("Голос Спасителя", листопад 1948 р.Б.)
- Чому ти, Ганко, перестала ходити до Католицької Церкви, що донедавна так любила? - спитала я товаришку Ганку. Ганка обурено відрізала мені:
- Я - українка, тому мушу належати до Православної Церкви!
- А то чому?
- Бо Україна була завжди православною! Ми прийняли християнську віру з Греції, отож треба держатися віри батьків, а не змінювати її на латинську, католицьку, бо вона чужа й ворожа українському народові!
- Що ти кажеш, Ганко?! - жахнулася Оленка.
- Кажу, що прийняли християнство з Греції!
- Це правда, але ж Греція тоді ще не була православна, або точніше схизматицька. Святий Володимир охрестив Україну 988 року. Тоді в Греції ще не було схизми. Грецькі патріархи слухали Риму, корилися Римському Папі, що є наслідником святого Петра та видимим Головою Христової Церкви.
- Це неправда! Греки завжди були православні!
- Не злосться, Ганко! - боронилася Оленка. - Візьми історію і побачиш, що схизма, цебто грецький роздор, постав аж за Михайла Керуларія, який забажав у своїй честолюбності бути головою Вселенської Церкви. Було це в 1054 році. Отже, бачиш, що Україна була вже 66 років охрещена, як греки збунтувалися проти Риму. Зрештою, Україна не одразу пішла за фатальним грецьким прикладом, бо не мала ніякої користи попирати грецьку амбіцію.
- Як ти це знаєш, Оленко?
- Слухай, Ганко, після роздору папські посли схоронилися до Києва, де тоді княжив Ізяслав, що ласкаво прийняв їх і безпечно відпустив до Риму, захороняючи їх перед гнівом збунтованих греків. Папа Григорій VII надав Ізяславові титул Апостольського Короля, що рівняв його з тодішніми володарями Європи, захищав перед нападами христитиянських царів. Є ще один незаперечний доказ, що Україна була довгий час злучена з Римом наперекір грецьким затіям потягнути її до схизми. 1094 року наша Церква завела в себе свято Перенесення мощей святого Николая. Взяла його від римлян, бо греки не мали цього свята. Якщо б Україна не була тоді католицькою, то вона не прийняла б цього свята від Римської Церкви, як не прийняли його збунтовані греки, хоч святий Николай був їх земляком.
- Це правда, але мені не подобається, що католики погордили словом православний і викинули його зі своїх літургійних книг, хоч воно таке дороге кожному українцеві! - боронилася Ганка.
- Слухай, Ганко, - питається Оленка, - чи ти любиш москалів?
- Ні, я страх їх не люблю, бо це заїлі вороги нашого народу, безмилосердні розпинателі безталанної України, байдуже, чи звуть себе білими-царськими чи червоними-сталінськими!
- Добре, Ганко, а чи знаєш ти, що слово православний - це московський винахід, якого не було спочатку в нашій Україні?
- Направду?! - спиталася здивована Ганка. - Хто тобі таке сказав?
- Історія нашої Церкви! - продовжувала Оленка.
- Яка історія?
- Історія нашої Літургії! Святі Методій і Кирило переклали грецькі літургійні книги на слов'янську мову ще у VIII столітті, отож більше ніж 100 років перед Хрещенням України, бо святий Кирило помер 869, а святий Методій 885.
- Ну і що з того?! - промовила Ганка.
- Що з того? - обурилася Оленка. - Як що з того? Хіба не знаєш, що в тих книгах, яких слов'янські народи уживали десь із 350 років немає слова православний?!
- А що ж там є?
- Є тільки слово: правовір'я, правовірний, а про знаменитий вислів православ'я, православний нема й згадки!
- Хто ж відважився завести таку зміну в наших літургійних книгах?
- Московські паляміти (послідовники Григорія Паламаса. - Ред.), що зо своїми книгами, поперекручуваними на московське копито, помалу завели це слово поміж українцями! До ХV століття ніхто не вживав у нас слова православний, бо ж навіть греки не мають вислову на Великім Вході Служби Божої: Всіх вас, православних християн!
- Отже, це чисто московська вставка? Правда?!
- Так, Ганко.
- Чи ми маємо сваритися за московський винахід: православна віра, православ'я, православний? Якщо за часів св. Володимира їх не вживали наші предки, бо яких 350 літ не було в нас цього слова, то я погоджуюся, що можна його викинути, бо воно не наше, а московське! - погодилася Ганка.
- Але скажи мені, моя дорога товаришко Оленко, чому Українська Греко-Католицька Церква латинщить наш чудовий обряд і хоче перетягнути нас на латинство? - продовжила Ганка.
- Як латинщить? Як перетягає на латинський обряд? Хто тобі таке наплів?
- Та православні батюшки кажуть!
- Це брехня, чистісінька, злобна, підступна брехня, щоб ширити хаос поміж українським народом і відривати нас від Католицької Церкви, поза якою для людей немає спасіння, бо ж одну тільки Церкву установив Ісус Христос. Хто покидає цю Церкву, каже святий Кипріян, не може бути спасенний!
