Для єврейського народу день П'ятидесятниці був великим днем подяки Господу Богу за жнива: "Святкуватимеш свято седмиць - свято первоплоду пшеничних ужинків, як також і свято збору наприкінці року" (Вих. 34, 22) Слово "П'ятидесятниця" означає п'ятдесятий день після свята Пасхи. П'ятидесятницю називали також Святом Тижнів (сім тижнів, тобто тиждень тижнів був тим інтервалом часу, що віддаляв Пасху від П'ятидесятниці). П'ятидесятниця також мала в ізраїльському народі назву Коливальних Хлібів: "Від другого дня після суботи, себто від дня, коли принесете як і коливальну жертву снопа, полічите собі сім повних тижнів, і полічивши аж до другого дня після сьомої суботи п'ятдесят днів, принесете нову офіру Господеві. Із ваших осель ви принесете два хліби як жертву на коливання, з двох десятин питльованої муки; нехай будуть спечені на заквасі як первоплід Господеві. І принесете з хлібом семеро ягнят без вади, однолітків, та одного бичка й двох баранів; вони будуть на всепалення Господеві; а з ними офіру на питну жертву - як вогняну жертву, як приємний запах Господеві. Ви принесете одного козла на жертву за гріх і двоє ягнят однолітків на мирну жертву; а священик принесе їх разом із хлібним первоплодом у коливальну жертву перед Господом, їх присвятити Господеві на користь священика. Того ж самого дня скличте святі збори; і вони святими будуть для вас; ніякої тяжкої роботи не робитимете; це установа віковічна в усіх оселях ваших для поколінь ваших. Як збиратимеш жниво на своїй землі, не дожинатимеш країв твоєї ниви, і не будеш підзбирувати колосків після жнив; убогому та приходневі їх залишиш. Я - Господь, Бог ваш" (Лев. 23, 15-22); "Святкуватимеш свято седмиць на честь Господа, Бога твого, приносивши щирою рукою те, що даватимеш, як благословить тебе Господь, Бог твій. І веселитимешся перед Господом, Богом твоїм, ти і твій син і твоя дочка, і твій слуга, і твоя слугиня, і левіт, що в твоїх містах, і чужинець, і сирота, і вдова, що серед вас, на місці, що його вибере Господь, Бог твій, щоб на ньому пробувало його ім'я. Пам'ятай, що ти був рабом у Єгипті, й додержуй пильно цих установ" (Втор. 16, 10-12). З часом євреї з'єднали П'ятидесятницю зі спогадами про надання їм Божого Закону на горі Синай.
Ізраїльський народ дотримувався побожного і святого звичаю, що чоловіки не тільки з Палестини, але й розсіяні по інших країнах світу були зобов'язані приходити до Єрусалима хоча б на одне із трьох великих свят: Пасху, яка слідувала безпосередньо після Свята Первоплодів, що означало початок жнив; Свято Кучок, яке припадало на осінь (воно нагадувало євреям про сорокарічну мандрівку народу синайською пустелею), а також закінчення овочевих жнив. Кожного року до Єрусалима прибувало біля двох мільйонів ізраїльтян з усіх країн. Це було надзвичайно багато, якщо взяти до уваги те, що тоді не було таких засобів пересування, які маємо сьогодні. Вірні юдеї долали навіть і тисячі кілометрів, добиралися кораблями через море, залежно від країни проживання. Не завжди були і сприятливі природні умови, наражалися на різні небезпеки, але люди поспішали до Господньої святині, до Єрусалимського храму, щоб віддати честь і славу Всемогутньому і вічному Богу, а також взяти участь у Старозавітних богослужіннях. Тут ми спостерігаємо також і жертвенність тих юдеїв, які приймали прочан чи в різний спосіб допомагали своїм братам по вірі і крові, щоб вони могли виконати свій релігійний обов'язок.
