Потреба розважання
Другий спосіб молитви - це внутрішня молитва, або розважання. У чому полягає ця молитва? Таку молитву ще називаємо розумовою, бо тоді наші уста мовчать, а ми молимося розумом і серцем. Така молитва називається також розважанням, тому що тоді ми розважаємо (роздумуємо) над правдами святої віри, над чеснотами, над життям Ісуса Христа, Божої Матері чи Святих, а все це з тією метою, аби ці правди чи особи краще пізнати, полюбити й наслідувати. "У мовчанці і спокої, - каже книга "Наслідування Христа", - побожна душа поступає вперед і навчається розуміти тайни Святого Письма". Кожний внутрішній акт, який стосується злуки з Господом Богом: піднесення серця до Нього, добрий внутрішній намір працювати для більшої Божої слави, акт жалю за свої гріхи, акт любові до Бога і т. п. - це внутрішня молитва в ширшому значенні. Тут потрібна також праця над своєю душею, щоб вчинити її якнайдостойнішим помешканням для Господа Бога, з Котрим опісля душа має безнастанно перебувати у вічній щасливості. Немає сумніву, що відколи існують люди на землі, відтоді існує також внутрішня молитва. Про це свідчить зміст книг Св. Письма Старого Завіту.
Розумова молитва вища й корисніша від усної, бо сильніше впливає на наш розум і волю, на наше духовне життя. У нашому щоденному житті ми маємо багато нагод, які самі спонукують нас до розважання, як наприклад: добра проповідь, таємниці празника Христового Різдва, празника Пасхи, несподівана смерть дорогих нам осіб, похорон і т. п. Всі вчителі духовного життя дуже поручають нам часте, а то й щоденне розважання, а це з огляду на його великі користі. "Без розважання, - сказав славний кардинал Роберт Беллармін, - неможливо жити без гріха". "Розважання, - каже св. Ігнатій, - це найкоротша дорога до досконалості". А св. Тереза від Дитятка-Ісуса додає, що диявол вважає втраченою для себе ту душу, яка належно триває у розважанні, або в "довірливому і приятельському спілкуванні з Богом". Що більше, св. Франциск Салезій впевнено обіцяє небо тому, хто щоденно принаймні чверть години присвячує розважанню. Папа Венедикт ХІV буллою від 16 грудня 1746 р. надав повний відпуст раз на місяць тим, хто щоденно протягом чверті години відбуває розважання, а при цьому приступить до Святих Тайн і помолиться в наміренні Святішого Отця.
Розважання - це піднесення і пристосування нашої душі до Бога, аби належно виконати наші обов'язки щодо Нього й стати по можливості якнайкращим знаряддям у Божих руках для збільшення Його слави.
"Розважання, - каже св. Мати Тереза з Калькутти, - є подихом життя для нашої душі, без неї неможливо осягнути святості. Лиш завдяки розважанню ми можемо розвивати дар молитви. Підпорою розважання є простота, а отже, нехтування власним "я", умертвлення тіла і почуттів, а також часті хвилини піднесень, які є поживою нашої молитви. У молитві, яку проказуємо вголос, ми звертаємося до Бога, а в розважанні Господь промовляє до душі й освітлює її внутрішнім словом, як сказав пророк: "Слово твоє - світильник перед ногами в мене, світло на моїй стежці" (Пс. 119, 105). Тоді Бог сходить у наше серце.
Розважання можна назвати нашим духовним дзеркалом, бо в ньому, наче в дзеркалі, ми найкраще бачимо стан нашої душі й досконалості Божі. У розважанні розпалюється вогонь святої ревності, бо воно є вогнищем любові. Якщо холодне й тверде залізо покласти у вогонь, то воно стає гарячим і гнучким, так і душа, холодна в любові і тверда в послуху, розігрівається і м'якне у вогні розважання. У розважанні удосконалюються чесноти, бо за допомогою ласки Божої і власної праці душа очищується від своїх недосконалостей, стає все більш подібною до первовзору досконалості Ісуса Христа і набуває енергійнішого злету до Бога, більшої ревності про славу Божу і особисте освячення. Св. Отець Піо каже: "Щоб досконало наслідувати Ісуса, ми повинні щодня роздумувати про життя Того, Кого маємо намір взяти собі за зразок. Наші роздуми про Його вчинки зумовлюють повагу до Ісуса, а завдяки їй (повазі) виникне бажання такого наслідування та духовна утіха від цього". Розважання називають духовною вчителькою, школою Святого Духа, годувальницею молитви, джерелом заслуг і радості, цілопальною жертвою душі. Хто розважає - той ссе з Божих грудей мудрість, побожність і любов.
