Вже від віків Ти царюєш
На нашій землі –
Нам опіка й охорона
У важкій борбі.
Як широкий наш рідний край, так усім і всюди знана Божа Матір, Пречиста Діва Марія. Скільки церков побудовано на Її честь, скільки хат прикрашають Її ікони! Скільки молитов вірні виливають у Її стіп! Немов якась чудесна сила притягує людей до Неї. До Її стіп складають люди вінки своїх молитов, і не помиляється наш нарід, який у своїх потребах спішить і кличе:
Богородице Свята,
Мати світла і добра,
Ми благаєм Тебе щиро –
Перемогу дай від зла!
Руки нам тримай в молитві,
Хорони нас, Всеблага,
А за зброю хай нам буде
Сила Чесного Хреста!
Думкою повертаюся в дитинство (десь 1947–1950 роки), коли в селі люди збиралися на відпуст на Успення Матінки Божої в село Мавковичі Городоцького району за сім кілометрів від Малого Любеня. Я з бабцею також туди йшла. Йшли з піснею:
Ми йдем до Тебе, Божая Мати,
І молодії, і всі старі,
В Тебе опіки будемо шукати
На українській грішній землі.
Йшли босими ногами, чоботи перев’язали й закинули через плече. Діти дуже тішилися, бо йшли попід річку Верещицю. Річка була неглибока, було видно камінчики на дні, ми руками ловили маленьких рибок. На березі гуртувалися лелеки, які збиралися відлітати у вирій. Низько дуже літали літаки, які йшли на посадку, бо в сусідньому селі Черляни було, як тоді казали, «льотніско». Біля ріки мили ноги, взували чоботи і йшли до церкви. Одна старенька бабця розказала нам байку.
На березі річки ріс біб. Маленька рибка приплила до нього й зухвало привіталася: «Добрий день, Бобище!» – «Здорова була, Розплюй-хлібе!» Рибка образилася, приплила до мами й сказала: «Той біб, що на березі, мене ображав. Я йому: «Добрий день!», а він мені: – «Розплюй-хлібе!» – Мама відказала: «Підемо, донечко, до того боба, і я запитаю, за що він тебе зневажав». Приплили. «Дай Боже здоров’я, ситий доме!» – почула маленька рибка. «Дай Боже здоров’я, пишний столе! Моя донечка жалується, що ви її ображали. Хотіла б я знати – за що!» – Який добрий день, таке й дай Боже здоров’я. Вона мені – Бобище, а я їй – Розплюй-хлібе!» – «Бачиш, донечко, яка ти нечемна, та ще мені неправду говорила. Йди й перепроси старенького боба за образу».
Дійшли до церкви. Біля церкви стояли чотири столики, де записували на святі Служби Божі за здоров’я, за усопших, за худобу, за бджоли. Чотири дівчинки біля церкви у віночках із мірту, в білих суконочках зі свічечками в руках стояли біля фігури Успення Пресвятої Богородиці. У часи підпілля фігура була захована під куполом храму. Сюди з сусідних сіл на фірах приїжджали священики, йшли і їхали прочани. Приїжджали бойки з Турківщини, Самбора, Мостиськ, Городка.
Бойків діти оглядали з цікавістю, вони були в одязі, який носили в своїй місцевості. З собою мали на фірах баняки, а нас старші посилали до них: «Йдіть, діти, подивіться, що вони там їдять». Нам вони казали: «Діти, хочете голубців, ми дамо». З Яворівщини привозили дерев’яні іграшки, калатала, свистки, дерев’яні ляльки, візочки, колисочки. В церкві співав чудово хор. Мені запам’яталася золото-кудрява солістка хору, яка виконувала пісню «Ой зійшла зоря над Почаєвом».
Коли всі з’їхалися, тоді священики забирали фігуру Матінки Божої і несли на плечах у лісок. У ліску плив потічок, там святили воду й починалася Свята Літургія. Пам’ятаю деякі уривки проповідей.