Після Воскресіння з мертвих Ісус Христос сорок днів перебував на землі і утверджував у вірі своїх Апостолів і Учнів: "І коли був разом з ними за столом, Він наказав їм Єрусалиму не кидати, але чекати обітниці Отця" (Ді. 1, 4). Яка це обітниця Отця? Перед своїми страстями на Тайній Вечері Ісус дав Апостолам останню науку, в якій підкреслював свій відхід від них до дому Отця: "Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте. В домі Отця Мого осель багато. Коли б не так, Я б сказав вам, бо Я йду приготовити вам місце. І коли відійду й приготую вам місце, вернуся й вас до Себе візьму, щоб і ви були там, де Я" (Йо. 14, 1-3).
Хоча Спаситель покидає Апостолів, але звіщає про прихід до них Святого Духа: "Я проситиму Отця, і Він дасть вам іншого Утішителя, щоб з вами був повік. Духа істини, якого світ не може прийняти, бо Його не бачить і не знає. Ви ж Його знаєте, бо Він перебуває з вами і у вас буде. Я не лишу вас сиротами, Я до вас прийду... Утішитель же, Дух Святий, якого Отець зішле в Моє ім'я, навчить вас усього і все вам нагадає, що Я був сказав" (Йо. 14, 16-18, 26).
Учням Христовим нелегко було прийняти це Слово Боже, змиритися з цією вісткою, їхні обличчя стали сумними і похмурими. Серце Христове відчуло біль і тривогу їхньої душі, і промовив Господь до них такими словами: "Спочатку Я не казав вам того, бо Я був з вами. Тепер же Я йду до Того, хто послав Мене, і ніхто з вас не питає: куди йдеш? Але тому що Я вам це сказав, серце ваше сповнилося смутком. Однак кажу вам правду: ліпше для вас, щоб Я відійшов, бо коли Я не відійду, Утішитель до вас не прийде. Коли ж відійду, пошлю Його до вас" (Йо. 16, 4-7).
Перед Своїм Вознесінням на небо Спаситель знову навчає Апостолів: "Я вам зішлю те, що Мій Отець обіцяв був. Сидіть у місті, аж поки не одягнетесь силою з висоти. Тоді Він вивів їх до Витанії і, знявши руки, благословив їх. А як Він благословив їх, віддалився від них і став возноситися на небо. Вони ж, поклонившись Йому, вернулися з великою радістю в Єрусалим і пробували весь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога" (Лк. 24, 49-53).
Варто зазначити ще один важливий момент: як поводилася ця перша християнська громада після Вознесіння Спасителя на небо: "Тоді вони вернулися в Єрусалим з гори, яка зветься Оливною, що близько Єрусалиму - день ходи в суботу. Увійшовши в місто, зійшли на горницю, де вони пробували: Петро і Йоан, Яків і Андрій, Филип і Тома, Вартоломей і Матей, Яків Алфеїв і Симон Зилот та Юда, син Якова. Всі вони пильно й однодушно були на молитві разом з жінками і Марією, матір'ю Ісуса, та з Його братами" (Ді. 1, 12-14). Перша християнська спільнота перебувала пильно й однодушно на молитві. Всі вони разом очікували обітниці Отця, тобто приходу Святого Духа. Щоб обітниця сповнилася, щоб отримати обіцяні благодаті, треба терпеливо і з великою довірою до Господа Бога заносити молитву серця і душі. То була перша дев'ятниця, яку відбули Апостоли разом з Пречистою Дівою Марією, побожними невістами й учнями. Того дня, коли на них зійшов Святий Дух, християнська спільнота складалася зі ста двадцяти осіб.
Слово Боже так описує день П'ятидесятниці, коли на Апостолів зійшов Святий Дух: "Як настав день П'ятидесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці. Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. І з'явились їм поділені, мов вогонь, язики, і сіли на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти" (Ді. 2, 1-4).
