Чи Господь Бог послуговується музичними інструментами?*
Можливо, для деяких осіб таке запитання є примітивним, несподіваним, не добре сформульоване, незрозуміле. Навіть духовні особи на нього не відразу можуть відповісти. Чи насправді Господь Бог послуговується музичними інструментами? Відповідь на це знайдемо на сторінках Слова Божого.
Коли Господь Бог виводив ізраїльський народ з дому єгипетської неволі, третього місяця Ізраїль прибув до Синайській пустелі і отаборився напроти гори Синай. Того часу Господь промовляв до Мойсея, а Мойсей Боже Слово передав своєму народу: “А Мойсей вийшов до Бога. І заговорив Господь голосно з гори до нього: “Так скажеш домові Якова, і об’явиш синам Ізраїля: Ви бачили самі, що Я зробив єгиптянам, як ніс Я вас на орлиних крилах і привів до себе. Тож коли щиро слухатиметеся Мого голосу, й дотримуватиметеся Мого Завіту, будете Моєю особливою власністю з-поміж усіх народів, бо Моя вся земля. Ви будете в Мене царством священиків, народом святим. Ось і слова, що їх маєш переказати синам Ізраїля”. Прийшовши Мойсей, покликав старійшин народу і виклав перед ними все те, що повелів йому Господь. Усі люди відповіли одностайно, кажучи: “Усе, що сказав Господь, зробимо”. І переказав Мойсей слова народу Господеві” (Вих. 19, 3-8). Також Господь повелів, щоб ізраїльський народ привів себе в порядок: хай повипирають свою одежу і стануть готові, бо третього дня зійде Господь на очах усього народу на Синай-гору. Також Мойсей мав окреслити границі навколо гори Синай, щоб ніхто з людей чи тварин не міг доторкнутися до її підніжжя. Хто доторкнеться, того настигне смерть, бо буде побитий камінням або прошитий стрілою. Вся ізраїльська спільнота точно виконала розпорядження Мойсея, і: “Третього дня, як розвиднялося, загриміли громи, спалахнули блискавки, й тяжка хмара нависла над горою, страх могутньо засурмило в ріг, і задрижали всі люди в таборі. Вивів Мойсей людей до Бога з табору, і стали вони під горою. Гора ж Синай уся димувала від того, що Господь у полумені спустився на неї. І підіймався той дим, мов кіптява з горна, а вся гора стрясалася вельми. А трубний звук звучав все далі голосніш та голосніш; Мойсей говорив, а Бог відрікав йому у громі” (Вих. 19, 16-19). З вищенаведених текстів можемо зробити висновок, що Господь Бог, аби виявити свою велич, всемогутність і прославу вибирає також трубний звук, який звучав “все голосніше і голосніше” і мав відповідний духовний вплив на душевний стан ізраїльського народу. Господь у своїй мудрості вибирає саме такий спосіб, щоб виявити себе ізраїльському народу.
Можливо, хтось із читачів, не зовсім добре обізнаних зі Словом Божим, може заперечити, сказавши, що всі ці приклади мають місце в Старому Завіті, і не слід на них особливо зважати. Тому варто зробити невеликий відступ від загальної теми, щоб пояснити і показати на Слові Божому, наскільки серйозно і відповідально ставилися Патріархи, Пророки, а також ізраїльський народ до всіх Законів, приписів і розпоряджень Господа Бога. Це далеко не те, що ми виконуємо і як ми в наш час ставимося до Божого Закону. Нічого немає спонтанного, випадкового, і кожна річ, яку подає Господь Бог Мойсеєві та іншим провідникам народу, має бути виконана бездоганно, точно і сумлінно. Господь Бог не терпів всякого крутійства і надужиття.
