Важливий принцип виховання: «Допоможи дитині зробити це самостійо». Не варто все робити за свою дитину, бо тоді вона ніколи не навчиться самостійності. Потрібно лише підтримати її, допомогти. Бо нетерпіння батьків, відсутність допомоги, моральна підтримка, критика чи тотальний контроль можуть відбити бажання дитини до прояву самостійності та зруйнувати віру у власні сили. Батьки мають вірити в успішність своїх дітей. Наведу приклад з учительської практики.
Зараз можна почути багато критики на адресу освіти. Але це лише демагогія і говоріння з боку владних структур, освітян, батьківської громадськості. «Лицем до дитини» – гасло освіти. Але лицем до дитини стоїть лише вчитель (маю на увазі вчителя початкових класів, бо в старшій школі інша специфіка викладання).
Вчитель має у руках рекомендації МОН України, недолугі підручники, які дуже часто не відповідають вимогам Програми, далекі від принципів дидактики (інших недоліків не перераховую). Але немає жодної дитини, яка б, закінчивши початкову школу, не вміла читати, писати, рахувати, малювати, розповідати про свою державу, її символи, історію, природу (знову ж таки в міру сформованості особистості в дошкільний період).
Ідеально було б, якби підручники для школи складали вчителі, а не науковці, педагоги іншого фаху (нерідко фізик може вести курси для вчителів початкової школи) або ті, які ніколи не працювали в школі!). А що бачимо в школі? Батьки маленьких школярів не дуже хочуть вкладати свою працю, щоб допомогти дитині адаптуватися. Зате обмов не бракує! На зборах у школі «Ангелятко» кажу: «Допоможіть дитині, підставте крило їй, як птаха підставляє крила, коли вчить літати пташенята. Не очікуйте зразу великих досягнень. Адже ви, дорогі матусі, не відразу спекли смачний торт, вишивали бісером. Так і ваші малюки поступово навчаться усього. А знаєте, як почуваються дітки у перші дні в школі? Так, як ви в перші дні у сверкушиній хаті за невістку. Добре, якщо зі свекрухою повезло».
Найбільше розриває душу, коли бачиш, як батьки шарпають цих діточок, не спілкуються з ними, бо невідривно телефон біля вуха, водять з першого класу по репетиторах. (А ви що – не вмієте читати, писати, рахувати? Чи не засвоїли програмовий матеріал з англійської мови? То що тоді хочете від своїх дітей?). Дитина – це половинка мами і тата. Робіть самі висновки. А як лихословлять діти! І де вони цього навчилися – може, від учителя? Кажете, вулиця. А вони що, у вас гуляють серед безхатьків? Вони перебувають в оточенні своїх ровесників і їхніх батьків, з якими ви дружите. Все це із сім’ї: і лихослів’я, і комбінації з пальців, і бійки. За 38 років роботи в школі мені не доводилося бачити, щоб учителі билися між собою, лихословили чи непристойно поводилися.
Щодо биття дітей у сім’ях. Перш, ніж карати дитину, запитай себе:
1. Чи знало дитя, що так чинити не можна? Пояснення. Не можна карати за порушення правил, про які ми дітям не говорили.
2. А якщо дитина знала, але все одно так зробила?
Пояснення до роздумів для батьків. Які причини стоять за такою поведінкою? Можливо, недостатність уваги з вашого боку, нерозуміння дитячих сприймань з боку дорослого, проблеми в садку чи школі, страх?
3. Запитаймо себе: а чого я доб’юся, коли покараю дитину?
Результат годі передбачити:
а) якщо покараю його (її), то чи зробить дитина правильні висновки;
б) або лише розізлиться на маму чи тата.
4. Зупинись, мамо (тату)!
А в якому стані ти зараз? Може, роздратована, розгнівана? Заспокойся. А тепер поговори з дитиною. Якщо тебе переповнюють емоції – ніколи не поспішай з покаранням! Помутніння розуму – не найкращий порадник.
Запитаєте: а як карати? Звичайно, як учитель, мама, бабуся, можу дати декілька порад. Але кожен з вас виходить зі своєї ситуації, враховуючи певні обставини.
На мій погляд, є дві форми покарання для дітей:
а) на перший погляд, найлегше вдатися до дій, завдяки яким, як нам здається, наш бешкетник одразу стане послушним: крик, фізична сила, погляд, моральний тиск тощо.
б) друге – це чогось його позбавити:
– «Я тебе не люблю!»
– «Я не хочу з тобою розмовляти!»
– «Будеш без солодкого, без комп’ютера!»
– «Стань у кут!» і т. д.
Це найгірше і найстрашніше для дитини: перекошене від гніву лице дорослого, сердиті очі, важкий погляд – нелюбов до неї! Ніколи, за жодних обставин не можна казати: «Відійди, я тебе більше не люблю!» Уявіть: у вас біда, ви просите в Бога помочі і чуєте такі слова. Що було б з вами у цю мить?!
Дитина має чітко знати, за що вона покарана. Але зволікати з покаранням не потрібно. Карати одразу і вказувати час дії (тиждень без телевізора).
Ні в якому разі не можна принижувати дитину! Повірте, дивно спостерігати за батьками, діти яких побилися, а мама б’є свого сина і промовляє: «Не бийся!» Тим паче неприпустимо карати дитину в присутності інших людей (в тому числі дітей). Це тяжко для обох сторін.
Ми вміємо сваритися, а ви придумайте домашні ритуали примирення.