Застановімося над цією подією, розглянувши її докладніше. В часі зіслання Святого Духа рознісся з неба шум, немовби "подув сильного вітру" (ураган). Вітер являє собою важливий праобраз, а також і символ Божого Духа. Так говорить пророк Єзекиїл: "Проречи до духу, проречи, сину чоловічий, і скажи до духу: Так говорить Господь Бог: Із чотирьох вітрів прийди, духу, та й подихни на оцих повбиваних, щоб вони ожили" (Єз. 37, 9). У Новому Завіті Христос-Спаситель дає нам таку науку про Святого Духа: "Коли хто не родиться з води та Духа, не може увійти в Царство Боже. Що родиться від тіла - тіло; що родиться від Духа - дух. Не дивуйся, що Я сказав тобі: вам треба родитися з висоти. Вітер дме, куди хоче, і шум його чуєш, але не відаєш, звідкіль приходить і куди йде. Так воно з кожним, хто родиться від Духа" (Йо. 3. 5-8).
Потім з'явилися їм язики, мов "вогонь", та осіли по одному на кожному з них. В Старому Завіті читаємо, як сини Адама Каїн і Авель принесли жертву Господу Богу. Каїн приніс жертву з плодів ріллі, а Авель був пастухом, то приніс жертву - з первістків свого дрібного скоту, і то найкраще з найкращих: "І споглянув Господь на Авеля і на його жертву, на Каїна ж і на його жертву не споглянув" (Бут. 4, 4-5). Слова, що Господь споглянув на жертву Авеля, означають, що Господь зіслав вогонь із неба на жертву Авель і то був видимий знак, що Богові ця жертва була мила. Вогонь також символізував присутність Божу: "Вийшов Мойсей на гору, і хмара закрила гору. Слава Господня зійшла на Синай-гору, і хмара вкрила її шість днів. Сьомого дня кликнув Він до Мойсея з-посеред хмари. Поява ж слави Господньої була в очах синів Ізраїля мов пожираюче полум'я на верху гори. Ввійшов Мойсей у хмару і вийшов на гору. І перебував Мойсей на горі сорок днів і сорок ночей" (Вих. 24, 15-18).
Коли Арон, брат Мойсея, відправив першу урочисту старозавітну богослужбу і: "зняв Арон руки до людей і поблагословив їх; та й зійшов наниз, принісши жертву за гріх, жертву всепалення й мирну офіру. І ввійшли Мойсей та Арон у намет зборів; а як вийшли з нього, то поблагословив народ, і слава Господня з'явилася всьому людові; вийшов від Господа вогонь і пожер усепалення й кусні туку на жертовнику. Побачивши те, всі люди закричали з радощів і попадали ниць на землю" (Лев. 9, 22-24).
В іншому місці Біблії читаємо про царя Соломона, який закінчив читати молитву при посвяченні святині, тоді: "спав вогонь з неба й пожер всепалення та жертви, і слава Господня сповнила храм, отож священики не могли ввійти в дім Господній, бо слава Господня сповнила дім Господній. Всі сини Ізраїля, бачивши, як зійшов вогонь і слава Господня на дім, схилились обличчям до землі, до долівки, і поклонились та славили Господа, бо Він благий і вічна Його милость. Тоді цар і весь народ заходилися приносити жертви перед Господом. Цар Соломон приніс у жертву 22 000 волів і 120 000 овець: так цар і весь народ освятили дім Божий" (ІІ Хрон. 7, 1-5).
Ми навели приклади з Старого Завіту, де Господь Бог виявляв в різний спосіб свою присутність між народом. Одним із способів присутності Божої був вогонь, який сходив на ті жертви, що були приємні Господу Богу. В день П'ятидесятниці над Апостолами також стали вогненні язики. Що означає Новозавітній вогонь, який сходить на Зелені Свята? Щоб отримати правильну і вичерпану відповідь, маємо переглянути тексти Слова Божого Нового Завіту.
