Музика в Старому Завіті

Упродовж віків Свята Мати-Церква старалася розумно підійти до всіх проявів людського життя і буття. Багато речей, обрядів, звичаїв, юдейських чи навіть поганських народів Вона вбрала в ту чи іншу форму релігійного культу. Наприклад, візьмемо наші традиційні колядки. На Заході і в багатьох країнах світу, коли масово поширювався со­ці­алізм і так зва­ні майські паради, демонстра­ції тру­дів­ників, які сіяли серед людей не­вірство до Бога, Церкви, а відтак і ширили безбожний атеїзм, Церква да­ла собі з тим раду. Першого травня в багатьох країнах світу встановили свято Святого Йо­сифа-Робітни­ка. На прикладі життя Святого Йосифа Обручника, який важкою працею заробляв собі на хліб щоденний, вірним показували, що не соціалізм визволить і ощасливить людство, а непохитна довіра до Господа Бога.

Музика - це великий окремий дар від Господа Бога. Поганські народи також велику увагу приділяли музиці. У грецькій міфології відомий уславлений співець і поет - Орфей, син річкового бога - фракійського царя Гагра (за іншими міфами - син Аполлона) та музи Калліопи. Спів Орфея та його гра на золотій арфі зачаровували не тільки людей, а й звірів, дерева, скелі; від його пісень заспокоювалося навіть розбурхане море. За переказом, Орфей - учасник походу аргонавтів, який своєю чудовою грою на кітарі та співом підтримував їх у скрутні хвилини. Коли його дружина німфа Еврідіка померла від укусу гадюки, Орфей нібито спускався за нею на той світ. Ста­рий Харон не хотів везти його до Аїду, але почу­в­ши чарівливу гру на кітарі, перепра­вив співця за річку Стікс. Розчуле­ний натхненною музи­кою, Аїд пого­дився відпустити Еврідіку. Міф про Орфея надихав багатьох дра­ма­тургів (Есхіл, Ев­рі­під), художни­ків (Рубенс, Карду­ччі, Роден, Деме­ні­кіно, Канова), композиторів (Ліст, Глюк, Гайн, Оффенбах, Стравінський). З цього випливає, що музика настільки мала силу і вплив на людину, на її почуття, що навіть поганські народи усвідомлювали собі і вірили в чарівну силу музики не тільки для людини, а навіть для рослинного і тваринного світу.

Музика має надзвичайно великий вплив на стан людської душі. Вона миттєво може змістити найбільші, наймогутніші бар'єри, найсильніші мури. Музика здатна проникнути і змінити свідомість людини навіть тоді, коли інші середники є без­сильними. Загадкова природа музики і всього того процесу, який випливає з неї, завжди при­ваблювали філософів, людей мистецтва, культури, а також і людей, які перебували в пошуках Бога: Музика вказувала їм дорогу, яка провадила до Всевишнього.

Звуки музики сприяли появі пророчого дару. Пригадаймо біблійну історію про пророка Єлисея. Бог наказав пророкові Іллі помазати Єлисея на свого наслідника і взяти його до себе за учня. Пророк Ілля виконав Божу волю і вчинив усе, що повелів Господь. Коли Ілля підносився на небо на вогняній колісниці, його мантія - плащ впав на Єлисея, і той відразу почав творити чудеса, подібно до пророка Іллі.

