Якось я запитала свою подругу: «Беатко, а ти що, ніколи штанів не носиш?» А вона на мене так поглянула й відказала: «Анетко, а ти коли-небудь бачила Матір Божу в штанях?» Інтерв’ю з Анетою Цєнжарек, засновницею польських жіночих магазинів «Твій одяг. Магазин без штанів».
– Я заходжу в Інтернет, а тут така сторінка – «Магазин без штанів». Тобто джинсів у вас не купують? Дивний магазин!
– Не з цієї епохи? (Сміється). Нині це таке дивне – промоція жіночості, спідничок, платтячок… Існує проблема, оскільки спостерігається наявність величезного бунту в жінках. Я сама це пережила. Перш ніж надягла свою спідницю, минули три роки від моменту, коли я усвідомила, що я – жінка. Пам’ятаю, як моя сердечна подруга, з якою ми ходили на зустрічі Академії захисників життя у Кракові, – завжди прекрасно виглядала. Завжди! Ніби нічого\ особливого, не якась елегантна пані. Мати кількох дітей, завжди в сукні чи спідниці. Непримітна біжутерія, стриманий мінімальний макіяж, – але вона завжди приваблювала погляд. І якось я запитала її: «Беатко, а ти що, ніколи штанів не носиш?» А вона на мене так поглянула й каже: «Анетко, а ти коли-небудь бачила Матір Божу в штанях?»
Це речення, ніби таке по-дитячому наївне, рішучим чином вплинуло на зміну моєї жіночності. Справді: хіба можливо уявити собі Матір Божу в штанях! І відтоді я почала змінюватися. Проте лише через три роки після цього одягнула свою першу спідницю. Вийти в ній на люди спочатку було вельми складно…
– Чому?
– Бо в мені панував бунт, як у підліткові, хоч я вже була дорослою жінкою. І попри те не могла собі уявити, як це жінка може ходити у спідниці. Те ж саме відбувалося й з іншими жінками, з якими я спілкувалася, точнісінько те ж саме.
– Звідкіля такий бунт?
– Ми дуже сильно спотворені. Певно, хтось зацікавлений у тому, щоб жінки не були жіночними. Це сила зла, яка проявляється через нападки на сім’ю, життя, жінок, скромність… Мені здається, що тут ідеться про те, аби нівелювати стать. Жінки стають усе більше «чоловічнішими»: стрижки, штани, чоловічі сорочки…
– Якби Ви заявили, що жінка не повинна носити короткого волосся і чоловічих сорочок – феміністки Вас, мабуть, би з’їли… .
– Феміністки? Католички теж! Часті конфлікти виникають саме з жінками-християнками. Доводиться чути коментарі: мовляв, Мати Божа жила дві тисячі років тому, а тепер носять інші речі. Крім того, чимало жінок вважають, що не мають відповідної фігури, аби носити спідницю, тому що буде видно всі їхні недосконалості. Але ж завжди можна знайти відповідну річ і допасувати її! Жінки часто мають проблеми з фігурою. Одна народила дітей, і її «стало багато». В іншої клопіт з маленькими розмірами, бо не може знайти красивого плаття на свою худеньку фігуру. А найголовніше – сьогодні не так то й просто знайти в продажу скромний одяг. Переважно плаття по мережевих магазинах – або з великим декольте, або з оголеними руками, або короткі.
– І так виникла ідея вашого магазину?
– Власне кажучи, ідея не моя, а «з неба». Це було 28 травня в суботу по обіді, точно пам’ятаю. Я прагнула повернутися до Польщі (бо вже 12 років мешкаю в Норвегії) й молилася за те, аби Господь підказав мені якусь корисну справу, котру можна започаткувати й реалізувати в рідній країні. Тим більше, що я є діячкою «Рro life» (організація – «Рух за життя»), активною людино. Але навіть і подумати не могла, що буду займатися, так би мовити, «шматтям»! Довгі тижні я не могла прийняти цієї відповіді на молитву. Ну, звісно, я жінка, але це заняття таке…
– Бабське?
– Таке бабське, таке інфантильне, правда? Але все почалося з Матері Божої Ласкавої, Покровительки Варшави. Три роки тому в Її санктуарії я познайо- милася з письменницею Евою Сторожинською, авторкою книжки «Мати Божа Ласкава, або Чудо над Віслою». Ось так почалася моя пригода з Богородицею. Я буквально почула в собі: «Ането, ти ж можеш відкрити магазин із платтями!» Подзвонила до подруги у Варшаві, вона одразу розгорнула діяльність, була рада такій ідеї. Від травня по вересень ми виготовили логотип, сайт, відкрили сторінку у ФБ. Я в цей час купувала речі в Норвегії, висилала їх кур’єром до Польщі, та й сама возила валізами. У вересні наші подруги організували у Варшаві конференцію «Бути чарівною жінкою», і там ми вперше презентували наше вбрання. В листопаді була наступна подія. Прийшло стільки жінок! У нас виникла думка – створити дамський клуб, поєднаний з магазином.