У своїй науці Святий Апостол Павло говорить про будівництво Божого дому: "За благодаттю Божою, даною мені, я, мов мудрий будівничий, поклав основу, інший же на ній будує. Нехай же кожний вважає, як він будує. Іншої бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, і ця основа - Ісус Христос. Коли ж на цій основі будує з золота, срібла, самоцвітів, дерева, сіна, соломи, - кожного діло стане явне, день бо Господній зробить його явним, бо він відкривається у вогні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно. І коли чиє діло, що він збудував, устоїться, він прийме нагороду; коли ж чиє діло згорить, він зазнає шкоди; та він сам спасеться, але наче крізь вогонь" (І Кр. 3, 10-15).
Продовжуючи думку про духовну будівлю, Апостол народів вказує нам, що кожна людина, наше серце є також святинею, в якій мешкає Господь Бог: "Хіба не знаєте, що ви - храм Божий і що Дух Божий у вас перебуває? Коли хто зруйнує храм Божий, Бог його зруйнує, бо храм Божий святий, і цей Храм - ви" (І Кр. 3, 16-17). В тому ж самому посланні до Корінтян Апостол Павло підносить гідність людського тіла і вказує на особливе покликання кожної людини. Гідність людського тіла мала тоді інший вимір і розуміння, які ми маємо сьогодні. Нинішня людина плекає культ свого тіла, який є небезпечний, бо серед багатьох ми вибираємо найгарніших, найчарівніших, найпрекрасніших. Так одне людське тіло стає королевою краси, чарівності, а в багатьох випадках також і причиною до різних важких гріхів. У навчанні Апостола народів кожне людське тіло має свою гідність і своє завдання на землі: "Хіба не знаєте, що ваше тіло - храм Святого Духа, що у вас перебуває, якого ви маєте від Бога? Отже ви не належите більш самі до себе. Ви бо куплені за високу ціну. То ж прославляйте Бога вашим тілом" (І Кр. 6, 19-20).
У Старому Завіті Господь Бог приймає жертву від людей, повних віри і любові. Тому так часто ми зустрічаємо, коли пророки нагадували народові: "Мені осоружні, мені обридли ваші свята; ваші врочисті збори мені не до вподоби. Хоч ви Мені й принесете всепалення та ваші хлібні жертви, Я їх не прийму. На ваші мирні жертви з годованого скоту Я й не погляну" (Ам. 5, 21-22). Пророк Ісая картає ізраїльський народ за релігійне лицемірство і кличе до навернення та покаяння: "Коли ви простягаєте руки ваші, Я відвертаю від вас Свої очі, навіть коли помножуєте молитви ваші, Я їх не чую. Руки ваші повні крови. Обмийтеся, станьте чистими; усуньте з-перед Моїх очей нікчемні ваші вчинки; перестаньте чинити зло. Навчіться добро чинити; шукайте правди, захищайте пригнобленого, обороняйте сироту, заступайтеся за вдову... Коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими як сніг; коли б, мов кармазин, були червоні, стануть, як вовна. Як схочете бути слухняними, то їстимете від благ країни. А як затнетеся й бунтуватиметесь, то меч пожере вас, бо уста Господні так говорять" (Іс. 1, 15-20). Господь Бог обіцяє за правдиве покаяння і навернення щасливе життя для народу і що вони будуть "їсти від благ країни", а якщо надалі будуть грішити, будуть вперті і затяті у своїх нікчемних вчинках, "то меч пожере їх". Тому з вищенагаданих текстів Святого Письма ми розуміємо, чому жертва праведного Авеля була прийнята Господом Богом. Не тільки тому, що він приніс жертву, а тому, що: "Вірою Авель приніс Богу кращу, ніж Каїн, жертву; вона засвідчила про нього, що він праведний, коли сам Бог засвідчив, що приймає його дари; нею він, хоч і мертвий, далі промовляє" (Євр. 11, 4). Такі засади і принципи духовного, релігійного життя в Старому Завіті заклав Господь Бог і вимагав від ізраїльського народу їх неухильного дотримування.