За ізраїльського царя Йорама (854-843 рр. до Різдва Христового) мала місце така подія. Три царі: ізраїльський Йорам, юдейський Йосафат і едемський вирушили проти моавського царя. Ішли вони сім днів, і не стало води для війська і тварин, які йшли з ними. Серед царів виникла паніка, і цар ізраїльський промовив: "Біда! Скликав Господь трьох царів докупи, щоб видати їх Моавові в руки" (ІІ Цар. 3, 10). Юдейський цар більше покладався на Господа, бо був людиною богобоязливою і віруючою, тож він запитав ізраїльтян, чи немає часом серед них пророка, який би запитав Господа Бога, як їм діяти далі. Тут пригадали ізраїльтяни про Єлисея, сина Сафата, послідовника пророка Іллі. Три царі стали перед Єлисеєм. Єлисей наказав: "Покличте лишень мені грача на гуслах. І як вдарив той у струни, зійшла рука Господня на Єлисея, і він мовив: "Так говорить Господь: Копайте в цій долині рови за ровами! Так бо говорить Господь: Ви не побачите ні вітру, ні дощу, а долина ця наповниться водою, так що питимете ви, ваше військо й ваш скот. Та це ще мала річ у Господа: Він видасть Моава вам у руки. Ви зруйнуєте міста - твердині, всі кращі міста, позрубуєте плодючі дерева, позабиваєте джерела і всяке добре поле занапастите камінням" (ІІ Цар. 3, 15-19). Пророк Єлисей міг просто піднести свої очі і руки до неба і в молитві просити Господа, щоб вказав, яка доля чекає трьох царів. Пророкові була потрібна музика гуслів, під звук музики він душею полинув до Господа і отримав таку потішаючу, радісну новину для трьох царів. На цьому біблійному прикладі ми виразно бачимо, яке глибоке духовне значення має музика, яку силу вона дає людині, як підносить людину понад землю. Також і духовий оркестр - це не що інше, як під­не­сення нашої душі з надземного, звичайного, бу­денного життя, в інший надприродний і духовний вимір.

Музика має надприродну силу, вона змінює людину. Коли Самуїл вилив Саулові на голову єлей, потім поцілував його і промовив до нього: "Господь тебе помазав у князі над Ізраїлем, своїм народом! Прав, отже, над Господнім народом і визволь його з рук ворогів його навколо". Самуїл дав настанови для Саула, що він має робити, як має діяти далі: "Потім прийдеш на (Гівеа), горбок Божий, де живуть філістимляни, і як будеш увіходити в те місто, зустрінеш там гурток пророків, що сходитимуть із узвишшя, і перед ними арфа, бубон, сопілка й гусла; пророкуватимуть саме в захваті. Тоді зійде на тебе дух Господній, і ти будеш пророкувати з ними, і перетворишся в іншого чоловіка" (І Сам. 10, 5-6). Під спів і гру на музичних інструментах пророки прославляють Господа Бога, цей спів і музика мають силу "перетворити Саула в іншого чоловіка". Така сила духовної музики, яка в поєднанні з молитвою і прославою Господа Бога має таємничий духовний вплив на серце і душу людини і перетворює цю людину, змінює її, відкриває для неї новий духовний світ. Так навчає Слово Боже - найбільший авторитет для кожного християнина.

Все наше духовне життя - Божественна Свята Літургія, духовне правило, різні набоженства здебільшого складаються з псалмів, або з окремих стихів того чи іншого псалму. "Псалми" - слово грецького походження, означає - "піснеспів у супроводі музичного інструмента". А тим інстру­ментом був "псалтир" - у перекладі на українську "арфа".

Збірка псалмів називається "Псалтир" - від "псалтеріону"; "псалтеріум" - грецьке слово, що означає: "бренькаю по струнах". Назва походить від багатострунного музичного щипкового інструмента типу гусел, під акомпанемент якого співали псалми. На резонаторному днищі натягнуті струни різної товщини. Інструмент мав різну форму - трапеційну, прямокутну, рідше трикутну. Звуки видобуваються кінцями пальців або плектром. Виник цей інструмент у глибоку давнину. Тому в багатьох святинях ми бачимо царя Давида і багатьох пророків Старого Завіту з гуслами, арфами чи іншими музичними інструментами.

Гадаю, нікому не прийде в голову сказати, що псалми також є не наші або нам їх не потрібно. Псалми - це велика духовна спадщина Старого Завіту, найулюбленіша книга. Сто п'ятдесят віршів, покладених на музику для Богослужіння. Вони використовувалися ізраїльтянами в домашньому і в церковному житті. Псалтир - це найцінніше досягнення золотого віку Ізраїлю. У книгах Нового Завіту є двісті вісімдесят три цитати із Старого Завіту, із них сто шістнадцять взяті із псалмів.

Щодо часу постання псалмів більшість істориків сходяться на думці, що цей період тривав від царя Давида аж до макавейської ери, отже, разом - від Х до ІІ ст. перед Христом. Хоча деякі дослідники вважають, що деякі псалми існували ще перед Давидом і ізраїльський народ вживав їх у своєму Богослужінні. Звичайно, ми не можемо заперечити цього факту, але цар Давид додав багато своїх псалмів, а наступні покоління додавали нові. Авторство псалмів є таке: 73 псалми приписують цареві Давидові, 12 - Асафові, 11 - синам Кореєвим, 2 - Соломонові, 1 - Етанові, 1 - Мойсеєві і 50 - невідомим авторам. Правдо­подібною є одна з гіпотез, що Ездра упорядкував книгу Псалмів, і в такій формі ця книга дійшла до нас.

