Провидіння Боже – наша надія

Все частіше в своєму житті зустрічаємо людей зневірених, розчарованих, розбитих, людей, які втратили сенс життя, опустили руки і впали в страшну апатію, які не можуть звести кінці з кінцями. Брак грошей, людина влізає у все більші борги, часто таких людей опановує почуття, що вони нікому не потрібні, а навіть забуті і відкинуті самим Господом Богом. А поруч з тим зустрі­чаємо людей, повних сил і енергії, які втішаються життям, людей при владі, здоров’ї, матеріально забез­печених, які можуть багато чого дозволити собі в цьому житті. Часто категорія таких людей впадає в іншу крайність: все, що дав їм Бог (вміння, майно), вони приписують собі – мовляв, це вони такі розумні, здібні, красиві, вродливі, сприт­ні, розсудливі, вміють все вирішити і все полагодити.

В нинішніх часах людина зустрілася ще з однією течією, а саме – з космополітизмом. Кос­мо­політизм – це не є утопія, а реальність сьогодення, в сіті якої потрапляє все більше людей. Космополітизм – ідеологія відмови від національної самобутності, заміни національного громадянства світовим в ім’я ідеї єдиної за­гальнолюдської спільноти. Сьогодні християнський патріотизм, любов до свого народу, культури, релігійних і національних традицій тратять ґрунт під ногами, й сучасна людина проголошує себе – громадянином світу. Святіший Отець Венедикт XVI у книзі “Бог і світ: Таїнства християнської віри” каже: “Центри міст всюди виглядають однаково: в Південній Африці, в Південній Америці, в Японії, в Північній Америці, в Європі. Всюди носять однакові джинси, співають одні й ті самі хіти, дивляться одні й ті самі фільми і вшановують одних і тих самих “зірок”. У цьому сенсі можна говорити про уніфіковану цивілізацію – включно з “Мак­дональдзом” як уніфікованою харчовою пропозицією для людства.

На перший погляд, це уодноманітнення здаєть­ся чимось корисним і доречним, як свого роду по­єднання, – так само, як уні­фікована мова будів­ничих Вавилонської вежі. Але водночас зростає взаємне відчу­ження між людьми. Не відбувається справ­жнього зближення. Замість нього ми спосте­рі­гаємо розквіт регіона­лізмів, бунт різноманітних біль­ших і менших цивілізацій, які хочуть бути тільки собою, які відчувають себе пригні­чуваними з боку інших”.

Уніфікація – приведення чогось до єдиної форми, систе­ми. Ідеологи уніфікованої цивілізації, про яку згадує Святіший Отець, працюють для того, щоб привести людство до однієї політичної, економічної, а навіть і релігійної системи. Папа дає таку оцінку уніфікованій цивілізації: “Візьмемо приклад Вави­лонської вежі. У цьому випадку людина хоче за допомогою техніки створити уніфіковану цивілізацію. Хоче, покла­даючись на власне вміння, втілити – цілком прийнятну саму по собі – мрію про єдиний світ, про єдине людство. І намагається, зводячи вежу, яка має досягнути неба, взяти владу у свої руки, добратися до божественного світу. По суті, саме до цього йде сучасна техніка: здобути божественну вла­ду, щоб опинитися в центрі керування світом. У цьо­му сенсі можна сказати, що подібні символи справді міс­тять застереження, яке спирається на пер­вісне знання і яке певним чином промовляє до нас”.

Швидкісні засоби, інтенсивний розвиток наук з дня на день змінює лице суспільства, його психологію, структуру, прагнення, а врешті сам спосіб життя і підхід до нього. Перевага фізичних наук сприяє розвитку техніки, і в такий спосіб людина комунікації приділяє більше уваги технічному прогресові, і в той же свідомий чи не свідомий спосіб верх над свідомістю людини бере матеріалізм. В ньому людина вбачає своє “повне” щастя. Якщо людина почувається на землі “цілком щасливою”, то на такій основі розцвітає радикальний новий гуманізм. Гуманізм – прогресивний ідейний напрямок культури епохи Відродження, що утверджував право людини на земне щастя, обстоював визволення науки й людської особистості від обмежень і схоластики. Радикальний гуманізм пішов ще дальше, глибше і вище. Людина є паном, господарем свого при­значення. Людина – центр Всесвіту. Людина – автономна істота. Людина – повноцінна у своїй свідомій особистості, є вільною і не терпить обмежень, влади над собою, вищого авторитету; одне слово – людині вже не потрібний Господь Бог, Його Закони, людина сама зайняла місце Бога.