У день П'ятидесятниці Святий Дух сходить на Апостолів і зібраних сто двадцятьох учнів, і над кожним стоїть вогненний язик. Христос-Спаситель приготував своєю наукою Апостолів, що замало в Новому Завіті тільки дотримуватися формальних приписів Закону, Господь Бог вимагає від кожного з нас чогось більшого, тобто нашого серця. У нагірній проповіді Христос навчає: "Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога" (Мт. 5, 8). Продовжуючи свою науку, Спаситель порівнює наше життя із сіллю і світлом. Кожен християнин своїм життям має давати свідоцтво своєї віри: "Ви - сіль землі. Коли сіль звітріє, чим її солоною зробити? Ні на що не придатна більше, хіба - викинути її геть, щоб топтали люди. Ви - світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. І не запалюють світла і не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі" (Мт. 5, 13-16).
Дух Святий в день П'ятидесятниці сходить на Апостолів у вигляді вогненних язиків, щоб просвітити, запалити і утвердити у вірі серце людини. Господь Бог вже не посилає вогню на старозавітний жертовник, на якому були плоди чи тварини. Віднині жертовником, в якому хоче перебувати Всемогутній і Вічний Господь Бог, є людське серце і душа. В кожному серці хоче мешкати Господь Бог. У кожній людській душі Він бажає мати Свої яселка, Свою Голгофту, Свій Тавор і Свій Маєстат. Тому Апостол народів Святий Павло нагадував християнам, ким вони є, чим є тіло кожної людини на цій долині сліз. Тіло кожного християнина є "храмом Святого Духа", а храм є святим, і тому Всемогутній вимагає від кожного з нас святості і праведного життя.
Цього святого, праведного, побожного життя жодна людина на землі не отримає без дії і допомоги Святого Духа. Святий Дух змінює людське серце і душу. Сила Його дії настільки велика, що ми своїм людським розумом не в силі її пізнати і збагнути до кінця. Це маленька піщинка на дні океану, яку ми можемо побачити і пізнати з дії Святого Духа в історії Всесвіту. Ми знаємо багато святих Божих Угодників, які жили праведним і святим життям, Дух Святий діяв у їхньому житті і провадив їх дорогою праведності. Свята Мати-Церква дає нам їх життя і героїчний приклад до наслідування, а насправді їх є ціле небо, бо ніхто без дії, підтримки, допомоги Святого Духа не осягнув неба.
Святий Йоан Золотоустий в день П'ятидесятниці сказав такі глибокі слова : "Сьогодні земля стала небом не тому, що зорі зійшли з неба на землю, але тому, що Апостоли піднялися понад небеса, бо вилилась благодать Святого Духа. Господь зробив Вселенну небом, не міняючи її природи, але обновивши людську волю. Він з митаря зробив Євангеліста; богохульника перемінив в Апостола; розбійника привів у рай; знайшов блудницю і зробив її чеснішою від діви; знайшов волхвів і перемінив їх у Євангелістів; вигнав гріх і впровадив чесноту, приніс Божу благодать. Земля зробилася небом. І чим є зорі в порівнянні з Апостолами? Зорі на небі, а Апостоли вище неба" (Святий Йоан Золотоустий, Гомілія на П'ятидесятницю).
Після того, як Дух Святий зійшов у вигляді вогненних язиків, ця перша громадка Церкви Христової: "Сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як дух давав їм говорити" (Ді. 2, 4). На свято П'ятидесятниці до Єрусалима з'їхалися євреї з різних міст Римської імперії, а також і з-поза її меж. Слово Боже зазначає і говорить, що були: "між юдеями побожні люди з усіх народів, що під небом" (Ді. 2, 5). Ці побожні люди говорили також мовами чи діалектами тих народів, серед яких вони жили. Діяння Апостолів перераховують усі околиці, з яких вірні перебували на цей час в Єрусалимі. Між народом виникло велике замішання. Всі були вельми здивовані. Одні тому, що, почувши Слово Боже рідною мовою, бачили, що люди, які проповідують його, не походять з їхніх околиць, про що свідчив навіть їх зовнішній вигляд і одяг. Інші все це перевели на сміх: мовляв, "молодого вина напились", і ще глузували з Апостолів і учнів Христових.