Теми всіх псалмів релігійного характеру, проте форма їх різноманітна. Вони являють собою живий виразник душі ізраїльського народу, яка виливається молитвою до Бога в контрастних почуттях та переживаннях: сум - радощі, пригноблення - щастя, покута - хвала. Псалми від початку до кінця пройняті думкою про Господа Бога. Бог у псалмах не є далеким від людини. Навпаки - людина відчуває Його в своєму особистому житті, в житті усього народу, Він для неї рідний, близький. Хоча Господь має житло на небі, але об'являється своєму народуові в різний спосіб багато разів. Він поділяє зі своїм народом усі радощі й переживання.

Найважливішою ідеєю книги Псалмів є ідея "довіри і уповання" на Господа Бога. Цар Давид надзвичайно глибоко висвітлив цю ідею. В різних обставинах свого життя, радісних, тривожних, печальних, Давид завжди прибігав до Господа. Незважаючи на свої моральні слабкості, гріховні падіння, немочі, Давид ніколи не стидався їх визнати, перепросити Бога за свої злі вчинки і злодіяння свого народу.

Цар Давид не тільки просив, благав, молив Господа Бога за потрібні ласки для себе і свого народу. Подивімося, наскільки він вміє скласти хвалу Господеві за Його великі добродійства! Які він знаходить глибокі слова благодарення Творцеві!

Читаючи книгу Псалмів, ми часто зустрічаємо слова: "радуйтеся", "хваліть", "прославляйте", "співайте". Чого тільки не зазнав Давид у своєму житті, але жодна ситуація, навіть найважча, не відібрала в нього довіри до Бога. Постійні труднощі і випробування, переживання ніколи не змогли затьмарити його радості у Бозі.

Давид часто говорить, нагадуючи ізраїльському народові, а також і всім людям, про Божу спра­ведливість, гнів Божий, кару за гріхи, відповідальність за свої вчинки. Та все ж домінуючою думкою у псалмах є милість Божа. Слова "милість", "мило­сердя" зустрічаємо сотні разів у книзі Псалмів. Цар Давид не штовхає людину в розпач і зневіру, знеохочення і сумніви, він провадить душу до розкаяння, покути, молитви. Він показує спра­ведливого Бога, але також і Бога, який готовий вийти людині назустріч з відкритим серцем і руками, допомогти їй позбутися всякого гріха і немочі, вибачити, простити, помилувати. Дуже важливо в духовному житті не тільки вказати людині на її вади, гріхи, а також дати лік на ці гріхи, а найважливіше - показати того люблячого Лікаря, який безкорисно вилікує нас. У цьому полягає вся духовна краса і багатство псалмів.

За темами псалми можемо поділити на такі групи:

Благальні. Пригнічений горем і важкою недугою, псалмопівець виявляє свій біль, горе, пригнічення. Розповідає в своїй молитві про кривду, яку йому заподіяли інші, і благає Господа про помилування і ласку: 5, 6, 7, 13, 17, 22, 25, 26, 27, 28, 31, 35, 38, 39, 42, 43, 51, 54, 55, 57, 59, 61, 63, 69, 70, 71, 86, 88, 102, 109, 120, 130, 140, 141, 142, 143.

Крім індивідуальних, є й всенародні благання, що ними молилися під час загального нещастя, як-от: війна, голод, мор, посуха. Сюди можна віднести псалми: 44, 74, 79, 80, 83, 125.

Псалми, які пробуджують і скріпляють у людській душі довіру до Господа Бога, віру в Його заступництво і опіку: 3, 11, 16, 23, 41, 62, 131.

Подячні псалми поодиноких осіб за вислухані молитви: 4, 18, 30, 32, 34, 40, 66, 92, 107, 116, 118, 138; спільні подячні псалми: 124, 129.

