Про наші й чужі звичаї

Йорданське водосвяття на парафії Свв. Верх. Апп. Петра і Павла, 2012 р. Б.

Освячення води у Дніпрі перед купанням на Водохреща. Дніпропетровськ, 2012 р. Б.

Сьогодні багато пишуть про духовність, звичаї і традиції українського народу. Звичайно, кожний регіон України має свої особливості - побутові, обрядові, навіть деколи сусідні села мають свої відмінності. Україна в різні історичні періоди територіально перебувала під різними володіннями, імперіями, королівствами, впливами різних народів, культур, традицій. В життя народу входили різні звичаї - добрі і злі, позитивні і негативні. Навіть коли якийсь звичай має українське коріння, але є недобрим, ми не повинні його обстоювати і казати, що то наш, а його треба викорінювати, як щось погане.

Я не етнограф, хоча цікавлюся цією наукою і вона близька моєму серцю, але як священик, радше волію дати оцінку тим чи іншим звичаям і традиціям, які безпосередньо пов'язані з релігійним культом. Не бажаю нікого принизити чи образити, а тільки захистити ті духовні звичаї і традиції, які мали Галицька земля і Греко-Католицька Церква. Чому? Тому що сьогодні проти них ведеться боротьба, щоб викорінити їх із галицького суспільства.

Сьогодні багаті духовні надбання останніх століть існування Греко-Католицької Церкви в Галичині, на Закарпатті всіляко викорінюються під різними гаслами і приводами, навіть патріотичними і національними: мовляв, це не наше, це чуже, це латинізація, полонізація, мадяризація і так далі. Невже так важко зрозуміти: Ми не Візантія, не Росія, не Болгарія, ми - Європа, і вплив старого като­лицького континенту був на Україну вельми великий. Коли ті чи інші релігійні духовні практики ввійшли в життя українського народу, то вони нас оновили, піднесли, збудили з "духовної сплячки", відкрили нове дихання. Ці практики люди полюбили, їх з радістю практикували, до них прив'язалися серцем і душею, вони приносили духовні плоди для народу.

На жаль, проти них дуже сильно виступали свого часу священики і вірні, яких у народі називали москвофілами, бо існування народу і Церкви вони не могли собі уявити без Великої Росії. Вони вели постійну підривну роботу, використовуючи в церкві амвон, а в культурному житті народу читальню імені Михайла Качковського, в якій витав дух москво­фільства. На зміну давнім москвофілам прийшла інша компанія, яка також прийняла стару стратегію, а саме - "очищення" обряду, повернення до "своїх коренів", до традицій Київської Церкви. А це означає, що про духовний скарб, який посідала УГКЦ до Другої світової війни, нас закликають забути - його треба знищити, ліквідувати, застосовуючи для цього різні способи і методи.

Безглуздям є говорити про латинські духовні практики і про латинізацію нашого обряду. Греко-католики прийняли універсальні католицькі духовні практики, а не латинські! Ці практики тільки збагатили нас, наш духовний квітник. Жодна нова квітка, посаджена в квітнику, не є зайвою, вона його збагачує, прикрашає, то ж і духовні практики, ввійшовши в наше духовне життя, збагатили наш обряд.

Сьогодні нам, галичанам, нав'язують справді чужі для нашого регіону звичаї, і ми їх швидко приймаємо, можливо, не застановляючись над ними.

На Йорданські свята 5-й канал показав, як святили воду в різних регіонах нашого краю. Звичайно, спочатку показали столицю, місто Київ, - як свя­тить воду Патріарх Філарет у Гідропарку. Опісля беруть інтерв'ю у людей, які купалися в Дніпрі. Питання журналіста, на мою думку, було некоректним і прозвучало навіть з насмішкою: "Чи ви відчули, що ваших гріхів стало менше і свята вода вас очистила?" Зазвичай, яке пи­тання - така відповідь. Жінка середнього віку усміхнулася і відповіла: "Так, трохи менше, але вилізши з води, треба зігріти­ся (тобто випити горілки), і знову нагрішимо".