Така невизначеність тривала деякий час. Святий Апостол Петро, зорієнтувавшись у ситуації: "підняв свій голос і так до них промовив: Мужі юдейські та всі ви, мешканці Єрусалиму! Нехай це буде вам відомим, і вислухайте моє слово: люди ці не п'яні, як ви гадаєте, бо тільки третя година дня. Але це те, що був сказав пророк Йоіл: І станеться останніми днями, каже Бог, Я виллю Мого Духа на всяке тіло. Ваші сини й ваші дочки, будуть пророкувати, і ваші юнаки будуть бачити видіння, і старшим вашим сни будуть снитись. І на слуг Моїх і слугинь Моїх Я цими днями виллю Мого Духа, і вони будуть пророкувати. І Я дам чуда вгорі на небі, і знаки внизу на землі: кров, вогонь і кіптяву диму. Сонце переміниться у темряву, місяць у кров, перш ніж настане день Господній, великий і славний. І кожний, хто призве ім'я Господнє, спасеться" (Ді. 2, 14-21).
Все, що відбувається в день П'ятидесятниці, як навчає Апостол Петро, - це здійснення пророцтва, давно провіщеного пророком Йоілом. Ми бачимо тут велику різницю між двома Завітами: Дух Святий в Старому Завіті сходив на поодиноких осіб, які мали особливе завдання і місію в ізраїльському народі. Пророк Йоіл пророкує, що прийде час (а ним є Новий Завіт), коли Дух Святий зійде на всяке тіло. Апостол закінчує цитату з пророка Йоіла словами про ознаки закінчення цього віку. Таке пояснення має також важливе значення: від того дня, коли Господь злив на Апостолів благодать Святого Духа, діяння Святого Духа не припиниться, аж поки знову не прийде Господь наш Ісус Христос судити Вселенну.
Після того Апостол Петро продовжує свою першу відкриту, публічну проповідь. Він звертає увагу на те, що події цієї днини - це не якась випадковість чи хаотична дія. Зіслання Святого Духа стало можливим через Ісуса Христа, якого вони добре знали, слухали Його проповідь, науку, бачили Його діла. Про нашого Спасителя Ісуса Христа Святий Петро говорить як про того, про якого: "Бог засвідчив серед вас силою, чудами і знаками" (Ді. 2, 22). Христос - не випадкова особа, яка жила між нами. Він не володів гіпнозом, магією чи іншими речами, Його слово - то слово істини і вічного життя. Своїми чудами Він не робив сенсації чи реклами для себе, допомагав кожному в різних потребах і не брав жодної винагороди за свої чуда. Головним джерелом Його бажання допомоги людям була безмежна любов до свого сотворіння. Апостол Петро вживає три грецькі слова, щоб показати могутній надприродний характер і ціль тих чудес. Перше слово -"dynamis", означає вчинки могутньої надприродної сили. Друге слово -"teras" означає надзвичайні знамена, ознаки й чуда, які привертають увагу людського серця своєю разючою чудовою природою. Третє слово -"semeion" означає ознаки або знамена, справжні об'явлення, що вказують на божественну природу та служіння Господа нашого Ісуса Христа.
Далі Апостол Петро опирається на найвищий авторитет, тобто на Боже Провидіння. Це не людина робила все, що хотіла і як хотіла. Над усім чуває і всім керує Всемогутній Бог своїм Провидінням. Апостол опирається на Слово Боже Старого Завіту, на царя Давида, який передбачав Христову спільність з Отцем і визнав, що Він сидить по правиці Бога. Незважаючи на те, що Ісуса розіп'яли на вимогу провідників і духовних лідерів ізраїльського народу, вони не робили це своїми руками, а руками безбожних людей, тобто руками поган, римлян. Щоб не зробити якогось заколоту і не посіяти ненависті, Апостол Петро підійшов до цієї проблеми надзвичайно вирозуміло, і Дух Божий провадив його.
