Закінчився начальний рік. Почалися літні канікули. А Матінка Божа цілий рік годувала мого сина безплатно руками Галини Василівни, старшої шкільної кухні. Як це сталося? Розповім по порядку.
У вересні 2015 р. мій Іванко пішов у п’ятий клас. Цілих чотири роки до того дітей годували в школі зранку безплатно. На обід (удруге) харчувалися безплатно діти з малозабезпечених сімей. Наша сім’я не є малозабезпеченою, тому що старші мої сини обидва працюють. А в Пенсійному фонді рахують сукупний дохід усіх членів сім’ї. Заступник директора сказала мені принести довідку про те, що ми є малозабезпечені. Я пояснила їй, що можу принести тільки довідку про втрату годувальника, бо є вдовою. Сама ніде не працюю, бо цілий час хворію. Директорка погодилася.
Невдовзі в школі були батьківські збори. Нова вчителька розповідала нам, що потрібно в класі зробити. І тут вона сказала, що в класі немає образа Матері Божої. Я поглянула на стенд. Дійсно, образа не було, лише портрет Тараса Шевченка. Мені прийшла в голову думка: привезти з Рясного образ Матері Божої Потіхи і Хрест із Розп’яттям. Поділилася цією думкою з о. Мар’яном. Він погодився зі мною, що було би дуже добре повісити в класі хрест, як це було колись у школах. Якщо хтось був у Шевченківському гаю, то міг бачити там стареньку школу. У класі над дошкою вгорі висів великий Хрест із Розп’яттям. А в кутку стояв кошик з різками для непослушних дітей…
Потім я розповіла про свій намір учительці. І ось що вона мені на це відповіла: «Образ Матері Божої повісити можна, а хреста – ні. Не дозволяють». А тут якраз випало велике свято – Різдво Богородиці. Взяли ми з Іванком у Рясному образ Матері Божої Потіхи, посвятили його і привезли додому. Пам’ятаю, у той день падав великий дощ. Я сховала образ у кульок, притулила до свого серця, накрилася парасолею і так несла його.
На другий день принесла образ до школи. Чекала на коридорі, поки закінчиться останній урок у сина. І тут побачила заступника директора. Запитала її,чи будуть Іванка годувати безплатно.
Вона відповіла, що таких, як він, багато, і всіх школа не може забезпечити. Порадила мені домовитися на кухні за харчування, заплатити самій, щоб не давати синові гроші. Всі знають, що в дітей є чимало спокус – купувати те, що шкідливе: чіпси, сухарики, кока-колу і т. д. Якраз пролунав дзвінок на перерву. Я взяла образ Матері Божої Потіхи, понесла в клас і віддала вчительці. Потім ми з Іванком пішли в їдальню. Старша на кухні Галина Василівна пам’ятала мене ще відтоді, як я привела свого сина у перший клас. Я їй все пояснила. І тут Матінка Божа Потіхи зробила чудо! Я ще не встигла домовитися за гроші, а Галина Василівна до мене: «То Ви поховали чоловіка?» Я кивнула головою. Тоді вона сказала: «Я буду його так годувати». І відразу принесла їсти моєму синові. Мені щось так стиснуло в грудях, що я ледве не заплакала… А Іванко мій накинувся на їжу, як з голодного краю. Але немає чому дивуватися: відсидів шість уроків. Ми подякували всім, хто працював на кухні, й пішли додому. Дорогою я сказала до сина: «Це Матінка Божа Потіхи зробила таке чудо для нас, грішних! Маємо за це подякувати Їй».
Справді, хто ж, як не Матінка Божа, знає всі наші потреби! І це тільки одне з чудес, які Матінка Божа Потіхи зробила для нас. Немає такого дня, щоб я не молилася до Її образа. І Матінка Божа вислуховує наші просьби. Заохочую всіх молитися до Матері Божої Потіхи. А Вона нікого не опустить.
Слава Ісусу Христу!
