Ювілей Ірини Калинець

ХХ століття у Галичині було багате на славні імена жінок, які власним життям і кров'ю освятили свою жертовну любов до Бога і своєї християнської Батьківщини - України. До таких славних імен - Олени Степанів, Ольги Басараб, Одарки Гусяк, Ірини Сеник, Катерини Зарицької та багатьох інших героїнь - можна сміливо долучити ім'я Ірини Калинець.

Народжена в грудні 1940 року в родині ревних греко-католиків (мама - пані Ганна Стасів була членом Марійської дружини), Ірина з Божої ласки була наділена гострим розумом, завзяттям, непохитністю, а разом з тим - чисто жіночими рисами: ніжністю, самовідданістю, вирозумілістю, жертовністю, бажанням і вмінням допомагати ближньому. Та все це стосується товаришів, однодумців, соратників. Бо до тих, хто руйнував і руйнує духовний світ українця, наші святині, нашу мову, хто хоче зробити з українців сучасних рабів, - жорсткість, непоступливість, непримиренність.

Характер Ірини формувався в післявоєнні дитячі та юнацькі роки, коли батьки пошепки розповідали своїм дітям про жахи Голодомору на Великій Україні, про жертви тюрми на Лонцького, але також і про Січових Стрільців, про УПА. У домівках галичан у тайниках зберігалися міжвоєнні видання. Ірина багато читає, вивчає Святе Письмо, релігійну літературу, заборонених письменників, істориків. Тоді ж формується її власний погляд на майбутнє України, її шляхи у світовій історії. У студентські роки (вона студіює слов'янську філологію у Львівському університеті) Ірина знайомиться з однодумцями: В'ячеславом Чорноволом, братами Горинями, Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Василем Стусом - це 60-і роки, "хрущовська відлига". У цей час у "самвидаві" з'являються поетичні збірки Ірини Калинець: "Лісовий Никифор", "Оранта", "Дорога вигнання", "Дзвони" та ін., у яких експерти КДБ побачили "...надмірне використання релігійно-церковної лексики, /.../ ворожу радянській дійсності спрямованість".

Кінець 60-х - початок 70-х років. Розпочинаються арешти інакодумців-"дисидентів". Заарештовують і Ірину. У серпні 1972 року оголошують вирок: 6 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму і подальше трирічне заслання, зокрема й за вірші, "що проповідують християнську мораль" (цитата з судового вироку). У листопаді 1973 року було оголошено вирок і чоловікові Ірини - талановитому поетові Ігореві Калинцю. Головний аргумент вироку: "Його творчість завдала виняткової політичної шкоди для нашої дійсності..." Термін - також 6 років позбавлення волі у таборах суворого режиму, опісля - три роки заслання. Цей термін вони обоє відбули "від дзвінка до дзвінка". Першокласниця Дзвенислава, єдина донька Калинців, залишилася з бабусями і дідусями.

Січень 1981 року. Ірина повертається до Львова. Незабаром повертається і Ігор. Багато старих знайомих відвертаються при зустрічі з ними, "не впізнають".

Друга половина 80-х років. Починається хоч повільне, але невідворотне пробудження народу. Крихітна двокімнатна квартира Калинців, де мешкають разом з батьками донька, зять, а згодом і внучка, стає своєрідним штабом. Тут започатковується видання науково-популярного альманаху "Євшан-зілля". Тут "зав'язується" молодіжне Товариство Лева, яке активно працює в екологічному та патріотичному напрямах. Вшанування памяті поета Б.-І. Антонича, композитора В. Барвінського, перші львівські віча, велелюдний похід до могил жертв більшовизму на Личаківському цвинтарі, вшанування могил Січових Стрільців 1 листопада 1988 року на Янівському цвинтарі, грандіозний мітинг-молебень під стінами Собору Святого Юра 22 січня 1989 року, який закінчився 10-денним арештом Ірини - за всім цим її керівництво і активність. Вона разом з ініціативною групою зі Львова бере участь у з'їзді католицьких Марійських дружин у Вільнюсі, виступає на Міжнародній конференції "Церква у посттоталітарних державах" у Любліні. У Москві на Установчих зборах Всесоюзного "Меморіалу" ставить питання про реабілітацію Греко-Католицької Церкви.