Він торкнувся такої важливої події, як Воскресіння з мертвих Божого Сина. Адже юдейська старшина старалася різними способами посіяти в народі сумніви і підозри щодо правдивого Воскресіння Спасителя, як описує Євангеліст Матей: "Деякі з сторожі прийшли до міста й оповіли первосвященикам про все, що сталося. Вони, зібравшись із старшими та скликавши раду, дали воякам досить грошей і веліли: Скажіть, що Його Учні прийшли вночі і вкрали Його, коли ми спали. А як почує про це правитель, ми умовимо його й він не буде вас турбувати. Вони, узявши гроші, зробили так, як їх навчили. І рознеслася про це чутка поміж юдеями - аж по цей день" (Мт. 28, 11-15). Ми є свідками Його воскресіння, продовжував Апостол Петро, ми бачили Його живого, Він на наших очах Вознісся на небо, і нині сповнюється Його обітниця: Дух Святий зійшов на нас.
Святий Апостол Петро настільки переконливо голосив людям Слово Боже, що: "вони скрушились серцем і сказали до Петра й до інших Апостолів: Що нам робити, мужі брати? Петро каже до них: Покайтеся, і нехай кожний з вас хреститься в ім'я Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших, і ви приймете дар Святого Духа. Для вас бо обітниця і для дітей ваших, та для всіх тих, що далеко, кого б тільки не покликав Господь, Бог наш. Ще іншими багатьма словами він свідчив їм та уговорював їх: Рятуйтеся від цього лукавого поріддя. Ті ж, що прийняли його слово, хрестились, , і того дня до них пристало яких три тисячі душ" (Ді. 2, 37-41).
Вияв пророчого дару Святого Апостола Петра приніс обильні результати. Слово істини проникло в їхнє серце, світло Доброї новини почало освітлювати їхній розум, і того дня три тисячі душ хрестились і прийняли Божу благодать. Сталося велике чудо ласки Божої, яку Спаситель випросив нам в Отця Небесного, бо: "Через Святого Духа довершується повернення до раю і синівства та піднесення до небесного царства. Через Нього можемо Бога звати Отцем, можемо ставати учасниками ласки Ісуса Христа, зватися дітьми світла, брати участь у вічній прославі" (Святий Василій Великий. Про Святого Духа, гл.15).
Мабуть, Святий Апостол Петро тоді сам ще до кінця не усвідомив величі цієї події і її значення для майбутніх поколінь у проповіді Доброї Новини. Нині благодать Святого Духа вже не належить тільки до одного вибраного народу, як це було в Старому Завіті, вона розливається на усіх синів людських. Петро тільки тоді усвідомив це, коли безпосередньо зустрівся з цією вимогою при хрещенні Корнилія і його родини: "Ви знаєте, що юдеєві не дозволено приставати до чужинця чи входити до нього. Та Бог об'явив, що не слід уважати ніяку людину за погану чи нечисту. Тому я, покликаний, без вагання прибув" (Ді. 10, 28-29). Таким чином, зноситься бар'єр, стіна, яка була між народом вибраним і поганським світом. Господь, щоб зберегти в Ізраїлі правдиву віру і об'явлення, дав їм Закон до виконання. Час Закону, час Старого Завіту закінчився, настав час Божої благодаті. Апостол Петро усім зібраним дає науку про Ісуса Христа, і коли: "Петро ще говорив ці слова, як Святий Дух зійшов на всіх, хто слухав промову. Вірні з обрізання, що прибули з Петром, дивувались, що дар Святого Духа вилився і на поган, бо чули, як ті говорили мовами й величали Бога. Тоді Петро озвався: Чи може хто відмовити для хрещення цим, що, як і ми, одержали Святого Духа? І велів, щоб їх хрестити в ім'я Ісуса Христа" (Ді. 10, 44-47).