Аналізуючи ситуацію, яка складається в сучасному світовому суспільстві, ми зауважуємо два аспекти. Перший аспект: технічний та еконо­мічний поступ, який ніби ощасливив людство, точніше сказати окремих людей, бо всі інші перебувають на межі середніх матеріальних достатків або в стані бідності, але перед людськими очима є цей матеріальний достаток. Якщо людина його навіть не посідає, то бачить на вітринах магазинів, на екрані телебачення, в рекламах, в Інтернеті. Тоді в людини є одна мета: осягнути, стати власником цього добробуту. Одиниці доходять до цієї мети в своєму житті, але велике запитання: чи вони стали щасливими? Всі інші зазнають розчарування: одні впадають у крайності алкоголізму, наркоманії, розпусти, стають на дорогу злочинного життя, багато людей закінчує життя самогубством. Другий аспект: втрата цінностей. Кожна релігія, не виключаючи християнську, втрачає свій авторитет, релігійна криза переходить у кризу моральну, яка спричиняє рафінований гедонізм. Гедонізм – філософсько-етичне вчення, за яким насолода є найвищим благом, метою життя (про що було сказано в першому аспекті). З цього випливає, що з втратою абсолютної вартості природних і надприродних принципів ми спостерігаємо страшний занепад розуму і сумління, через що сучасній людині важко зрозуміти і розрізнити такі нібито прості життєві засади і принципи: правда й неправда, добро і зло, світло і темрява, гріх і чеснота, милосердя і жорстокість.

Такі підходи до життя є неправильними, і вони часто кидають людину в страшну прірву, провалля, з якого інколи неможливо вирватися. Підійдімо до цієї життєвої справи з іншого пункту бачення, подивімося на неї очима Святої Віри. Що нам скажуть на ці важкі, але дуже важливі життєві питання Слово Боже, тобто Біблія, Святе Передання, життя Церкви Христової, життя Божих Угодників і, зрештою, сам досвід світової історії? Якщо вникнути в цю глибину, докладно її проаналізувати, зробити відповідні висновки, кожен зрозуміє своє місце, призначення на цій долині сліз, свої обов’язки і в який спосіб має провадити своє життя, щоб бути щасливим тут, на землі, і успадкувати Царство Небесне. Все, що існує в світі, має свою мету і призначення.

Яке призначення людини на землі? У стосунку до Господа Бога призначення людини полягає в тому, щоб вона пізнала свого Сотворителя і прославляла Його. Ісус Христос дав таку науку своїм Учням: “Ви – світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі” (Мт. 5, 14-16).

Застановімося глибше над цими словами: “ви світло для світу”. Щоб краще зрозуміти, що таке світло в житті людини, мусимо пригадати собі бодай один випадок з нашої земної мандрівки, наприклад стан хворої людини. Доводилося чути не від одного хворого, а також кожен із нас може засвідчити, що вдень хвора людина почувається більш безпечнішою, ніж вночі. Хоч не дуже весело згадувати про такі сумні дні, тижні чи місяці з нашого минулого життя, але варто, щоб ми глибше зрозуміли значення світла. Прийшла ніч, кругом все спить, темінь покрила землю, тільки в нас сон пропав, безсоння. Ми відкрили очі і блукаємо по стінах і стелі, шукаємо, на чому б зупинитися, але нічого не можемо вдіяти, бо все покрила темнота. Темнота нам дошкуляє, приходять різні чорні думки в голову, не хочемо тривожити своїх рідних, щоб нам увімкнули світло, а навіть якщо можемо зробити це самі, то не хочемо тривожити їх, щоб перебивати їм сон. Не для однієї людини темна ніч є страшнішою за саму хворобу.