Російський православний канал "Союз" у своїх новинах майже тиждень передавав новини з різних регіонів Росії про святкування Водохрещення: скільки тонн води освятили у великих містах, ну, і само собою - батюшки і вірні занурювалися у воду.

Хоча деякі священики в Росії критикували вірних за такий підхід до "очищення душі" через купання у святій воді. Виразно говорили, що для очищення душі потрібна Свята Сповідь, але здебільшого російське духовенство радіє з того, скільки людей купалося у святій воді. Кореспонденти запитували вірних: яка різниця між святою водою, освяченою 18 січня, в Навечер'я Богоявлення, і 19 січня - в день самого Бого­явле­ння? Переважно вірні дава­ли неправильні відповіді: мовляв, вода, освячена на Богоявлення, має більшу силу і благодать від води, яка освяче­на 18 січня. Адже і в Навечер'я, і в сам день Бого­явлення вода має однакову благодать і силу.

Люди часто надають свя­ченій воді, а також різним освяченим речам якоїсь "ма­гічної, надзви­чайної сили". Таких випадків у нашому житті можна назвати дуже багато. Чоловік почепив святу вервицю в авто, різні релігійні наклейки, образочки і вважає, що це його захист і опіка. Але самої релі­гійної зовнішньої атрибутики ще замало, має бути віра і молитва. Сівши за кермо, чи ти осінив себе знаком Святого Хреста, чи помолився до Матері Божої, Ангела-Хоронителя і Святого Христофора о щасливу дорогу? Для чого висить свята вервиця в авто - для прикраси чи для молитви? Яка вартість цієї вервиці в твоєму авто, коли ти ніколи не молишся до Матері Божої, не зважаєш на дорожні знаки, перевищуєш швидкість, у нетверезому стані сідаєш за кермо, в авто слухаєш непристойні пісні, матюкаєшся?..

Багато людей носять із собою артос, який в церкві роздають на Провідну неділю. В багатьох людей питав: для чого носите? Ніхто не міг пояснити, кожен наділяв цю частинку хліба магічною силою, вважаючи, що він захищає в житті.

Ми, як християни, маємо відкинути всяку забобонність, різні злі передання, які мають коріння ще з поганських часів. Наша віра має бути чистою, святою - такою, як її нам залишив Ісус Христос і передали Апостоли та Святі Отці Церкви. Немає нічого вищого і святішого за Сім Святих Тайн, які установив Сам наш Спаситель Ісус Христос, а Свята Мати-Церква подає нам до вірування.

Ніхто ні в чому не може очиститися, як тільки через Тайну Покаяння - Святу Сповідь. Найбільшим скарбом для кожного християнина є Свята Бо­жественна Літургія. Тому бачимо, що в день Богоявлення маса людей іде купатися на річки і озера, але з тих людей дуже малий відсоток був у церкві на Богослужінні, і ще менше приступало до Святої Сповіді і Святого Причастя. Про яке очищення душі можна говорити - все це тільки самообман. Яку користь може нам принести освячена вода, якщо ми порушуємо заповідь церковну і не беремо участі в Богослужінні в приписані церковним правилом дні?

Тут бачимо явну забобонність. Ось ополонка, в якій ми купаємося, а поруч на березі стоїть стіл з алкоголем, де "зогріваємося". Що б сказав тим людям Святий Йоан Хреститель, який хрестив Ісуса в річці Йордані? Він усе життя провів без алкоголю і м'яса, їжа його була дуже скромною і пісною, він проповідував людям покаяння, навернення з гріховної дороги. А ми в такий Святий і Великий день Богоявлення провадимо своє життя в пияцтві! Яку користь принесе нам наше купання в святій воді, які плоди будемо збирати з цього свята? Думаю, якби прийшов Йоан Хреститель з неба із своїм посохом, не один би хребет відчув його силу на собі, Господь не терпить зневаги Святих речей.