- Я не думаю, що це брехня, бо чому Греко-Католицька Церква взяла від латинників Молебень до Христового Серця та до Божої Матері?
- Слухай, Ганрко, не плети дурниць, та ж латинники самі не мають згаданих Молебнів! Молебні - це чисто українські відправи, що постали в біжучім столітті. Розвинувся культ Пресвятого Серця між нашим народом, то й треба було уложити якусь відправу на його честь! Розумієш?!
- Але Суплікацію - то таки взяли від латинників! - вперлася Ганка.
- І це неправда, бо й Суплікації латинники не мають! Це теж уложила Українська Греко-Католицька Церква десь у часі Замойського Собору 1720 року.
- Бачу, ти мене збиваєш, Оленко. Де ти стільки мудрості набралася?
- Я люблю читати "Голос Спасителя" та "Календарі", що їх оо. Редемптористи видають у Йорктоні. Там я не одне цікаве довідуюся. Тому і тобі я радила б стати передплатницею цього цінного й цікавого релігійного місячника.
- Ну, добре, але скажеи мені: чому католики накидаються на інші церкви? Я цього страх не люблю! Чому вони кажуть, що тільки їхня Церква добра? Чому твердять, що це гріх - іти молитися до інших церков? Та ж Канада - це вільна країна!
- Сухай, Ганко, я не чула, щоб хтось у нашій Католицькій Церкві накидався на інші церкви! Священики тільки пояснюють людям, котра Церква правдива. Це не означає накидатися! Ти ж розумна дівчина, тому повинна розуміти, що Христос заснував тільки одну Церкву, Головою якої був святий Петро, бо тільки до одного Петра промовив Спаситель: "Паси мої вівці! Паси мої ягнята!" (Йо. 21, 15- 16). І довгі часи була одна Церква, поки спочатку амбітні греки з Керуларієм, згодом німці з Лютером, англійці з Генріхом VIII не пошарпали Христової отари, не розбили християнської єдності, за яку так гаряче молився Христос на Тайній Вечері: "Отче Святий! Заради Імени Твого бережи їх, тих, що їх Ти Мені передав, щоб були одно, як Ми" (Йо. 17, 11). Коли ж Христос заснував одну Церкву, то Він бажає, щоб Вона була одна й щоб у тій одній заснованій Ним Церкві люди спасалися! То що ж тут дивного, що Католицька Церква забороняє ходити до церков, які заснував Лютер, Генріх VIII, Кальвін та інші?.. Пояснювати ж людям правду, виявити, хто заснував інші церкви - це не рівнозначне з накиданням або обчерненням. Не дивуйся, Ганко, що католикам не вільно ходити до некатолицьких церков, бо Христос не заснував їх. А якщо Христос не заснував їх, то вони й не мають права називатися християнськими, заснованими Спасителем!
- Добре, Оленко, ти кмітлива дівчина й завзята католичка! Але я бажала б знати, чому католики перехрещують дітей, охрещених некатолицьким священиком? - запитала Ганка.
- Ганко, що ти таке кажеш?! - відізвалася з жалем Оленка. - У нас ніхто не перехрещує, бо хто раз охрещений, того вдруге хрестити не вільно, бо ж людина може бути охрещеною тільки один раз у житті.
- А що католики роблять? Я чула, що вони перехрещують!
- Неправда! Католицька Церква непевна, чи якась некатолицька дитина важно охрещена, бо деякі некатолицькі церкви не признають конечности хрещення, другі вважають його звичайною церемонією, а не Тайною, що відроджує нас до життя ласки та повертає в Божі діти, треті мають своїх священиків, які не кінчали ніяких шкіл або були католиками, але зрадили свою віру, пішли на батюшок, міністрів, бо не хотіли працювати, сподіючись легшого хліба! Чи Католицька Церква може бути певна, що згадані особи вміли чи хотіли хрестити, як це приказує Христова Церква?
- Ні! - притакнула Ганка. - Їм нема що вірити, як вони зрадили свою віру, продали, мов Юда, за тридцять срібняків свої релігійні переконання! Отже, що робить Католицька Церква?
- Католицька Церква, - пояснювала далі Оленка Ганці, - хрестить під умовиною: "Дитино, каже, Я тебе хрещу, якщо ти нехрещена! Якщо ж твій хрест у некатолицькій Церкві був важний, так я тебе вдруге не хрещу, бо ти вже охрещена!" Робить це Католицька Церква для добра самої дитини, бо якщо її хрест неважний, то дитина не є християнкою й не може приступати до святих Тайн Сповіді, Святого Причастія, бо ж святі Тайни тільки для тих, що охрещені. Невірним, тобто нехрещеним, вони нічого не помогли б, хоча б ті і прийняли їх!
- Так то звичайна собі церемонія?! - вигукнула здивована Ганка.
- Так, Ганко. Якщо дитина вже охрещена, так це друге ніби хрещення - це звичайна собі церемонія.
- Чому ж батюшки не кажуть цього людям? Чи вони цього не знають?