Господь Бог дав розпорядження Мойсею, в який спосіб ізраїльтяни мають прославляти Всемогутнього Творця, а також різного роду приписи і закони. Під горою Синай був довершений Завіт між Богом і вибраним народом. Основною думкою і фундаментом цього Закону була теократія. Теократія – грецьке слово, яке означає форму державного правління, за якої політична влада в країні чи народі належить духовенству. В розумінні часу патріарха Мойсея можемо назвати цю владу як “Богоправління”. Господь Бог сам обійняв провід над вибраним народом, як Цар Ізраїля, судія і вождь, а це означає, що в ізраїльському народі національне і релігійне життя з’єдналося в одне русло, бо державні і релігійні закони походили безпосередньо з Волі Божої. Основою і підставою всього Закону були Десять Заповідей Божих. Інші Закони, які були проголошені на горі Синай чи при інших нагодах, є немовби розширеним поясненням Декалогу. Всі приписи можна поділити на три частини, а саме: Закон моральний, Закон релігійно-обрядовий, Закон громадянський.
До проголошення Декалогу на горі Синай ізраїльський народ не мав окремої святині, призначеної для всенародного богослужіння та інших релігійних свят і обходів. Жертви почалися приносилися від праведного Авеля. Принесення жертв продовжували Патріархи Ной, Авраам, Ісаак, Яків. Вони будували звичайний жертовник на місці об’явлення Бога або на тих місцях, де отримували від Господа найбільші ласки і добродійства.
В Синайському законодавстві відбулася під тим оглядом велика зміна. Господь Бог дає Мойсеєві найдосконаліші приписи. Мойсей мав сказати ізраїльтянам, що Господь бажає, аби народ збудував скинію (скинія – шатро). Ідучи до обіцяної землі, ізраїльтяни не могли побудувати храму з каменя чи з дерева, тому що не мали ще місця постійного поселення. Тому Господь звелів побудувати їм шатро, яке можна легко розібрати і переносити з місця на місце. Це шатро є також видимим знаком Завіту між Господом Богом і народом, тому його називають “Скинія Завіту”. Почувши від Мойсея, що Господь вимагає від народу жертви на будову святині, не було жодної особи яка б не склала жертви для Господа Бога.
Скинія Завіту поділялася на дві частини: Святая і Святая Святих. Найсвятіше місце в Скинії було Святая Святих, про що говорить вже сама назва. Там в особливий спосіб перебував Господь Бог і все нагадувало про Його присутність. Саме місце було темне і неприступне ні для кого, як невидимий і недосяжний є Сам Господь Бог. Тільки Первосвященик мав право ввійти до Святая Святих і то тільки один раз у році – в день примирення. У Святая Святих стояли найцінніші святощі ізраїльського народу, а саме – кивот: “зробив Бецалел кивот з дерева акації, два лікті з половиною завдовжки, півтора ліктя завширш і півтора ліктя заввишк. Він виклав його сутим золотом із середини й зверху, і зробив на ньому навколо золотий вінець. І вилив для нього чотири золоті каблучки, до чотирьох рогів його: дві каблучки на одному боці й дві на другому. Зробив і носила з дерева акації та обтягнув їх золотом. І повсовував носила в каблучки по боках кивота, щоб можна було носити його. Зробив і віко з щирого золота, два лікті з половиною завдовжки й півтора ліктя завширшки. Зробив і двох херувимів золотих; виковуючи зробив їх, по обох кінцях віка. Одного херувима при кінці одного боку, а другого херувима при кінці другого боку; суцільними з віком зробив херувимів по обох його кінцях. Херувими ж простягали крила свої вгору, вкриваючи ними віко, а лиця їх були одне проти одного, звернені до віка” (Вих. 37, 1-9). В кивоті Завіту зберігали таблиці з Десятьма Заповідями, виписаними рукою Божою; чаша з манною нагадувала чудесний хліб, який давав Господь своєму народу під час мандрівки в пустелі; а палиця Арона була свідком законного священства Левітів; книга Закону, яку переховувано біля кивота, мала увіковічнити дивні дороги, якими провадив Господь Бог людей до відкуплення. Кивот Завіту – це праобраз Кивота Нового Завіту, в якому буде зберігатися Пресвята Євхаристія.