Під час розважання участь у молитві бере вся людина: працюють усі сили її душі, працює уява, працюють її почування. Мета розважання - пізнати, з одного боку, Божу велич і святість, а з другого - свою нужденність і свою грішність та пристосувати свою волю до Божої волі. А що внутрішні почування звичайно сягають далеко глибше, як це можна висловити словами, тому й вартість розважання далеко вища за вартість усної молитви. Людина, яка добре відбула розважання, подібна до дорогоцінного металу, який у вогні очистився від неблагородних домішок. А цього не можна сказати про людину, яка відбуває тільки усну молитву. Бо хто віддається тільки усній молитві, може жити в стані смертельного гріха, а хто відбуває розважання, то неможливо такому, як свідчить св. Альфонс Лігуорі, довго перебувати в стані смертельного гріха. Тому що неможливо щодня ставати перед Богом з усвідомленням смертельного гріха у своїй душі й не просити ласки сердечного жалю та не висповідатися за найближчої нагоди. Тому грішник, відбуваючи розважання, мусить або скоро поправитися, або зовсім залишити розважання. Це цілком зрозуміло, бо хто не призадумується над собою перед Богом, той не знає ані стану своєї душі, ані небезпек, які загрожують його спасінню, й тому може навіть при частій усній, але поверховій молитві все більше обтяжувати свою совість різними гріхами. Тому розважання, як дуже корисний середник до спасіння, є майже морально обов'язковим для всіх, хто прагне освятити свою душу та осягнути велику досконалість.
Головна користь розважання: воно нас просвічує, переконує і дає краще розуміння Божих правд. "Хто правди Божі має в живій пам'яті, - каже св. Тереза від Дитятка-Ісуса, - той не може згрішити, а коли б упав - не може тривати у гріху". Розважання вже дуже багатьох людей збудило з духовного сну, привело до Бога й освятило. Ось приклад. Багатий чоловік жив у вигодах і не дбав про спасіння своєї душі. Та його совість не давала йому спокою. Одного разу він запитав у священика, що має робити, щоб змінити своє життя і бути добрим християнином. Священик дав йому листочок, де було написано: "Ісус голодував, а я насичений. Ісус був убогий, а я живу у вигодах. Ісус працював, а я живу у безділлі". І просив, аби він цей листочок носив при собі і якщо не щодня, то принаймні час від часу подумав над цими словами. Чоловік обіцяв послухати доброї ради. І справді, відтоді він пильно пригадував собі ті слова при багатій гостині, на забаві, вдягаючи дорогу одежу, сідаючи або сидячи бездіяльно. І що сталося? Розважання тих кількох слів з часом так подіяло на нього, що він цілковито змінив своє життя.
Добре розважання не тільки просвічує розум, але й запалює нашу волю любов'ю до Бога, до чеснот, до боязні гріха та до практики християнського життя. Тому розважання можна назвати чудодійним ліком на неспокій серця наших часів. "Чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих" (Мт. 4, 4)."Блажен чоловік, - каже Св. Письмо, - що в Господа законі замилування має і над його законом день і ніч розважає. Він - мов те дерево, посаджене понад потоками водними, що плід свій дає у свою пору й що лист його не в'яне, і все, що чинить він, йому вдається" (Пс. 1, 2-3).