1990 рік, вибори до Верховної Ради (тоді ще УРСР). Ірину Калинець обирають народним депутатом, а на сесії Львівської обласної ради І демократичного скликання її обирають начальником управління освіти області. Ірина поринає у діяльність - організовує, вимагає, їздить по Україні, по світах, набуває нових ворогів, але ще більше друзів. Вона стає "хресною мамою" цілого ряду закладів і починань. Під її керівництвом розробляється і впроваджується на Львівщині "Концепція української національної школи". Відновлено Першу українську гімназію, створено обласний фізико-математичний ліцей, відкрито приватну гімназію, авторську приватну школу М. Чумарної, а на базі військово-спортивного інтернату постав Юнацький військовий ліцей ім. Героїв Крут - найбільша Іринина гордість. При університеті "Львівська Політехніка" відкрито Військовий інститут і Технічний коледж. Дитячий сиротинець, відкритий у Львові її стараннями, - найкращий в Україні. Стрийська гуманітарна гімназія, педагогічний ліцей у Дрогобичі, училище олімпійського резерву на науково-методичний інститут освіти у Львові: так робилися на початку 90-х років конкретні кроки у напрямку національного і духовного відродження. За ініціативою Ірини Калинець у Донецьку була відкрита українська школа і Український культурний центр. Не можна оминути також започаткування катехизації у школах Львівщини, відкриття дяківсько-регентської школи. Діяльність Ірини Калинець у тому часі - це справжнє подвижництво "на ріллі, що заросла буряном, не нашою квіткою" (за її словами). Перераховане дає змогу оцінити масштабність її починань того, що нею зроблено за два роки. Та "доброзичливці" у верхніх ешелонах влади на Львівщині постаралися, щоб Ірина більше не керувала управлінням освіти. Але вона не відходить від освітянських справ. Її постійне зацікавлення і знання стану справ в освіті України, зокрема в області, виливається у гострі статті, виступи на радіо і телебаченні.

У 1995 році видавництво ОО. Василіян "Місіонер", враховуючи заслуги Ірини Калинець перед УГКЦ, власним коштом видає збірку її поезій "Шлюб з полином", які до того поширювалися у "самвидаві". Тут доречно навести думку письменника Петра Шкраб'юка про Ірину і її поетичну творчість (У кн: Попід Золоті ворота. Шість елегій про родину Калинців. - Львів, Інститут Українознавства НАН України та вид "Місіонер", 1997): "...під час арештів, ув'язнення, заслання - гостра, нерідко зухвала, впевнена, горда і бунтівна. Зате в поезії вона інша: вкрай тривожна, ніжна, а то й щемливо-беззахисна. У тенетах сумнівів. Тут вона справжня... Але справжня вона і в своїй зовнішній поведінці. І це зовсім не гра. А непокірний виклик рутині, пристосуванцям, системі".

Духовні інтереси Ірини Калинець багатовимірні. Вона і поет, і прозаїк, педагог, громадський діяч, публіцист, есеїст, науковець. Оригінальними є її трактування "Слова о полку Ігоревім", часу і обставин Хрещення Руси-України, постатей Митрополита Іларіона, Святого Теодозія Печерського, історії гунів - нащадків Ізраїлю.

Розуміючи, чим є історична пам'ять, особливо пам'ять про трагічні сторінки історії народу, чим ця пам'ять є для повноцінного духовного життя народу, Ірина разом з іншими патріотами-діячами добивається відкриття Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" (в одній із камер якої вона перебувала колись сама...) - і очолює наглядову Раду музею.

У 1988 р. Ірині Калинець присвоєно міжнародне звання "Героїня світу", а 2000 р. її нагороджено орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня.

Ірина Калинець активно працює зі студентською молоддю. Вона професор кафедри української літератури ім. проф. М. Возняка у Львівському університеті і має змогу щедро ділитися зі студентами своїми знаннями, баченням процесів, що відбуваються у світі, в Україні. А основою її знань, поглядів, наукових праць є християнська мораль.

У найскладніші для Св. Традиції часи Ірина підтримувала нас морально, і вдячні їй за це.

Многая літа!

Редакційна колегія журналу "Дзвін з Фатіми"

Громадський комітет із захисту Святої Унійної Традиції УГКЦ "Щит Святої Унії"