Слава Ісусу Христу!
Шановна редакціє! Спішу поділитися з Вами і всіма читачами нашого журналу своїми духовними переживаннями і радістю.
… Це відбувалося десь з осені 2009 року – тоді мені до рук потрапила книжечка “Девятниця до св. Антонія Падевського”. Сусідська дівчинка, п’ятикласниця Віталія, часто прибігала до мене, щоб спільно помолитися. Коли вона побачила Дитятко-Ісуса на руках св. Антонія, то все заглядала мені у вічі і запитувала: “Цьоцю, а Ви би хотіли потримати таке маленьке Ісусеняточко на руках?” Велика любов наповнювала моє серце, а душа легенько щеміла, бо я бавила більшість своїх племінників і племінниць. Своєї сім’ї не маю, заміж не вийшла (видно, Бог інші плани заклав над моєю долею…), але дуже люблю всіх дітей.
Всі роздуми прийдуть значно пізніше, коли буде і пережито, і відстояно дещо. Коли стане зрозуміло, хто справжні друзі, а хто фальшиві. Я ще і ще раз буду утверджуватись у тому, що на все Божа воля, і нічого нема випадкового.
… Січневими днями 2009 р.Б. несподівана новина стривожила моє серце і серця всіх моїх друзів і рідних, хто щиро любить Бога і надіється на Його Божу волю і поміч. Фігурка Празького Дитятка-Ісуса відвідала наше село Маринка Жидачівського району. Але це велике торжество моєї душі і багатьох вірних християн мало бути випробуване Богом на вірність. Через свою наївність і простоту, через свою надмірну відкритість треба було щось перетерпіти. Так вчили мене родичі, так вчили в Інституті Вищої Релігійної культури у Львові, який я відвідувала понад три роки колись, що повага до духовних осіб має бути, як до наслідників Христа.
… Вже все в минулому, Господь про кожного знає, яким він є, і кожен буде за себе перед Богом давати звіт: священики і миряни. Так сталося тоді, що Дитятко-Ісус було прийнято у моєму домі. Було багато пересудів і розмов: “А що то – церква?”, “А що там – хата свята? Я маю церкву”. Ісусе маленький, прости всім, хто в той час у своєму нерозумі перешкодив зустріти і віддати честь, як належить, Вселенної Творцеві. З навколишніх сіл по одній, по дві сім’ї відвідали чудотворну фігурку Дитятка-Ісуса. Старші жінки плакали і казали: “До своїх прийшов, а свої не прийняли”. У ці дні (30, 31 січня і 1 лютого) Ісус був Господарем мого дому – ніби ясний промінь осінив затінену місцину. Любий Ісусе, минула річниця, як Ти прийшов до нас, у нашу оселю, щоб визволити нас від пут лихого, щоб очистити наші серця і душі, щоб Ти остаточно народився в наших душах і щоб вони належали Тобі – своєму Творцеві.
Хочеться від щирої душі і серця подякувати всім людям, причетним до того, щоб фігурка Празького Дитятка-Ісуса попри всі незгоди побувала в нашому селі, особливо в моїй родині, де було багато всяких непорозумінь. Любий Ісусе, Ти так багато ласк зіслав на всіх за ті дні, а також протягом 2009 року… Жителька села Володимирці Ольга Саламаха твердить, що її чоловік Іван, який хворів хворобою шкіри ніг, зцілився єлеєм від Дитятка-Ісуса і молитвою до Нього. Степанія Козак із цього ж села дуже багато молиться до Дитятка-Ісуса, вона не тільки себе помазує єлеєм при недугах, але й сусідів, і всі вони отримують полегшення і оздоровлення. Ця жінка була дуже розчулена і стривожена в ті дні, коли Дитятко-Ісус перебувало у нас. Розповідає, що коли молилася і розважала в той час біля хреста, який стоїть поблизу її хати, то ніби чула чийсь голос: “До своїх прийшов, а свої не прийняли”, тож вона зібралася з кількома жінками і пішла до Дитятка-Ісуса. Всі, хто щиро любить Ісуса, побували біля Його чудотворної фігурки, молилися і адорували дві ночі, плакали і раділи.
Багато ще можна розказати див, навернень і зцілень. Розказував мені один лікар, що тоді мав обморожений палець на нозі – з неохотою очікував на дружину, яку підвіз (пожалів, щоб пішки не йшла), та й на мене був недобрий, вважаючи, що я щось вигадую. Але на превелике його здивування, хворий палець “ожив” буквально за кілька днів.
Дякую від своєї родини (хоч не вся вона була коло Дитятка-Ісуса), від всіх вірних і друзів, які рік тому відвідали в моїй хаті копію чудотворної фігурки, і від себе особисто якнайсердечніше Генеральному настоятелеві Священичого Братства Святого Священномученика Йосафата отцеві Василеві Ковпаку, який привіз Дитятко-Ісуса до нашого дому, провадив духовну науку, а також отцеві Андрієві Британу. Вони відправляли Службу Божу, а о. Андрій сповідав і мирував вірних. Дякую братові-семінаристові Юрію Іванишину і Мар’янові Галеті, що так гарно співали і колядували, за цінну науку Божу. Дякую Традиційним сестрам-монахиням ЧСВВ Провінції Божого Милосердя, які відвідали мій дім, супроводжуючи безцінну фігурку.
За рік, що минув від того часу, багато змін сталося в душах вірних і в родинах. Спокій і благодать, відчуття якогось скарбу в душі. Як багато ласк уділило нам Дитятко-Ісус на прощання! І тепер прошу: любий Ісусе, поблагослови Своєю ласкою Андрія і Галину з моєї родини, які рік тому молилися перед фігуркою Божого Дитятка з Праги, поблагослови їх на довге і щасливе життя, бо вони дуже люблять Тебе і в кінці січня 2010 року стали на весільний рушник.
У Тебе слава, могутність і сила –
Всіх нас, Дитятко, благослови!
Від редакції. Обидва ці листи прийшли до нас ще в січні, коли перший номер нашого журналу був уже зверстаний. Проте вважаємо, що такого змісту інформації ніколи не можуть застаріти, тому їх і друкуємо. Дописувачам сердечно дякуємо. Хай буде все на славу Божу і на славу Пречистої Діви Марії!
