Славний єпископ Кеттелер замолоду і не думав бути священиком.
І ось він закінчив науки, склав останні іспити, треба було подумати про подальше життя. Одного разу ввечері він роздумував, де б йому знайти роботу. І диво: чи то сон, чи з'ява - перед ним розкрився несподіваний образ. На хмарах стояв Божественний Спаситель, перед Ним клячала монахиня і молилася, простягаючи руки до Його Божого Серця. Ісус вказав Кеттелерові на своє Пресвяте Серце і промовив: "Ця сестра безустанку молиться за тебе".
Видіння минуло. Не минуло його враження. В душі настала переміна. Кеттелер покинув світ, посвятився Богові в духовному стані, але те видіння не сходило йому з пам'яті, завжди стояло йому перед очима.
Минуло багато років. Кеттелер уже був єпископом. Одного разу він поїхав відвідати свого приятеля, також єпископа. В довірливій розмові згадав про своє минуле, розказав про своє видіння і про своє покликання. Другого дня він відправляв Службу Божу в жіночому монастирі. Сестри приймали з його рук Святе Причастя. І знову диво - перед ним клякнула та сама сестра, яку він бачив колись у видінні. Єпископ здригнувся і не міг вийти з дива.
Після Служби Божої викладав науку всім сестрам. Переконливо, з жаром душі говорив їм про вартість монашого покликання. Проте сестри з його видіння між ними не було.
Запитав настоятельку, чи всі сестри були на його науці. "Ні, - сказала настоятелька, - сестра Зита при обов'язках в оборі (в оборі - це те саме, що в стайні. - Прим. автора)".
Єпископ попросив, щоб вона прийшла, хотів з нею поговорити.
Прийшла покірна монахиня. Клякнула перед ним та сама сестра, в тих самих роках, так само склала руки, як тоді перед Спасителем у видінні.
А то вже стільки років минуло!
Став випитувати: - Чи знає його? - Ні. - Чи бачила його фотографію? - Ні. - Чи молилася за нього? - Знову ні.
Розпитував про її духовне життя:
- Як тобі йде праця?
- Праця моя тяжка. При тім бракує мені покори. Але... - і замовкла ніяково.
- В якому наміренні ти жертвуєш свою працю?
- Жертвую Пресвятому Ісусовому Серцю за душу, яка найбільше того потребує.
- Як довго так молишся?
- Від дитячих літ.
Єпископ почав сумніватися. Бачив її тоді в тому віці, що й тепер. Але пізніше довідався, що вона народилася того самого дня, коли бачив її у видінні навколішки перед Спасом. День її уродин був днем його навернення.
Тепер зрозумів. Бог наперед прийняв її заслуги, які мали вислужити йому навернення.
Недослідимі Божі дороги!