В цей день часто багато "купальників" влаштовують гучні забави, гуляння, імпрези, після купання ідуть в бари, ресторани, сауни - одне слово, продовжують грішити. Цей звичай абсолютно чужий для нас, українців, а тим більше для галичан. Це суто російські звичаї, які входять у наше духовне життя, а ми їх приймаємо і вважаємо, що це наша "християнська традиція". Таких звичаїв у нас не було, і вони не підносять духовності в народі, а навпаки провадять народ до релігійної забобонності, а не до духовного просвітлення. Дивно, що на Богоявлення в багатьох містах, а навіть і селах Галичини проводяться такі "йорданські купання і гуляння", які є чужими для нашого регіону. Це відкрите утвердже­н­ня "русскаво міра" в духовності нашого народу. Духовне життя народу, людини починається з катехизму, пізнання правд Святої Віри, Святих Тайн, а не з "магічних обрядів". Вживаю цей вислів "магічні обряди" тому, що більшість людей має саме таке уявлення про святу воду.

Повернемося ще раз до Російського право­славного каналу "Союз", який часто наводив статистику, скільки тонн води було освячено в тому чи іншому місті. Це були фантастичні цифри! Так виглядає, що Росія - одна з найпобожніших країн світу. Це добре, що люди масово йдуть по святу воду, але впродовж усього церковного року в храмах одиниці - порівняно з усім населенням, яке проживає в цій околиці і які називають себе православними. То що це за дивна віра? Коли віримо в воду, посвячену на Йордан, пасху, посвячену на Великдень, яблука на Спаса, а на Макавейських мучеників - мак і мед? Де Святий день, неділя, де їхня участь у Святій Літургії, в якого Бога вірять ті люди і якому Богові вони поклоняються?

Це всього-на-всього обрядовість, а не віра, і то часто "магічна обрядовість". Мати в хаті освячену воду, сіль, мак, зілля, підкурювати, посипати, кропити, відмовляти, відшіптувати, відганяти - невідомо, що ще... Шукати причини незгоди в родині в невістці і зятеві, в свекрусі і в братовій, в дітях і онуках, сусідові і близькій чи дальшій родині, а не в самому собі. Навернися, людино, до Господа Бога, покайся зі своїх гріхів, не проклинай, нікого не підозрюй, щиро молися вранці і ввечері, роби добро, в неділю і свята іди до святині на Службу Божу, часто сповідайся і приймай Тіло і Кров Ісуса Христа до свого серця, викинь гординю зі своєї душі, будь покірна і лагідна, вмій прощати провини своїм домашнім, не підбурюй нікого до сварки, не сій ворожнечі між членами сім'ї - і Господь навідається до твоєї оселі, згода і мир прийде до твоєї родини, але тільки через покаяння.

Старозавітні пророки, Йоан Хреститель і сам наш Спаситель закликали до покаяння: "Ісус прийшов у Галилею і проповідував там Божу Євангелію, кажучи: Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангелію" (Мр. 1, 14-15). Покаяння, яке проповідував Святий Йоан Хреститель, а відтак і сам Богочоловік, має торкнутися нашого серця і душі. Свята Мати-Церква до кінця віку має проповідувати всім народам покаяння, бо тільки через цей акт ми можемо увійти в Царство Небесне. А ми в такий Великий Святий день замість того, щоб прислухатися до євангельської науки, прийняти її, примиритися з Господом Богом через Святу Тайну Покаяння, прийняти Святе Причастя, зневажаємо науку пророків і самого Христа-Спасителя. Чи так навчає Свята Мати-Церква поводитися у Святі і Великі дні?

