Марія мала добрих і побожних батьків, які дали їй при хрещенні прекрасне ім’я Марія-Ангеліна. Спливав час. Марія виростала доброю, чемною, слухняною і побожною дитиною. Коли пішла до школи – добре вчилася, брала активну участь у житті свого класу, була прикладом для інших. Мама старалася прищепити їй любов до Господа Бога і Пречистої Діви Марії, вчила молитви, правд святої віри і пісень на Божу славу і честь Небесної Неньки. Місяць травень був для дівчинки улюбленим місяцем, в якому вона подивляла красу різних квітів, які розцвітали на честь Діви Марії. Своїм прекрасним голосом прославляла свою любу Матір, яку так дуже полюбила і тішилася, що має велику Заступницю, а навіть носить її ім’я. Разом з батьками молилася на Святій Вервиці, брала участь у молебнях і травневих набоженствах Марія-Ангеліна почувалася найщасливішою дитиною.
На тринадцятому році життя вона раптом змінила свої погляди на власну поведінку, дивлячись на життя подруг-однокласниць. І в чому вона хотіла їх наслідувати? Кожного дня, не виключаючи свят, ходила в джинсових штанах, з розпущеним волоссям, у прозорих і напіввідкритих футболках, з довгими, намальованими нігтями, з кульчиками у вухах і в носі… Навіть те солодке ім’я “Марія” дратувало її. Інші дівчата мали імена Жаніна, Діана, Женіферія.
– О! Від сьогодні я буду називатися Анжела, – подумала вона і була дуже задоволена своїм новим ім’ям. На всіх її зошитах світилося її нове ім’я – “Анжела”. Вона стала сучасною красунею, на яку задивлялися хлопці легковажної поведінки. Батьки почали дуже журитися нею. Але Анжела не звертала уваги на їхні напімнення, знаходячи все більше задоволення в дискотеках і танцях.
Одного вечора на дискотеці до неї підійшли троє хлопців у чорному одязі, привітно усміхнулися і на знак ближчої “дружби” пригостили її смачним шоколадом, який містив наркотик. За пару хвилин нові приятелі запропонували їй поїхати на іншу дискотеку, де мало бути набагато цікавіше. Анжела під впливом наркотиків без жодного заперечення сіла з незнайомими в автомобіль. Автомобіль їхав на шаленій швидкості, і хоч дівчина кілька разів робила зауваження – у відповідь лунав голосний сміх: “Ха, ха, ха!”. Раптом автомобіль сильно врізається у величезне дерево і розбивається. Троє юнаків лежать пару метрів від дерева неживі, закровавлене тіло Анжели неподалік від них. В тій хвилі вона чує голоси:
– Тут десь вона має бути.
– Так, це вона.
Анжела хотіла ворухнутися, але не змогла. Відкривши очі, побачила перед собою не людські, а звірячі постаті, які світили своїми вогненними очима, мали довгі язики і чорні волохаті руки. Вона зрозуміла, що це не люди, а дияволи.
– Зачекай, вона ще не померла, ми мусимо ще чекати, – сказав один до другого. – Ми виграли! Ха, ха, ха! Будемо мати нагороду в Люцифера.
– Там! – кричить один диявол. – Поглянь!
– Ну, що там? Що ти там бачиш?
– Подивися, на її душі вибито ім’я!
– Що за ім’я? Нічого не бачу!
– Це ім’я Найвищої Пані. Вона носить Її ім’я. Втікаймо геть!
Тепер Анжелу огорнуло ясне світло. Вона почула голос:
– Ходи, допоможемо їй, вона носить ім’я нашої Цариці!
Коли Анжела відкрила очі, вона вже була в лікарні. На запитання лікаря, як її звати, в перший момент хотіла відповісти: “Анжела”, але її уста вимовили: “Марія”.
Потім лікар повідомив батьків про нещасний випадок. Батьки якнайшвидше приїхали до своєї дитини. Марія попросила вибачення за все, що сталося, а також священика, щоб висповідатися. Після сповіді прийняла Євхаристійного Ісуса до свого серця. Те Святе Причастя було для неї урочистіше, ніж Перше Святе Причастя. Кожного дня вона молилася на Святій Вервиці і перепрошувала свою Небесну Неньку. Ще півроку лежала в лікарні, а коли повернулася до школи, всі подруги вітали Анжелу, але вона відповідала:
– Я не Анжела, я – Марія!
Марія змінила своє життя цілковито, стала найкращою ученицею в класі, часто приступала до Святого Причастя і своїм прикладом потягала інших до цього. Коли її питали, як це їй вдається, Марія усміхалася і відповідала:
– Це не я! Це прекрасне ім’я “Марія”, яке я ношу!