Псалми - гімни на прославу Бога: 8, 19, 29, 33, 65, 67, 68, 85, 100, 103, 104, 111, 113, 114, 135, 136, 145, 146, 147, 148, 149, 150.

Псалми царські, що їх проказував сам цар або народ за царя: 20, 21, 45, 101, 132, 144.

Псалми - гімни Сіонові, Божому житлу: 46, 48, 76, 84, 87, 122, 137.

Псалми - гімни, співані під час процесій на прославу Царя-Бога: 47, 93, 96, 97, 98, 99.

Псалми - різного роду моління: 121, 123, 126, 133, 134.

Інші псалми - історично-повчального характеру.

Псалми мають також месіанське значення. Багато псалмів були написані за тисячу років до приходу Месії, а в них так виразно згадується про життя Ісуса Христа: Його народження, Боже­ственність, зраду Юди, терпіння, Воскресіння з мертвих, Христос вічний Цар і священик тощо. Месіанські псалми (пророцтва про Ісуса Христа) : 2, 8, 15, 21, 22, 23; 39, 40, 44, 46, 49, 54, 67, 68, 71, 88, 109, 117. Особливо виразні псалми 2, 21, 109.

Знаємо, що цар Давид надзвичайно багато зробив для ізраїльського народу. Він був без­прикладно хоробрим воїном, військовим генієм, мудрим державним діячем, мужем, який зробив свій народ славним і сильним. Заодно він був чудовим поетом, музикантом, усім своїм серцем і душею любив Господа Бога. Всі ці заслуги Давида є надзвичайно великими і прекрасними в очах ізраїльського та інших народів. Але всі вони разом, як і його політичні досягнення, є лише блідим відтінком тієї глибокої духовності, довіри і уповання, яке він покладав на Господа Бога, а також літе­ратурної творчості і спадщини, що залишив цар Давид у своїх псалмах. Книга Псалмів є великим вкладом у духовну спадщину людства, вона має світове значення.

Цар Давид свого часу зумів організувати оркестр із 4000 музикантів, для яких зробив інструменти (І Хр. 23, 5). Коли за царя Соломона посвячували Єрусалимську святиню, то: "Свяще­ни­ки стояли там на своїй службі, а й левіти зі священними музичними приладами, що їх зробив цар Давид, щоб прославляти похвальними піснями Господа, - бо вічна Його милость. Священики ж сурмили перед ними, і весь Ізраїль був присутній" (ІІ Хр. 7, 6). Цар Давид був музично обдарованим, володів музичними інструментами, йому припису­ють також створення, а можливо, й виготовлення чи вдосконалення музичних інструментів. Він вміло (віртуозно, за сучасною термінологією) використо­вував їх можли­вості і різновиди, а також, мабуть, і послідовності, адже нікому більше не вдалося досягнути подібних музично-емоційних ефектів: "І було: що найде дух від Бога на Саула, візьме Давид гусла й заграє; от і полегшає Саулові і стане ліпше, а злий дух відійде геть від нього" (І Сам. 16, 23).

Давид, як музикант, співак, поет, а насамперед, як людина глибоко віруюча, цар і пророк, який знав тонкощі людської душі, її надто важливий вплив на людське серце, поєднує спів з музикою. Дуже важливо для кожного з нас також усвідомити цей аспект поєднання музики і співу. Це поєднання людина робить не для якогось шоу-бізнесу чи щоб отримати певну винагороду, або ввійти в історію. Людина, яка всім серцем любить Бога, все робить для того, щоб прославити і возвеличити ім'я Всевишнього. Давид поєднує спів хору, людей із супроводом музичних інструментів.

Справу царя Давида продовжував і його син Соломон. У Слові Божому не згадується, чи Соломон володів якимось музичним інструментом, але, виконуючи заповіт батька, він дбав про хоровий спів і музику: "Священики стояли там на своїй службі, а й левіти зі священними музичними приладами, що їх зробив цар Давид, щоб прославляти похвальними піснями Господа, - бо вічна Його милость. Священики ж сурмили перед ними, і весь Ізраїль був присутній. Соломон освятив середину двору, що був перед домом Господнім, бо приніс там усепалення й жир мирних жертв" (ІІ Хр. 7, 6-7). Цар Соломон, наслідуючи свого батька Давида, старався про нові музичні інструменти до святині: "Цар зробив з червоного дерева поруччя до Господнього храму й до царського палацу, і гусла та арфи для співців. Ніколи більше не приходило таке червоне дерево й не було його видно по цей день" (І Цар. 10, 12).