…На відпуст ішли люди, а чотири монахи відірвалися від гурту й заблудилися в лісі. Вили вовки, на них навівав страх, а виходу ніякого не було. Вони весь час молилися «Под Твою милость прибігаєм». І раптом вдалечині побачили вогники. Одні казали – то привид, другі – що то у вовків світяться очі. Вони йшли і молилися. Коли підійшли до того місця – побачили чудовий палац і охорону. Монахи попросили о нічліг. Сторожа відповіла, що ми мусимо запитати о дозвіл у нашої пані. Пустили їх у палац і подали вечерю. Подякували, помолилися і лягли на відпочинок. Коли проміння сонця освітило ліс, вони прокинулися. Палацу нема, охорони нема. Лежить на траві лише записка: «Я Марія, до якої ви йдете».
…Діти п’яти-семи років пішли в ліс по суниці й заблудили. Три дні шукали їх усім селом. Знайшов їх лісник під кущем шипшини і запитав, чи хочуть їсти і чи не боялися. Діти відповіли: «Ми не голодні і не боялися, бо з нами була гарна Пані, яка з нами бавилася і приносила нам їсти, а також з нами спала». Так опікується Мати Божа своїми дітьми і нашим народом.
Після закінчення Святої Літургії була Суплікація і вервиця до Успення Пресвятої Богородиці. Вервиця починалася:
Ангел Господень…
На малих зернятках (10 р.).: Маріє Діво, сиротам Мати! Успенням Своїм нас не лишай!
На великих: Слава Отцу...
Царице Небесна! Щиро Тебе молю: поглянь щирим оком на мою недолю, поглянь щирим оком на мою недолю, поглянь щирим оком, вселаскава Мати, проси в Свого Сина для нас благодати. Царице Небесна, щиро Тя благаю о Твою поміч, щохвилі чекаю. Допоможи, Боже, в біді і в час розпуки, до Тебе я взношу свої грішні руки.
Слава Отцу і Сину...
На закінчення: Под Твою милость (3 р.).
З приходом «визволителів» на нашу землю ворожа рука нищила церкви, придорожні хрести і фігури по всіх містах і селах. В мойому селі такі дві обезголовлені фігури Матері Божої і Святого Яна лежать на цвинтарі. Коли я молодою дев’ятнадцятирічною дівчиною прийшла до Винник, то побачила таку картину, що постійно навпроти тютюнової фабрики на одному й тому самому місці зимою, весною, літом, осінню лежав букет живих квітів. Одного разу я запитала старожилів, що означає той букет квітів, а вони відповіли, що на тому місці стояла фігура Матінки Божої, яку ніяк не могли знести й тому її підмінували. Минув час, і я побачила, як молодий чоловік возить у колясці батька, який був без ніг. Виявляється, той «пан» працював директором фабрики і брав до помочі ще двох винниківчан, які допомогли виконати наказ партії знести Матір Божу. Знести не могли й підмінували. Коли «жертва» лежала повалена ниць, директор почав копати ногами. Другий тягнув-тягнув за відірвану руку, не задумуючись над тим, що його жінка вагітна і носить під серцем дитину. Результат плачевний. Дитина народилася без долоні. Потім мені показали ту дівчинку – була дуже гарна, а Мати Божа опікувалася нею. Закінчила школу. Працювала вчителькою у Винниках і Чишках в школі № 29. Вийшла заміж за офіцера. Виховала двох гарних дітей, дочку і сина. Син працює музикантом у школі мистецтв. Минули роки, і дочка третього «мудрагеля» якось пішла в підвал. Світла не було, запалила свічку і вибухнув газ. Вона загинула.
Не посягай ніколи на святе! Зараз на тому самому місці стоїть фігура Матінки Божої, а біля неї весь час букети живих квітів і лампадки.
Закінчую свою розповідь тими словами, що й почала:
Вже від віків Ти царюєш
На нашій землі –
Нам опіка й охорона
У важкій борбі!