Одного разу до славного французького проповідника о. Равіняна прийшов чоловік, добрий католик і бізнесмен, і каже: "Отче, порадьте, що мені робити. Я вже до того виснажений, до того знервований, що боюся зійти з розуму. Радився з лікарями, перепробував різні методи лікування, проте нічого не допомагає". Отець Равінян після певної задуми відповідає: "Як добрий лік на ваше нервове виснаження поручаю Вам кожного дня на самоті і в мовчанні робити коротке розважання". Чоловік на те аж шарпнувся: "Отче, Ви мене не зрозуміли! Та я такий занятий тим клятим бізнесом, що не маю вільної хвилинки на якесь там розважання!" - "О, коли вже аж до такого дійшло, - говорить священик, - то короткого розважання для Вас замало. Ви мусите розважати щодня принаймні півгодини. І мусите знайти для цього час. Ви мусите дивитися на свою працю під кутом вічності. Так чиніть і знайдете лік на ваш неспокій і нерви..." Чоловік послухав поради священика і через деякий час віднайшов повну рівновагу і спокій духа.
Розважання успішно відриває від гріха і від усього того, що веде до гріха, бо воно ставить чітко перед очима злобу гріха і страшні його наслідки в цьому і потойбічному житті; а чинить це в світлі Божої святості і Божої справедливості, яка найвиразніше проявилася особливо в страшній смерті Божого Сина, що Він аж такими надзвичайно страшними своїми муками мусив сплатити борг Божій справедливості за наші гріхи.
Розважання веде нас у дусі до тієї святої самоти, в якій ми знаходимо тільки єдиного Бога в мирі, мовчанні і зосередженні. Воно дозволяє нам духом поглянути в пекельну безодню і дивитися на місце, призначене для грішника. Розважання показує нам кладовище, де колись і ми знайдемо своє мешкання, підносить нас до неба, де чекає на нас вінець слави, веде на долину Йосафата, щоб показати нам нашого Суддю, до Вифлеєма, де ми маємо побачити нашого Спасителя, і на Голгофту, де повинні оглядати гірку муку Божого Сина за наші гріхи.
Іван Герсон пише: "Якщо хтось не роздумує про відвічні правди, то лише чудом може жити по-християнськи чи витривати в Божій ласці". Він має рацію, бо якщо ми не практикуємо розважання, то нам бракує світла і ми блукаємо в темряві. Бо хто ж буде остерігатися гріха, хто покине вигідну дорогу беззаконня і піде тернистою дорогою чесноти, якщо не буде роздумувати, що над ним є справедливий і всевідаючий Суддя, перед яким кожен мусить здати звіт зі свого життя; якщо не розважає, що Спаситель заплатив за наші гріхи своєю кров'ю, що нас чекає щаслива чи нещаслива вічність?
Розважання відриває душу від світу і його підступних приман, показує марноту земних багатств, надмірну турботу про їх набуття та задержання, а передусім показує пустку й велику гіркоту, що їх полишають ці багатства в душах людей, які поклали на них всю свою надію. Розважання вчить нас боронитися перед підступами і злобою грішного світу та виразно показує нам, що лише Бог у силі обдарувати нас правдивим спокоєм і вчинити нас навіки щасливими. Воно спонукає нас поборювати нашу гордість і нашу фізичну чуттєвість, ставлячи перед нами, з одного боку, неймовірну досконалість Божої Істоти, а з другого - нашу безмірну нужденність і ще більшу нікчемність. А щодо фізичної чуттєвості, то саме під час розважання ми найліпше пізнаємо, що вона дуже принижує людину, ставлячи її нижче тваринного щабля. Тому ми разом з тим ліпше пізнаємо, що панування над собою приносить справжню духовну радість і наближає нас до Бога.
Розважання дає не тільки велике світло для нашого розуму, але скріпляє також нашу волю. Воля запалюється за допомогою Божої ласки правдами, які подає їй розум, позбувається лінивства й нестійкості та здобувається на жаль за гріхи, на рішучу постанову поправити життя, а навіть нерідко на геройські акти чеснот. Розважання ставить перед наші очі велику нашу неміч і безсилля, і через те спричиняється до того, що ми не довіряємо собі, але, покладаючи всю свою надію на Божу поміч, стараємося нашу волю узгодити в усьому з Божою волею так, щоб вже не ми самі діяли, але щоб сам Бог своєю ласкою, звичайно, за співдією нашої волі, діяв у нас.
(Далі буде)
