Минуло не так багато часу від тієї пам’ятної для нас неділі Закхея, коли нашу Ралівку благословила фігурка Празького Дитятка-Ісуса. Її привіз із далекої Італії Генеральний настоятель Священичого Братства Святого Священомученика Йосафата о. Василь Ковпак. Ця фігурка Царя царів відвідала багато традиційних парафій і приватних помешкань, поблагословила, наділила їх своїми ласками і взяла під свою опіку.
Цю опіку Дитятка Ісуса в короткому часі відчули і ми, ралівчани, а саме – напередодні святкування Різдва Пресвятої Богородиці. Фігурка Матері Божої Повної Ласк, яку поставив п. Іван Бац з м. Самбора разом із своєю сестрою Катериною Хруневич з Ралівки, зібрала в день її посвячення багато вірних. Чин посвячення здійснив отець Василь Ковпак разом з традиційними священиками о. Володимиром Вознюком, о. Тарасом Митлевичем, о. Андрієм Британом. Свято прикрашав чудовий спів брата-семінариста Традиційної семінарії Непорочного Серця Матері Божої Фатімської Юрія Іванишина. Хіба не чудо – саме Свою Матінку Марію післало Дитятко-Ісус до нас, на наші ралівські терени, і саме як Матір Божу, що роздає Ласки!.. А важливу місію посвячення Її фігури Дитятко-Ісус доручило саме традиційним священикам. Дитятко-Ісус відчуло Своїм Милосердним Серцем біль рідних і близьких тих людей, які так часто потрапляли в тяжкі трагічні аварії на цьому відтинку дороги Нагірне – Ралівка – Самбір. Воно післало Свою Матір Марію, а Вона простягла Свої Непорочні Руки і ніби промовляє, просить всіх: “Прийдіть до Мене, в Мене так багато Ласк, і Я хочу віддати їх вам. Беріть їх, беріть! Мені для вас їх дав Мій Син”.
В день посвячення стояла чудова погода (хоч перед тим не вщухали дощі). Видно, саме Небо забажало, щоб фігурка Марії була посвячена з усіма почестями, у блиску сонця.
Відбулося водосвяття, відспівали молебень до Пресвятої Богородиці, і розпочалася Свята Божественна Літургія. Багато моїх земляків висповідалися і прийняли до свого серця Євхаристійного Ісуса. Отець Василь виголосив проповідь. Його слова розворушили сумління вірних, глибоко запали в їхні серця. У науці традиційного священика йшлося про сьогоденні проблеми світу і України, про Віру, про родину, а особливо про роль Матері Божої в нашому житті, до якої маємо молитися і неустанно просити потрібних ласк, бо
Ніхто не чув, щоб хто у Тебе,
Просячи помочі в потребі,
В Тебе, Пречистої одної,
Не дізнав ласки пресвятої.
По завершенні урочистостей у Ралівці отець Василь Ковпак разом з іншими традиційними священиками відвідав храм Різдва Пресвятої Богородиці в Самборі, щоб уклонитися чудотворному образові Пречистої Діви Марії, клякнути і помолитися перед ним.
Ніхто не сподівався, що цей акт викличе жорстку і непривабливу реакцію настоятеля храму, який цього ж дня, в таке велике Марійське свято, під час проповіді почав ганити Святу Унійну Традицію, особисто її провідника та всіх священиків і вірних, які дотримуються віри батьків і плекають її. Один пан, присутній на цій Св. Літургії, зізнався мені з гіркотою в голосі: “Я вперше чую, щоб так священик говорив привселюдно на проповіді про іншого священика”.