Друга частина Скинії називалася Святая, де священики виконували свої святі дійства. Там був кадильний жертовник. Рано і ввечері спалювали на ньому пахуче кадило – як символ ревної, жертвенної молитви. Золота трапеза мала на собі безнастанно дари дванадцяти поколінь у виді дванадцяти прісних хлібів, кадила і вина. Це була жертва благодарення за природні дари, а разом з тим символ злуки з Богом, а також золотий свічник.
Притвор був місцем покаяння і очищення. На жертовнику цілопалення приносилися криваві жертви, що нагадували людям їх грішний стан і конечність відкуплення.
Після смерті Мойсея провідником ізраїльського народу став Ісус Навин. Він походив із племені Ефраїма (Чис. 13, 8) і був близьким приятелем Мойсея впродовж 40 років блукання ізраїльтян в пустелі. Ісусові Навину було 85 років, коли він прийняв провід ізраїльського народу від Мойсея. Щоб запровадити народ до обіцяної землі потрібно було 6 років. Був лідером свого народу впродовж 25 років. Ісус Навин був добрим воїном, у війську запровадив порядок і дисципліну, на той час чудово організував службу розвідників, які взнавали про сусідні землі і племена, які їх заселяли. Попри свої зразкові військові і лідерські здібності він ніколи не покладався на себе, завжди молився і покладав усю надію на Господа Бога. Коли народ з Кивотом Завіту перейшов через ріку Йордан, ще було потрібно пройти 10 км до Єрихона.
Прийшовши до міста ізраїльтяни, побачили, що: “Єрихон зачинився, і замкнувся перед синами Ізраїля; ніхто не виходив ані не входив до нього” (ІН. 6, 1). Яким чином мали взяти ізраїльтяни місто, коли мури його оточували близько 3 гектарів, мур був подвійний, стіни 5 м одна від другої. Зовнішня стіна мала 2 метри товщини, а внутрішня 4 метри. Обидві стіни були 10 м висотою. Ставши під мурами міста, ізраїльтяни усвідомлювали, що без Божої допомоги вони не дадуть собі ради. Тоді Господь Бог промовив до Ісуса Навина: “Ось даю тобі в руки Єрихон, і його царя, та його сильних воїнів. Ви всі, здатні до війни, обійдете навкруги міста один раз; і так робитимете шість днів. Сім священиків нехай несуть перед кивотом сім сурем з баранячого рогу, а дня сьомого обійдете сім разів навкруги міста, й нехай священики засурмлять. Як же засурмлять у баранячий ріг, то весь люд, як тільки почує знак трубний, хай кликне сильним окликом, і мури міста впадуть на землю, і народ увійде до нього там, де хто стояв” (ІН. 6, 2-5).
В такий спосіб ізраїльтяни здобули місто і впали стіни Єрихона. Священики ішли перед кивотом із сурмами. Таку науку нам дає Слово Боже, хочемо цього чи не хочемо, але така є правда, і ми маємо її приймати такою, якою вона є. Подобаються комусь духові інструменти чи не подобаються, але Господь Бог послугувався ними. Перед кивотом, який був праобразом кивота Нового Завіта, йшли священики і грали на сурмах, і ніхто з людей не отримував “згіршення”, і ніхто не виявляв свого незадоволення і бунту.
Ісус Христос, оповідаючи про Свій другий прихід на землю, каже: “Негайно по тих днях скорботних сонце затьмиться, місяць не дасть більше свого відблиску, зорі падатимуть з неба і захитаються небесні сили. Тоді на небі з’явиться знак Сина Чоловічого, і тоді заридають усі племена землі, й побачать Чоловічого Сина, що надходитиме на небесних хмарах з потугою та славою великою. Він пошле своїх Ангелів із сурмою вельми голосною, і ті зберуть вибраних Його з чотирьох вітрів, від одного аж до другого кінця неба” ( Мт. 24, 29-31).
