З’явилася я на світ третьою дитиною, наймолодшою у сім’ї, хоч і християнській, але так – поверхнево. У зв’язку зі складним матеріальним становищем мама моя виїхала за кордон, коли мені було 10 років. Цей період у моєму житті був найважчим, оскільки в мене почався перехідний вік. Всю свою любов я віддала батькові, а коли мама приїжджала або телефонувала, то в нас завжди виникали якісь непорозуміння. Тому з часом вона стала для мене чужою людиною.
Під час одного з таких маминих візитів я випадково почула розмову батьків про те, що їм важко виховувати трьох дітей – це, мовляв, забагато. Тобто я – це «помилка», якої вже, на жаль, не виправиш… Ці слова були для мене найболючішими, які коли-небудь доводилося чути від батьків. Відтоді для мене почався ще гірший період: у родині постійні непорозуміння, серйозні проблеми зі здоров’ям, відсутність підтримки як з боку сім’ї, так і друзів через ту мою хворобу. Я почувалася нікому не потрібною і самотньою - у школі, в сім’ї, у світі… Дуже потребувала батьківської турботи, опіки, розуміння - врешті-решт, мені була потрібна людина, якій би я могла вилити душу. Хоч у мене є старші брат і сестра, та для них я завжди була «хвостиком», який постійно плутався під ногами. Навідували мене думки про самогубство, проте, дякувати Богові, все минулося.
Тривалий час я не знала, що маю робити, де подітися, як діяти в тій чи іншій ситуації, чим заповнити духовну порожнечу… Дякую Всевишньому, що в цей період Він послав мені одну небайдужу особу, яка порадила поїхати на парафію Святих Верховних Апостолів Петра і Павла в Рясному. Хочу скласти Вам, дорога пані Маріє, велику подяку за те, що я є сьогодні тут. Нехай Господь Бог заплатить Вам сторицею за Вашу доброту!
Почавши їздити до цієї церкви, я відчула таку потрібну для мене підтримку та допомогу, яких мені дуже бракувало. Науки отців Святої Традиції змусили мене застановитися над цінністю і унікальністю людського життя, над відповідальністю кожного за дарований Богом дар. Таким чином змінилися і мої погляди на речі, колись мені такі далекі й нецікаві. Маю намір вступити наступного року до Українського Католицького Університету. Відвідую уроки катехизму – довідуюся про те, про що в дитинстві не мала уявлення. А коли дізналася про нічну адорацію, то почала відвідувати її. Після кожної такої адорації відчуваю надзвичайне піднесення душі і незбагненну радість. Маю також намір взяти участь у цьогорічних реколекціях молоді і записатися в літній табір.
Коли я була маленькою, то завжди хотіла тримати фану. Дякую Пречистій Діві, що тепер моя мрія збулася. Я вступила до Братства. Разом з дівчатами з Братства я цього року брала участь у гаївках та в декламації до свята Благовіщення. Мені ніколи жаліти себе і впадати в депресію. Я зрозуміла, що тут, на цій парафії Свв. Верховних Апп. Петра і Павла, – мій справжній дім, що вірні, які щоразу присутні на відправах, – це для мене ще одна сім я, але справжня; що духовні особи – це наставники та провідники душі, завжди готові допомогти, розрадити та підтримати, за що я їм безмежно вдячна, для мене їхні слова – наче ліки на мої душевні і тілесні рани.
Якщо в сімейному колі я почуваюся зайвою, то тут навпаки – що комусь потрібна, бо ніколи не почую про якусь “помилку”, про яку могла б почути вдома.
Пречиста Діво Маріє, не дай мені зблудити з цього шляху!
Хочу щиро подякувати духовним отцям Священичого Братства Святого Священномученика Йосафата, а також традиційним сестрам-монахиням ЧСВВ Провінції Божого Милосердя за розуміння, підтримку, небайдужість і безмежну доброту.
Парафія Свв. Верховних Апп. Петра і Павла – це для мене спокійне і затишне місце, де я можу забути про всі побутові проблеми і поринути в молитву. Дякую Тобі, Ісусе, за те, що є на світі такі люди – Твої священики, через яких Ти направив мене на дорогу спасіння.
