Під час навчання в Івано-Франківській Духовній Семінарії з 1992 по 1997 рр. мені пощастило від старших священиків почути різні спогади про нашу підпільну Греко-Католицьку Церкву і, звичайно, про наших підпільних уніатських священиків.
Найстаршим священиком, який викладав у нас в Семінарії грецьку та латинську мови, був о. Микола Корда, 1912 року народження, випускник Львівського університету, який неодноразово ходив до Митрополита Андрея Шептицького.
Був також підпільний греко-католицький священик, який був моїм земляком з Тернопільщии з мого Борщівського району – о. Микола Стягар. За підпілля він працював учителем української мови та літератури в Тисменицькому районі. Одного разу він розповідав, що будучи малим хлопцем, запам’ятав, як у наше сусіднє село Кривче приїздив на місію Владика Григорій Хомишин. Приїздив він у четвер по обіді. Його процесійно цілим селом зустрічали біля церкви, він заходив до храму, правив Службу Божу, а після того голосив місійну науку. Так само правив у п’ятницю, суботу і неділю. У неділю було закінчення місійних наук. На закінчення місій була процесія з хрестом по селі. Але на що хочу звернути свою увагу: будучи у селі на місії Блаженний Владика Григорій ночував в одних побожних господарів. Ці господарі були добрими знайомими родини о. Миколи Стягара і розказували зокрема таке. Вони виділили для Владики окрему кімнату, де приготували йому гарне, чисто застелене ліжко, простинь була з льону, ідеально випрасувана. У тому покої Владика перебував три ночі. Після його від’їзду господарі з подивом зауважили, що простинь, яку вони застелили, була зовсім не зім’ята, а ліжка нібито ніхто й не торкався… Вони зрозуміли, що Владика Григорій не спав на тому ліжку! Напевно, спав на землі або цілу ніч молився.
Ще один випадок із життя Блаженного Григорія Хомишина, який мені доводилося чути. Десь приблизно в 1994–1995 рр. я був водієм Владики Софронія Дмитерка. Одного разу, коли вже розпочався беатифікаційний процес Владики Григорія Хомишина, ми з Владикою Софроном і членами дослідницької комісії (два декани: о. Іван Козовик і о. Ярослав Будуйкевич та ін.) поїхали в одне село Коломийського району, в якому Владика Григорій Хомишин також давав місію. Ми мали там зустрітися з 90-річним мешканцем, який пам’ятав, як Владика Хомишин приїжджав у їхнє село на місію. До нашого приїзду місцевий священик підготував своїх парафіян, повідомивши їм, що, мовляв, у наше село має приїхати Владика Софрон з Комісією. Якщо хтось щось пам’ятає про Владику Хомишина або має якісь подарунки від нього – наприклад, молитовник чи якийсь образочок, підписаний власноруч Владикою Хомишиним, то прошу приносити до церкви.
Одне слово, приїхали ми в те село. Владика Софрон відправив Службу Божу. Після того Комісія слухала спогади людей про Владику Хомишина. Люди справді приносили молитовники, підписані власноруч Владикою Хомишиним.
Але найбільше всіх зацікавила розповідь того старенького дідуся, який розказував: «Я пам’ятаю, як Владика Хомишин приїхав у наше село на місію. Приїхав він у четвер. Його зустріли цілим селом люди, потім зайшли до церкви. Владика відправив Службу Божу і дав місійну науку. Говорив на різні теми, мав слово також і до молоді. Так тривало три дні: була Служба Божа і місійні науки – одна рано, а друга вечером. Не пригадую, чи то була субота, чи неділя. Владика Григорій вийшов на проповідальницю й каже: «Дорогі парафіяни, брати і сестри! Ось я вам вже стільки дав наук і говорив з вами на різні теми. Скажіть мені, що таке Божа ласка? День перед цим він пояснював нам про ласку Божу. Але коли запитав, усі люди чомусь мовчали. Ніхто не насмілився щось говорити. Потім Владика Григорій каже: «Хто скаже мені, що таке Божа ласка, тому я дам (точно не пам’ятаю) 20 злотих!» Люди далі мовчать. Владика знову каже: «Хто скаже мені, що таке Божа ласка, тому дам 50 злотих!» Мовчанка. Дійшло до того, що Владика запропонував стільки злотих, що за ті гроші можна було поїхати на базар до Коломиї і там купити за них корову. А я, продовжив цей старенький дідусь, знав, що таке ласка Божа, бо у школі ксьондз вчив нас катехизму. Але мені було стидно сказати Владиці, що я знаю, що таке Божа ласка. Та не витерпів, підношу руку й кажу: «Прошу Владики, я скажу, що таке Божа ласка!» Владика Григорій ласкаво поглянув на мене й каже: «Ану, дитино, йди сюди!» Бере мене до себе на проповідальницю й просить: «Ану скажилюдям, що таке Божа ласка!»
І цей дідусь перед нашою комісією дає визначення, що таке Божа ласка – не так, як у теперішньому катехизмі пишеться, але говорить про Божу ласку, як справжній богослов. Мене самого здивувала його відповідь. Він у такому старенькому віці й досі пам’ятає, що таке Божа ласка. «Сказав я все правильно, – продовжив він. – Владика Григорій похвалив мене перед усіма парафіянами і дав мені те, що обіцяв. Дав ці злоті, і ми з мамою через декілька днів поїхали до Коломиї й купили корову. І ця корова, як був голод, врятувала мене і всю мою родину. Бо ми мали молоко і мали що їсти».