Не маю права і не можу дозволити собі повчати будь-кого з духовних осіб, навіть тих, які працюють у храмі Різдва Пресвятої Богородиці в Самборі. Наведу тільки уривок зі щоденника святої Фаустини Ковальської – Апостолки Божого Милосердя, який проливає світло на те, хто є Господарем Божого дому, хто має право відвідати Божий дім, хто має право поклонитися Господареві Божого дому, віддати Йому честь і поклін та помолитися: “…Аж нарешті я застукала до нашої фірти. Коли вийшла до мене мати-настоятелька, … після короткої розмови каже мені йти до Господаря дому і запитати Його, чи прийме мене. Я відразу зрозуміла, що повинна запитати Господа Ісуса. Я з великою радістю пішла до каплиці і запитала Ісуса: “Господарю дому цього, чи приймеш мене?” І відразу почула голос: “Приймаю. Ти в Серці Моєму”. Коли я повернулася з каплиці, мати-настоятелька спочатку запитала: “Ну що, чи Господь прийняв тебе?” Я відповіла, що так. “Якщо Господь прийняв, то і я приймаю”.
Тож не я вас суджу, всечесні отці, а Віра Христова вас судить. Коли християнин прийшов у храм – неважливо, якого він стану: священик чи світська особа – він не до вас приходить, а до Ісуса – Господаря дому цього, бо Він – Живий Бог, укритий в Кивоті, і чекає на кожного з нас, тому що всіх любить, всіх прощає на відміну від слабкої і грішної людини.
Завжди і звідусіль приходили і приїздили прочани помолитися, віддати честь Чудотворному образові Самбірської Богородиці. Приходили каліки, бідні, згорьовані. Приходили глибоковіруючі і ті, що шукали віру, щоб просити ласк у Матері Божої. Ніхто не питав їх, у кого віруєш, скільки віруєш, і при їхньому бажанні уділяли їм сповідь і Святу Тайну Євхаристії. Пам’ятаю, як на свято Успення Пресвятої Богородиці відбувалися у цій святині нічні чування. Всім у той час уділяли Святе Причастя на колінах. Сьогодні тут вірним, які чергували колись під церквою вдень і вночі, наражаючись на небезпеку, щоб добитися повернення святині в лоно Католицької Віри, не уділяють Святого Причастя. Християнин після Св. Сповіді при уділенні Св. Причастя клякає перед тим, як прийняти до свого серця Євхаристійного Ісуса, сумлінно готується до цієї зустрічі, а його обходять, не уділяють Найсвятіших Тайн – тільки тому, що не міг відповісти на запитання: чи визнає він того чи іншого владику. Як можна відповісти на таке запитання, якщо перед тим уся церква, в тому числі і ця людина, відмовили молитву: “Вірую, Господи, і ісповідую, яко Ти єси воістину Христос, Син Бога Живаго, пришедший в мір грішния спасти, от них же первий єсмь аз…”? Я б назвала цю молитву найсвятішою, бо це віддання людини повністю, віддання всього свого єства одному Богові на суд і на спасіння, одному-єдиному… Хіба можна в такі хвилини думати про те, щоб визнавати якусь людину – навіть особу найвищого священичого стану?!
Ми, вірні Святої Унійної Традиції, не маємо ні ненависті, ні образи в своєму серці на тих, що хулять нас і називають фанатиками, бо Ісус сказав: “В Ім’я Моє будуть вас ненавидіти”. Ми дякуємо Богові за терпіння і приниження – хай вони прикрасять терновий вінець Його Сина Ісуса Христа на Хресній дорозі нашого часу. В наших серцях є Віра, а де зберемося в Імя Боже, де нас двоє чи троє – там Ісус між нами, там наша Церква. А ще – в нас є тепер велика Заступниця і Покровителька, яка стоїть при дорозі, щоб благословити всіх: і тих, хто проїжджає мимо, і тих, що приходять молитися до Неї, особливо в місяці жовтні, який є місяцем Цариці Святої Вервиці, і тих що живуть на цих теренах, і хворих, які не можуть прийти до Неї, а моляться вдома… Вона стоїть не на високій горі, не під золоченими банями, не в пишних палатах і шатах, а при дорозі, край поля – дорога, свята і Повна Ласк, а для нас – ще й Повна Надії:
Богородице Маріє,
Наша Ненько в небесах,
Промінь світла і надії,
Миру, щастя і добра!