Надворі почало вже сіріти, промінчики сонця почали освітлювати наше помешкання, гарними голосочками заспівали пташки, які першими вітають новий день. Люди прокидаються зі сну, починається праця, все встає, оживає, бо Господь благословляє новий день. Ми знаємо, що цей порядок існує від віків, від тієї миті, коли перший промінчик світла упав на землю. Створення світу Господь почав зі слів: “Нехай буде світло!” І настало світло. І побачив Бог світло, що воно добре, та й відділив Бог світло від темряви. Назвав же Бог світло – день, а темряву назвав ніч. І був вечір і був ранок – день перший” (Бут. 1, 3-5). Від створення світла почалося життя на нашій планеті. Кожен знає, що життя на землі залежить від сонячного світла. Поганські народи, не маючи правдивої віри, розуміли, що без сонця нічого не може існувати і тому вважали сонце джерелом життя, у ньому вбачали самого Бога.

Що Христос хоче сказати нам цими словами – “ви – світло для світу”? Багато людей сьогодні вважає, що поганські часи минулися, цивілізація нинішнього дня зробила такий великий поступ, що людина може сама собі зарадити в усіх життєвих питаннях. У цьому полягає велика помилка нинішніх часів. Без світла, яким для кожної людини тут, на землі, є Христос-Спаситель, людина просто блукає манівцями. Хоча для багатьох людей ці манівці вважаються престижними, елітними, шляхетними, благородними, проте в них немає повноти світла і постійності в добрих ділах, які може доповнювати в нас Божа благодать. Людські ресурси мають властивість вичерпуватися, маліти, згасати, старіти, розвіюватися, змінюватися, охолоджуватися, а благодать Божа – постійна і невичерпна. Такі групи людей можуть вважати себе за високо інтелігентних, за взірець, приклад до наслідування для інших. Але не посідаючи Божої благодаті, не маючи іскри Божого світла, такі особи не можуть бути “світлом для світу”. Тому ми так часто робимо глобальні помилки, коли орієнтуємося на якусь особу, ідеологію, політичну партію, угрупування, вважаючи їх основою, фундаментом, на яких можна будувати людське життя і щастя.

Людина, суспільство, позбавлені надприродного світла, яке виходить із джерела вічного життя – Ісуса Христа, не в силі просвітити, навчити, ощасливити інших людей, їхні гасла залишаються гаслами, а деколи переходять у велику руїну. Можна мати знання, вміння, різні таланти, але якщо вони не йдуть у напрямку пізнання Бога, служіння Богу і Його прослави, а на свою власну славу – це є змарнований дар, з якого користала сама людина, а не все суспільство. Тому всяке знання, яке базується і виростає без світла Божого, неминуче в той чи інший спосіб розкладає одиницю і суспільство. При­гадується вислів однієї мудрої людини: “Учений безбожник знає, як далеко сонце від землі, але не знає, як далеко він від Бога; він знає, як близько місяць від землі, але не знає, як близько він до вічної погибелі; він навіть знає вагу земної кулі, але не знає тягаря своїх власних гріхів”.

Бути “світлом для світу” покликаний кожен християнин, незважаючи на вік, освіту, статус, націю, расу, політичні погляди. Христос виразно навчав своїх Апостолів, хто Він є не тільки для них, а й для цілого світу: “Я – світло світу. Хто йде за Мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя” (Йо. 8, 12) Так само як земне світло є важливим фактором для усього, що живе і росте на земній кулі, так і Ісус Христос є світлом для кожної християнської душі, для кожної людини. Христос-Спаситель є тим світлом, без якого людина не може рости, рухатися, жити. Вже в Старому Завіті псалмоспівець Давид благає Господа Бога про світло і правду такими словами: “Пошли світло Твоє і Твою правду: вони нехай мене ведуть і заберуть на святу гору Твою й до Твоїх наметів. І я прийду до жертовника Бога, до Бога радости й веселости моєї, і прославлятиму Тебе на гуслах, Боже, мій Боже!” (Пс. 43, 3-4). Давид прагне прославляти Господа Бога свого. І кожен з нас, який проживає в світлі Божому, має прагнути прославляти Бога-Творця своїм життям, своїми вчинками, серцем і устами.