- Знають, Ганко, але вони мають інтерес не виявляти правди про Католицьку Церкву, бо ніхто б не тримався їхніх церков, усі пішли б до Католицької, якщо б знали правду про постання інших церков і про науку Католицької Церкви!
- А чому Католицька Церква не визнає шлюбів у некатолицьких церквах? - продовжувала Ганка.
- Слухай, товаришко, цей закон стосується лише самих католиків. Шлюби православних і протестантів завжди важні, де б вони їх не брали - чи то в церкві, чи перед цивільним урядником!
- Ага, то тільки шлюб католиків неважний у некатолицькій церкві?
- Так, Ганко, це тільки для католиків неважний, чи обидві сторони католицькі, чи одна католицька, а друга некатолицька.
- Чому ж воно так? Та ж присяга та сама?
- Шлюб - не присяга, а контракт, підтверджений присягою. Якщо контракт неважний, то й присяга неважна.
- А чому контракт неважний? - зацікавилася Ганка.
- Бо Церква вирішила для католиків, що вони мають брати шлюб перед католицьким священиком. Якщо вони не виконують згаданої умови, тоді їхній шлюб неважний і перед Богом вони не є подругами, а звичайними собі навірниками, що проживають у невпиннім гріху, бо не мають ніякого права одне до одного!
- А чому українські греко-католики взяли вервицю-коронку від латинників? Це ж латинська набожність!
- Нехай і так, Ганко. Чи нам не вільно взяти нічого доброго від латинників? А диви, латинники- поляки взяли від нас Свят-Вечір! Чи гадаєш, що вони через те стали українцями?
- Ні. - промовила Ганка. - Але я не люблю брати чужих звичаїв, хоча б і коронки!
- Ганко! - боронилася Оленка. - Коронка-вервиця, чи чотки - зовсім не латинська набожність. Вона знана в нашій Україні з давніх-давен. Наші ченці та черниці носили чотку-коронку при боці. Навіть Шевченко згадує про це в поемі "Чернець". Провідник козаків, Семен Палій, запорожець, постригаючись у ченці: "Перехрестився, чотки взяв і за Україну молитись Палій-чернець пошкандибав!" От бачиш, що навіть наші славні козаки знали вервицю та молились на ній до Пречистої Діви, рушаючи в похід на турків, поляків чи москалів.
- Слухай, Оленко, я не годна стерпіти, що ви, католики, робите з Папи якогось християнського божка, звете його святим, непомильним! Де ж хто видав таке! Та ж кожен чоловік грішний! Хто ж може бути непомильний на землі? Де люди, там блуди, каже прислів'я.
- Ах, Ганко! - відказала Оленка. - Гніваєшся на нас, хоч сама не знаєш завіщо! Ми не звемо Папи святим, а Святішим Отцем. Це тільки собі такий титул, а не ознака справжньої святости чи безгрішности, як то буває між державними мужами, що титулуються Екцеленція, хоч у неодних тої ексцеленції (визначности, чеснот, шляхетности духа) - мов кіт наплакав!
- А чому ви називаєте Папу непомильним? Та ж кожен чоловік може зблудити!
- Твоя правда, Ганко. Але Бог може захоронити від блуду Голову Церкви, бо інакше люди не були б ніколи певні, чи йдуть правдивою дорогою до неба. Христос дав цей привілей своєму Заступникові на землі, бо він потрібен, щоб люди могли бути певні у справх віри та моралі.
- Правда, Христос міг це зробити, бо Він Бог, але чи зрорбив?
- Зробив, Ганко. Ось доказ непомильности св. Петра та його наслідників: "Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти (баламутити)вас, як пшеницю, та Я молився за тебе(не каже Христос, що для інших Апостолів благав подібної ласки), щоб віра твоя не послабла, а ти колись,навернувшись, утверджуй своїх братів!" (Лк. 22, 31-32). Бачиш, Ганко, Папа непомильний тільки в справах віри та моралі, коли навчає як Найвищий Учитель Церкви, промовляючи до всіх християн про те, що треба вірити й як треба жити, щоб дійти до неба. Зате Папа може помилитися, коли говорить про інші речі, наприклад про математику, що не мають нічого спільного з вірою та мораллю. Зрозуміла?
- Зрозуміла, Оленко. Бачу, що це зовсім розумне, адже підтверджене виразними словами самого Христа. Дякую тобі, Оленко, за лекцію. Я повертаюся до Католицької Церкви, бо ясно бачу, що Її противники не мають за собою правди, а воюють наклепами та демагогією, що для темних і незрячих мас дуже часто заступає аргументи.
- Твоя правда, Ганко. Так воно буває на світі. Лихі лихе роблять і баламутять незрячий народ, зводячи його на манівці...
ВІД РЕДАКЦІЇ. Гарний журнал виходив колись у Йорктоні (Канада), добру, правдиву католицьку науку подавали в ньому українцям наші славні отці-редемптористи, спасаючи заблукані душі. Як поставилися б тодішні священики Чину Найсвятішого Ізбавителя до сьогоднішніх своїх співбратів, чи впізнали б їх?
