Бесіда 5
Непристойна картинка. - Чому Андрієві стало соромно. - "Не кажи мамі!" - Навколишні предмети і зображення впливають на наші думки. - Нечисті думки викликають біси. - Навіщо людині совість. - Як людина стає "безсовісною". - 3 часів Адама і Єви люди прикривають свою наготу. - Як проявляється безсоромність. - Душа і тіло. - Тіло - дім душі і храм Духа Святого. - Якими гріхами "оскверняється" цей храм. - Безсоромність теж його "оскверняє". - Що робити з поганими думками. - "Адже це чиясь сестра!" - Завтра на сповідь.
-Таточку! Дивись, що я знайшла! - трирічна Наталя простягнула батькові маленький кольоровий папірець. Він був схожий на ті, що вкладають в упаковку жувальної гумки. На них найчастіше намальовані машинки, якісь фантастичні істоти чи герої мультфільмів...
На картинці, яку знайшла дівчинка, була зображена оголена натурниця в дуже непристойній позі. Зображення було неякісним, лінії не чіткими. Та все ж... Потримавши такий "шедевр", хотілось піти й помити руки.
-Де ти це взяла?
-Он там, на підлозі, де рукавичка лежить.
Тато підійшов до вішалки. Андрійкова шерстяна рукавичка була вологою: мабуть, по дорозі з басейну грав з хлопцями в сніжки. Друга виглядала з кишені. Комір куртки ще покривали краплі розталого снігу.
- Ой-ой-ой! - сказав тато. - У твого брата мокрі рукавички! Як же він у них завтра піде до школи?
Давай за ним доглянемо. Нічого йому не скажемо, візьмемо рукавички і покладемо сушитись. Він вранці їх шукатиме, а вони сухі на батареї.
- І він зрадіє?
- Аякже! Візьми, поклади. Потім бабусі розповіси, як ми Андрійкові допомогли. А мені з ним потрібно поговорити.
"Нема чого дивуватись, - думав тато. - Хлопчика не посадиш під скляний купол. Він спілкується з іншими дітьми, ходить вулицями, підземними переходами, бачить рекламні щити, газети і прилавки. Він схильний до гріха, як і всі люди, а ворог не дрімає... Потрібно негайно з ним поговорити" Андрійко був у дитячій. Іванко застудився і лежав у бабусиній кімнаті, щоб уникнути "сімейної епідемії". Його старший брат, наспівуючи щось войовниче, займався улюбленою справою. Андрій саме почав збирати нову модель вітрильника. Обережно, з допомогою манікюрних ножиць і бритви, він відокремлював деталі майбутнього корабля від штамповки, обрізав зайве. Готові деталі зачищав спеціальним маленьким напильником. Цю роботу потрібно виконувати дуже ретельно, аби потім не було проблем під час склеювання.
Батько зайшов у кімнату. Хлопчик привітно глянув на нього і помітив, що тато стурбований. Той почав одразу ж, без підготовки:
-Андрію, мені потрапила до рук якась дивна картинка, мабуть, твоя. Вона валялася в коридорі на підлозі під твоєю курткою...
Хлопчик густо почервонів і опустив очі. Він не хотів і не міг обманювати. Добре розуміючи, про що йдеться, Андрій відчував жагучий сором, при чому якийсь особливий. Як це жахливо, що тато дізнався! Як соромно! У відповідь він зміг тільки видушити з себе:
-Де вона?
- Я її спалив. Маю надію, що ти розумієш - таким речам не місце в нашому домі. Раптом Іванко знайде...
- Вона не моя. Мені один хлопець дав.
-А ти йому скажи, що твій батько знайшов і спалив її. Якщо схоче, хай мені зателефонує, і я все поясню. Можеш йому в обмін подарувати картинку одного з твоїх кораблів.
- Гаразд...
Андрія мучили думки: "Тато знає. Що тепер буде? І як я її загубив? А що, як мама дізнається?"
- Мама знає? - спитав він, не піднімаючи очей.
- Ні. А що?
- Не кажи їй, прошу. Нізащо не кажи! Будь ласка!
- Чому? - голос в тата був суворий і холодний.
- Не можна. Хіба не розумієш? Вона ж мене... любити не буде.
- Гаразд. Я мамі не скажу. Але дивись, як виходить: ти носиш у кишені річ, яку приховуєш від нас. При цьому добре розумієш, що мама, знайшовши її, буде менше тебе любити. І все-таки тримаєш її при собі. Як це пояснити?
Хлопчик мовчав. Все правильно. Він мав надію, що батьки "не дізнаються" про погану картинку.
Чому вона погана і навіщо вона йому потрібна. він і сам не зміг би розтлумачити.
- Синку, - продовжив тато вже трішки м'якше - коли ми дивимося на навколишні предмети, людей, зображення, в голові у нас з'являються різні думки.