Перше хрещення поганина Корнилія відкриває нову сторінку в історії Христової Церкви. Апостоли почали виконувати заповідь Христа-Спасителя: "Ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всякому сотворіння. Хто увірує й охреститься, той буде спасенний; а хто не увірує, той буде осуджений" (Мр. 16, 15-16). Апостол народів Святий Павло так говорить про єдність двох чужих і ворожих між собою світів, про зруйнування стіни, яка була між тими світами: "Тепер же в Христі Ісусі ви, що колись були далекі, стали близькі кров'ю Христовою. Бо Він - наш мир, Він, що зробив із двох одне, зруйнувавши стіну, що була перегородою, тобто ворожнечу, - Своїм Тілом скасував Закон Заповідей у Своїх рішеннях на те, щоб із двох зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами, і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши на ньому ворожнечу. Він прийшов і благовістив мир вам, що були далеко, і мир тим, що були близько; бо через Нього, одні й другі, маємо доступ до Отця в однім Дусі" (Еф. 2, 13-18).
Дух Святий, Дух Божий, третя особа Пресвятої Животворящої і Нероздільної Тройці, примирила посварене і розділене людство; знесено бар'єр, стіну ворожнечі і ненависті між двома світами, Він просвітить кожне серце і душу, які будуть шукати Царства Божого і Його справедливості.
Переживаючи велику урочистість П'ятидесятниці, молімося всі до Святого Духа, просімо Його світла і благодаті для нашого народу, держави і цілого світу. Просімо, щоб нинішнє розділене на багато різних частин українське суспільство знайшло правильний шлях виходу з темряви і злоби гріха, в якому перебуває. Не дійдемо до перемоги ані злом і ненавистю, ані могутністю фізичної сили, ані нашим людським вмінням і знанням. Бо так часто диявол використовує ці середники не для того, щоб нас примирити, а для того, щоб через них ще більше посварити і кинути поміж нас ще сильнішу і більш небезпечну кісту незгоди і ненависті. Не багатослів'я і крилаті слова без реальних дій принесуть нам мир і любов, а правдива жертвенна покірна молитва і праця. Не існує декількох правд, вона є одна, немає декількох Духів істини, він Один - Той, який походить від Отця і Сина, і тільки Він - Святий Дух, Дух правди і любові може принести світло і благодать для народу. Народ переживає темряву - це означає, що ми ще не випросили або замало просимо допомоги Святого Духа, щоб Він розлив Своє світло на увесь наш люд.
Це стосується кожного з нас, кожної християнської сім'ї, кожної спільноти, в якій працюємо, живемо, спілкуємося. Яким духом живе наше серце і наша душа? Що засіваємо в наших родинах? На яких засадах виховуємо наших дітей? Що носимо на своїх устах? Чим живимося щодня? Чи це дух миру і любові, доброзичливості і лагідності, згоди і примирення, прощення і вибачення, зрозуміння і милосердя, співчуття і допомоги - чи дух гордості і зухвалості, гніву і ненависті, підозр і брехні, обмов і осуджень? Це два різні духи, дві протилежні течії. Служимо Богу, вправляємося в чеснотах, сіємо любов, добро, злагоду і мир - стаємо дітьми світла, Божими синами і дочками, і Дух Божий живе в нашому тілі і провадить нас до Царства Небесного. Живемо в гніві і ненависті, сіємо зло, підозру; не хочемо простити братові нашому його провин, робимо в хаті, на роботі, в спільноті чвари, непорозуміння - тоді ми є носіями всякого безчестя, будуємо своїми вчинками і діями царство зла.
Переживаючи велику урочистість Зіслання Святого Духа, просімо: Духу Святий, зійди на нас з неба і злий благодаті, які потрібні для мого народу, сім'ї і цілого світу. Звертаюся до всіх людей доброї волі словами Святого Григорія Богослова: "Святому Духові передаю все моє і себе самого, діло та слово, безчинність та мовчання, тільки хай Він володіє мною, хай водить мене, провадить за руку, керує розумом і язиком так, як Він хоче і як для мене краще, а відводить від того, від чого потрібно тікати. Я, орган Божий, орган розумний, що його настроїв і на ньому грає неперевершений музикант - Святий Дух" (Святий Григорій Богослов, Слово 12).
