Про розсіяння й неуважність на молитві
Розсіяння - це сторонні думки, які, як рій настирливих комарів, нападають на душу і мучать її, спустошують і нищать плоди молитви. Звідки походить розсіяння? Часто зі слабкості тіла. Коли тіло хворе, ослаблене чи надто змучене, тоді молитва, звичайно, є дуже утруднена. Душа в такому стані хай не дуже напружується, лише, наскільки можливо, спокійно перебуває у присутності Божій і задовольняється чи то стрілистими актами, чи короткою усною молитвою, чи читанням якогось розважання.
Часто розсіяння походять із вродженої слабкості душі, яка не витримує тривалого спочинку і не любить довго залишатися при одному занятті, але як метелик перелітає з одного предмета на інший. Душам з живою уявою і вразливим серцем важко зібратися зі своїми думками і звернути їх до Бога, бо щохвилі насильно вривається якась стороння думка або невідповідне почуття. Таким душам один духовний письменник, Людвік Бльозюм дає таку пораду: "Якщо твій дух є таким нестійким і мінливим, що ти не можеш зважати на значення слів твоєї молитви, тоді не дратуйся, не впадай у розпач, але охочим і спокійним серцем роби те, що в твоїх силах. Жертвуй Богові своє бажання, будь терпеливим та покірним, але не малодушним".
Деколи розсіяння походить від диявола, який не терпить молитви, знаючи, "що це час ласки для душі", - як каже св. Ізидор. Тому він всякими способами старається її перервати або відвернути увагу душі на щось інше, або займає її пустими мріями, або розпалює якусь жадобу, або наповнює уяву огидними картинами і розпалює почуття, або збуджує неспокій, відразу, знеохочення, роздратування, сонливість і нудьгу. Св. Іван Клімак каже, що "як на голос дзвону збираються священики й вірні на молитву, так також збираються й дияволи, аби нас всіляко спокушати і відвертати від молитви". "Тоді ці розсіяння є чисельні, настирливі, тривожні, одноманітні, звичайно з'єднані зі спокусами, а саме нечистими, богохульними і гнівливими", - каже о. Фабер.
Інколи також Бог випробовує душу, яка прямує до досконалості, щоб її очистити і піднести до вищого ступеня молитви.
Однак найчастіше розсіяння походять із нашої вини. Ми не чуваємо над своїми почуттями, тому повно пустих думок і вражень входять до нашої душі. Ми "засліплені курявою власної любові і порохом мізерних занять", - каже Йоан Таулер, тому багато в нас земних турбот і клопотів, гордих думок, самолюбних планів і зайвих побоювань. Ми надмірно балакучі й цікаві, і тим спроваджуємо до душі безліч новинок. Ми не стараємося умертвлятися, тому багато в нас марних бажань і невпорядкованих прив'язань і відраз. Ми зовсім не готуємося до такої важливої справи, як молитва, а під час молитви не пам'ятаємо про присутність Божу і не застановляємося, чому маємо стільки розсіянь. Звичайно, якби ми їх не мали, це було б справжнім чудом.
Але звідки б не походили ці розсіяння - пам'ятай, що тільки добровільні розсіяння позбавляють душу плодів молитви і стягають на неї вину перед Богом, тоді як недобровільні є радше випробуванням, яке Бог допускає для того, аби душа побачила свою неміч і негідність, а борючись і працюючи під час молитви, примножила свої заслуги. На жаль, наша слабкість така велика, що неможливо цілком звільнитися від розсіянь. Бо як сказав св. Петро Дам'ян: "Не вірю, що навіть сам Ілія, який своєю молитвою закрив небо, зміг закрити свою душу перед всілякими думками в часі молитви". Кожна людина повинна сказати з побожним автором книги "Наслідування Христа": "Щиро визнаю, що я звик бути дуже розсіяним. Я часто є там, де є моя думка. А моя думка часто є там, де є те, що люблю". Навіть святі скаржилися на розсіяння. Св. Алоїзій упродовж семи місяців зазнав мало випробувань розсіянням під час молитви, так що його все розсіяння, разом взяте, зайняло би менше часу, аніж одне "Богородице Діво". Це був йому винятковий дар від Бога в нагороду за те, що він часто ту саму молитву повторював чотири або п'ять годин, аби встерегтися будь-якого розсіяння.
Також і св. Роза з Ліми набула такого великого совокуплення (зосередженості), тісного з'єднання з Богом, що вона вже не знала, що таке розсіяння, хоч би і миттєве, бо її думка так була занурена в Бозі, що не могла відірватися від Нього. Але це були особливі привілеї, яких Господь Бог уділяє тільки маленькій горстці вибраних. Хоч ми не в силі вгамувати безліч різних думок, щоб нам не докучали, однак можна не допустити, щоб вони залишилися в душі, а коли вони настирливо вдираються, можна їх відкинути і встерегтися добровільних розсіянь.
Підготували
Традиційні сестри-монахині ЧСВВ
Провінції Божого Милосердя