Наприклад, ти розглядаєш деталі, а уявляєш собі майбутній корабель. Коли ти дивишся на ікону, то згадуєш про Бога і його святих угодників. Твоя душа залишає все земне і підноситься у світ духовний. Дуже важливо, що ми бачимо навколо себе, які предмети і зображення нас оточують. Деякі з них можуть навіювати гріховні думки. Наприклад, ця картинка. Від її споглядання з'являються погані помисли, у яких ти б ніколи не зізнався нам з мамою. Звичайно, причина не в самому зображенні: нечисті помисли нам навіюють вороги нашого спасіння, біси. Якщо подумати, то що в цьому малюнку нечистого? Зображено людське тіло. Ну то й що? Однак ми з тобою знаємо, що картинка непристойна, погана, і на неї не слід дивитись. Правда ж, знаємо?..
Андрій нарешті відволікся від гіркої думки, що тато дізнався про цю картинку, і намагався розібратись у собі. І справді, він знав, що розглядати малюнок - гріх. Звідки ж він це знав?
- Так, знав. А звідки?
- А навіщо людині совість? Совість - це моральне почуття, дане людям Богом, щоб самостійно розрізняти добро і зло. І її називають "глас Божий в людині". Ти чув вираз "совість мучить"? Це означає, що людина зробила щось погане, а внутрішнє моральне почуття викриває її. Особливість совісті в тому, що вона залишає нашу волю незалежною, і ми, хоча й чуємо її голос, можемо продовжувати грішити. Люди, які не слухаються голосу власної совісті, поступово втрачають її і стають "безсовісними".
Це можна порівняти з ранковим дзвінком будильника. Коли вперше ставиш будильник на сьому годину ранку, то, почувши дзвінок, прокидаєшся і швидко встаєш з ліжка. Якщо ти встанеш негайно, то потім щоранку прокидатимешся і вставатимеш за дзвінком. Якщо будильник дзвенить, а ти собі говориш: "Можна ще поспати", то спиш, поки дорослі тебе не розбудять. А через три-чотири дні ти вже нізащо не встанеш за дзвінком.
Так само і совість. Якщо ми її слухаємося з самого початку, все йде як слід. Коли ж ми стаємо байдужими до того, засуджує чи схвалює вона наші вчинки, то з часом перестаємо чути її голос. Починаємо грішити відкрито, ніби у нас совісті зовсім не було.
Я можу тобі пояснити, чому ця картинка непристойна і чому християнину не слід на неї дивитись. Людське тіло, особливо в деяких його частинах, повинно прикриватись одягом. І показувати його перед усіма - великий сором і гріх.
Ти й сам відчуваєш, що відкривати своє тіло соромно. Цей сором, кажуть, має високе духовне походження. Адам і Єва після гріхопадіння помітили, що вони оголені, і засоромились. Нам, їхнім нащадкам, почуття сорому дане як дар для охорони нашої чистоти і захисту від блудних гріхів. Сором схожий на совість: якщо не звертати на нього уваги, людина стає "безсоромною". Коли пропадає сором, ніби вартовий залишає свій пост - вороги можуть вдиратись у фортецю і грабувати її.
Тому грішно не тільки самому роздягатись перед іншими людьми, а й дивитись на чуже оголене тіло. Це безсоромність. Одна людина безсоромно фотографується без одягу, друга безсоромно розглядає її тіло. Від цього можуть виникнути погані думки - їх називають "блудні помисли".
Ти знаєш, що сприяє поширенню серед хлопчиків таких безсоромних зображень. Неправильне уявлення про людське тіло. Тобто вони просто не знають, що це таке. Це знання людині дає лише Церква.
Людське тіло влаштоване премудро, навіть довершено. Якщо хоч трішки знати його будову і уявляти собі, як працюють органи - серце нирки або вухо, - воно може здатися найскладнішою машиною. Та це не машина. Наше тіло з'являється з яйця, росте, живе, його клітини оновлюються, відбувається обмін речовин. Крім того, тіло хворіє, старіє і, нарешті... А чи можна сказати, що воно "вмирає"?
- Вмирає не тіло, а людина, - подумавши, сказав Андрій.
- Саме так. Тіло після смерті залишається, його віддають землі. Тоді що ж таке смерть? Як вам пояснювали в недільній школі?
- Це розлучення душі й тіла.
- Головна відмінність людського тіла від інших органічних творінь така: в ньому проживає безсмертна душа. З раннього дитинства я тобі весь час про це нагадую. Ніколи, ніколи не забувай цю істину... Що таке душа?
- Душа - головне в людині. Вона невидима, як всі духи, як Ангели. Тільки з душею людина і, коли вона виходить з тіла, людина вмирає. Протягом деякого часу душа і тіло існують окремо, до Страшного суду. А потім на голос труби Архангела всі душі з'єднаються зі своїми тілами і всі люди воскреснуть. Про це воскресіння говориться в Біблії, в книзі пророка Єзекиїла...
- Правильно. Людське тіло - дім для душі. Тільки за допомогою тіла душа може існувати у матеріальному світі і спілкуватися з іншими душами.