Помилки батьків у вихованні:
1. Надто жорсткі правила виховання, коли дитині нічого не дозволяється, при тім без всяких обговорень, а суворим покаранням виховується страх, а не повага.
– У майбутньому син чи дочка якнайшвидше захоче вийти з-під опіки батьків і, на жаль, дуже часто не схоче з ними спілкуватися, бо не відчуватиме душевного контакту.
2. Свої принципи батьки ставлять вище любові.
Правила батьки мають змінювати, враховуючи вік, ситуацію. Тут має спрацювати батьківська інтуїція.
3. Вседозволеність (найбільш поширена в наш час). Дитина робить, що заманеться. Батьки нібито страшать покаранням («Не прибереш – не отримаєш солодкого»), але цього не виконують. Слова батьків для дитини – пустий звук.
4. Батьки забороняють робити те, що самі ж і роблять. Це може викликати в дитини озлобленість.
5. Особисті неприємності переводимо на дітей. Не «висказали» на роботі партнерові, начальникові – «розрядилися» на наших близьких.
6. Крик. Ми кричимо від безсилля і втоми. Нам забракло внутрішніх ресурсів, щоб спокійно «переварити» ситуацію. Хоча розуміємо, що це не вихід. Але ми хочемо, щоб нас почули. До 2-ох років дитина не реагує на голосову заборону, тобто просто не сприймає мамин крик як дію до виконання. Ним можна лише перелякати дитинку. У 1,5–2 роки особистий контроль у неї відсутній. Тому мама (тато) має переключити увагу на щось інше, бути терпеливим. Будь-яке правило життєвого досвіду треба повторити 30–40 разів. З 2-ох років до 4-ох – це час розвитку самосвідомості. Дитина має вчитися відповідати за свої вчинки. Треба давати їй час на роздуми, а потім допомогти справитися зі скоєним. Після 5 років дитина усвідомлює, що порушує правила. Ось тут вона й має знати, за що, чому буде відповідати за свої проступки.
У шкільний період, дорогі батьки, майте терпіння, такт вислухати вчителя і знайти такий шлях вирішення проблеми, щоб було комфортно, зрозуміло вашій дитині.
Добра дитина – це ваша спокійна старість. Немає недобрих дітей. Є недобрі батьки: зверхні, безвідповідальні за долю своєї дитини. Легше всього народити дитину. Важче виховати в ній Людину. Я б поділила всіх батьків на такі групи:
– командири: наказ, команда, погрози;
– моралісти: щоб було усе пристойно в очах інших людей (це роби так, а цього не слід);
– всезнайки: в усьому показати, що вони інтелектуально перевищують дитину (а ще гірше – своє оточення);
– судді: їхня мета довести, що вони завжди праві, а діти зажди не праві;
– критикани: глузують з інших членів сім’ї, ображають, дають образливі прізвиська, жартують, принижуючи дитину;
– психолог: все аналізує, з’ясовує всі деталі, розкладає все «по поличках»
– батьки-розрадники: намагаються сприймати проблеми дитини легко, не переживати. Стиль життя: «Що б не сталося – не варто засмучуватися».
Звичайно, що такого поділу ви не зустрінете у психології. Це практика життя, спостереження. Завершуючи свої роздуми (бо ще можна писати дуже й дуже багато), зупинюся на порадах для батьків, які ми робили в школі «Ангелятко». Можливо, вони щось вам підкажуть…
У школі «Ангелятко» ми опрацювали «Тести для батьків», «Список запитань для батьків гіперактивної дитини».
Всі батьки, чиї діти ходили до школу «Ангелятко», отримали протягом року ці анкети і могли самі протестувати своїх батьків. Тому повторюватись не буду. Але дозволю собі узагальнити ці поради.
1. Давайте дитині посильну роботу, визначте її обов’язки.
2. Залучіть дитину до вирішення побутових і економічних проблем сім’ї, вчіть орієнтуватися в сімейному бюджеті.
3. Спільна молитва, відпочинок, інтереси побутові роботи.
4. Знання дитиною родовідного дерева, малої батьківщини.
5. Часта похвала дитини, обійми, поцілунки. Табу на лайку, бійку, образи,
6. Розумні заборони.
7. Здоров’я дитини: спосіб життя, генетика, спадковість, зовнішнє середовище.
8. Режим дня, правильне харчування.
9. Фізичний розвиток, особливо розвиток дрібних м’язів, моторика пальців рук.
10. Помічайте, заохочуйте, примножуйте успіхи дитини.
В. Сухомлинський, великий педагог, писав: «Чуйність і лагідність – це та духовна сила, яка здатна вберегти дитяче серце від жорстокості, від безсердечного ставлення до всього доброго і світлого, до сердечного, теплого слова».
Психологи стверджують: якщо сім’я зацікавлена у вихованні особистості, то зусилля школи потроюються. Якщо ж така співпраця не вдалася, зусилля школи зменшуються аж на дві третини.
Досвід роботи у школі дозволяє мені стверджувати, що сім’я має більше можливостей для виховання, ніж школа, бо у сім’ї об’єднані люди різного віку, статі, роду занять. Дорослі вдома мають змогу впливати на дитину в різних життєвих ситуаціях – удома, на вулиці, в гостях, у відпустці. А це робить сімейний вплив різноманітним. Дитиною опікується кілька дорослих. І цей вплив триваліший у часі, постійний. У житті кожної людини має бути рівновага між тим, що вона одержує, і тим, що віддає.
