славу! Батьки, прожийте на Божу славу. Бо нині прикро дивитися, коли батьки по кав’ярнях, барах, дітей виховує комп’ютер, Інтернет, нічні клуби, бари… А батьки собі забавляються! А стане дитина дорослою, і мама каже: “Що сталося з моєю дитиною?” А сталося ось що: ти не працювала, ти не виховувала, не доглядала, не молилася… Твою дитину вкрав у тебе диявол і повів своїми дорогами – дорогами гріха. І тому ми мусимо працювати: кожна християнська родина, кожна мама і тато, вчитель і священик – тяжко працювати, в поті чола працювати, неустанно працювати, щоб мати плоди. Бо як би ми не працювали…

Так, сьогодні гарно і приємно сказати: “Всечесні отці!” А розпочинали ми удвох: о. Степан і я. Знаю: о. Степан немічний… Згодом прийшов о. Євстахій. Стало нас троє. Не було нам легко. Я дивлюся сьогодні, як деколи наші молоді священики приходять такі втомлені…

Дорогі брати і сестри! Моє серце палає любов’ю до Бога і до вас. Бо як би те життя не складалося, які б випробування не приходили, але в одному я спокійний: моє серце і моя рука нікому не бажали зла. Моє серце і моя рука завжди хотіли прихилити небо навіть тим, які завдавали найбільшу кривду, найбільші страждання, терпіння не тільки для мене, а й для родини. І це також не моя заслуга. Це заслуга Господа Бога, що Він воістину давав терпеливості. Бо не раз, не від одного доводилося чути, в тому числі і від декого з вас тут присутніх: “Отче, йдемо до церкви Юра, будемо маніфестувати, будемо палатки ставити, будемо голодувати…”. Я завжди казав: “Це не є християнський спосіб. Ні. Наш спосіб єдиний – молитва, жертва і покута. А Бог ті терпіння прийме тоді, коли Сам захоче”. Монсеньйор Лефевр помер. І за скільки часу від його смерті Рим визнає, повертає Тридентську Службу Божу. Так, він того не побачив. Він помер в екскомуніці, в пониженні, висміянні, зневагах… Та ось минув час… І я впевнений, що прийде час, і він ще стане святим. Прийде час, на все є свій час. Якщо Бог нам дає нині хрест – не втікаймо від нього. Не втікаймо від хреста, не біймося хреста. Берімо той хрест. Наше знаряддя, наша зброя – не обмови, осудження, не прокльони, гнів, ненависть… Наше знаряддя, наша зброя – молитва, терпеливість, покута, жертва. І це нас спасе.

Усім вам дякую сердечно: отцям, преподобним сестрам, всім, що виступали і готували сьогоднішню урочистість. Дякую всім, які співали і прославляли Господа Бога і в церкві, і тут. Усім Андріям, які обходять сьогодні іменини і мають у своїх родинах іменини, і нашим отцям, всім дітям, молодшим, старшим, всій нашій парафії – поблагослови Господи на многії і щасливії літа!

(Хор співає многолітня).

Подивіться, яка чудова саля ! Як я мрію, щоб коло церкви була така саля, як я мрію, щоб ми десь біля нашої церкви могли так збиратися, щоб ми мали таку салю.

Дякую дирекції школи, панові директорові, вчителям! І всім тут присутнім ще раз сердечно дякую!

Слава Ісусу Христу!