Парохія Біла*
Греко-католицька парохія Біла нараховувала 3000 душ. Була там велика церква Різдва Матері Божої, а при ній монастир Отців Василіан, які й донині стоять: церква перемінена на латинський костел, а монастир на помешкання для латинських священиків. А перемінені вони не за часів уніатських, а вже православних. Бо під час ліквідації Унії на Холмщині їх перемінено на православні. В церкві спочивали мощі Святого Йосафата, а на бічнім престолі - Святої Варвари. Тут було вогнище релігійного життя греко-католиків Холмської Руси. Відпусти відбувалися надзвичайно величаво при великих здвигах народу, який масово приступав до Св. Тайн. Такі відпусти тривали від вересня аж до листопада.
Нарід із найдальших сторін Холмщини разом зі своїми отцями-парохами сходився в урочистих походах з піснями, хоругвами, образами, щоб ушанувати свого великого Мученика. Групи народу завжди витали священики, Отці Василіани впроваджували їх до церкви, а відтак при відході відпроваджували за місто зі сердечним словом привіту чи прощання. Щоденно упродовж двох місяців василіанська церква була оточена кількатисячним натовпом вірних грецького і латинського обряду. Обставлена якби лісом хоругов. Довкола попід муром стояли сповідальниці, біля яких нарід черпав силу віри і християнських діл. Побіч церкви стояла проповідальниця, з якої кілька разів на день нарід слухав науки життя чеснот і спасення. Відпуст св. Йосафата в Білій був не лише віковим пам'ятником, але живим образом життя з віри. Сюди приїздили на відпусти і холмські єпископи, щоб свою паству кріпити, піднести, додавати сил і остерігати перед вовками, що чатували на неї.
Нарід з Волині, що його двадцять літ тому присилувано до православ'я, крадькома приходив сюди і тут приступав до Св. Тайн. Навіть батюшки з Волині часто прибували до Білої під час відпусту. З відкритою головою ставали на вулиці і слухали наук греко-католицьких священиків. Спостерігали вогнище релігійного життя, якого у них бракувало. Здалека придивлялися до тих мас народу, який ніби морем обливав святиню і на колінах у покорі сувався три рази довкола неї, співаючи пісню до Святого Йосафата: "Послухай, що зробила лютих роздорників сила". Це було торжество релігійне і водночас національне під опікою хоронителів мощей св. Йосафата - Отців Василіан.
Проте російський уряд, прагнучи знищити Унію на Холмській Русі, добре розумів, що мусить передусім знищити відпусти в Білій. Тож на Білу він спрямував свої смертоносні удари.
Дня 27 жовтня 1864 року цар Олександр ІІ зліквідував Чин Отців Василіан у Росії. Їх монастирі позамикано, серед них і той монастир у Білій, а парохію віддано вовкові в овечій шкурі, замаскованому ще наразі православному Николаєві Ливчакови, який походив з Галичини.
Невдовзі наступного 1865 року в листопаді вночі вивезено образ святого Йосафата з Білої до музею в Москві. Був то прекрасний образ, що представляв хвилю мучеництва Святого. Маляр Зімлер, який його малював, вклав у нього всю свою душу. Лише тому, що це був гарний образ, москалі його не знищили, а дали до музею Румянцева в Москві, де він зберігається й донині. Москалі, коли хтось із відвідувачів зацікавиться тим образом, пояснюють, що то поляки вбивають православного єпископа: "Вот полякі, мятєжнікі, убівают нашево єпіскопа". Та сама доля зустріла й інші образи Святого Йосафата. Всі найважливіші забрано в глибину Росії.
Тепер дійшла черга до мощей Св. Йосафата. Та 9 літ ще минуло, заки відважилися грабарі Св. Унії на це святотатство. Навіть деякі з вищепоставлених православних шанували мощі Святого як святощі. Всі знали, що вони нетлінні. Однак парох Ливчак грубо поводився з ними, хоч сам був переконаний у їхній чудесній нетлінності. Справді, незрозуміла злоба цієї людини. Як можна вірити, що щось є чудесне, і його зневажати? Цю прокляту тайну: погодити віру з грубим святотатством найшов запроданець Ливчак. Одного разу гостював у Ливчака російський офіцер. При столі зайшла мова про мощі Святого. Офіцер не хотів вірити, аби тіло Святого 250 літ було незіпсуте, і казав, що там певно нема тіла, а лиш воскова фігура. Личак перечив тому і твердив, що є незіпсуте тіло. Коли офіцер не давав переконати себе, Ливчак завів його до церкви, відкрив домовину Святого, відірвав кусень шкіри з тіла Святого і дав офіцерові на пам'ятку. Справді треба бути чоловіком без совісти й іскри віри, щоб таке робити.
Коли він таке зміг зробити, то чому не мав би прислужитись російському урядові і допомогти йому усунути зовсім з церкви тіло Святого?
На весну 1873 р. відновлювано церкву в Білій. Треба було всередині церкви поставити риштування. Личак скористав з цієї нагоди. Скликав церковних братчиків і сказав, що боїться, що при роботах у церкві ушкодяться мощі Св. Йосафата. Тому треба їх на час реставрування перенести до захристії. Однак на таке перенесення був потрібен дозвіл губернатора. Личак сам обіцяв написати таке прохання від імені братства. Братчики, нічого не підозрюючи, погодились на це, а Ливчак написав губернаторові неправду, що братчики просять, аби мощі Святого сховати до гробу під підлогу церкви. Губернатор Громека порозумівся з лжеадміністратором Попелем і наказав деканові Филевичу зібрати кондекальних священиків з метою перенесення мощей Святого на день 23 травня 1873 року. На цей день приїхав до Білої делегат Громеки зі Седлєц з компанією жандармів, бо боялися заворушень міщан у Білій, які могли б стати в обороні Святого.
Не всі священики знали, чого їх кличуть до Білої. Коли на місці довідалися, то парох Кливця запротестував, тоді його було заарештовано. Остерігаючись бунту народу, всі вулиці міста обсадили жандармами, а навколо церкви встановили батальйон ветеранів зі зброєю напоготові. Так убезпечившись, священики ввійшли до церкви і відправили над мощами парастас. Прикликаний слюсар відкрутив шруби від домовини, якими вона була прикріплена до престолу. Коли священики скінчили, полковник, делегат Громеки, звернувся до них і сказав: "Тепер беріть домовину". Але священики вагалися. Двоє з них о. Іван Кунцевич, парох Білої, та Яків Жиповський, парох Оростя Королівського, сказали рішуче, що не докладуть своїх рук до святотатської справи.
Полковник звернувся до братчиків і сказав: "Беріть домовину, бо то ви домагалися, щоб усунути ці мощі". На це братчики відізвались: "Це свята річ, ми не можемо її торкатися і не торкнемося". Кликали мулярів, що працювали коло церкви, але ті відповіли: "Візьміть собі нашу платню, а нас лишіть у спокої".
Врешті за наказом Громеки по телефону 8 жандармів знесли домовину до пивниці. Там декан і шеф поліції запечатали її своїми печатками. Відтак засипали шутром, дали одностайну підлогу, щоб ніхто не міг дістати.
Незабаром стала вогкою стіна коло мощей Святого, а нарід, через віконце заглядаючи до них, оповідав, що Святий Йосафат плаче над недолею нещасних переслідуваних уніатів. Такі вісті подав бл. п. дяк з Докудова на прізвище Громадський, що недавно помер, дочекавшись проте воскресіння Унії в Докудові, за яку терпів 7 літ заслання в Сибіру.
*/Продовження. Початок див.: № 5 (58), 2011
