Не нарікаймо, не стогнім, не плачмо…
Не нарікаймо, не стогнім, не плачмо,
Що жити нам сьогодні дуже важко…
Не Україна цьому є причина –
Гріховність наша і тяжка провина.
Це ми, своїми власними руками,
Дари Господні зруйнували.
Ми незалежність маємо й свободу,
Але немає єдності народу.
Нема любові між людьми –
Виною цьому ми самі:
Любов ми розіп’яли на Хресті
І ходимо – мов ті мерці.
То не моє, цього не вмію,
Туди не влажу, того не зумію…
За нас це зроблять росіяни?
А може, навіть мусульмани?
Усе ми крайнього шукаєм,
У власну ж душу ми не заглядаєм:
Так лячно нам туди дивитись,
Бо може щось в житті змінитись…
Стидаємося нині Пана-Бога…
Але в любові наша перемога!
Бог є любов, і іншої немає –
Його любов усе перемагає!
Вкраїно-мамо, впадь же на коліна
І вервицю візьми до рук –
День починай з благословення
І з Богом теж кладись до сну.
Просім прощення, вмиймося слезами:
О Боже милий, змилуйся над нами!
Нещасну Україну збережи,
Благослови нас і прости!
Усе – від Бога
Коли терплю – тоді співаю,
Коли безвихідь – молюсь я,
Коли самотність – Бог зі мною,
Коли є трудно – я Твоя.
Коли є сумнів – прошу ради,
Коли залежність – проба є.
Хвороба, горе – лік на рани…
Мій Боже! Все, що є, – Твоє!
Покора
Мені подобається, коли ти є нічим –
Маловартісним і фізично слабким.
Я є твій лік і поміч Я твоя,
Твоя Я сила – ти в Моїх руках.
Це ж так природно, що тебе не розуміють!
Добре намірення твоє висміюють…
Спокійним будь – це теж було зі Мною,
Ти не свою, а Мою чиниш волю.
І не підтверджуй тут свої права –
В усьому Божа правда, не людська.
Покора і терпіння переможе
Все у житті твоїм, що є негоже.
Твоїх Я більше потребую упокорень,
Ніж успіхів чи різних задоволень.
Твоєю власністю є лиш облуди.
Подумай добре: що з тобою буде?
Мені дай змогу у тобі рости,
Бо вже не ти живеш, а Я живу в тобі.
Якщо Мене у всіх, кого зустрінеш, бачиш –
Без гніву й злості їм усе пробачиш.
В час посту прикуси язик
В час посту прикуси язик,
Бо він багато говорити звик.
Коли навчишся ти мовчати,
Бог дасть тобі Себе пізнати.
Господь нам час дає на застанову,
Молитву, жертву, піст і на обнову.
Щоби ми розуміли, що без Нього
Ні ночі, ані дня нема нового.
Ніхто, окрім Ісуса, не терпів
За гріхи людства на Хресті віків –
Забув про Себе і Свої терпіння,
В Небесного Отця просив для нас спасіння.
* * *
Молитва родиться з любові,
Любов – із радості, а радість – із покори.
А лагідність єднається з смиренням,
Смирення продиктоване служінням.
Служіння виростає із надії,
Надія йде з сильної віри,
Віра від послуху іде,
А послух простоту несе.
Прости мені, мій Боже...
Зупинися, дитино моя, – каже Бог, – хоч на мить.
Подивись, що зробив ти і як скористав
З тих талантів, дарованих Мною?
Нині де є твій скарб? І за чим ти так біг?
Чим відкупишся, сину, від Мене?”
Все життя згайнував, не чинив добрих діл,
В людських бідах я Бога не бачив.
Я собою лиш жив, свому тілу служив,
Свому братові я не пробачив.
Боже, Господи мій! Я Тебе пам’ятав,
Коли треба було лише справи свої залатвити.
Легко все приходило і сходило з рук –
І здавалось, що так може бути довіку.
Пролітають літа, і минає життя –
Їх не вернеш назад у цю хвилю.
Поспішив, не моливсь, щось шукав, бунтувавсь,
Не мав часу угору дивитись.
Подивитись, почути, що Господь промовляв,
В моїм серці хотів оселитись
І промовити: “Сину мій, схаменись
І почни свого Бога славити!”
Знаю я, що я – порох й земля в цім житті
І не смію Тебе, Всемогучосте Божа, просити,
Лиш промов одне слово: “Прощаю Тобі,
Перестань, милий сину, грішити.
Я терпів й Кров Свою проливав,
Щоб життя ти мав вічне у небі.
Ти гріхами своїми Мене прибивав
І не думав зі Мною терпіти”.
Нині каюсь, мій Боже, зі щирим жалем,
Мені очі нарешті відкрились,
Хочу справити всі свої помилки,
Гордість й гнів у любов замінити.
Жити з Богом й для Бога решту всіх своїх днів,
В Божих Ранах шукати потіхи,
Щоб по смерті почути солодке я міг:
“Царство Боже для тебе відкрите!”