Важко нам нині сказати, яким був спів в ізраїльському народі. Звичайно, що був керівник хору. Правдоподібно, спів відбувався в такий спосіб: керівник повинен був розпочати (можливо, одночасно з грою на музичному інструменті) спів, а інші співці його спів "підхоплювали". Для цього керівник хору мусив мати сильний і гарний голос, добре володіти музичними інструментами. Про те, що були керівники, чи провідники співу, читаємо в Слові Божому: "Маттанія, син Міхи, син Завді, сина Асафа, був провідником що проводив пісні славословлення для молитви" (Неєм. 11, 17). В іншому місці читаємо: "Співці ж під проводом Ізрахії голосно співали" (Неєм. 12, 42). Так ізраїльський народ поєднав спів з музичним супроводом. У Святому Письмі зга­дується 111 разів слово "співати", 34 рази "співець", 64 рази "сурма", 135 разів слово "пісня".

Історія і життя ізраїльського народу була тісно пов'язані з музикою і співом. Після 606 року до Різдва Христового для єврейського народу роз­почалася 70-літня вавилонська неволя. Як читаємо в пророка Даниїла: "Третього року царювання Йоаким, юдейського царя, вирушив Навуходоносор, вавилонський цар, проти Єрусалиму й обліг його. Господь видав у його руки Йоакима, юдейського царя, й частину посуду дому божого, і він забрав його в Шінеар-край, у дім свого бога, і склав посуд у скарбницю свого бога" (Дан. 1, 1-2). Вавилонський цар, мабуть, забрав також із собою і музичні інструменти, які були в Єрусалимській святині, й усіх майстрів. Дослідники Вавилону не знаходять у культурі цього народу музичної спадщини. На підставі різних джерел можна зауважити, з одного боку, велику потребу і любов вавилонян до музики, їх зацікавлення нею, прагнення її, а з другого - відсутність творчих сил. При порівнянні музичного життя різних народів Стародавнього світу не виявлено жодних слідів вавилонських чи асси­рійських музикантів, і в той же час Ассирія буда наповнена чужоземними співаками і музикантами. Тому ізраїльський народ як духовно, так і культурно перевищував своїх сусідів - поганські народи.

Пророк Даниїл описує, як вавилонський цар Навуходоносор звелів зробити золотого боввана, 60 ліктів заввишки й 6 ліктів завширшки, й наказав поставити його на рівнині Дура у Вавилонській області. І послав цар зібрати сатрапів, правителів, намісників, воєвод, скарбників, суддів, радників та всіх володарів країн на урочисте відкриття. У цьому святі мав брати участь оркестр: "Тієї хвилі, як почуєте звук сурми, сопілки, цитри, арфи, гусел та гудьби й усякого роду музичних приладів..." (Дан. 3, 5). З наведеної цитати можемо зробити висновок: перелік музичних інструментів, які мали грати при відкриті золотого боввана, співпадав з музичними інструментами, що були в Єрусалимській святині. Мабуть, музиканти, які мали грати на тих інстру­ментах (якщо не всі, то принаймні якась їх частина), були поневоленими ізраїльтянами. Можливо, й вавилоняни мали якісь свої примітивні музичні інструменти, невідомі для євреїв, тому що пророк Даниїл пише про "усякий рід музичних приладів...".

З цього випливає, що музика ізраїльтян полонила серця поганських народів. Про популярність ізраїльської музики у вавилонян говориться у псалмі: "Над вавилонськими ріками, там ми сиділи й ридали, як згадували Сіон. На вербах, серед нього, повісили ми наші гусла. Бо там пісень у нас просили ті, що в неволю нас забрали, просили радості у нас тії, що мук нам завдавали: "Співайте нам пісень сіонських!" Як нам пісень Господніх на чужій землі співати? Якщо тебе, Єрусалиме, я забуду, нехай забудеться моя десниця! Нехай прилипне язик мій до піднебіння, коли тебе я не згадаю, коли Єрусалим я не поставлю понад найвищу мою радість!" (Дан. 137, 1-6).