Я скажу тобі більше: тіло - це не просто місце замешкання душі. Його ще називають храмом Духа Святого, тому що наша душа кращою, вищою духовною часткою з'єднується з Богом. Коли ми причащаємося, ми приймаємо в себе Самого Христа у вигляді хліба й вина... При цьому освячується і наша душа, і наше тіло.
Забруднити, опоганити храм Духа Святого - великий гріх. Знаєш, чим людина його забруднює?
- Гріхами...
- Молодець. І в першу чергу тілесними гріхами: обжирством і блудом. Ці пристрасті опоганюють тіло і навіть зовнішньо спотворюють його.
- Тату, а що таке "блуд"?
- Це такий гріх, коли людина вступає у шлюбні стосунки не зі своєю дружиною або чоловіком, а зі сторонніми людьми. І це вона робить без благословення Церкви, тобто без вінчання. Ці стосунки відбуваються не в сім'ї з метою народження дітей, а за примхою легковажних людей. Гріх блуду - страшний, смертний гріх. У Святому Письмі чітко говориться, що блудники не увійдуть в Царство Небесне, тобто вони потраплять до пекла, якщо не покаються і не виправляться.
Гріхи обжерливості і блуду не тільки гублять душу, а й руйнують тіло. Такі люди найчастіше страждають захворюваннями шлунка і кишечнику, порушенням обміну речовин. Блудники часто заражаються невиліковними хворобами, через які гниє тіло, псується кров.
Це відбувається з людьми, які грішать ділом. Але ти знаєш, що і думками грішити - теж страшно. До власного тіла і тіла нашого ближнього ми повинні ставитись не просто з повагою, а з благоговінням, як до храму Духа Святого. Ми не маємо права забруднювати цей храм своєю безсоромністю. Якщо ж випадково в поле нашого зору потрапляє оголене тіло, не прикрите одягом, потрібно якнайшвидше відвести погляд і помолитись Богу. Попросити, щоб Він оберіг нас від безсоромних і нечистих думок.
На майбутнє раджу: тримайся подалі від товаришів, які дають тобі непристойні картинки. Вони чинять подвійний гріх: не тільки самі виявляють безсоромну цікавість, а й намагаються заразити інших. Я вже казав тобі, що біси вчать людей втягувати у свій гріх ближніх, щоб не гинути самому.
Я хочу, щоб мій син зберіг у чистоті і своє тіло, і свою душу. Це дуже складно. Люди, які досягають довершеної чистоти, уподібнюються першородному Адамові до його гріхопадіння. Їх навіть дикі звірі слухаються, як і Адама слухалися в раю...
- Тату, а якщо погана думка все-таки з'явиться в голові, що з нею робити?
- Що робити? Проганяти її іншою думкою, високою, святою. Пам'яттю про Бога. Молитвою. Або, наприклад, думкою про сповідь, бо в брудних думках треба покаятись...
Коли виникає реальна і серйозна загроза для твоєї душі, молитва повинна бути щирою і гарячою. Не такою, як ти іноді "вичитуєш" вечірнє правило: язик вимовляє слова, а серце залишається холодним. Під час реальної загрози для душі молитва повинна виходити з серця. Хочеш, я покажу тобі зразок справжньої молитви, якою вона повинна бути? Цей зразок є у нас вдома...
"Хто ж у нас справжній молитвеник? - встиг подумати Андрій. - Мабуть, мама".
Батько встав і відчинив двері у велику кімнату. Просто перед Андрієм, на протилежній стіні, висіла знайома з дитинства картина "Дев'ятий вал". Дивом врятовані моряки чіплялись за уламки щогли (все, що залишилось від величезного затонулого корабля). А навкруги вирували розбурхані хвилі...
- От хто справді благає Бога про порятунок, хто розуміє, що, окрім Нього, допомогти нема кому. Коли відчуєш небезпеку для душі - хочеш придивитись до безсоромного зображення або з'являються погані брудні думки - проси в Бога допомоги, як оці моряки...
А знаєш, про що я думаю, коли бачу на вулиці чи обкладинках журналів подібні зображення? Що ці жінки і дівчата - чиїсь сестри і доньки... Перехожі дивляться на їх зображення і навіть не думають про таке.
Ти б хотів, щоб фотографія твоєї сестри, коли вона виросте, з'явилась на такій самій картинці і дурненькі хлопчики передавали її один одному?
Бачу з обличчя, що ні. Тоді не ображай безсоромними поглядами чужих сестер. Ну, от і все. Вважаємо тему закритою. Так, синку?
- Мамі тільки не кажи!
- Не скажу. Але й ти, будь добрий, не відкладай сповідь. Наш духівник цього тижня щодня сповідає. Завтра ж підемо до нього, щоб не носити бруд в душі. Встанемо раненько, бо до школи не можна запізнюватись.
- А мамі що скажемо?
- Маму я беру на себе. А ти все обміркуй, підготуйся до сповіді.
Тато погладив сина по голові і вийшов з кімнати.
(Далі буде)