Святий Апостол Павло так потішає тих християн, які втратили своїх рідних: “Не хочемо, брати, залишати вас у незнанні щодо померлих, – щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії. Бо коли ми віруємо, що Ісус умер і воскрес, тож так і тих, які поснули в Ісусі, Бог приведе з ним. Бо це ми вам кажемо, словом Господнім: Ми, що живемо, що залишимося до приходу Господа, – не випередимо тих, що поснули. Бо сам Господь на даний знак, на голос Архангела та при сурмі Божій, зійде з неба, і найперше воскреснуть ті, що вмерли в Христі” (1Сл. 4, 13-16). Як бачимо, Апостол також згадує про сурму Божу.
Святий Йоан Богослов описує в своєму видінні: “І я бачив посеред престола і чотирьох істот, і посеред старших – Агнець стоїть, мов заколений, який має рогів сім і очей сім, що є сім духів Божих, посланих на всю землю. І прийшов і взяв книгу з правиці того, хто сидить на престолі. І коли взяв книгу, чотири істоти і двадцять чотири старші впали перед Агнцем, маючи кожен гуслі і келихи золоті, повні тиміяму, що є молитви святих” (Од. 5, 6-8). Далі святий Йоан пише: “І я бачив сім ангелів, що перед Богом стояли, і їм дано сім сурем” (Од. 8, 2.) Апостол розповідає, які події відбувалися після того, як засурмив кожен Ангел: “Перший посурмив, і настав град і вогонь, змішані з кров’ю, і кинуто їх на землю: і третина землі згоріла, і згоріла третина дерев, і вся трава зелена згоріла. І другий Ангел посурмив, і мов гора велика, огнем розпалена, була кинута в море: і стала третина моря – кров’ю, і вимерла третина створінь, що живуть у морі, і третина кораблів – зруйнована. І третій Ангел посурмив, і впала з неба зоря велика, що палала, як смолоскип, і впала на третину річок і на джерела вод… І четвертий Ангел посурмив, і вражено третину сонця і третину місяця, і третину зірок, щоб затьмилася третина їх, і день щоб не світив третину свою, і ніч – так само… І п’ятий Ангел посурмив, і я побачив зірку, що з неба впала на землю; і дано їй ключ від колодязя безодні; і вона відкрила колодязь безодні, і піднявся дим із колодязя, мов дим із печі великої; і затьмилося сонце і повітря від диму із колодязя. А з диму вийшла сарана на землю, і дано їй владу, як мають владу скорпіони на землі. І сказано їй, щоб не шкодила траві земній, ні всякій зелені, ні всякому дереву, але тільки людям, що не мають печаті Бога на чолах своїх… І шостий Ангел посурмив, і я почув голос один від чотирьох рогів жертовника золотого, що перед Богом, – говорив до шостого Ангела, який мав сурму: “Пусти чотирьох Ангелів, що зв’язані при річці великій Ефраті”. І випущено чотирьох ангелів, приготованих на годину і день і місяць і рік, щоб могли умертвити третину людей… І сьомий Ангел посурмив, і пролунали голоси могутні на небі, що говорили: “Царство світу сталося царством Господа нашого і Христа Його, і Він царюватиме на віки вічні”. І двадцять чотири старші, що перед Богом сидять на престолах своїх, упали ниць лицями своїми і поклонилися Богу, говорячи: “Дякуємо Тобі, Господи, Боже Вседержителю, хто сущий і хто був, що Ти узяв владу свою велику і воцарився. І погани розлютувались, і приходить гнів Твій і час судити мертвих і дати нагороду слугам Твоїм, пророкам, і святим, і тим, що бояться Імени Твого, малим і великим, і погубити тих, які гублять землю”. І відкрився храм Божий на небі, і видно було Ковчег Завіту Його в храмі Його, і настали блискавиці і голоси і громи і землетрус і град великий” (Од. 8, 7-10, 12; 9, 1-4, 13-15; 11, 15-19). З вищенаведених цитат зі Слова Божого чітко бачимо, що Господь Бог послуговується сурмою, гуслами, які належать до музичних інструментів. І тут нема чого додати, бо Святе Слово непомильне.
(Далі буде)
* Продовження. Початок див. : №4 (51), 2010