– Дамський клуб – непогано звучить!
– (Сміється). І красиво виглядає, бо зустрічі ми наразі проводимо в різних стильних апартаментах, доки немає змоги відкрити стаціонарний магазин… Зустріч триває цілий день, за кавою-чаєм. Там є своя стилістка, візажистка, яка робить красивий стриманий макіяж, маємо перукарку. Воліємо доглянутий скромний вигляд. Жінки – у захваті.
Адже ми всі маємо потребу десь побувати. Не так, як ідемо за покупками й самі почуваємося, як річ. Треба десь «просто побути», відпочити. Я сама маю з цим проблему. Життя набрало такого темпу, що ми постійно кудись біжимо й тільки «вирішуємо справи», а не живемо. А тут можна сісти, видихнути, випити кави, порозмовляти – без телефонів, без Інтернету, наживо.
На зустрічі приходять також і жінки з дітьми. Одна пані прийшла з дівчатками 5 і 7 років. Дівчатка були захоплені: стільки красивих жінок, стільки гарних платтячок… Візажистка робила мамі маску, а дівчатам дала трохи крему для рук. Вони раптом відчули себе такими «маленькими леді»… Це було чудово.
Наш магазин – це не бізнес, а місія. Я хотіла мати таку роботу, щоб служити в ній Богові й Батьківщині. То був мій «контракт із Богом» (сміється). Знаю, що потреба жінки побути жінкою – величезна. Тут не так, що «о, як я прийду до магазину, то обов’язково по якусь покупку, а тут мені грошей бракує, на це бюджет не дозволяє». Ні, я звертаюся до жінок: прошу, прийдіть, побудьте з нами, порозмовляйте, відпочиньте. А хто має проблеми з купівлею сукні чи спідниці, то принаймні поміряти можна – чи не так? Часом жінці досить побачити, як вона виглядає, й почуватиметься зовсім інакше.
– Здається, Ви зачепили психологічну суть справи. Коли жінка приміряє щось гарне, вона мимоволі почувається інакше. Гарний вигляд будує жінку зсередини…
– Чиста правда, знаю це з власного досвіду. Колись я носила короткі спідниці (не міні, але короткі), проте постійно щось було «не так». А коли вперше надягла спідницю, пошиту подругою, і побачила себе в дзеркалі – довго не могла отямитися: як же гарно я виглядаю… А ніколи чогось такого не носила, навіть не приміряла! Коли носиш отаку простору спідницю, то ти в ній не йдеш, а пливеш… Ми інакше виглядаємо, інакше поводимося, наша жіночність прокидається. Ми почуваємося вільними – і водночас такими… таємничими. Відколи я так одягаюся, то перестала бачити в очах чоловіків еротику, пожадання, хтивість. Тепер їхні погляди виражають повагу й неабиякий… подив.
Не знаю, хто сказав, але мені це дуже подобається: «Які жінки, такі й народи». Це різко, але це правда. Відколи я змінилася, а власне – від навернення, відколи почала жити у стані освячувальної благодаті, й відкрила в собі жіночність, я зрозуміла, яку силу Господь Бог дає жінкам. Як багато ми можемо зробити! Адже ми відповідальні за виховання майбутніх поколінь. Причому не лише матері, а всі жінки – незаміжні, самотні, подруги… На нас лежить велика відповідальність. Більшість жінок вважає, що важливим є те, що в серці, а не те, як виглядаєш. Неважливо, мовляв, що я ввійду до храму в «трениках» – головне, що Бог бачить моє серце. Але це перекручене бачення! Люди не усвідомлюють, куди й до Кого вони приходять! На одній Месі я пів-Служби проплакала…
– Чому?
– Бо жінки виглядали, як на пляжі. Геть усе було видно… Ну, і жінка в штанях на Службі Божій – це таки не пасує. Саме тому ми через свій магазин намагаємося заохотити жінок до того, щоб спробували інакше. «Без штанів» – не означає «бідно», це означає «ошатно»!
Так, духовність найважливіша, і я цього не заперечую. Часто люди сприймають мене не дуже прихильно. Кажуть, що це суєта – перейматися зовнішнім виглядом. Однак мені йдеться про головне: щоб наш зовнішній вигляд показував те, що ми маємо всередині. За взірець я обрала собі Марію.