Псалом віддзеркалює стан душі ізраїльського народу, його тугу за рідним краєм, за святим містом Єрусалимом. Мешканцям Вавилону була до душі музика ізраїльських синів, вони були захоплені нею, бо коли євреї збиралися між собою, вони грали псалми чи інші побожні пісні. Така музика мала позитивний вплив на вавилонян, і вони приходили і просили ізраїльтян, щоб вони їм заграли, а ті їм відмовляли. Святий Йоан Золотоустий цю відмову пояснює так: "Нечистим вухам заборонено слухати тих таїнственних піснеспівів, що співали в храмі в часі Богослужіння". Ізраїльський народ, духовно вихований пророками, царями, а особливо пророком Давидом, настільки був прив'язаний і закоханий в музику, що не міг уявити свого життя без неї. Навіть у неволю він брав з собою гуслі, які висіли на вербі, вони мовчали, але, споглядаючи на них, ізраїльтяни пам'ятали, чиї вони діти і якої релігії.

З історії знаємо, що Ізраїль був взятий в полон Ассирією 721 року до Різдва Христового, Юдея була взята в полон Вавилоном у 606 році. Державна політика ассирійських і вавилонських царів у ті часи полягала в тому, щоб виселяти людей із завойованих ними країн і розселяти їх серед інших народів. Перський цар Кір (538-529 рр. до Різдва Христового) захопив Вавилон у 536 році і зробив Персію світовою імперією. Перські царі були до ізраїльтян більш гуманними, ніж ассирійські і вавилонські. Одним із перських декретів у першому році царювання перського царя Кіра, який був винятково шляхетним і справедливим царем, був дозвіл євреям по­вернутися на свою батьківщину.

З неволі повернулося 42 360 людей, крім слуг (64, 65). Народ, який часто відходив від Господа Бога, блукав манівцями, знову повернувся до Нього і приніс у жертву 12 волів і 12 козлів - за "увесь Ізраїль". А сьомого місяця, першого року після їхнього повернення, вони збудували жертовник і від­святкували свято Кучок з великою радістю та вдячністю Господу Богу. А другого року після свого приходу до дому Божого в Єрусалим: "... як мулярі закладали підвалини Господнього храму, поста­вле­но священиків у ризах, із сурмами, і левітів, синів Асафа, з кимвалами, щоб славити Господа, за постановою Давида царя Ізраїля. І заходилися вони співати на переміну, хвалити й дякувати Господеві, "бо Він добрий , бо Його милість до Ізраїля вічна", і весь народ кричав сильним голосом, прославляючи Господа за те, що закладались підвалини Го­споднього дому. Багато із священиків і левітів та голів родин, старих уже, що бачили перший храм, плакали вголос, як закладено в них на очах цей храм, а багато викликувало з радощів щосили. Так що не можна було розрізнити в народі радісних криків від людського плачу, бо народ сильно кричав, і голос його чути було здалека" (Ез. 3, 10 - 13).

Після довгих років поневолення ізраїльський народ не викреслив зі своєї пам'яті і серця ім'я свого великого пророка і царя Давида. Віра, яка певного часу в неволі ніби почала гаснути, знову розгорілася в серцях ізраїльтян. Знову загриміли музичні інструменти, залунав спів по всьому Ізраїлю, і спільна молитва, як дим кадильний, вознеслася до небес.

Наводжу ці приклади для того, щоб ті, яким наразі важко змиритися з духовим оркестром в часі Богослужіння, усвідомили й зрозуміли, що це не якесь нововведення, а стара біблійна традиція, що походить ще з сивої давнини старозавітного культу Божого. Пророк Давид використовує музику для Бого­служіння, кладе псалми на музику не для того, щоб розважати народ, а щоб возвеличити і прославити Маєстат Всевишнього Бога. У книзі Мудрості Ісуса, сина Сираха, читаємо: "Сопілка й арфа спів умилозвучують, та над одним і другим любий голос" (Сир. 40, 21). Тому музичний супровід завжди вважали прикрасою, додатком до співу, доповненням, збагаченням. Заперечити його існування, відкинути і сказати, що він нам не потрібний, зайвий - це неправильно і суперечить нашій Унійній Греко-Католицькій Традиції, про що будемо говорити в наступних номерах журналу.

(Далі буде)

*Продовження. Початок див.: № 4 (51), 2010