У нас в Галичині були також різні надужиття особливо на Йорданське Водосвяття. Люди штовхали один одного, кожен хотів зачерпнути з водою кусочок воску. Багатші господарі, набравши води, спішили сісти на бричку, щоб якнайшвидше приїхати додому і першим покропити своє по­мешкання і господарку. Було таке нерозумне, забобонне передання: хто перший покропить, в того буде того року добре вестися господарка і буде багатий урожай. Часто коні обганяли одні одних, перекидалися вози, вода виливалася. Хіба такі дії можна назвати побожними? Хіба можуть так поводитися віруючі люди? Такі вчинки і дії людей далеко не християнські, їх радше можемо назвати поганськими. Боже благословення сходить на наші родини, господарки, міста і села тоді, коли народ живе згідно з Божими Заповідями, виконує Божу волю, є богобоязливим. Тому забудьмо і викиньмо з нашого життя усілякі забобони, вони нам не допоможуть. Тільки непохитна жива віра принесе спокій, мир і злагоду до нашої родини і хати.

В містечку Делятині Надвірнянського району Івано-Франківської області в 20-х роках минулого століття мала місце така трагічна історія. На Богоявлення священик з вірними пішов святити воду в Пруті. Під кінець водосвяття люди один поперед одного хотіли набрати якнайшвидше води і ненароком штовхнули молодого священика в ополонку. Зима була люта, мороз великий, поки священика привезли до хати, почали лікувати, вже було запізно - священик дістав запалення і помер. Блаженний Григорій Хомишин закрив храм Божий, в святині не прово­дилося жодне Богослужіння, люди розходилися на відправи по різних найближчих парафіях. Так тривало довший час. То було покарання, покута для вірних за їхню дику поведінку.

Таких випадків можна назвати дуже багато, і всі вони свідчать про одне: дуже мало людей направду розуміють науку Святої Матері-Церкви, не знають духовного значення і розуміння христи­янських свят, обрядів, науки Святої Євангелії. На превеликий жаль, замість виводити людей з цієї духовної темряви і вказувати їм правдиве розуміння науки Христової, сьогодні ширять іншу пошесть, а саме - купання на Йорданські Свята і розпивання алкогольних напоїв. Своїми вчинками ми зневажа­ємо святі речі, в тому числі й освячену воду на Йордан. В нашому народі освячену воду називали лагідним словом "водиця". Так, свята водиця має велику силу і благодать Божу, вона діє в чудесний спосіб, але для тих, які з вірою приймають і покропляться нею, без усяких забобонів.

Відкиньмо всі ті нехристиянські звичаї і традиції, які увійшли в наше життя. Проведімо кожне християнське свято в світлі Святого Євангелія. На Богоявлення Господнє берімо участь у Святій Божественній Літургії, приступімо до Святої Сповіді, приймімо Євхаристійного Ісуса до свого серця, відновімо в цей день наші хресні обіти, які складали за нас хресні батьки в день нашого хрещення. Помолімося за наших похресників, яких ми тримали до хресту, за яких так часто забуваємо помолитися, а деколи й роками їх не бачимо. З усією парафіяльною спільнотою ідімо на водосвяття, возвеличуймо Ісуса, який охрестився в річці Йордані, і прославляймо Пресвяту Животворящу і Нероздільну Тройцю, яка об'явилася народу в часі хрещення.

Побожно наберімо святої води, несімо її з вірою до свого помешкання. Поставмо на столі запалену свічку, яка горіла на щедрий вечір, помолімося спільно, всі члени родини, і просімо Божого благословення для себе і всього того, що є у нашому домі чи на господарці. Господар хати кропить святою водою, а син, онук чи інший член родини носить воду, всі інші можуть співати кондак празника "Явился єси днесь вселенній" або йорданську пісню. Після цього родина сідає до святкового обіду, розпочинає його з молитви, в хаті витає взаємна згода, любов, порозуміння. Цього дня відвідуємо також своїх рідних, близьких, знайомих, радіємо цим днем, бо Бог об'явився своєму народу. Так по-християнськи треба провести цей святий і великий день у колі своєї родини, а не в гаморі, шумі, пиятиці, в саунах і грішних забавах - таке святкування зневажає Пресвяту Тройцю, а прославляє диявола. Втікаймо і біймося таких святкувань, бо для багатьох людей вони закінчуються трагічно.